Щеплення від диктатури

Після повалення диктатора до влади прийде ще гірший диктатор. Це як один з аргументів «проти» наводять такі собі «помірковані».

Дозвольте не погодитися, панове! Приходять – різні. Приходять такі, яких ми допускаємо. Приходять такі, що віддзеркалюють суспільство.

А ми самі по собі – різні. Слава Богу, це держава нам ще раніше дозволила. Після загальнорадянської стандартизації всіх – це вже майже свобода.

Ми тепер можемо носити чуба чи косу, чи постригтися наголо. Можемо ходити в кедах або на підборах. Або в кедах на підборах – прошу дуже, зараз і таке є. Можемо говорити пошепки або голосно сміятися. Можна обніматися і цілуватися просто на вулиці. Можна читати книжку, сидячи на тротуарі. Можна слухати музику.

Можна навіть ходити вулицями, загорнувшись у державний прапор, що колись так обурило таку собі "солдатську матір" з Севастополя. Можливо, обурило саме тому, що вона залишилася жити в "тих" реаліях. Коли зачіски поділялися на чоловічі - це коли 1 см і не більше, і жіночі - не менше 30 см, акуратно (підкреслюю!) складених у дульку. Коли довжина спідниці регулювалася згори. Нафарбовану дівчину могли запросто вмити у фонтані або під краном у шкільному туалеті. Сексу не було. Багато чого не було.

Про прапор - взагалі окрема тема. В "тому" житті нікому при здоровому глузді не прийшло б у голову з «тим» державним символом просто ходити містом. Якщо демонстрація, тоді тобі його видадуть і по закінченні - здаси. Інших політичних (та й не політичних) акцій не передбачалося.

І от зараз ми виросли. Виросли, як дитинка зі штанців. Виросли з дурних заборон і забобонів - і переросли їх. Ми вдягаємося, як хочемо, користуючися своїм уявленням про красу й зручність. Ми слухаємо, читаємо і дивимося на власний вибір. Коельйо, AC/DC, "Бульвар Гордона", hromadske.tv чи радіо "Шансон".

До всього цього можна ставитися по-різному. І ключове слово тут - можна. Ми до цього вже звикли. Забули, як може бути інакше.

І на мій погляд, саме це важливо: виросло ціле покоління, яке всього "того"не застало. Мені здається, якраз вони - молоді - це наша гарантія від подальшого "пакращення". Три минулих місяці і особливо останній тиждень дуже яскраве і дуже болюче тому підтвердження.

Пройде революційність моменту. Закінчиться траур за загиблими. Життя повернеться до повсякденної звичності.

І от тут нас і підстерігатиме нова небезпека. В особі тих, хто ще вчора наділив себе екстраповноваженнями з огляду на політичну доцільність. Як донести до них, нових, стару як світ, думку: твоя свобода закінчується рівно там, де починається свобода іншої людини?

Рівно на цій межі закінчується не лише свобода вчорашнього владця, але й свобода тебе, як владця сьогоднішнього і завтрашнього. Як сказала знайома репортерка після чергової штурханини : «Мені як журналісту байдуже, хто штовхає, намагаючися не пустити до виконання роботи: міліція, чи приватна охорона депутата-олігарха, чи «Правий сектор».

Якщо тільки цей урок буде засвоєно, є надія, що ми рухаємося у правильному напрямку. Щеплення від диктатури Україна отримала. Занадто дорогою ціною, на жаль.