Як Клімчук призначив мене головним корупціонером. Частина 2

Як і обіцяв, публікую продовження попередньої статті.

Прочитати першу частину можна тут

28.09.2011 року я, Вікторов Олександр Олександрович, на той час – депутат Волинської обласної ради, член опозиційної до влади фракції ВО «Свобода», будучи директором комунального підприємства «Луцький спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування», був незаконно затриманий за підозрою в нібито отриманні хабара та доставлений для допиту та інших слідчих дій в обласне Управління внутрішніх справ – управління Державної служби боротьби з економічними злочинами (УДСБЕЗ). Там мене протримали з 19 до 03.30 години ночі, не знімаючи наручників, не даючи змоги справляти природні потреби, прийняти ліки від діабету і тиску, а також болю в серці. На мої прохання слідчий обласної прокуратури в особливо важливих справах Андрій Лизун, а також капітан міліції Дмитро Костюкевич не реагували, сказавши лише, що для них одним трупом більше – це не проблема. Протягом усього цього часу мене змушували зізнатися в діянні, якого я не скоював, а саме – в отриманні хабара за бронювання місць на кладовищі для майбутнього поховання. Мене залякували запроторенням в ізолятор тимчасового тримання, а також тим, що не дозволять мені там користуватися необхідними ліками, застосуванням фізичного насильства, зараженням важкими хворобами тощо.

Після моєї категоричної відмови зізнаватися, слідчий А.Лизун сказав, що відпускає мене для того, щоб я домовився «сам знаю з ким» про те, щоби проти мене не порушували кримінальної справи. При цьому він повідомив, що я повинен написати розписку про те, що не маю претензій до свого затримання і перебування в правоохоронних органах, інакше мене відправлять в ізолятор. Він також сказав, що пропонує домовитися таким чином, що, якщо мені не вдасться вирішити питання про НЕ порушення проти мене кримінальної справи, то вже в 14.00 сьогодні, 29.09.2011, я повинен буду з'явитися до нього, про що мною була підписана відповідна повістка, та дати визнавальні свідчення. При цьому, повістку не заповнили відповідним чином: окрім моїх прізвища, імені та по-батькові, а також дати явки до прокуратури, там більше нічого не значилося. Тобто, по-суті, там не було вказано, з якої причини і в якому процесуальному статусі мене викликають. Згодом, при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи, я помітив, що цю розписку, як виявилося, заповнили вже після її підписання мною.

Також працівник УДСБЕЗ, який представився заступником начальника обласного управління Служби боротьби з економічними злочинами, попередив мене про те, що якщо я ляжу в лікарню, то вони мене звідти «викурять», а якщо не прийду в призначений час, буду впиратись і не напишу явку з повинною, то вони проведуть таку «перевірку», яка виявить всі мої «зловживання» з самого народження, за якими порушать інші кримінальні справи. При цьому він зауважив: «аби тільки дозволили», що ще раз доводить відому в Україні істину, що на порушення кримінальних справ проти чиновників і депутатів обласного рівня потрібний «дозвіл» вищого керівництва, як правило, на рівні голови облдержадміністрації.

Вранці 29.09.2011 року я зустрівся зі своїми колегами з опозиційних фракцій – депутатами Волинської обласної ради та Луцької міської ради – в ресторані «Україна», біля будівлі прокуратури та обласного управління МВС. Тут же в цей час, за випадковим збігом обставин, перебував нещодавно призначений першим заступником прокурора області пан Володимир Троц – зять голови Волинської облдержадміністрації Бориса Петровича Клімчука. Один із депутатів, поговоривши з ним, повернувся до мене і повідомив, що В.Троц сказав, що справа – політична, і питання потрібно вирішувати з «губернатором». Тільки якщо останній «зніме політику» і дасть команду не порушувати кримінальної справи, вона не буде порушена.

