Ілліча не дочитали

Люди, які називають нинішні поді «революцією», певно, ніколи не цікавились значенням цього слова. Ліпити революційний чи еволюційний ярлик до банального «процесу зміни портретів» – блюзнірство.

Все, на що ми мали незадоволення дивитись цими роками, – звичайне хаотичне розкрадання ресурсу та закономірний розвал застарілих правовідносин часів УРСР. Не вірите? Оцініть ефективність роботи наших рад та пики «еліт».

Але безкінечно красти і розвалювати – не можна. Тому нашими спільними зусиллями пострадянський ресурс добігає закономірного драматичного фіналу. Найжахливіше те, що він теж іде по людських смертях. І це – наша спільна, а не лише владна агонія.

Певно у чомусь праві ті, хто вважає сантехнічний прилад на екс-ленінському постаменті символом. Знявши старого ідола (до професійного рівня якого нинішнім «революціонерам» ще... рости і рости), мусили поставити натомість щось інше. Але ж головне – картинка! І пореготіти в соцмережах. Чи не так?



Унітаз має стояти в туалеті, крадії мають сидіти по тюрмах, постамент – це місце для людей, які допомагають іншим людям. Невже не додумались пошукати?

Коли я бачу захоплення урядових приміщень, мені завжди цікаво: далі що? Жодного разу ніхто не відповів мені, що збираються робити з цими будівлями. Тим паче – у цих будівлях.

А тепер – трошки історії, яку багато хто банально прогуляв або заплатив за залік... Ким треба бути, щоб вірити у хвилю народного гніву та знесення ним злочинної влади?

«Повєрженний» дідусь Ілліч перед тим, як захопити владу, тривалий час вчився, досліджував тодішню систему керування зсередини (зокрема, із в’язниці), налагоджував зв’язки з урядами ворожих країн, щоб мати гроші та підтримку, домовлявся з військовими, які у потрібний час сформували маленькі професійні групки й ліквідували кого потрібно з охорони Зимового палацу. На це пішли роки. І божевільні гроші зацікавлених в Іллічеві сторін.

Розказувати казки про захоплення урядової будівлі людьми з вулиці могли совкові ідеологи. Але ми ж начебто претендуємо на те, що ми якісно інші!

Все, що ми бачимо зараз, – це банальне, доволі непрофесійне відволікання уваги та «випускання пари». Цього разу – кривавої. Хтось на початках щось казав про обов’язкову жертовність революції. Все, мовчимо?

Рано чи пізно псевдореволюційні емоції вщухнуть. І доведеться знову тицятись до власних корит. А будувати на уламках совкової держави щось якісно інше треба саме з них. І об’єднання, якого так прагнуть люди, має ґрунтуватись на матеріальних ресурсах.

Інакше ми знову розбредемось, як худоба. Громада формується навколо професійних та майнових спільних інтересів. Це профспілки (діючі), ОСББ (діючі), селянські спілки, які в ідеалі мають скластися в більші об’єднання. З ними вже можна говорити про вплив громади на рівні вулиці-села-району-міста.
Тільки тоді з нами хтось буде рахуватися.

(написано дл газети ВолиньPost від 6 лютого 2014 року)