Прощення в світлі Біблії, Майдану та нової влади
Коли в Луцьку вивели на сцену Майдану волинський «Беркут», то навколо лунали голоси хлопців, які втратили своїх бойових товаришів: «Не простимо!». Жіночки намагалися їх втішити і пояснити, що непрощення — це великий тягар. Хлопці казали, що розуміють, але з почуттями вдіяти нічого не можуть.
На фоні подій майданівських почали лунати голоси мужів владних, які, розподіляючи крісла між «своїми і чужими», заговорили про прощення «тушок», зрадників та перебіжчиків, аргументуючи це тим, що в складний момент ті голосували «правильно».
Що люди розуміють під словом «прощення»? Виглядає так, що ми заплуталися між двома крайнощами:
1. Нічого нікому не прощати і мстити до кінця.
2. Простити все і забути.
Обидві позиції не є християнськими та нічого не мають спільного із тим, що вчив стосовно прощення Христос. Перша позиція виглядає патріотичніше, друга — духовніше. Але обидві — небіблійні.
Якщо розглядати Біблію загалом та вчення Ісуса Христа, яке Він виклав у Своїй хітовій Нагірній проповіді, то виглядає так, що проблему прощення (а разом з тим і любові до ворогів, непротивлення злу тощо) можна розкласти на 2 площини: суспільну та особисту.
«Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому…» (Євангеліє від Матвія 5:38-39)
«Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Євангеліє від Матвія 5:43-44)
У багатьох виникає хибне враження, що Ісус Христос відмінив заповідь «Око за око» і дав якесь нове рішення проблеми. Але це невірно. Заповідь «Око за око» — це конституційна норма Тори (автором якої є не Мойсей, а Триєдиний Бог: Отець, Син та Дух Святий). Око за око — це найдосконаліша, найсправедливіша та найчесніша заповідь Кримінального Кодексу Бога. Якби українське правосуддя дотримувалося цієї заповіді, то ніколи б не було Врадіївки, справи Павліченків, ситуації Ніни Москаленко та іншого. Справедлива демократична держава повинна основуватися на цій заповіді, яка за певний злочин дає чесне і відповідне покарання. Не більше і не менше.
Яким чином здійснюється правосуддя на землі, згідно Божої волі? Блискавкою з неба чи епідемією чуми? Як виняток, то і таке можливо. Але як правило, Бог судить людей на землі через справедливий суд і, відповідно, чесних суддів.
«І наказав я того часу вашим суддям, говорячи: Вислуховуйте суперечки між вашими братами, і розсуджуйте справедливо між чоловіком та між братом його, та між приходьком його. Не будете звертати уваги на обличчя в суді, як малого, так і великого вислухаєте, не будете боятися обличчя людини, бо суд Божий він!» (Повторення Закону 1:16-17)
Чи міг Христос виступати проти Своєї ж заповіді і Божої справедливості? Не міг. Але чому Його слова про «око за око» та «непротивлення злу» виглядають ніби протиріччя? Бо ми плутаємо суспільну та особисту площини. В Нагірній проповіді Ісус Христос не говорив про суспільні речі. Навпаки, Він закликав нас не плутати суспільне з особистим. Коли ми мстимося, то намагаємося перебирати на себе роль судді. А суд — це задача держави. Наша задача — будівництво стосунків.
Якщо когось образили, то можна вчинити двома способами: або простити, або звернутися до судді (маємо на увазі і правоохоронців, і прокуратуру, і суд). Якщо це не просто образа, а злочин, то суд (справа, розслідування, арешт тощо) буде автоматичним, а ми для себе особисто будемо вирішувати: простити чи ні. І вибравши непрощення, повинні чітко усвідомлювати, що тоді ніколи не зможемо помолитися молитвою «Отче наш» і розраховувати на Божу милість.
В свою чергу, на суспільному рівні, прощення — це певний виняток з правил. Він може бути в крайньому випадку, коли винний повністю розкаявся і ділами довів свою переміну. Окрім того, на нього накладаються певні обмеження. Наприклад, він не зможе зайняти попереднє положення чи якісь привілеї. Це є Божим мірилом справедливості. То чи повинні ми простити «Беркут», регіоналів, снайперів, депутатів-перебіжчиків? Так, повинні. А чи повинні їх повністю реабілітувати, повернути посади, сформувати з них нові спецпідрозділи чи фракції? В жодному разі! Підозрювані повинні бути під чесним слідством (неполітичним), а винні — суворо покарані згідно з буквою Закону.
