Андрій Разумовський: «Я не працюю заради грошей. Мені подобається те, що роблю»

Чимала заслуга в тому, що у Луцьк з’являється все більше нового якісного житла належить молодому та успішному чоловіку, який зізнається, що отримує справжній кайф від своєї роботи. Андрій Разумовський показав лучанам, що жити можна і треба в такій оселі, яка буде не просто місцем проживання, а справжнім затишним куточком, в який хочеться повертатися після важкого робочого дня, де чекає комфорт та спокій.

«Таблоїд Волині» не міг не запросити одного з найпотужніших забудовників області на кавову розмову, щоб вивідати секрети позаробочого життя відомого бізнесмена.


Традиційно, перше запитання: кава чи чай?

Кава. Я п’ю каву дуже часто, по п’ять-десять разів на день.

Ви дуже багато подорожували. Де кава найсмачніша?

Навіть не знаю, чесно кажучи. В Туреччині, напевно.

Ви – сова чи жайворонок?

Я все свідоме життя встаю о 7.00 ранку. Навіть без будильника. Знаєте, як сонце встає, то і я прокидаюся. Лягаю ж близько 22.00 – 23.00.

Після насиченого робочого дня, що є найкращим відпочинком?

Дуже люблю спорт і музику, особливо під час тренувань. Тоді мозок на тих дві-три години вимикається. Це такий собі швидкий релакс. Зазвичай, стараюсь щотижня ходити в баню. Люблю подорожувати, змінювати оточення навколо себе.



В скількох країнах побували?

Ой, у багатьох. З останніх найбільш сподобалась Америка. Я був у Нью-Йорку, Маямі, Тампі. На кожному континенті – різні люди, звички, погляди, їжа. Хочу поїхати у Японію.

Їздите за досвідом чи враженнями?

Воно, мабуть, поєднується. Колись ми ночували у готелі в Польщі і побачили, як за вікном трактор копав, йшло будівництво. Таким чином нове конструктивне рішення ми побачили прямо з вікна, хоча їздили у зовсім інших питаннях.

А не було бажання взяти наплічник і на дику природу махнути?

Таке бажання насправді є. Я дуже люблю ходити пішки. Це, до речі, один з видів відпочинку. Я можу легко пройти кілометрів 10, може, 15. При чому ходити більш подобається взимку, коли холодно, морозець, є сніг і нема бруду. Це найкращий відпочинок, який може бути.

Ходите у спортзал?

Так, звичайно. Пробував займатися активним спортом, але щось не вдається. Постійно травмуюся, то рука, то око (сміється, – авт.) Мабуть, не на часі просто. У спортзалі займаюся з тренером, який дивиться, щоб я гарно все виконував.



Ви будуєте оселі для інших, а яким має бути дім вашої мрії?

Мій дім, насправді, має бути максимально простим. Мені більш подобається, щоб все було рівненько, просто, щоб не було ніяких зайвих речей. Я взагалі не люблю безлад, тому все має лежати на своїх місцях. У моєму будинку взагалі стіни білі, і на них тільки картини висять. Чим менше речей, тим краще.

Картини купуєте?

Інколи купую, але картини маю переважно мамині. Мама у мене архітектор, але вона дуже гарно малює. Маю ще кілька фотознімків на стінах.

Любите фотографуватись?

Так собі. Можу сфотографуватись, але без фанатизму. Часто потрібно робити ті чи інші світлини для роботи.

В дитинстві ким хотіли стати?

Хотів бути директором. Коли я народився, мій тато працював на заводі і завжди брав мене до себе на роботу. Я дуже хотів бути його наступником. Дивився на будівництво, а там же кран їздить, всі щось носять, один дядько засипає, другий ріже – для хлопчика це ж неймовірно цікаво.



До речі, а Ви сам вмієте виконувати чорнову роботу? Знаєте на практиці всю будівельну кухню?

Насправді, у мене був досить жорсткий стиль виховання батьками. Може, воно і дає зараз результати. Мій тато завжди був досить таки авторитарним керівником. Тому мені було дуже складно з ним спілкуватись. А трудова кар’єра у мене почалась наступним чином: я після третього семестру пішов на практику до батька на підприємство. І ось там саме він жорстко давав оцінку усім моїм діям і дуже слабо оцінював мої надбання. Я навіть деякий час думав, що нічого не зможу в житті, й це було важко побороти.