Про цю розмову, відповідно до вимог партійної дисципліни, я поінформував депутатів обласної ради з фракції ВО «Свобода» та голову обласної організації партії ВО «Свобода», на той час – депутата Волинської обласної ради, а тепер – депутата Верховної Ради України, члена фракції ВО «Свобода» Анатолія Вітіва. Після цього – виїхав до м. Києва, де звернувся за медичною допомогою до однієї з місцевих клінік, а також поінформував окремі посольства іноземних держав та представництва міжнародних організацій щодо мого політичного переслідування.

На офіційній сторінці партії ВО «Свобода» в інтернеті у статті «На комунальному підприємстві Луцька, яке очолює депутат-свободівець, влаштували "маски-шоу" (http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/024538/) моє затримання було розцінено наступним чином:
«Волинська обласна організація Всеукраїнського об'єднання "Cвобода" розцінює ці дії як розправу представників чинного режиму над депутатами від ВО "Свобода" та особисто депутатом Олександром Вікторовим, за активну політичну позицію, яку вони демонстрували під час сесійних засідань Волинської обласної ради та в міжсесійний період. Це свідчить про те, що маховик репресій, які запустив проти "Свободи" режим Януковича, дійшов і до Волині. Передбачаємо, що проти наших активістів тепер будуть використовувати брудні провокації, надумані звинувачення та фальсифікації, спроби кримінального переслідування.
ВО "Свобода" вимагає від голови Волинської обласної державної адміністрації Бориса Клімчука, начальника УМВС України у Волинській області В'ячеслава Ходирєва та прокурора Волинської области Андрія Гіля невідкладного реагування на фактичне зникнення людини, проти якої влаштували "маски-шоу" та вивезли в невідомому напрямку. Вимагаємо негайного звільнення нашого побратима та припинення переслідувань і репресій проти представників опозиційних сил!».
Згодом мені стало відомо, що 30.09.2011 року прокурор Волинської області Андрій Гіль порушив проти мене кримінальну справу щодо нібито отримання хабара.

Після цього я прийшов разом із адвокатом компанії «Конфідент» Євгеном Кузіним до прокуратури, де негайно був затриманий і доставлений до суду. Надалі Луцький міськрайонний та апеляційний суди не тільки двічі відмовили прокуратурі в обранні запобіжного заходу щодо мене у вигляді арешту та поміщення під варту в СІЗО, а й визнали моє затримання незаконним.

Після цього один із депутатів Луцької міської ради повідомив мені, що за такі рішення судді отримали від «губернатора» Б.Клімчука «по шапці». Це стало ще одним підтвердженням того, що моя справа сфальсифікована міліцією та прокуратурою і політично мотивована головою облдержадміністрації Б.Клімчуком, тому не буде об'єктивно та неупереджено розглянута судом по суті.

Крім того, про політичне підґрунтя кримінальної справи проти мене свідчить наступне.

Відразу після обрання мене депутатом обласної ради у 2010 році зі мною двічі зустрічався голова облдержадміністрації Б.Клімчук та наполегливо пропонував проголосувати за кандидатуру Володимира Войтовича на посаду голови Волинської обласної ради, а надалі – не виходячи зі складу фракції ВО «Свобода» в облраді, – вступити у міжфракційну групу депутатів, які будуть підтримувати владу та його особисто, як «губернатора», а також голосувати в облраді за всі рішення, які висуватимуться більшістю. У якості «заохочення» Б.Клімчук запропонував мені декілька посад на вибір: начальника територіального управління Антимонопольного комітету у Волинській області, директора одного з комунальних підприємств обласної ради чи іншу посаду, яка би мене влаштувала. Також він пообіцяв, що якщо я прийму його пропозицію, то зможу з його допомогою вирішувати особисті питання і мати в майбутньому непогану кар'єру. Тобто, фактично «губернатор» пропонував мені хабар за політичну зраду та потрібні йому голосування.

