Коридорами влади: сталінський ампір у Луцьку

Сьогодні тут вирує студентське життя. Кабінети та коридори переповнені галасом, сміхом, жартами і науковими дискусіями. Але в радянський період тут ходили сивочолі партфункціонери, засідали секретарі і чиновники різних рівнів Волинського обласного комітету Комуністичної партії Радянського Союзу і обласного виконкому ради.

Сьогодні головний корпус Волинського національного університету імені Лесі Українки – не тільки одна з найпомітніших пам’яток архітектури міста, а й справжній символ радянської історії Луцька.

Будинок дав відлік новому Луцьку

Коли нагальність післявоєнної відбудови минула, в Союзі почали серйозно думати про менш насущне, але все ж важливе – з точки зору утвердження ідей вічності комуністичної ідеї. А саме у радянських містах почали рости партійні адмінбудівлі. А що партія тоді була одна й могутня, то й споруди проектувалися відповідні.

(Читати Коридорами влади: луцька мерія у польських стінах)

Серед обласних центрів Української РСР, де партія свого «офісу» ще не мала, був і Луцьк.

У рік смерті Сталіна – 1953-й – архітектор Бородін розробив проект центральної партійної адмінбудівлі Луцька. Наступного року приступили до його реалізації, і у 1959 році закінчили.




До слова, заодно з приміщенням обкому партії будували і житлові будинки поряд. Звівши навколо інші будівлі, сформували головний майдан Луцька на кілька десятиліть – «площадь Ленина».



У 1989 році луцький архітектор Ростислав Метельницький, автор проекту кінотеатру «Промінь» й багатьох інших споруд, писав про луцьку площу Леніна:

«Створення площі знаменувало собою початок нового періоду розвитку міста. І завдяки комплексному підходу до всіх елементів – забудови і благоустрою – дало відповідний результат, тобто простір і комплекс будівель, які дійсно можна назвати архітектурним ансамблем свого часу».

Саму будівлю обкому Метельницький називає «домінуючим елементом композиції ансамблю площі». Архітектор зазначає, що цей будинок побудований в класицистичних формах, «що в той час було майже обов’язковим».


«Добротно виконаний будівельниками і масштабно пов’язаний з оточенням, будинок немов би відкривав початок нових часів в старому Луцьку. Це сторінка нашої історії, сплав матеріальних і духовних реальностей того часу», - йдеться у книзі Метельницького «Луцьк. Архітектурно-історичний нарис»






Будівля обкому дійсно була збудована на совість. Ще й нині гранітні фасади, колони вражають своєю величністю, хоча пройшло вже більше 50 років.

Загалом неформально стиль цієї забудови можна назвати тогочасним «сталінським класицизмом» або «сталінським ампіром». Про це свідчить грецький принцип архітектури, побудова фасадів, карнизів, колон.


Оскільки архітектурні споруди найчастіше замовляла влада, а виконували зодчі-художники, то вони мимоволі ввібрали в себе постійне протистояння гуманізму та влади. Тому архітектурний літопис людства став символом епохи, який уособлює вічну боротьбу людяності з деспотією.

Сталін вважав, що архітектура є мундиром нації. Підтвердженням цього стали, наприклад, в 30-х pоках видовжена велич колон сталінського класицизму в будинках Кабміну, теперішніх палаців Адміністрації Президента на Банковій та Міністерства закордонних справ на Михайлівській горі в Києві. Правда, такий стиль був притаманний багатьом європейським країнам того часу.

Кабінети «слухали» у КДБ

Будівлю створили для Волинського обласного комітету Компартії. Це був основний адміністративний орган усієї радянської Волині.

Колишній інструктор ідеологічного відділу обкому, нині – професор Волинського національного університету Віктор Колесник, пригадує, що на першому поверсі там само, де й зараз, знаходився міліцейський пост. Там чергував один міліціонер, який пропускав працівників за партквитками.

Якщо приходили люди на прийом, то працівник посту телефонував до відповідного чиновника, щоб узгодити з ним зустріч.

Мало того: у лівому крилі (якщо стояти обличчям до головного фасаду) будівлі знаходилося бюро перепусток, де видавали тимчасову перепустку.

Біля міліцейського посту у кількох кабінетах постійно чергували 5-6 міліціонерів, змінюючись кожні 2 години.

На першому поверсі обкому партії розміщувалися кабінети фінансово-господарського відділу, а також каса обкому. За словами Віктора Колесника, касиром тривалий час працював чоловік польської національності. Поляк був уже похилого віку, і всі дуже тепло до нього ставитися.



«Коли в нас була зарплата, ми брали його з собою і пригощали у столовій. Наливали 100 грам і спілкувалися. Він був дуже хорошою людиною, всі працівники обкому з ним товаришували», - розказав колишній інструктор з ідеологічної роботи.

На касі платили зарплату, видавали гроші на відрядження тощо.

Підвальну частину приміщення займали обкомівська їдальня, штаб цивільної оборони та господарська служба будівлі: прибиральники, електрики, слюсарі та інший персонал обслуги. А також звідси був вхід до бомбосховища місцевого значення.

