Волинські особливості жування шмарклів, або Повзання по вертикалі

У складний постреволюційний період ніхто у владі не наважується брати на себе відповідальність за ухвалення непопулярних рішень.


ГУБЕРНАТОРЧИК

Призначення Григорія Пустовіта волинським губернатором частково стало несподіванкою навіть для самого Григорія Олександровича.

Очільника волинської «Батьківщини» не підтримало навіть рідне бюро партії, висунувши кандидатуру ковельського міського голови Олега Кіндера. Також розглядалися й інші кандидатури із пробютівського середовища.

Багато хто вважає кандидатуру Пустовіта компромісною фігурою. Головним козирем нового губернатора при призначенні стала його нерішучість та відсутність неприхованих амбіцій.

За інформацією «Хронік Любарта», кандидатуру Пустовіта погодили не лише ключові колись опозиційні партії, а й підтримав великий місцевий бізнес – група «Континіум». Не пов’язані між собою джерела розповідають про зустріч очільників цієї групи із в.о. Президента України Олександром Турчиновим, одним з питань на якій було призначення волинського губернатора.

«Вічно тимчасовий» – так можна охарактеризувати рух Пустовіта кар’єрними сходинками.

Ще будучи керівником луцьких бютівців, Григорій Олександрович зазнавав відкритої агресії з боку своїх однопартійців. І в ключовий момент, коли керівник штабу «Батьківщини» парламентської виборчої кампанії 2012 року Анатолій Грицюк відбув на Полісся змагатися за мандат нардепа з Ігорем Єремеєвим, Григорія Пустовіта було призначено керівником волинського штабу Об’єднаної опозиції. Тимчасово. Хоча всі тоді вважали, що його знімуть з посади луцького очільника тимошенківців.

Далі Пустовіт ТИМЧАСОВО стає головою волинської обласної організації «Батьківщини». На місце все того ж Анатолія Грицюка, який з тріском провалив вибори на мажоритарному окрузі. Зрештою політичні угрупування всередині самої «Батьківщини» так і не змогли домовитися про кандидатуру, яка задовольняла б усіх. І таким кандидатом знову став Григорій Пустовіт, який позбувся приставки в.о.

Зараз знову багато хто розглядає призначення волинського губернатора як тимчасове. До червня 2014 року, коли відбудуться президентські вибори.

Варто зазначити, що УДАР свідомо усунувся від формування владної вертикалі, давши карт-бланш «Батьківщині» та «Свободі». Причина банальна – небажання брати на себе частину відповідальності за складну соціально-економічну ситуацію в країні та збереження рейтингів Віталія Кличка для участі в президентських виборах.

Призначення Григорія Пустовіта губернатором об’єктивно має свої як переваги, так і загрози. Наприклад, у воєнний час минулий досвід Пустовіта як кадрового офіцера буде аніскільки не зайвим. З іншого боку – Григорій Пустовіт на посаді секретаря Луцької міської ради не зміг навести лад в лавах фракції «Батьківщини». Тому чи вистачить йому сил, вмінь та харизми навести лад в цілій області – питання відкрите.


Але зараз зрозуміле одне: хай як добре працюватиме Пустовіт на посаді очільника області, в очах громадськості він буде поганим губернатором. І цьому є об’єктивні причини: поглиблення проблем у соціально-економічній сфері, з якими стикнулася Україна, політика «затягування пасків» та чергове розчарування в здобутках революції.


ЗАСТУПНИЧКИ

Григорія Пустовіта було призначено головою Волинської ОДА ще 2 березня. Проте станом на вечір 12 березня офіційно ще не було призначено жодного з його заступників.

Як пояснював сам Григорій Олександрович, його заступники мали б висуватися за квотами партій, які колись входили в триєдину опозицію – «Батьківщини», «Свободи» та УДАРу. Більше того, граючи на популістичних настроях, усі кандидатури мали б пройти процес громадського обговорення. Тобто окрім дискусій в самих партійних середовищах та узгодження на міжпартійному рівні, заступники проходили «публічну презентацію» в середовищі активістів Євромайдану та журналістів і окремо – на кадровому віче на головній площі Луцька.

Звісно, консультації з громадськістю – це добре. Але є одне «але» – це суспільна ситуація, в якій відбувається таке обговорення.

Багато начальників відділів та управлінь ОДА понаписували заяви про складання своїх повноважень. Така ж ситуація й в районах. І витрачати дорогоцінний час, жуючи шмарклі, в момент, коли невідомо як незабаром виплачуватимуться зарплати і пенсії, – це щось, що межує з поняттям «злочинна бездіяльність».

Більше того, голова обласної адміністрації має виключні повноваження на призначення заступників, яких вважає за потрібне. Бажання сподобатися всім може зіграти злий жарт навіть не стільки з чиновницькою кар’єрою, як із добробутом тисяч волинян.

Скажіть, хіба партії не мали достатньо часу, щоб у своїх середовищах визначити кандидатів на ключові посади? Питання радше риторичне.

