«Батьківщина» на голодному пайку
На що перетворилася колись потужна партія «Батьківщина»? Без свого лідера, без фінансування, з непевними електоральними перспективами нині вона скидається на пацієнта відділення ургентної хірургії.
Але хто здатен швидко й ефективно провести операцію, щоб урятувати хворого бодай на Волині, де ця партія завжди мала прихильність виборців? Які нові ідеї готова запропонувати ця політична сила і кому до снаги втілити їх у життя?
Перспективи туманні…
Якщо, наприклад, взяти до уваги результати виборів «Батьківщини» на Волині, то маємо тенденцію до зменшення електоральних симпатій. Так, на позачергових виборах до Верховної Ради за пропорційною системою у 2007 році волинські тимошенківці показали найкращий результат в Україні – 57,6%. За результатами другого туру президентських виборів 2010 року за Юлію Тимошенко Волинь з 81,9% вже не була першою, а пропустила вперед Івано-Франківську, Тернопільську та Львівську області. Вибори до обласної ради 2010 року зафіксували цифру 23,4% навпроти «Батьківщини» за пропорційною складовою. Це на 18 відсотків менше, ніж було у 2006-му. Водночас Партія регіонів збільшила свій результат ушестеро.
Безперечно, значною мірою такі результати залежать від позиції лідерів політичних партій у Києві, проте відповідальність лягає й на місцевих керівників. Адже голова обласної «Батьківщини» Анатолій Грицюк у 2010 році більше переймався своєю виборчою кампанією на посаду луцького міського голови, аніж дбав про інтегральний показник голосів рідної партії на Волині. І після своєї поразки Борисові Клімчуку, коли мером Луцька став Микола Романюк, Грицюк не подав у відставку, хоча обіцяв Юлії Тимошенко це зробити. За його словами, він був готовий до такого кроку, проте його «відговорили однопартійці».
Але це не єдиний промах волинської «Батьківщини». Взяти до уваги хоча б кількість та якість депутатів, які пройшли до місцевих рад. Наприклад, від початку у Волинській обласній раді було 26 тимошенківських багнетів, а в Луцькій міській – 24. Нині у фракції «Батьківщини» в обласній раді налічується 23 депутати, два з яких – Василь Байцим та Віктор Радчук – входять до провладної більшості «Нова Волинь».
Хто формував списки, у які потрапили «тушки»?
І це не все ще. Забувши про свій «epic fail» на місцевих виборах у Луцьку та порушивши обіцянку не йти на парламентські вибори по мажоритарці, Анатолій Петрович знову шукає можливості стати єдиним кандидатом від Комітету опори диктатурі та вдруге злити Луцький виборчий округ Борисові Клімчуку. Про ситуацію із 2 га землі під Луцьком та квартирою в обласному центрі й згадувати не треба.
Ще одне обличчя «Батьківщини» – міський голова Ковеля Олег Кіндер, який теж рветься захищати інтереси волинян у Верховній Раді. «Касетні скандали» із хабарами, спалений будинок за 200 тисяч доларів (на держслужбі такі гроші заробив?), хамське поводження з підприємцями, що за нього голосували, ненадання журналістам інформації про тендерні закупівлі… Яка тоді відмінність між «борцями за свободу Юлі» та представниками «злочинної влади», окрім кольору партійного квитка?
Плачевна ситуація й у Луцькій міській раді. Якщо на початку фракція «Батьківщини» із результатом «без двох голосів більшість» реально могла диктувати свої умови міському голові, якого підтримала вже пошлюблена з Партією регіонів «Сильна Україна», то нині навіть формально фракція налічує лише 21 багнет. Та й до цих двох десятків бютівців теж є питання з приводу їхньої роботи.
Насправді у боротьбі двох груп у фракції луцької «Батьківщини» – Никитюка та Бондарука-Пустовіта – переміг Володимир Сергійович, який «підібрав» безгоспних депутатів та орієнтується радше на власні інтереси, аніж на інтереси партії. Голова фракції Юрій Корольчук, що очолює підприємство з великими фінансовими оборотами, теж віддає перевагу мовчазній згоді з діями влади, а не полум’яним спічам.
Парадокс, але Андрію Осіпову, чи не єдиному депутатові Луцької міської ради, який активно й послідовно обстоює інтереси лучан і позицію Юлії Тимошенко, оголосили вже другу догану «за порушення партійної дисципліни». Понад те, є реальна загроза, що його можуть виключити не лише з фракції, а й із партії. Як кажуть, не потрібно ворогів, якщо є такі друзі.
***
20 квітня в Качанівській виправній колонії Юлія Тимошенко оголосила голодування на знак протесту проти того, що відбувається в країні, й того, що відбувається з нею в місцях позбавлення волі. По всій Україні її підтримали близько 50 однопартійців.
Жоден із волинських тимошенківців свого лідера не підтримав…
Хоча Грицюкові голодування не завадило б…
Але хто здатен швидко й ефективно провести операцію, щоб урятувати хворого бодай на Волині, де ця партія завжди мала прихильність виборців? Які нові ідеї готова запропонувати ця політична сила і кому до снаги втілити їх у життя?
