Лучанин – святий

Вулицями, якими ми ходимо сьогодні, колись ходив наш співмешканець, який за релігійними мірками став Святим. Його було звати Кароль Франко. Це єдиний лучанин, який став у ряд з іншими святими католицької церкви. Але є одне але.

Постать Кароля Франка – ще одна славна сторінка з історії луцького домініканського монастиря, який відомий чудотворною іконою Луцької Богоматері.

Про Кароля Франка вдалося дізнатися завдяки кільком авторам. Перш за все це ті, які опублікували так зване житіє - неодмінний атрибут канонізованх святих. У 1703 році в Замості, згодом у 1752 році в Познані, а відтак у 1769 році у Кракові вийшли друком праці, які детально описували об'єкт нашої уваги. Правда, не були це повністю оригінальні твори. Усі вони містили посилання на роботу луцького магістра Маріана Колумбана майже середини XVII століття...

Отже, у 1604 році в Олиці народився хлопчик у сім'ї Франків, якого назвали Каролем. Немало популярне ім'я того часу. Проживаючи не так далеко від релігійного й інтелектуального центру регіону Луцька, Кароль вирішив здобувати освіту в єзуїтському колегіумі. Заклад на той час був новозаснованим і не давав такого потужного виховання, як пізніше, утім це був передній край тодішніх тенденцій релігійного, освітнього і політичного навіть життя. Іншими словами, піти вчитися в колегіум до єзуїтів - було круто.

Проте стати ординарним єзуїтом Франкові так і не судилося. Навчання в колегіумі з його театром і фехтуванням - було не те, чого прагнув Кароль. Долю молодого учня вирішив інший орден, який вирізнявся, мабуть, не меншою популярністю, ніж єзуїтський. Неподалік колегіуму знаходився монастир домініканців. Для єзуїтів це була ворожа, ба навіть заборонена територія. Все через догматичне і політичне протистояння обох орденів. Однак монахи-домініканці тісно спілкувалися з єзуїтами, купували до бібліотеки літературу єзуїтських авторів, щоб краще знати "ворога".

Десь під цей струмінь потрапив і молодий Франко. Він побачив, що життя домініканців далеке від мирського. І в певний момент відчув, що саме це йому підходить. Після завершення колегіуму Кароль Франко вирішив вступити до ордену домініканців. Правда, його освіта перешкоджала йому, адже явний єзуїт серед домініканського монастиря був неприпустимий.

Тут свою роль зіграла аура Франка, яка полонила пріора домініканців. Йому дозволили вступити в орден. З цього часу почалося звершення набожного єзуїта на шляху святості. Простіше кажучи, Кароль почав жити так, що своїм прикладом давав той ідеал, якого так бракувало домініканцям. Ідеал того, яким повинен бути монах.

Домініканський монастир мав свою школу, де викладалися різні дисципліни, проте Кароля цікавила виключно теологія. Тоді постаттю молодого монаха дуже зацікавився магістр новіціїв (новіції - ті, хто готуються стати монахами і проходять певне навчання) Маріан Колумбан. Він собі поклявся будь-якою ціною написати про Франка, коли на це буде необхідність. А поки прискіпливо спостерігав. Дуже швидко магістр помітив, що Франко, фактично, став-монахом відлюдником. Мало сказати, що він став вегетаріанцем. Крім хліба і води, монах взагалі майже нічого не їв.

Кароль дуже швидко став дорослим й остерігався дитячих ігор. Практикував постійне мовчання і молитовні роздуми. Був покірним, скромним і боявся зустрічі з жінками. А по ночах - молився і шмагав себе до крові. Рідко, але все ж займався проповідництвом - заохочував своїх ровесників і навіть іновірців до набожного життя. Дуже шанував ікону Луцької Богоматері.

Приклад монаха мав великий вплив на інших членів монастиря. Аскетизм, набожність, ревність Кароля Франка становили ідеал монаха-домініканця, до якого прагнули члени ордену. Але як це буває часто з великими людьми, Кароль не прожив довго. Він помер у 18-річному віці. Це приголомшило весь монастир, однак додало ще більше культовості до постаті Франка, особливо з часом.

Досить скоро магістр Маріан Колумбан видав латинською мовою житіє Франка, тобто релігійно-біографічний твір. Члени монастиря почали готувати постать до канонізації, після чого його б оголосили святим. У 1647 році питання канонізації Кароля Франка розглядали на генеральному зібрання ордену у Кракові. Проте наступного року сталася непоправна втрата. Під час нападу козаків на Луцьк тіло Кароля було знищене, а самі монахи були змушені на певний час покинути монастир. Питанням канонізації більше не займалися. До постаті Кароля Франка вернулися аж 1703 року, коли вперше опублікували житіє авторства Колумбана. Це зробив пріор луцького монастиря Ігнатій Ковнацький, про що ми вже знаємо. Там же - портрет непроголошеного святого.

Відголосок про Кароля ще довго блукав століттями. Згадки є в інший книжках, в різних документах. Був випадок, коли під час постригу в летичівському монастирі хтось собі вибрав ім'я Кароль Франко, щоб тим самим вшанувати постать.

Отже, культ Кароля Франка мав вплив на домініканців і в пізніші століття. А якби не певні обставини і збіги, то і сьогодні ікони з зображенням луцького домініканця Кароля Франка висіли б по домініканських костелах. Нам же сьогодні важливо знати і не забувати, що серед лучан були люди, які своїм життям стали, фактично, святими. І нехай минули століття, змінилися правила і обставини, але і в наш час Католицька церква має процес канонізації. Одним із останніх святих став Іван-Павло ІІ.

Якщо хтось надихнувся цією історією і хоче прогулятися стежками Кароля Франка, походити межи стін, пагорбів і берегів річки, де бував Кароль, то пам'ятка національного значення "Монастир домініканців" знаходиться на вулиці Драгоманова.

За матеріалами Наталії Сінкевич.