«Хлопці-дівчата, ви маєте один день для подання своїх кандидатур на ключові посади. У випадку, якщо таких кандидатур не буде подано, я беру на себе відповідальність та призначаю тих людей, яких вважаю за потрібне. Якщо я помилюся в своєму виборі, то понесу за це політичну відповідальність», – приблизно так мав би діяти голова ОДА, який справді прагнув би швидко навести лад на підконтрольній території.

Натомість маємо невпевнені рухи у владній вертикалі. Біг ми замінили на повзання. На жаль.

Стосовно кандидатур заступників, то ними стануть очільник регіонального відділення «Брокбізнесбанку» Сергій Кудрявцев («Свобода»), ректор Луцького інституту розвитку людини університету «Україна» Роман Карпюк («Батьківщина») та заступник голови Асоціації фермерів та приватних землевласників Волині Микола Собуцький («Свобода»).

Раніше на посаду одного із заступників претендував луцький підприємець Олег Тарасюк. Проте громадськість категорично не сприйняла цю кандидатуру. Його манера спілкування, небажання відкрито говорити про власний бізнес та родинний зв’язок із головою земельної комісії в Луцькій міській раді Володимиром Никитюком зіграла з кандидатом від УДАРу злий жарт, і він сам відмовився від цього можливого призначення.


МІЛІЦІОНЕРЧИКИ

Окрема епопея – із призначенням нового-старого начальника УМВС в області.

Не минуло й тижня від 7 березня, коли Віктора Швидкого було призначено начальником волинської міліції, як уже 12 березня він написав рапорт на звільнення. Причина проста й складна водночас – тиск громадськості в особі Правого сектору, Самооборони та інших громадських формувань.

Проте в цьому процесі є як мінімум дві загрози. По-перше, Правий сектор і Ко виступали не тільки за зміщення Швидкого з посади, а й за призначення «свого» начальника УМВС в області – Павла Алексєєнка. По-друге, в результаті ми можемо мати начальника міліції, лояльного до одного із політико-силових формувань, яким є Правий сектор. Основна загроза тут в тому, що міліція має бути поза політикою. У результаті ж можемо отримати політизовану правоохоронну службу часів Януковича, але «навпаки»: захищатимуть та особливо прискіпливо ставитимуться тепер до діаметрально інших осіб.

Та й сам процес призначення Швидкого мав чимало цікавих моментів. Від початку Віктор Васильович, який на Волині очолив «Варту порядку» під час Єврореволюції, не горів не тільки бажанням посісти посаду начальника УМВС, а й взагалі повертатися в органи внутрішніх справ. Але зрештою погодився.

Найцікавіше те, що за інформацією «Хронік Любарта», одним із авторів листа міліціонерів-відставників до Авакова з проханням призначити Швидкого начальником УМВС в області був саме… Павло Алексєєнко!

Не по-пацанячи якось вийшло…


ПРАВИЙ СЕКТОР ЗАВЖДИ ПРАВИЙ?

Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли старі інституції зруйновано, а нових ще не побудували. Влада на місцях фактично відсутня. А суспільно-політичний стан за відсутності керівництва називається анархією, хоча багато хто плутає це з демократією.

У демократії є чіткі механізми управління суспільством. Один з них – це вибори.

Тому легітимізацію влади можна було б провести швидко й без зайвих втрат, була б політична воля та готовність взяти на себе відповідальність.

Ми маємо легітимно обраний парламент, який призначив легітимний уряд. Відповідно, кожен член уряду повинен сформувати вертикаль влади в зоні своєї відповідальності. Зрозуміло, що кожен буде призначати тих людей, яким довіряє і з ким комфортно працювати.

Якщо підлеглий не може впоратися із завданнями, які перед ним ставлять, керівник його звільняє. Якщо не звільнив, але, на думку суспільства, підлеглий спрацював погано, то відповідальність має нести керівник. Ми не говоритимемо про кримінальну відповідальність, а лише про політичну.

А політично відповісти такий член уряду зможе під час виборів, коли його політична сила недоотримає голосів.

Так працюють демократичні механізми. Натомість ми бачимо тиск вулиці в момент, коли владу потрібно легітимізувати. Проблема в тому, що група активістів, яка тисне, не представляє всю громадськість, а лише її окрему частину. Відтак є небезпека, коли різні групи активістів можуть пропонувати різні управлінські та кадрові рішення на місцях. А це колапс державного управління.

Спрощено схема має такий вигляд: у кого сили більше, того й правда. А це вже механізми, які виходять за межі правового поля. Право сильного, коли переможець отримує все, з часом обертається проти самих же ініціаторів. Сьогодні зі щитом, а завтра – на щиті.

Тому, попри всі розбіжності в оцінці та невдоволення діяльністю уряду, потрібно дати шанс їм працювати за законом. Інакше ми ніколи не розірвемо це зачароване коло.

Андрій ЛУЧИК, Хроніки Любарта