Ольга Ляснюк: «Письменнику треба пройти сім кіл пекла, щоб видати книжку»

Ольга Ляснюк - відома волинська поетеса. У 2016 світ побачила прозова книга авторки "Без іронії". І того ж року жінка очолила Національну спілку письменників Волині.

Інформаційне агентство ВолиньPost розпитало авторку про нову книгу, роботу в НСПУ та мистецькі плани.


– Розкажіть, будь ласка, коли почали писати? Коли написали свій перший вірш?

– Про свої перші вірші не дуже люблю згадувати, тому що вони були просто дитячими. Написані у початковій школі, це були такі «віршички» про портфель, про оцінки. Ці спроби не збереглися, і, мабуть, це на краще. А вже такі спроби, які можна вважати більш вдалими, почалися у класі восьмому. Це було більш усвідомлено.

– А що змусило продовжувати писати?

– Важко відповісти однозначно. Кажуть, якщо можеш не писати, то краще не пиши. Мабуть, у мене той випадок, коли я все-таки не могла не писати. Власне, це світосприйняття, яке підштовхувало до того, щоб сплітати слова, щоб мати справу зі словом. Як то кажуть, процес затягнув.



– А хто підтримав у спробах?

– Найперше, звичайно, була підтримка вчителів. Я навчалася у Нововолинському ліцеї. Вчителі нас плекали, завжди трепетно ставилися до обдарованої молоді. Згодом, трохи пізніше, у 10 класі, коли ми з моїми однокласниками їздили на захист наукових робіт від Малої академії наук, то мою творчість, мої тодішні спроби помітив письменник Йосип Струцюк, який на той час очолював літературну студію «Лесин кадуб». Саме тоді він запросив мене стати учасницею «Лесиного кадуба». З того й почався дуже усвідомлений шлях до того, аби стати письменницею.

– Власне, Ви довгий час були учасницею «Лесиного кадуба». Розкажіть про це детальніше?

– Довгий час, справді, я була членом «Лесиного кадуба». Згодом його очолила. Це була така хороша ніша в житті, дуже світла і позитивна. Багато з ким з дівчат, з якими разом були студійками, залишаємося добрими друзями. Це нас зблизило не тільки у літературі, а й у житті. Це був час, про який я згадую з трепетом. У той час багато чого робилося вперше, тому він дуже ніжний для мене.

Я рада, що стала учасницею «Лесиного кадуба», бо мені здається, що якби не цей факт, не знаю чи йшла би тим шляхом, який обрала зараз.

– А як змінилося угрупування за часи свого існування?

– Так, воно змінилося, змінилося кардинально. На початках воно мало таку велику плинність. До нас приходили люди, бувало таке, що на одне заняття приходили, більше ми їх і не бачили. Молоді люди, можливо, не зовсім усвідомлювали, куди йдуть. У них були інші плани, але вони приходили, дивилися, читали свої спроби і ми розминалися. Така була плинність.

Згодом у «Лесин кадуб» почали приходити більш старші (студентська молодь). Коли був головою цієї студії Йосип Георгійович (Йосип Струцюк – авт.), там були усі, від найменших, починаючи з 3 класу. Це були школярі, хоча були й ті, хто вже навчався в університеті. Ми починали школярами, а продовжили студентами. Згодом літературна студія стала не так літературною студією як літературним угрупуванням. Сталою групою людей.

За консультаціями зараз приходить менше людей у зв’язку із глобальним охопленням інтернету. Можна легко переписуватися, можна легко надіслати свій відгук. Не обов’язково їхати кудись, читати свої вірші. Можна ж просто перекинути і отримати відгук на свої вірші. Такі зміни відбуваються, далі побачимо, як це триватиме.



– Зараз не настільки активне угрупування?

– Менш активне у зв’язку з тим, що ми всі стали значно дорослішими. У нас з’явилися інші клопоти, багато хто став мамою. Коли ми виросли, мабуть, кожен став обирати для себе свій власний шлях. Мабуть, ми стали більшими індивідуалістами.

