Тарас Яковлев: «Податися в мери? Це було б для мене цікаво»

Тараса Яковлева не безпідставно вважали «правою рукою» Миколи Романюка та незмінним членом команди покійного мера. Водночас він навідріз відмовився увійти до команди від «Укропу» на чолі з Ігорем Поліщуком.

Про це Яковлев розповів в інтерв’ю Волинській правді.

-Тарасе Володимировичу, як живеться Луцьку без Миколи Романюка?

-Важче. Набагато важче. З господарством великих проблем немає. Все добре налаштовано, все працює. Люди відповідальні на своїх місцях. Вони свою роботу знають і роблять. Однак, сам факт присутності Миколи Ярославовича зберігав достатньо стійкий баланс, рівновагу. Його авторитет стримував всі політичні сили від якихось кардинальних дій. Можливо, навіть я не до кінця усвідомлював важливість Миколи Романюка, поки він був живий. Однак, ситуація показала, що без нього проблемно.

-Микола Ярославович довго хворів, і про це всі знали. Однак, його смерть була достатньо раптовою. В один момент Ви стали фактично першою посадовою особою у Луцьку. Що для вас було найважчим іспитом?

-Найбільший іспит – політичні речі, які почалися після смерті Миколи Романюка. До цього я достатньо часто і на довгий період виконував обов’язки міського голови. Микола Ярославович останнім часом брав відпустки частіше, ніж раніше. Не рахував, скільки днів я був виконуючим обов’язки міського голови, але це достатньо тривалий термін. Проблем і несподіванок по господарці взагалі не було . Найбільша несподіванка – дуже багато людей практично в перший день після смерті почали створювати такий ажіотаж: давайте поділимо місто.

-Нещодавно Луцьк вкотре потрапив до топ-5 українських міст за комфортністю. Незважаючи на це, заспокоюватись не потрібно, бо міській владі ще є над чим працювати. Ті ж дороги, на якість яких бідкаються чимало лучан. Вам не здається, що дорожнє покриття у місті виконано не зовсім якісно?

-Це стандартна ситуація. На жаль, в нас такі дороги, що вони часто не витримують серйозних кліматичних умов. Цього року була дуже важка зима, яка супроводжувалася то плюсовою, то мінусовою температурою. Це – найгірше, що може бути для дороги. Якщо дороги капітально відремонтовані, якщо дороги старі, то вони це важко переживають.

Звичайно, що я не задоволений станом дорожнього покриття на сьогодні. Однак ті дороги, які були реконструйовані минулого і позаминулого року, тобто ті, що ремонтувалися менше, ніж п’ять років назад, вони зиму витримали. Проблем особливих немає. Якщо вони виникають, то їх усувають за рахунок гарантійних зобов’язань.

Всі капітальні ремонти у нас були з гарантійними зобов’язаннями на п’ять і більше років. Ці дороги обслуговуються безкоштовно протягом цього періоду. Ті дороги, які не відновлювались у цей період, не реконструювалися, тобто там, де здійснювалися поточні або картові ремонти, звичайно, що вони «посипалися».

Я дуже багато їжджу по всій Україні. По всій державі це величезний жах, величезна проблема і наші дороги не найгірші. Так, вони не в прийнятному стані, але не найгірші. По інших містах ситуація ще більше критична. Ми до цього були готові. Передбачили 15 мільйонів гривень на поточні ремонти після зими. Ці ремонти вже відбуваються. Ми повирізали частини, карти, там, де треба буде міняти ділянки цих доріг.

З минулого тижня виїхала техніка, яка асфальтує дороги. В березні місяці цей процес достатньо важко налагодити: асфальтні заводи запускаються тільки коли плюсова температура. Я вже не говорю про те, що класти дороги можна лише, коли сухо і немає дощів. Такий період настав. Заводи запрацювали. Я думаю, що протягом двох-трьох тижнів спеціалісти-дорожники відновлять заплановані ділянки доріг.

В нас є ділянки доріг, де будуть капітальні ремонти. Там треба час для проведення певних процедур по закупівлях. Я думаю, що протягом квітня це питання закриється. Люди згадають, що в місті Луцьку завжди були непогані дороги. Вони такі і будуть.