Перспективи туманні…
Якщо, наприклад, взяти до уваги результати виборів «Батьківщини» на Волині, то маємо тенденцію до зменшення електоральних симпатій. Так, на позачергових виборах до Верховної Ради за пропорційною системою у 2007 році волинські тимошенківці показали найкращий результат в Україні – 57,6%. За результатами другого туру президентських виборів 2010 року за Юлію Тимошенко Волинь з 81,9% вже не була першою, а пропустила вперед Івано-Франківську, Тернопільську та Львівську області. Вибори до обласної ради 2010 року зафіксували цифру 23,4% навпроти «Батьківщини» за пропорційною складовою. Це на 18 відсотків менше, ніж було у 2006-му. Водночас Партія регіонів збільшила свій результат ушестеро.
Безперечно, значною мірою такі результати залежать від позиції лідерів політичних партій у Києві, проте відповідальність лягає й на місцевих керівників. Адже голова обласної «Батьківщини» Анатолій Грицюк у 2010 році більше переймався своєю виборчою кампанією на посаду луцького міського голови, аніж дбав про інтегральний показник голосів рідної партії на Волині. І після своєї поразки Борисові Клімчуку, коли мером Луцька став Микола Романюк, Грицюк не подав у відставку, хоча обіцяв Юлії Тимошенко це зробити. За його словами, він був готовий до такого кроку, проте його «відговорили однопартійці».
Але це не єдиний промах волинської «Батьківщини». Взяти до уваги хоча б кількість та якість депутатів, які пройшли до місцевих рад. Наприклад, від початку у Волинській обласній раді було 26 тимошенківських багнетів, а в Луцькій міській – 24. Нині у фракції «Батьківщини» в обласній раді налічується 23 депутати, два з яких – Василь Байцим та Віктор Радчук – входять до провладної більшості «Нова Волинь».
Хто формував списки, у які потрапили «тушки»?
І це не все ще. Забувши про свій «epic fail» на місцевих виборах у Луцьку та порушивши обіцянку не йти на парламентські вибори по мажоритарці, Анатолій Петрович знову шукає можливості стати єдиним кандидатом від Комітету опори диктатурі та вдруге злити Луцький виборчий округ Борисові Клімчуку. Про ситуацію із 2 га землі під Луцьком та квартирою в обласному центрі й згадувати не треба.
Ще одне обличчя «Батьківщини» – міський голова Ковеля Олег Кіндер, який теж рветься захищати інтереси волинян у Верховній Раді. «Касетні скандали» із хабарами, спалений будинок за 200 тисяч доларів (на держслужбі такі гроші заробив?), хамське поводження з підприємцями, що за нього голосували, ненадання журналістам інформації про тендерні закупівлі… Яка тоді відмінність між «борцями за свободу Юлі» та представниками «злочинної влади», окрім кольору партійного квитка?
Плачевна ситуація й у Луцькій міській раді. Якщо на початку фракція «Батьківщини» із результатом «без двох голосів більшість» реально могла диктувати свої умови міському голові, якого підтримала вже пошлюблена з Партією регіонів «Сильна Україна», то нині навіть формально фракція налічує лише 21 багнет. Та й до цих двох десятків бютівців теж є питання з приводу їхньої роботи.
Насправді у боротьбі двох груп у фракції луцької «Батьківщини» – Никитюка та Бондарука-Пустовіта – переміг Володимир Сергійович, який «підібрав» безгоспних депутатів та орієнтується радше на власні інтереси, аніж на інтереси партії. Голова фракції Юрій Корольчук, що очолює підприємство з великими фінансовими оборотами, теж віддає перевагу мовчазній згоді з діями влади, а не полум’яним спічам.
Парадокс, але Андрію Осіпову, чи не єдиному депутатові Луцької міської ради, який активно й послідовно обстоює інтереси лучан і позицію Юлії Тимошенко, оголосили вже другу догану «за порушення партійної дисципліни». Понад те, є реальна загроза, що його можуть виключити не лише з фракції, а й із партії. Як кажуть, не потрібно ворогів, якщо є такі друзі.
***
20 квітня в Качанівській виправній колонії Юлія Тимошенко оголосила голодування на знак протесту проти того, що відбувається в країні, й того, що відбувається з нею в місцях позбавлення волі. По всій Україні її підтримали близько 50 однопартійців.
Жоден із волинських тимошенківців свого лідера не підтримав…
Хоча Грицюкові голодування не завадило б…
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 11
Про партію вже давно забули,ще у 2010 році,Пустовіт пам'ятає початок руйнації ТзОВ Батьківщина (з наголосом на першому складі)- БАТЬківщина.
А піст не завадить будь-кому,не треба кивати на А.П.
Тепер - автору. Пане Андрію, я не перестаю дивуватись Вашому таланту - критикуючи Грицюка в черговий раз "пройтись" по Романюку! Таке враження, що коментатор Партія написав правду.
Але дякую за читання між рядками :)