Перемога!? Ви впевнені? Частина 2. «Люстрація»

(початок тут)

Приходить Пєтька до Чапаєва і каже:
- Василь Іванович, що робити з полоненими офіцерами? Може їх люструвати?
- Ти шо, Пєтька! Ми ж не звірі! Просто розстріляйте…
(свіжий анекдот)

Народ хвилюється. Ви чули? Буде люстрація! Хтось інстинктивно прикриває рукою найдорожче місце, хтось пробирається в перші ряди , щоб не пропустити видовище. Ніхто точно не знає, що воно таке, але співзвучність зі словом «кастрація» лякає одних і збуджує інших. Заглянув і я в енциклопедію. Люстрація (лат. Lustratіо — очищення шляхом жертвоприношення).

Несподівано… Чогось пряме значення цього слова випало з поля зору «революціонерів». А дарма. Натовпу б сподобалось. Натовп відчув смак крові і вимагає ще. Крові і видовищ! Ну хіба не приємно когось принизити, поставити на коліна? Але чого ж так мало! Люстрацію! Дайте нам люстрацію!

Ну, нє…. Ви шо? Ми ж не такі! Ми ж йдемо в Європу! Ніяких жертвоприношень ми робити не будемо. Поки що, принаймні. Ми створимо «комітет»(це слово мене вже лякає). Ми визначимо «критерії». Зберемо інформацію (одразу перед очима виникає вираз обличчя «інформатора», який бере чистий аркуш паперу і акуратно виводить : «В люстраційний комітет», і нижче : «донос»). І відберемо достойних. Ну як тут не згадати п’єсу Олександра Володіна «Две стрелы»:

А кто решит, кто чего достоин? - спросил Глава.
- Достойнейшие, - красноречиво сказал Красноречивый.
Человек Боя повторил:
- Достойнейшие! Прекрасное выражение.
- А кто будет решать, кто достойнейшие? - спросил Глава.
- Достойнейшие и будут решать.
- То есть они же сами и будут решать? - с удивлением спросил Глава.

Класичне «А судді хто?». Не можу не нагадати тим, хто наввипередки зараз спішіть зайняти місце «люстратора», слова Ісуса, які він сказав людям, коли в нього питали чи треба побити камінням блудливу жінку: «Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине!…».

Може, Ісус був правий? Може, хай люстрацією інших займаються безгрішні? А всім іншим треба почати з себе? Вийти на площу і сказати людям: «Каюсь, я крав. Каюсь, брехав. Каюсь, і перед лицем «Небесної сотні» присягаю – більше ні! Більше не візьму і, що не менш важливо, ні кому не запропоную хабара!». Або хоч до дзеркала підійти і сказати це собі самому. Оце вже буде щось… Не треба великих і пишних присяг! Бо той же Ісус казав : «Не клянись!». Зробіть хоч би цю одну маленьку і неважку обіцянку.

Люстрація потрібна! Але не «судилище» і не колупання в чужому гімні на радість збоченого натовпу. Потрібна люстрація себе. Кожного з нас. І в багатьох людей ця люстрація вже відбулась в голові в той момент, коли на очі навернулись сльози за загиблими. Щось зрушилось з місця, щось змінилось. І саме заради цього вони загинули.

І на завершення.

Я, Наконечний Олександр, обіцяю тим хто загинув, що ніколи не буду брати і не буду давати хабарів…