-Одна із найбільш обговорюваних і, можливо, навіть скандальних тем – реконструкція вулиці Лесі Українки. Щодо цього питання було багато думок, суперечок і звинувачень. Реконструкцію вулиці Лесі Українки можна вважати завершеною?

-Ні. Завершеним можна вважати перший етап реконструкції. Трішки потепліє – включать фонтан. Ще доставлять предмети благоустрою, лавочки, урни. Розпустяться бруньки на деревах, які ми посадили. Фахівці облагородять скверик вазончиками і квіточками, і тоді він де-факто візуально буде завершений. На сьогодні ми всі роботи завершили, але це тільки перший етап.

У нас є проект на реконструкцію всієї вулиці Лесі Українки від Театрального майдану до перехрестя вулиці Ковельської-Глушець. Я вважаю, що було би правильно завершити цю реконструкцію. У нас обмежені можливості бюджету, на жаль. Ми його не планували цього року продовжувати, але маю величезне сподівання, що у наступні роки ми цю реконструкцію повністю завершимо.

-Фактично, з початком цієї каденції Луцькради розпочалася підготовка до процесу об’єднання обласного центру з навколишніми селами. Вами та заступником міського голови Сергієм Григоренком, який курує цим процесом, пророблено роботу щодо співпраці і подальшого об’єднання з Прилуцьким та Підгайцями. Чи не загальмується цей процес через політичні чвари у місті?

-Тяжко щось передбачати і планувати. Ми з Сергієм Григоренком почали це робити півтора роки тому. Це питання ми обговорювали і прийняли рішення, що якщо говорити про розвиток міста стратегічно, то в тих межах, в яких він є, він може «захлинутися». Років п’ятнадцять-двадцять ми ще, можливо, будемо конкурентними. Якщо говорити про п’ятдесятирічну перспективу Луцька, то місто треба розширювати.

Місто Луцьк є найменшим обласним центром в Україні за територією. Ми, фактично, в два рази менші за місто Ковель. Тому ми прийняли рішення це робити. Сергій, маючи величезний політичний досвід і досвід такого спілкування, взяв відповідальність за результат цього процесу на себе. Я вважаю, що він достатньо непогано справляється. Півтора року тому ми не мали порозуміння з жодною селищною радою. Всі були налаштовані категорично проти співпраці з містом Луцьком. В людей були стереотипи, що прийде Луцьк, забере землю, порубає ліси, почне щось забудовувати.

На сьогодні ми маємо цілковите розуміння цього процесу про об’єднання з Прилуцькою сільською радою. Я говорю про селищну еліту, про депутатів, сільського голову. Люди теж це розуміють і вони готові співпрацювати. Також в нас є попередні домовленості про співпрацю із селом Підгайці і, сподіваюся, що ця робота буде продовжена. Тут є шанс її прискорити тому, що ми планово йшли до об’єднання під час наступних чергових місцевих виборів. Вже бачимо по Прилуцькому, що люди готові до об’єднання і з імовірністю в дев’яносто п’ять відсотків можна вважати, що громада на це погодиться.
Сергій Григоренко написав лист кожному депутату міської ради, в якому запропонував винести проект рішення про об’єднання з селом Прилуцьким. Таку ініціативу може зробити або Луцький міський голова, якого у нас на сьогодні немає, або громадська організація, яка об’єднує в собі дев’яносто відсотків населеного пункту, або одна третина депутатів. Ми запропонували це депутатам, пояснивши їм, що це хороша нагода для міста. Поки що відповіді від всіх немає. Є частина депутатів, яка погоджується. Є ті, що думають. Якщо депутати погодяться і проголосують, то ми навпаки прискоримо цей процес.

-В місті розміщено декілька білбордів з написом «Пам’ятаємо. Сумуємо. Продовжуємо справу», що нагадують про смерть очільника Луцька Миколи Романюка. Назвіть ті справи, розпочаті вашою командою, які ви плануєте завершити найближчим часом?

-Я скажу про ті справи, які розпочаті і їх можна завершити в найближчі роки. Однозначно це добудова школи №27. Це достатньо серйозний проект. Достатньо дорогий. Вже видно світло в кінці тунелю. Там залишилося небагато робіт і сума коштів, яку може освоїти місто Луцьк з обласною радою, якщо трішки допоможе Верховна Рада і державний бюджет.