Особисто ми можемо (і навіть зобов’язані) простити вчинене нам зло, як би тяжко це не було. Але на соціальному, державному рівні, ми повинні вимагати суворої справедливості. В такому контексті, фраза «Віддати на суд Божий», означає довірити справедливу помсту законним справедливим суддям.
Але знову виникає питання: що робити, коли суд корумпований, а влада злочинна?
Така ситуація схожа на дисциплінування дітей. Спочатку ми говоримо, повторюємо, просимо. Потім говоримо суворіше, строгіше. Далі йдуть певні «санкції»: обмежуємо солодке, забороняємо соціальні мережі, не відпускаємо до друзів. Крайня міра — тривале дисциплінарне або короткочасне фізичне покарання (кожен з батьків вибирає сам).
Стосовно держави і представників влади ми можемо вчиняти те ж саме. Будь який жорсткий насильницький вплив ми повинні відкладати якомога далі в часі і добиватися всього мирно, наскільки це можливо. Але коли неможливо, то тоді маємо Боже право покласти власне життя за відстоювання справедливості і миру. Головне, робити це не заради власних егоїстичних інтересів, а ради виборювання Божих принципів для існування суспільства.
Коли ми цілісно сприймаємо Боже Слово — Біблію, і не вириваємо з нього те, що нам подобається, тоді розуміємо повну Божу картину нашого життя. Розуміємо, яке місце в ньому займає прощення і справедливість. Варто пам’ятати, що через три роки після Нагірної проповіді, Христос добровільно став жертвою системи, яка наплювала на заповідь «Око за око» і несправедливо Його засудила. І хоча Син Божий пішов на це, бо так було Йому передбачено, Він теж виявляв протест проти гріховної системи, перевертаючи столи валютчикам ухрамі, критикуючи законного царя Ірода та всю релігійну еліту, бойкотуючи своїм мовчанням суд і головне, віддавши Своє життя за друзів Своїх.
На фоні подій майданівських почали лунати голоси мужів владних, які, розподіляючи крісла між «своїми і чужими», заговорили про прощення «тушок», зрадників та перебіжчиків, аргументуючи це тим, що в складний момент ті голосували «правильно».
Що люди розуміють під словом «прощення»? Виглядає так, що ми заплуталися між двома крайнощами:
1. Нічого нікому не прощати і мстити до кінця.
2. Простити все і забути.
Обидві позиції не є християнськими та нічого не мають спільного із тим, що вчив стосовно прощення Христос. Перша позиція виглядає патріотичніше, друга — духовніше. Але обидві — небіблійні.
Якщо розглядати Біблію загалом та вчення Ісуса Христа, яке Він виклав у Своїй хітовій Нагірній проповіді, то виглядає так, що проблему прощення (а разом з тим і любові до ворогів, непротивлення злу тощо) можна розкласти на 2 площини: суспільну та особисту.
«Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому…» (Євангеліє від Матвія 5:38-39)
«Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Євангеліє від Матвія 5:43-44)
У багатьох виникає хибне враження, що Ісус Христос відмінив заповідь «Око за око» і дав якесь нове рішення проблеми. Але це невірно. Заповідь «Око за око» — це конституційна норма Тори (автором якої є не Мойсей, а Триєдиний Бог: Отець, Син та Дух Святий). Око за око — це найдосконаліша, найсправедливіша та найчесніша заповідь Кримінального Кодексу Бога. Якби українське правосуддя дотримувалося цієї заповіді, то ніколи б не було Врадіївки, справи Павліченків, ситуації Ніни Москаленко та іншого. Справедлива демократична держава повинна основуватися на цій заповіді, яка за певний злочин дає чесне і відповідне покарання. Не більше і не менше.
Яким чином здійснюється правосуддя на землі, згідно Божої волі? Блискавкою з неба чи епідемією чуми? Як виняток, то і таке можливо. Але як правило, Бог судить людей на землі через справедливий суд і, відповідно, чесних суддів.
