Давати чи допомагати?

Давно задавав собі запитання: чому благодійники тільки «дають» і дуже рідко «допомагають»? Я ці слова розрізняю по значенню. На прикладі одного волинського мецената спробую пояснити, що маю на увазі.

Останнім часом значно зросла кількість різного роду благодійників, які «щедрою рукою» роздають матеріальну та грошову допомогу волинянам. Як на мене, то серед цієї когорти добродійників вирізняється Сергій Мартиняк, який давно активно працює у Турійському та Локачинському районах (а віднедавна й у Горохівському, Рожищенському і Луцькому районах).

Депутат Волинської обласної ради та голова Агропромислової групи «Пан Курчак» вдало використовує потужності свого підприємства для підвищення рівня особистої пізнаваності та довіри серед виборців 20-го виборчого округу. Але зараз не про це…

Сергій Мартиняк започаткував у згаданих районах ряд бізнесових та соціальних проектів. Один із них - програма «Чисте село». Суть цієї програми, яка поки реалізується лише на Турійщині, зводиться до того, що Агропромислова група «Пан Курчак» встановила у кількох селах району сміттєві контейнери, які своїм же сміттєвозом й обслуговує. Тобто для людей зробили все – купили сміттєві баки, встановили у зручні для селян місця, регулярно їх чистять… Принаймні так це подається в ЗМІ.

Все ніби добре робить депутат облради – людям допомагає, села від сміття очищає. І це все меценат робить сам, вірніше за кошти свого підприємства.

Але, що трапиться якщо раптом благодійника не стане, тобто, якщо у нього зміняться плани, чи погіршиться фінансовий стан? Що тоді будуть робити селяни із заповненими сміттєвими контейнерами? Та мабуть нічого, все повернеться до попередньої ситуації – возитимуть сміття туди ж, де і раніш возили.

А чому не зробити по іншому, більш далекоглядно. Здавна відомо, що ціниться більше те, до чого сам маєш стосунок: що сам зробив чи на що дав гроші. Тобто, якби С.Мартиняк ініціював збір частини коштів із мешканців сіл та додав їх до власного внеску і тоді купив згадане обладнання та техніку – тоді б люди відчули свою причетність до справи.

Разом з тим, вони б відчували відповідальність за куплені речі, адже були б їх співвласниками.

Така організація людей довкола певної ідеї допомогла б не лише вирішити проблему, а й продемонструвати людям ефективність їхньої спільної діяльності.


Тобто, краще допомогти людям вирішити проблему, а не вирішувати її за них. До прикладу, саме таким чином вже кілька років працює в області проект «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Правда гроші там не українські.

Але це має значення для тих благодійників, які хочуть допомогти, а не дати. Бо як показує українська реальність: за «дати» зазвичай треба щось «віддавати»...