На всі ці пропозиції я відповів відмовою. Через деякий час зі мною зустрівся колишній заступник Б.Клімчука під час першого його «губернаторства», а нині – голова благодійного фонду губернатора «Рідна Волинь» Петро Онищук, із яким я давно знайомий і спільно працював в обласному виборчому штабі Блоку «Наша Україна» в 2007 році, де обіймав посаду заступника обласного керівника штабу Володимира Бондаря, який на той час був головою Волинської облдержадміністрації. Цю посаду я займав як представник «Європейської партії України», Волинську обласну організацію якої я очолював до 2009 року. Він повторив мені пропозиції Б.Клімчука – і запропонував 20 тисяч доларів хабара, а також посаду на мій вибір. Після моєї відмови він попередив, що у мене можуть бути великі проблеми.

Після того, як був обраний голова обласної ради і створено провладну, «прогубернаторську» більшість, до якої «губернатор» Б.Клімчук силою і підкупом загнав майже половину фракції БЮТ в обласній раді, депутатів із фракції «Фронту змін» та інших опозиційних депутатів-мажоритарників, обрано керівництво обласної ради та профільних комісій, «губернатор» почав мстити тим депутатам, які відмовилися вступити у створену ним міжфракційну, провладну і «прогубернаторську» депутатську групу «Нова Волинь».

Першим із депутатів, проти якого порушили кримінальну справу, став ректор луцького відділення Міжнародного університету розвитку людини «Україна», депутат фракції БЮТ Роман Карпюк. Про політичне підгрунтя цієї справи та про ініціювання його кримінального переслідування «губернатором» Б.Клімчуком він заявив безпосередньо на сесії обласної ради. Він конкретно вказав, що це –помста за його незгоду увійти в «прогубернаторську» більшість в облраді. Однак, від силових органів, начальників їх обласних управлінь, які були присутні на сесії облради, як і очікувалося, ніякої реакції не послідувало.

У жовтні 2011 року проти мене порушили ще одну кримінальну справу, а в 2012 році – ще 4 справи за хабарі, нібито отримані мною в період 2009-2011 років, а також справу про нібито привласнення коштів підприємства в розмірі близько 4 тис. грн. за холодильник, який до цих пір стоїть у кабінеті нового директора раніше очолюваного мною підприємства. Таким чином, проти мене було порушено 7 кримінальних справ, які пізніше були об'єднані в одну і направлені до суду. Причому, базуються вони тільки на підставі неправдивих свідчень свідків, яких залякали порушенням проти них кримінальних справ. При цьому свідки прямували групами (!) у міський відділ УМВС для написання нібито добровільних заяв про дачу мені хабара, після чого підписували складені слідчим, нібито з їх слів, потрібні йому свідчення. Про те, що це були не добровільні заяви, а саме організовані, свідчать самі матеріали справи, фотокопії якої є у мене на руках і наявні в розпорядженні мого захисту. Тут прокуратура слідувала відомому принципу: краще добрий свідок, ніж поганий обвинувачений.

Чому виникли ці додаткові справи? Річ у тому, що коли слідство зрозуміло абсурдність своїх звинувачень щодо отримання мною хабарів, воно вирішило таким чином «підстрахуватись». Адже таке поняття, як бронювання могил, відсутнє в законі та переліку послуг Луцького спецкомбінату. Відповідно, воно не могло бути і не було здійснене. В сукупності з незаконно здобутими «доказами» це ставило під загрозу проходження справи в суді. Тому потрібно було якось підсилити основний епізод. Але як? Адже ще раз гроші не вручиш! У результаті було вирішено порушити ще декілька справ, в основі кожної з яких – лише «голі» свідчення одного чи двох свідків. Завдання полягало лише в тому, щоб серед клієнтів підприємства знайти тих, хто би погодився дати потрібні свідчення.

