Що почитати?

Сьогодні мене попросили написати щось мудре про новинки сучукрліту, дитячого чи дорослого, але обов’язково найсвіжішого. І я задумалася.

Я, людина, яка щотижня читає не менше трьох, а то й чотирьох книжок, намагається бути в курсі, хоча й не критикувати, бо критик має бути професійним, але зараз я не маю чого сказати. Ні. Не подумайте. У нас все із цим в порядку.

Іван Андрусяк возить по країні свого чудового, доброго, мудрого, завжди іскрометно гумозного новезного «Пінгвініка». А Мар’яна Савка ділилася зі сторінок свого фейсбуку новою поетичною збіркою своєї матері, Ірини Савки, «Осиний мед дикий», збірку трепетну, ніжну. Працюють і «Видавництво старого лева», і «Грані Т», «Братське», «Свічадо», і «Махаон» з «Ранком», а у видавництві «Кредо» нещодавно вийшли новенькі картонки – віршики для наймолодших Оксани Радушинської, з тієї категорії, яку не соромно взяти в руки (чим часто грішить ця продукція).

Жадан, Андрухович, Жанна Куява – імена, які останнім часом часто звучать в літературній критиці. Звісно, не лише вони, просто ті, хто першим згадався. Всіх не перерахувати, бо якщо говорити, то важко забути про дитячу книжку Прохаськів, про Ірину Цілик, про успіх «Теплої серії», започаткованої Надійкою Гербіш. Варто зазначити і російськомовний пласт нової української літератури.

Для мене він минуло річ представлений іменем Ади Самарки, з її «Мильфьори, или популярные сказки, адаптированные для взрослого чтения». Тривожний роман, що могло б статися з героями відомих казок, якби вони були справжніми людьми? Чи знали ви, що Ада Самарка минулорічний лауреат Пушкінської премії?

Але я зараз не про те. На жаль, я про інше. Мені дуже важко думається зараз про веселі дитячі історії, про гарний друк, якісний папір і все більш якісні тексти сучасної української дитячої літератури. Мені не лежить душа роздумувати над такими далекими тепер проблемами українських самашедших або колобків-революціонерів минулого. Просто тому, що вони вже більше трьох місяців, як проходять повз мене. Читаю і відкладаю на майбутнє аналіз, думки з роздумами, враження. Кожне свіже враження вкрите тонами пилу.

Тому я хочу нагадати про вічні і завжди свіжі книжки, які прямо зараз лежать у мене на столі, як би це не банально звучало.

Одна з них – книга книг. Біблія. Наляканий знайде спокій, стривожений – тишу, спраглий – молитву. Войовничий прочитає «око за око» і вільно піде зустрічати новий день. Миролюбний прочитає «блаженні милостиві, бо їхнє царство небесне» і скине чергових сто гривень на потреби тих, кому це потрібно. А моє завдання спрощується. Робити аналіз цієї літературної новинки давно уже не треба – по ній стільки аналітичних дисертацій написано!

Інша книга – Кобзар. Може, так співпало. Зараз всі про неї говорять. 200 років, як не як! І всі ці «борітеся – поборете», «і мене в сім’ї великій», зі школи затерті у кліше і штампи, такі рідні, такі потрібні зараз. А ви давно перечитували Гайдамаків? Чи забули, за що Шевченка ще називають пророком? То перечитайте. Можете, взагалі, взяти Кобзар і читати собі, замість розважального чтива. Тут вам і любовні історії, і трагічні фінали, і героїчна боротьба, і … та, чого тільки нема!

І що основне. Коли б ви не читали ці дві книги, що б не діялося навколо, ви ніколи не зможете сказати, що враження від них несвіжі, неактуальні, покриваються порохом одразу по прочитанню.

«Учітесь, читайте…»

Юля Смаль

А ось іще. Похвалюся подарунком, несподівано отриманим на 8 березня від прадіда моїх дітей.

1925 рік, видавництво спілки пролетарських та селянських письменників. Таке. Живемо поки.