Є багато проектів по енергозбереженню, які стосуються реконструкції централізованої системи теплопостачання в місті. Це проект з ЄБРР, що стосується реконструкції бюджетних закладів охорони здоров’я, освіти. Цей проект ми спільно організовуємо з «НЕФКО» і вже є всі договори та концепція впровадження. Є згода фінансування цих проектів від «НЕФКО».

Варто згадати й інтеграційний центр на Бенделіані, продовження будівництва амбулаторій. Тобто наближення адміністративних послуг ближче до людей. Це відновлення і будівництво дитсадків. Є плани по відновленню дитсадка на вулиці Яровиця в приміщенні, де зараз розміщений центр зайнятості. Це реально зробити.

Микола Романюк сповідував принцип, що бюджет не можна проїдати. Велику частину бюджету потрібно вкладати в інфраструктуру і розвиток. В останні роки бюджет розвитку складав більше, ніж 200 мільйонів гривень. Це давало нам можливість робити багато по будівництву доріг, прибудинкових територій.

Ми зробили більше ніж 100 прибудинкових територій і це варто продовжувати. Було реконструйовано багато доріг, і в спальних, і в периферійних районах. Відновлені практично всі мости і шляхопроводи. Завершується асфальтування мосту по вулиці Рівненська. Це основні роботи, які вже розпочаті і їх реально завершити найближчим часом.

-Під час останньої сесії Луцькради відразу троє заступників міського голови відмовилися доповідати з профільних питань перед депутатами, які залишилися у залі, і, фактично, привели до влади Ігоря Поліщука. Це свідчить про одностайність позиції серед заступників міського голови?

-Так. Це однозначно говорить, що та команда, яку створив Микола Ярославович і та, яка при ньому працювала, є одностайною. Ми публічно висловили свою позицію, щодо тих процесів, які відбуваються. Ми вважаємо, що не зовсім чесним шляхом і не зовсім правильно було звільнено Юлію Вусенко з посади секретаря міськради. Було би набагато правильніше дати можливість нам допрацювати до виборів і відповідно цим шляхом вибирати лідера громади і щоб цей лідер вже вибирав собі команду.

-Як же розуміти тоді дії Юрія Вербича, який надіслав Юлії Вусенко листа, в якому їй повідомили про звільнення з роботи?

-Він виконував доручення сесії. Ми солідарні в наших рішеннях, однак призначення нового секретаря Луцької міської ради де-факто відбулося і жодним судовим рішенням його поки ніхто не оскаржив. Правильно це, чи неправильно, але факт є. І на сьогодні я мушу візувати і підписувати проекти рішень, на яких фігурує секретар Луцької міської ради Ігор Поліщук. Де-факто це сталося. Правильно, чи неправильно - це питання десяте. У Юрія Вербича не було вибору.

-Микола Романюк сформував навколо себе, здавалось би, потужну команду однодумців, однак після його смерті вона почала зменшуватися. Чи існує ще команда Романюка?

-Команда Миколи Романюка однозначно існує. Це і ми – його заступники, і більшість депутатів міськради, які були членами фракції «Солідарність». Так, не всі люди, які стартували зараз біжать цим строєм, але це вибір кожної людини.

-Повернемось до новообраного секретаря Ігоря Поліщука. Вусенко і КО подано чимало позовів до суду. Припустимо, що Феміда все ж визнає легітимним секретарем Ігоря Поліщука. Чи готові Ви тоді з ним працювати?

-Не готовий, ні! Під час політичної боротьби, чесної чи нечесної це питання окреме, до влади іде нова команда з новим лідером. На мою думку, в такому разі ця команда має взяти на себе відповідальність за те, що робиться в місті перед людьми, які їх підтримують.

Я – не є членом команди Поліщука і цю відповідальність брати на себе не буду.

-Декілька років тому Тараса Яковлева асоціювали з брендом «Самопомочі». Тоді ваші з Юлією Вусенко дороги у політиці розійшлися. Що змусило вас все ж знайти спільну мову і працювати в команді?

-В мене і зараз дуже багато розбіжностей в поглядах як із Юлією, так і з іншими людьми. Це не забороняє нам робити якусь спільну справу. Так сталося, що Юлія Василівна стала секретарем міськради. Це був в тому числі вибір і ініціатива Миколи Романюка. Я був змушений шукати з нею спільну мову. Наша півторарічна праця показала, що це можливо. І в багатьох питаннях ми спільно з нею діяли. У нас була спільна думка і жодних претензій у мене до неї за цей період немає. Так само як в неї до мене.

