Нестрашний «Беркут»

На головній площі міста бійці волинського "Беркуту" на колінах вибачалися перед народом.

Це було 23 лютого, коли на календарі у нас був день Радянської армії, який зараз модно офіційно називати День захисника Вітчизни.

Це було після похорону студента Василя Мойсея. Ось тезисно головна ВАЖЛИВА інформація, яку вони видали.

Волинський "Беркут" в сутичках участі не брав, а весь час був резерві. За їхніми словами, їх на передову не пускали, зброї не видавали, бо не довіряли їм, як західнякам. Один навіть сказав "Вважали нас бандерівцями".

Натомість вогнепальну зброю, зокрема, автомати Калашникова, видавали ДНІПРОПЕТРОВСЬКОМУ «Беркуту» та іншим зі східних областей.

Хоча всі запевняли, що крові на руках не мають, і нікого не били, вибачатися прийшло кілька поранених хлопців, а ще 5 лежать на лікуванні в госпіталі.

Командир волинського «Беркуту» розповів, що по людях і тих же беркутівцях стріляли снайпери і невідомий спецпідрозділ, який не мав шевронів тільки розпізнавальні знаки.

Керівники «Беркуту» також повідомили, що за ними стояли «тітушки», одягнуті як майданівці, але з розпізнавальними знаками - стрічки на руці.

Коли запитали, як же вони, офіцери, могли допустити, щоб бандити були поряд з ними, чому вони їх не вивели, той відповів: "Ну вони ж за нами стояли, значить, не вороги". Ось так, майже по Фройду: ті, хто стояли перед ними, - вороги.

На запитання: "Чому ви не звільнялися?" більшість зізналися, що боялися.

Справді, без форми вони не страшні, а жалюгідні. І дуже боялися гніву людського. Відверто не говорили, але можна зробити висновок, що вони всі ще сподівалися отримати плату за участь у київських подіях.

До того, за ЇХНІМИ словами, вони отримали від 5 до 15 тисяч гривень. За ці гроші НІДЕ не підписувалися. Гроші видавали командиру, уже розкладені по конвертах. Отримували їх від помічника якогось нардепа з Партії регіонів.

За участь в останніх подіях кожному обіцяли квартиру у Луцьку.

Але натомість в останні дні їх "кинули". Саме так сказав начальник "Беркуту".

До речі, він у розмові постійно казав "блін", та ще якісь матюки. А почав розповідь так: "Ми участі в сутичках не брали, а ТУПО охороняли адмінбудівлі".

Цікава деталь про 18 лютого. Саме цього дня розпочалася люта триденна стрілянина, і саме тоді волинський «Беркут» заявив, що повертається додому. Командир розказав: «Нас кинули». Він пояснив, що цього дня всі уже почали тікати, але беркутівцям, які стояли на вулицях і щосили смалили кулями по людях ніхто нічого не сказав.

«Вояки» навіть не знали, що за їхні старання уже ніхто нічого не заплатить і накрилися їхні квартири в обласних центрах мідних тазом. Було помітно, що деякі шкодують за свої вчинки і їм відверто соромно.

Але були такі, що «невиправні гниди». Саме так назвала одна жінка свого земляка зі села Бужани, що на Горохівщині. Коли він "каявся", до сцени прибігла молода жінка і, не стримуючи емоцій, розказала, як його дружина всім хвалиться, що влаштували дитину в садочок з півторитисячі гривень. "Та в Луцьку навіть таких садочків нема! Ти правду розкажи скільки заробляєш! Всі в селі знають, що ти гнида! Ми тебе заплюємо, коли появишся!".

Ні один не зізнався, що рідні їх підтримують зараз. Всі говорили, що родина засуджує їхню, уже колишню, роботу.

Більшість беркутів родом з волинських сіл. Деякі з Луцька. Вони називали вулиці, на яких живуть. Багато людей "познайомилися" зі своїми сусідами, земляками, і впевнена, родичами.

Був на сцені ще і п’яний беркутівець, або просто він так виглядає по життю. Чоловік, намагався виправдатися, що ні в чому не винен, бо тільки 2 місяці працює у Беркуті.

"Новобранець" потрапив у ряди спецпідрозділу ... 6 грудня! Тобто, до цього часу Беркут уже встиг відзначитися і в розгоні Майдану, і на демонстраціях 1 грудня.

Цей «тітушка» довго не зізнавався, що його заставило вступити в міліцію, на кінець шепнув Данильчуку, що до пенсії вислуги бракувало. Але ж ми всі розуміємо справжній мотив.

Цей маргінал ще спробував збрехати, що він навіть не був присутній під час подій у Луцьку біля УМВС. Але Павло Данильчук сказав, що бачив його у внутрішньому дворику за кермом автобуса. Ось така кар’єра, тривалістю від Дня української армії до дня армії Совєтської.

Був ще один хлопчина з Цумані, 24 роки. Він взагалі не орієнтується, що відбувається. Спитали його чому не звільнився, то відповів: "Надіялися на євроінтеграцію і краще життя". «Від кого?», - спитали. «Від влади», - відповів. …

Один з офіцерів таки викликав довіру. Говорив розумно та інформативно, сподіваюся правдиво. Він зізнався, що колись вони гордилися своїм спецпідрозділом, але зараз він не має права існувати.

І останнє. Люди дуже тонко відчувають, коли їм брешуть. Кожному явному лицеміру, завзято кричали "Ганьба!", «Брешеш!», «Вбивця!». А тих мєнтів, яких знали раніше по ділах їхніх, ладні були порвати на шмаття.

Сподіваюся, публічний сором – то буде щеплення не тільки їм, а й усім іншим від подібних злодіянь.

І не треба розводити жалісливі обговорення, що так не треба з ними чинити. Їхні вибачення не потрібні людям, їхні вибачення не потрібні батькам, дітей яких уже не піднімеш. Ці вибачення, потрібні їм самим.