– Ви переможець багатьох літературних фестивалів та конкурсів. Хто надихнув на участь у них?

– Я не можу сказати, що хтось надихав. Це було таким поступом, кроком уперед. Ти рухаєшся від перемоги до перемоги, від участі в одному фестивалі до участі в іншому. Це стимулює до творчості. Коли відвідуєш такі заходи, орієнтуєшся на те, що пишуть інші, чи ти відрізняєшся, чи навпаки на когось схожий. Це такий активний процес, який необхідний для становлення.

– Який з фестивалів запам’ятався чи змінив Вас найбільше?

– Мабуть, фестивалі не дуже змінювали мене. Запам’ятовувалися, звичайно. Це тусовка, коло людей, які тебе дуже добре розуміють. Збираються люди, які орієнтовані приблизно на одні і ті ж смаки. Найбільше запам’яталися конкурси.

Коли подаєш роботу на конкурс – живеш в очікуванні: «А що ж із того вийде?». Найбільш пам’ятним для мене став конкурс «Гранослов» і наш обласний конкурс «Неповторність». Я пам’ятаю детально, як мене нагороджували. Це те, що запам’яталося найбільше.

– А що зараз надихає на творчість?

– Важко сказати однозначно, бо надихають часом зовсім несподівані речі. Юність, дуже яскрава молодість – це пора, коли живеш на піднесенні і твориш на одному подиху. Коли дорослішаєш, то усе трохи змінюється. Ти починаєш замислюватися, щоб не повторити не те що когось, а навіть себе. Тому зараз відбувається усвідомлене шукання слова. Може, ти працюєш над собою, над словом, а не шукаєш оцього піднесення, щоб на одному подиху творити текст.



– Ви автор багатьох поетичних збірок

– У нас в Україні не так легко з книговиданням. як хотілося б. Для письменника – це…треба пройти сім кіл пекла, щоб видати книжку. Сказати, яка найулюбленіша, не можу. Ці книжки можна порівняти з дітьми. Ти їх плекаєш і виписуєш. Коли вона тільки з’являється, ти нею тішишся. Коли минає час, ти починаєш бачити недоліки, починаєш розуміти, що той вірш може й не треба було до збірки брати. Починаєш критичніше на це дивитися. Улюблені у мене збірки інших авторів, а свої – це свої, це певний етап у житті.

– У 2016 вийшла Ваша нова книга «Без іронії». Розкажіть про неї?

– Власне, моя нова книжка «Без іронії» - це перша моя збірка суто прози. У мене були переважно поетичні або змішані, я люблю змішувати усе до купи. А це проза. Коротка безсюжетна емоційна проза, так її окреслюють. Там є лише один більший твір «Театр одного глядача», який уже має натяк на сюжет. Це книжка, яка виношувалася довгий час. Різного періоду туди увійшли твори. Вона складається із трьох умовних розділів: тексти абсолютно різні - від, можливо, глибинних і філософських до світлих спогадів із дитинства і не тільки. Ця книжка для мене дійсно дуже дорога. Я до неї дуже довго йшла. Вона могла побачити світ ще років п’ять тому, але вийшла тільки зараз у силу обставин. Вона новенька і я ще нею не натішилася.



– А чому змінилася поезія на прозу?

– Власне, усі ми експериментуємо і пробуємо. Кожен письменник повинен бути у творчому пошуку, бо коли закінчується творчий пошук, то закінчується і письменник. Не можна сказати, що я перейшла на прозу. Я прозу писала завжди, лиш не було її окремо вибраної і виданої. Колись давно, коли я була учасницею Наради молодих літераторів, один із відомих письменників сказав: «У тебе добрі верлібри, але коли підростеш, то з тебе вийде добрий прозаїк».