Загальновідомо, що в арсеналі наших правоохоронців – досить великий вибір способів обману, шантажу та залякування, і те, що на певних людей це могло подіяти, – навряд чи хтось піддаватиме сумніву. Робилося це для підвищення впливу на формування думки судді. Дивіться, мовляв, – брав з усіх! Але й ця робота була проведена вкрай грубо: усі матеріали справи свідчать про те, що свідчення вибивались і не були добровільними. Більше того, один зі свідків, який мав зі мною неприязні стосунки, а отже, – усі підстави для помсти (за своє попереднє звільнення з роботи), був використаний у трьох таких епізодах, які суд визнав лише на підставі його «свідчень». По інших епізодах були використані раніше судимі свідки, а також ті, яким правоохоронці пообіцяли гроші. Мовляв, якщо мене визнають винним, то можна буде отримати суми, які вони озвучать у суді, хоча законодавством не передбачено повернення коштів, нібито отриманих в якості хабара. Зокрема, один зі свідків у суді заявив, що в заяві про злочин написав, що хотів, аби йому повернули кошти. Однак у тій заяві, яка підшита до справи, цих слів немає. Отже, навіть заяви фальсифікувалися.

17 вересня 2012 року Луцький міськрайонний суд виправдав мене по двох із семи епізодів обвинувачення, але решту п’ять – визнав та засудив до 5,5 років позбавлення волі. Виправданням по двох епізодах суд, по суті, намагався показати свою нібито неупередженість. Мовляв, бачите, ми ж не визнали без розбору всі епізоди. Є і виправдальні вироки. Але справу свою суд 1-ї інстанції зробив, оскільки і всі інші епізоди містили аналогічні підстави для виправдання.

20.09.2012 прес-служба прокуратури Волинської області поспішила повідомити про це громадськість на своєму сайті у статті «Постановлено вирок депутату обласної ради» (http://www.vol.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=111642&fp=320), де серед іншого зазначено:
«Луцький міськрайонний суд постановив вирок депутату обласної ради, колишньому директору комунального підприємства «Луцький спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування». Постановлено вирок також майстру із благоустрою цього підприємства».
Ця стаття примітна тим, що цілком вписується у політичні спекуляції влади навколо моєї справи і є ще одним доказом її політичної мотивації і використання у політичній боротьбі, зокрема в цілях дискредитації опозиційної до влади партії ВО «Свобода». Справа в тому, що обвинувачення мені було пред’явлено не як депутату обласної ради, а як керівнику підприємства. І вирок теж винесений як директору, а не депутату. Формально, моє депутатство до цієї справи не має жодного відношення. Натомість, прокуратура навмисно у назві статті наголошує на моєму депутатстві, до того ж, перекручує відомі факти. Адже, на момент винесення вироку я вже не був депутатом обласної ради. Проте, до 31.12.2012 я ще залишався директором Луцького спецкомбінату. У подальших повідомленнях, а також у власній статистиці, прокуратура взагалі не згадує, що мене засуджено як директора підприємства, натомість наголос робиться саме на моєму депутатстві. Наприклад, у статті за наступною адресою в інтернеті: http://www.vol.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=115987&fp=200

7 лютого 2013 року апеляційний суд Волинської області зменшив обсяг обвинувачення, виключивши з нього кваліфікаційну ознаку – «вимагання хабара», та змінив вирок, призначивши мені остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Як стало мені відомо, приблизно за 15 хв. до вироку головуючого у справі – Олександра Пазюка – викликав до себе голова Апеляційного суду Волинської області Петро Філюк і наказав не змінювати суттєво вирок першої судової інстанції. Більше того, за це та інші рішення суддя О.Пазюк, незадовго до його винесення, отримав від Луцького міськвиконкому безкоштовно квартиру.

4 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ України залишив без задоволення касаційну скаргу мого адвоката на вищезазначені судові рішення. На даний момент захистом подані скарги до Верховного Суду України та готуються подання до Європейського суду з прав людини.

Далі буде.

Наступна частина: "Фальсифікації міліції та прокуратури!.