«Якщо спускатися по сходах у підвал, то вхід в бомбосховище був прямо. Але я там ніколи не був», - розповів Колесник.



На другому поверсі у лівому крилі знаходився організаційний відділ. У правому – кабінети сільськогосподарського відділу, кабінет завідувача відділу пропаганди, різних інструкторів.



Третій поверх «окупували» партійні шефи – обласні секретарі різних напрямків. Там, де сьогодні кабінет ректора університету Ігоря Коцана, був кабінет першого секретаря обкому з приймальнею і кабінетом відпочинку для секретаря.



Праворуч від приймальні був зал засідань бюро обкому партії і секретаріату. Напроти кабінету першого секретаря був кабінет його помічника.

Через дві кімнати наліво по коридору розміщувалися кабінети інших секретарів – другого та третього. Також там сидів секретар з ідеології. У правому крилі сидів секретар з будівництва і промисловості.

Також на третьому поверсі був адміністративний відділ. Він займався організацією та розподілом документації, яка приходила з інших органів влади. Працівники цього відділу розносили секретарям та іншим працівникам різних відділів призначені їм листи, розпорядження тощо. Цей відділ займався плануванням проведення засідань обкому, пленумів, активів, нарад та інших зібрань. Вся документація обласного комітету проходила через цей відділ.

У кінці коридору у правому крилі третього поверху знаходилося машинне бюро. Там працювали кваліфіковані машиністки на найсучасніших тоді електричних машинках. Саме в цьому кабінеті відбувався друк усієї документації обкому.

Напроти машбюро був кабінет завідувача адмінвідділу. А поряд – кабінет спецзв’язку. Спецзв’язок, на відміну від звичайних телефонних ліній, давав можливість першому та другому секретареві оперативно і безпечно зв’язуватися з Києвом та Москвою.

Цікаво, що всі розмови по телефонах та спецзв’язку прослуховували і записували працівники КДБ, розповів Віктор Колесник.

Прямо у кабінеті спецзв’язку були встановлені великі апарати з бобінами, на які й записували розмови. Зрозуміло, що це робилося, аби унеможливити телефонний витік інформації, а також для контролю діяльності працівників. Інструкції забороняли навіть приватні розмови по телефону.

Крім працівників КДБ, у кабінеті «прослушки» працював робітник обкому, який таємно попереджував інших працівників обкому про можливе прослуховування їх розмов по телефону.


Біля телефонів спецзв’язку обов’язково хтось мав чергувати. В робочий час за цим стежили перший та другий секретар, а вночі чергували інструктори відділів. Кожен інструктор чергував 2 рази за місяць.

Віктор Колесник розповів, що однієї ночі він чергував у кабінеті першого секретаря. Пригадує, як близько 6-ї ранку зателефонували з ЦК із Москви і повідомили, що помер герой Радянського Союзу волинянин Володимир Павлов.

Про будь-які дзвінки спецзв’язку треба було негайно доповісти секретарям, що і зробив Колесник.

Кабінети більшості інструкторів відділів знаходилися на четвертому поверсі, зокрема інструктори пропаганди та агітації. А також відділ будівництва та промисловості. З четвертого поверху був вхід до актової зали. Саме тут відбувалися пленуми, наради, активи та інші масові події.




В залі засідань була кінобудка та кімната відпочинку, де влаштовували невеличкі фуршети під час різноманітних засідань.

Не обкомом єдиним

Не всю будівлю займав обласний комітет. У правому крилі був ще й міськком. Вхід до нього був з вулиці, де зараз знаходиться банк. Там також були проходи на верхні поверхи.

На кожному поверсі були двері, тому просто так пройти з міськкому в обком не можна було. Вони функціонували як дві окремі структури. Був лише один вільний прохід між ними на другому поверсі, де також чергував міліціонер.



На першому поверсі був зал засідань міськкому, кабінети охорони та пропаганди. Тут сиділи інструктори відділів.

На другому був відділ промисловості та сиділи секретарі. Інші структурні підрозділи розташовувалися вище.

* * *

У 1991 році розвалився Союз. Пам’ятник Леніну, який суворим поглядом споглядав у вікна обкому, демонтували. Перестав діяти і сам обком. Завдяки активності народного депутата Олександра Гудими корпус обкому віддали Луцькому державному педінституту. Хоча серед варіантів того, як використати будівлю, була й ідея віддати його Луцькій міській раді…

А обласні органи влади переїхали у «білий дім», який у 1988 році збудували на Київському майдані. Тож після здобуття Незалежності керівні структури області розмістилися там.

У 1995 році композицію колишньої «площі Леніна» доповнив пам’ятник Тарасові Шевченку. Людська пам’ять ще не стерла присутності на площі гранітного «ідеологічного конкурента» Кобзареві – пам'ятника Леніну.

Й тому у народі з’явилося жартівливе пояснення Шевченкової пози: дивиться він на порожнє місце, яке лишилося після монумента Іллічу, підпирає задумано підборіддя рукою і міркує: «Козел, кажеш, був?..»




Олександр КОТИС, Надія ГЕЙКО (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.