Я подумала, що, можливо, мої вірші тяжіють більше до прози. Тепер же, коли вийшла моя прозова книга, то усі кажуть: «Ну яка ж це проза? Це ж чиста поезія». Її окреслюють дуже поетичною прозою. Я людина, яка любить експериментувати. Тому люблю перетікання з поезії у прозу і навпаки.

– Також у 2016 Ви очолили Спілку письменників Волині. Як це впливає на Вашу творчість? Чи накладає долю відповідальності?

– Це навіть не доля відповідальності. Це пласт, з-під якого інколи ти не можеш вибратися. Це велика відповідальність. Я розумію, що коли тобі довіряють очолити організацію, у якій є аж стільки поважних письменників, то, звичайно, я мушу за це відповідати. Відповідати серйозно. Я повинна зробити все для того, аби не підвести тих людей, які мене підтримали, висуваючи на цю посаду. Це важка робота, тому що не завжди вдається займатися творчими справами. Хотілося б більше займатися цими творчими проектами, проте приземленість присутня в усьому, починаючи з комунальних послуг, за які треба платити (ідеться про приміщення ВО НСПУ, - ред.).

Треба думати, де взяти кошти, оскільки у нас немає фінансування. Звичайно, оці речі трохи вибивають, але коли я йшла на цю посаду, то розуміла, що нікуди ці проблеми не подінуться. Тому, звичайно, на творчість залишається все менше часу. Але я люблю свою роботу. Коли проводжу якийсь вдалий захід, це виснажує і втомлює, але з іншого боку це неймовірний привід для втіхи. Різнопланова ця робота, непроста, але для мене цікава.

– Які проблеми довелося вирішувати на посаді голови?

– Проблеми існують різного характеру. Я вже казала про комунальні послуги. Це справді велика проблема: оплата за тепло – непосильна для нас ноша. Ми докладаємо неймовірних зусиль, аби не наростити боргів, частинами сплачуємо. Ми неприбуткова організація, у нас немає жодних способів заробити ці гроші. Звичайно, це важко.

Тягучий процес виходу із ситуації, і сподіваюсь усе вирішиться. Якщо говорити про такі більш духовні питання, над якими треба працювати, то це у першу чергу – книговидання. На жаль, процес книговидання на Волині сповільнюється. Звичайно, не припиняється, але дуже сповільнюється. Скажімо, якщо у минулі роки, коли була економічна ситуація куди краща, на книговидання виділялося 800-900 тисяч на рік, то про цей процес можна було говорити. Тепер же на книговидання (у 2016 році. У 2017 ситуація повторюється) було виділено 200 тисяч, а з цих коштів ще відщепили на поїздку на Львівський форум.

І ціни змінилися. От скажу конкретно: у 2016 році облдержадміністрація профінансувала нам видання трьох книг і альманаху «Світязь». Це просто неймовірно мало. Озвучу ще одну цифру: у нас в організації 45 письменників. Можна порахувати, скільки письменнику треба чекати, аби держава посприяла у виданні його книжки. А книговидання як ніколи зараз потрібне. У часи, коли Україна вкотре проходить процес становлення, слово надзвичайно важливе. Слово виважене, слово грамотне, слово письменників, яких поважає уся Україна. А підтримки немає. На жаль. Не знаю, як достукатися до чиновників і пояснити, наскільки це важливо. Дехто з них каже, що книга – це бізнес.

Для когось, можливо, й бізнес. Я не заперечую цього. Для письменника у нинішніх умовах –це не може бути бізнесом. Не варто забувати, що книга – це духовність. Письменник працює над книжкою, а потім він ще має працювати над тим, щоб її видати. Ми живемо в таких реаліях… Я сподіваюся, що ми достукаємося до влади. Не знаю як, але стукати будемо. На Волині при наявності аж таких потужних авторів ми не можемо загальмувати процес книговидання.

– А як з молодими письменниками? Чи допомагаєте їм? Чи підтримуєте?