Коли її обрали секретарем у нас дійсно були напружені стосунки, однак ми з Юлією зустрілися і домовилися про наступне: все, що було в минулому, то хай воно там і лишається. Вона, до речі, проголосувала зі своєю командою за те, щоб мене обрати першим заступником міського голови. Я їх запевнив, що на своїй посаді буду всіляко сприяти, щоб робилися речі корисні для громади. Вони фактично всі прийшли без досвіду. Там жодна людина не мала конкретного досвіду в органах місцевого самоврядування. Можливо Тарас Шляхтич, який працював юристом у Луцькій міській раді.

Я їх запевнив, що в разі необхідності, в них буде моя підтримка і порада. Ми з Юлією Вусенко згоди дійшли і всі крапки над «і» поставили. Після смерті Миколи Ярославовича ми своїх думок один про одного не поміняли.

-Якби там не було, але в перші дні після смерті Миколи Романюка постало питання, хто ж візьме на себе відповідальність за місто. Чи не заважали Вам власні амбіції визнати те, що все ж Юлія Вусенко, як секретар ради, повинна перейняти владу у місті?

-У мене не було ніколи таких амбіції. Є закон України «Про місцеве самоврядування». Він чітко визначає ці повноваження. Вибір невеличкий. Або погодитися з цим, або звільнятися. У всіх процесах ми колегіально приймали рішення. Зі сторони Юлії Вусенко ніколи не було бажання покерувати. Вона себе достатньо толерантно вела весь цей період. У всіх є свої завдання і функції. Вона виконувала функції координатора між нами функцію ведення сесії. Всі розуміли свої обов’язки і повноваження, тому таких думок не було.

-Вас та «людей з вашої команди» звинувачують у видозмінені фотозони на Театральному Майдані. Хто ж насправді «Украл» Луцьк?

-Назву цю річ дрібним вандалізмом. Не варто було цього робити. Я озвучував свою позицію і багато хто її вже чув. Я не вітаю ці речі. Хто це зробив – не знаю. Важко мені сказати. Не буду називати своїх підозр, можливо я помиляюся. Доказів, як таких, у мене немає. Навіть напівдоказів.

-Чому ж тоді Ігор Поліщук саме Вас звинувачує у цьому «дрібному вандалізмі»?

-Важко сказати. Я би на його місці відверто на особистості не переходив, бо в нього так само немає підстав і аргументів. Одна громадська активістка назвала це політичним жартом. Коли я це постив на своїй сторінці, то сприймав також як політичний жарт. Є певна боротьба між політичними силами. Це було в рамках цієї боротьби, але це не більше, ніж жарт. Однак, до реальної реалізації такого факту точно б не дійшло. Може через те, що я перший кинув цей мем у себе на Фейсбуці. Можливо саме це його змусило так подумати. Можливо якісь інші речі. Варто в нього запитати.

-Вибори ще не оголошені, але де-факто перегони за мерське крісло вже розпочалися. Можливо політичні опоненти бачать Вас реальним конкурентом під час виборів?

-Не знаю, що вони бачать чи не бачать. На жаль, чи, на щастя, Юля вже мало кому цікава. Я думаю, що наступних декілька тижнів ми будемо читати дуже багато інформації про мене. Я це все розумію і даю цьому звіт. Мабуть, що є така загроза зі сторони моїх опонентів. Певно працюють на випередження.

-Вас можна назвати людиною «в темі», адже Ви неодноразово виконували обов’язки мера. Чимало симпатиків Миколи Романюка бачать його наступником саме Тараса Яковлева. Плануєте податися в мери?

-Це було б для мене цікаво. Я це зроблю, якщо більшість з оточення Миколи Романюка мене підтримає. Тобто, якщо команда Миколи Романюка це визначить. Я ні в якому разі не буду балотуватися на міського голову за своїм особистим рішенням. Тому, що я би хотів, щоб кандидат від того оточення, яке преставляв Микола Ярославович був один. Якщо це буду не я, то я це сприйму як факт і буду працювати на цього кандидата. Якщо це буду я, значить так і буде. Я до цього готовий.

Розмовляв Андрій МОШКУН

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.