Хамелеонство Ігоря Палиці

Повалення внаслідок революції бандитського режиму Януковича спричинило раптове і різке переформатування свідомості у деяких раніше «прорегіональних» народних депутатів. Одним з них є луцький нардеп-самовисуванець Ігор Палиця.

25 лютого Ігор Палиця оприлюднив звернення до лучан, в якому закликав до повного перезавантаження влади. Формально у цьому документі є значна частина істини. Але, на превеликий жаль, місцевий олігарх забув зазначити про основне, без чого текст його звернення є нікчемним і фальшивим. Ігор Палиця забув наголосити, що він також підлягає негайній люстрації як колишня «тушка» і нардеп, який своїми голосуваннями на раз благословляв існування режиму Януковича.

Ігор Палиця став опорою режиму Януковича ще у березні 2010 року. Тоді він увійшов до складу першої партії «тушок» у Верховній Раді і голосував за уряд прем’єр-міністра Миколи Азарова. У квітні 2010 року цей «моралізатор» підтримав зрадницькі Харківські угоди Януковича. У липні 2012 року його карточка, яка, вочевидь, не раз була інструментом для легітимізації режиму Януковича, була використана задля підтримання мовного закону Ківалова-Колєсніченка.

Для того, щоб втримати під контролем Верховну Раду після виборів 2012 року, Партія регіонів вирішила змінити законодавство і запровадити змішану виборчу систему. Основною надією влади стали так звані «незалежні» самовисуванці, які після 28 жовтня 2012 року або офіційно поповнили фракцію ПР, або ж неофіційно (це стосується більшості позафракційних нардепів) стали надійною опорою Януковича в парламенті.

Усвідомлюючи, що шансів перемогти у кандидата від влади на Західній Україні практично немає, на Волині правлячий режим тоді зробив ставку саме на використання політтехнології самовисуванців-«незалежників». На Волині «донецькі» доволі успішно апробували класичну схему з «розведення» опозиційного до них електорату. А допомогли їм у цьому «незалежні» самовисуванці. Використовуючи такі фактори, як бідність населення, безробіття, низькі доходи бюджетників, вони щедро засівали «благодійницькою» допомогою кожен із округів. А потім пожинали плоди у вигляді голосів виборців. І одним з них був нардеп Ігор Палиця.

Результати голосувань Ігоря Палиці у Верховній Раді переконливо і беззаперечно спростовують міф про його «незалежність» від Партії регіонів.

13 грудня 2012 року Ігор Палиця став союзником Партії регіонів та комуністів, підтримавши обрання спікером Верховної Ради кандидата від Партії регіонів Володимира Рибака та віддавши голос за кандидатуру голови Партії регіонів Миколи Азарова на посаду прем’єр-міністра. Луцький «незалежник» взяв на себе всю відповідальність за соціально-економічну політику правлячого режиму.

11 січня Ігор Палиця був відсутнім в сесійній залі, коли потрібно було голосувати питання про декриміналізацію статтей Тимошенко та Луценка. Поза тим, це не завадило Ігорю Палиці підтримати того ж таки дня проекти постанов про звільнення голови Нацбанку України Сергія Арбузова із займаної посади та призначення Ігоря Соркіна на посаду голови НБУ.

22 березня Ігор Палиця не підтримав проект постанови про призначення чергових виборів депутатів Київської міської ради та Київського міського голови (№1030), фактично залишивши столицю України в управлінні нелегітимної влади.

Ігор Палиця «благословив» урядовий законопроект про розрахунок векселями. А коли у квітні опозиція поставила в порядок денний питання про відставку Кабміну Ігор Палиця чомусь був відсутнім. Також не сподобалася новоспеченому апологету перезавантаження влади ідея про створення Національного антикорупційного бюро.

19 червня 2013 року Ігор Палиця не підтримав законопроект «Про денонсацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України».

У жовтні Ігор Палиця підтримав узурпацію судової гілки влади президентом, проголосувавши за безстрокове призначення суддів.

Загалом Ігор Палиця у 74% випадків голосував в унісон з Партією регіонів. Утім, таке «відставання» останнього від інших волинських олігархів може бути пояснене його схильністю до прогулів сесійних засідань.

Особливо ж цинічною є поведінка Ігоря Палиці під час революційних подій в Україні 2013 – 2014 років. Народного депутата від Луцька жодного разу не бачили на Майдані. Ігор Палиця не брав участі у пікетуванні та блокуванні органів влади. Напевно тому, що і сам відносив себе до цієї влади.

Не був він поруч з людьми тоді, коли били студентів, коли чинилися спроби розігнати протестувальників, коли «Беркут» та інші спецзагони вбивали людей у Києві. У розпал кривавих подій Ігор Палиця, очевидно, вичікував, хто переможе – повсталий народ чи Янукович.

Лучани не мали нагоди побачити Ігоря Палицю на народних вічах. Ігор Палиця не їздив разом з Автомайданом до осель волинських «регіоналів». Не стояв під стінами УМВС, прокуратури, судів, СБУ. Не переймався переслідуваннями та кримінальними справами проти активістів. Не був на барикадах поруч з людьми. Не ходив вимагати відставки Бориса Клімчука, Олександра Башкаленка.

3 грудня 2013 року, у розпал політичної кризи, Ігор Палиця не голосував за відставку уряду Азарова. Тим самим він дистанціювався від вимог Майдану.

Після повалення Януковича, на жаль ціною людських життів, українці справді отримали можливість на повне перезавантаження влади. І ми не можемо змарнувати свій шанс, здобутий кров’ю Майдану. Але яке відношення до цієї боротьби має Ігор Палиця – політична «тушка» і політичний пристосуванець, який не має жодного стосунку до революційних подій?

Коли Ігор Палиця звинувачує опозиційних і позафракційних політиків в тому, що відбулося «через свою недостатньо наполегливу та радикальну поведінку у Верховній Раді щодо тиску на фракцію Регіонів та формування пронародної більшості», він має згадати в першу чергу про себе.

Адже, всі депутати провладної більшості, серед яких і Ігор Палиця, винні в тому, що служили до кінця своєму кривавому фюреру і вчасно не набралися сміливості та не прийняли правильних рішень, щоб запобігти кровопролиттю.

Не можна допустити, щоб у Верховній Раді залишилися ті ж люди, які вчора служили режиму Януковича. А таким був і Ігор Петрович Палиця.

Я цілком погоджуюсь з твердженням нардепа від Луцька, що жодних домовленостей з колишніми ставлениками Януковича не може бути. Також досить мудрими є слова Ігоря Палиці про те, що до влади мають прийти люди з новою свідомістю і високими моральними цінностями, які не брали участі у домовленостях з представниками Партії регіонів і урядом, знаходячись в опозиції три роки.

Тому Ігорю Палиці не варто займатися популізмом, а чітко виконувати тези свого звернення до лучан і з власної ініціативи включити себе у люстраційний список.


Петро ГЕРАСИМЕНКО