«І наказав я того часу вашим суддям, говорячи: Вислуховуйте суперечки між вашими братами, і розсуджуйте справедливо між чоловіком та між братом його, та між приходьком його. Не будете звертати уваги на обличчя в суді, як малого, так і великого вислухаєте, не будете боятися обличчя людини, бо суд Божий він!» (Повторення Закону 1:16-17)
Чи міг Христос виступати проти Своєї ж заповіді і Божої справедливості? Не міг. Але чому Його слова про «око за око» та «непротивлення злу» виглядають ніби протиріччя? Бо ми плутаємо суспільну та особисту площини. В Нагірній проповіді Ісус Христос не говорив про суспільні речі. Навпаки, Він закликав нас не плутати суспільне з особистим. Коли ми мстимося, то намагаємося перебирати на себе роль судді. А суд — це задача держави. Наша задача — будівництво стосунків.
Якщо когось образили, то можна вчинити двома способами: або простити, або звернутися до судді (маємо на увазі і правоохоронців, і прокуратуру, і суд). Якщо це не просто образа, а злочин, то суд (справа, розслідування, арешт тощо) буде автоматичним, а ми для себе особисто будемо вирішувати: простити чи ні. І вибравши непрощення, повинні чітко усвідомлювати, що тоді ніколи не зможемо помолитися молитвою «Отче наш» і розраховувати на Божу милість.
В свою чергу, на суспільному рівні, прощення — це певний виняток з правил. Він може бути в крайньому випадку, коли винний повністю розкаявся і ділами довів свою переміну. Окрім того, на нього накладаються певні обмеження. Наприклад, він не зможе зайняти попереднє положення чи якісь привілеї. Це є Божим мірилом справедливості. То чи повинні ми простити «Беркут», регіоналів, снайперів, депутатів-перебіжчиків? Так, повинні. А чи повинні їх повністю реабілітувати, повернути посади, сформувати з них нові спецпідрозділи чи фракції? В жодному разі! Підозрювані повинні бути під чесним слідством (неполітичним), а винні — суворо покарані згідно з буквою Закону.
Особисто ми можемо (і навіть зобов’язані) простити вчинене нам зло, як би тяжко це не було. Але на соціальному, державному рівні, ми повинні вимагати суворої справедливості. В такому контексті, фраза «Віддати на суд Божий», означає довірити справедливу помсту законним справедливим суддям.
Але знову виникає питання: що робити, коли суд корумпований, а влада злочинна?
Така ситуація схожа на дисциплінування дітей. Спочатку ми говоримо, повторюємо, просимо. Потім говоримо суворіше, строгіше. Далі йдуть певні «санкції»: обмежуємо солодке, забороняємо соціальні мережі, не відпускаємо до друзів. Крайня міра — тривале дисциплінарне або короткочасне фізичне покарання (кожен з батьків вибирає сам).
Стосовно держави і представників влади ми можемо вчиняти те ж саме. Будь який жорсткий насильницький вплив ми повинні відкладати якомога далі в часі і добиватися всього мирно, наскільки це можливо. Але коли неможливо, то тоді маємо Боже право покласти власне життя за відстоювання справедливості і миру. Головне, робити це не заради власних егоїстичних інтересів, а ради виборювання Божих принципів для існування суспільства.
Коли ми цілісно сприймаємо Боже Слово — Біблію, і не вириваємо з нього те, що нам подобається, тоді розуміємо повну Божу картину нашого життя. Розуміємо, яке місце в ньому займає прощення і справедливість. Варто пам’ятати, що через три роки після Нагірної проповіді, Христос добровільно став жертвою системи, яка наплювала на заповідь «Око за око» і несправедливо Його засудила. І хоча Син Божий пішов на це, бо так було Йому передбачено, Він теж виявляв протест проти гріховної системи, перевертаючи столи валютчикам ухрамі, критикуючи законного царя Ірода та всю релігійну еліту, бойкотуючи своїм мовчанням суд і головне, віддавши Своє життя за друзів Своїх.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
хлопці, до останнього українця. І добореться Україна до самого краю.
дякую за зрозуміле пояснення, воно вчасне, бо дехто вже взагалі плутає все до купи