– Звичайно, спілкуємося і з молодими. Взагалі спілкуємося з різними. Якщо є підстави до прийому у Спілку, то приймаємо молодих. Наприклад, «найновіша» наша членкиня – Юля Фінковська. Молода дівчина і неймовірно талановита. Перед цим членом НСПУ стала Тетяна Регашук. Теж молода і талановита. Ми спілкуємося з молоддю, яка ще й не прагне до Спілки. Вони просто творять, пишуть. Ми відкриті для усіх, крім графоманів. А щоб стати членом НСПУ, є ряд вимог, які потрібно виконати.



– Якщо не секрет, то які?

– Якщо іти не поза конкурсом, то треба мати три видані книги. Потрібно зібрати рекомендації від членів НСПУ. Далі – чисто формальний пакет документів. Для молодих – три видані книжки – це дуже непросто. Зрілим письменникам з іменем не дуже вдається видавати усе, то що казати про молодь. У молодих є інший вихід, тому що вони можуть брати участь у конкурсах. Багато з них пропонують переможцям саме видання книжки. Молоді раджу брати участь у конкурсах, бо це добрий шлях у літературу.

Відновився конкурс «Гранослов». Кілька років він не проводився, а зараз відновився. У нас на Волині є прекрасний конкурс «Неповторність». Власне, Юлія Фінковська й була його переможцем. Свого часу і я була лауреатом цього конкурсу. Це дуже хороший рівень. Члени журі там ті, які добре розуміються на сучасній літературі і на рівні робіт, які подаються.

– Ви вже обмовилися про Форум видавців у Львові. Хочу запитати про київський «Арсенал». Чи плануєте брати участь і презентувати волинських письменників?

– Річ у тім, що на львівський Форум представляємо книжки саме нашої організації. На інших книжкових виставках чи ярмарках усе відбувається за трохи іншим принципом. Переважно письменника представляє видавництво, у якому видана його книжка. Видавництву легше, бо, скажу трохи прагматично, але вони заробляють на цьому письменнику.

Відповідно, видавництво зацікавлене, щоб розкрутити і письменника, і його книжку. Наші письменники їздять на виставки, ярмарки, активну участь беруть у літературному житті.

– Вже презентували, тому можна про це говорити. У Луцьку буде відбуватися фестиваль «MERIDIAN CZERNOWITZ Lutsk». Чи будете долучатися до цього дійства?

– Ми з радістю, звичайно, долучимося, якщо буде на те воля організаторів. Ми відкриті для співпраці. Розуміючи, що різні заходи вимагають різних форматів, можу сказати, що у нас є письменники на всякий смак і на всякі формати. У нас люди різного віку, різних напрямків, різних жанрів.

Коли на теренах Луцька проводиться такий фестиваль, то я думаю, що необхідно, щоб саме місцеві автори були учасниками такого заходу. Лучанам важливо показати, які письменники є в Україні і за її межами, але світу треба показувати тих, кого маємо ми. До речі, організатори запросили представника ВО НСПУ взяти участь у прес-конференції фестивалю.

– Які мистецькі плани у Спілки?

– Ми завжди плануємо і проводимо заходи. Нещодавно був Всесвітній день поезії, ми провели грандіозний захід у театрі ляльок разом із волинським відділенням фонду культури. У пошуках такого формату, щоб «не зачитати» людей, щоб не лише поезія звучала, ми співпрацювали з бардами. Було таке поєднання музики і слова. Я як організатор не беруся оцінювати того, що відбувалося. Ті ж, хто відгукувався, оцінюють проведений захід позитивно.

– А Ваші особисті мистецькі плани?

– Мені хотілося б більше писати. Сподіваюся, зможу розпланувати свій час, аби більш приділити уваги писанню. Хочу укласти книгу для дітей. Кілька казок уже написано, але треба працювати далі, і це потребує часу. Ще потребує часу проза, за яку я взялася. Поки не вдається продовжувати, бо робота, хатні справи... Сподіваюся, все ж мені вдасться втілити усе задумане.

ТЕКСТ - Олена ЛАУЩЕНКО
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.