Я веду до того, що з власного досвіду знаю всі процеси: як, що, куди, який блок і з чого робиться, з якого кар’єра той чи інший щебінь або пісок, тощо. Я можу взяти в руки цеглину і сказати, доброї вона якості чи ні. Тобто, я не є якимось генералом, що сидить десь там зверху і не знає про те, що робиться в нижніх ланках.

Як керівник Ви поблажливий чи суворий?

Абсолютно не поблажливий і дуже вимогливий. Через те, що багато речей робив сам, я розумію, як їх можна зробити краще. Коли ставити жорсткі вимоги, то таким чином можна навчити людину, яка потім стане кращим працівником. Мабуть, як мене «довбали», так приблизно і я себе поводжу. В мене ж «знижок» ні на що не було…



А совість потім не мучить за те, що насварили, накричали?

Мучить.

Легко вибачення попросити?

Дуже легко. Якщо я неправий, то попросити вибачення – не проблема. Я можу бути надміру емоційний, але переконання на всі сто відсотків у своїй правоті у мене ніколи нема. Я ж теж можу помилитися, заплутатись, мене можуть дезінформувати, зрештою.

А якщо виникають труднощі, до кого за порадою йдете?

В різних речах – до різних людей. Можу послухати думку кількох осіб, а потім зробити свої висновки.

Якщо брати відомих людей області, хто для вас є авторитетними постатями?

Якщо говорити про бізнесменів, то найбільш мені імпонував Ігор Миронович (Єрємеєв, – авт.) Все ж таки це була дуже харизматична особистість з надзвичайними інтелектуальними здібностями. Мені завжди подобалось, як він приймав рішення ще за рік до того, як щось сталося, тобто вмів передбачити ситуацію наперед.

Як бізнесмен також викликає повагу Петро Пилипюк. Він взяв і, умовно, з нічого сам придумав бізнес, сам його збудував і на сьогоднішній день це фантастично величезна структура. І мені подобається, що вони не зупиняються, а далі працюють, розвиваються. Коли ти розумієш, як важко це зробити з нуля, і бачиш такий колектив, то це – фантастика.



Захоплюєтесь літературою? Що останнє прочитали?

Я читати можу (сміється, – авт.) Читаю переважно книги в електронному варіанті. Інколи стільки інформації проходить через ті гаджети, що і очі стомлюються, і фізично сил просто нема. Я зимою їжджу в Трускавець, то ось там читав. Останнє з прочитаного – «Богатый инвестор – быстрый инвестор» Роберта Кіосакі. Цей автор взагалі мені дуже подобається. Такий прикольний дядечко, який пише правильні речі.

Кінотеатр полюбляєте?

Так. Але не ходжу на жахи. Не можна заряджати себе негативною енергією. Дивлюсь або комедії, або розумні фільми.

Зараз модно, аби чоловік вмів готувати. Ви підтримуєте цю тенденцію?

Вмію і за потреби можу. Сніданок можу приготувати чи вечерю. Спокійно можу рибу запекти. Я стараюсь правильно харчуватися, тому час від часу виникає потреба самому готувати.



Правильно – це що не вживаєте?

Я не їм хліба, цукру, свинину. Я б із задоволенням відмовився від м’яса взагалі, але поки що цього зробити не можу. Люблю солодке, але намагаюся його також не їсти.

А що ж Ви їсте?

Рибу, м'ясо, салати, яйця.

Маєте домашнього улюбленця?

Маю німецьку вівчарку, звати Граф. Її мені подарували друзі, які, у свою чергу, взяли її у прикордонників. Їй трошки більше року, малесенька така, кілограм 50 (сміється, – авт.). Час від часу гуляю з нею, зараз вона на навчанні. Живе вона на території мого будинку.

Ви одружений?

Я уже чотири роки як розлучений. Маю донечку Лізу. Їй сім років, ходить у другий клас. Вона у мене знімає відеоблоги. Така прикольна дівчинка, дуже весела, активна і розумна, гарно вчиться.

Якщо говорити про особисті риси, ви – принципова людина?

Думаю так.

Що не можете пробачити?

Напевно, не можна пробачити зраду в будь-якому вимірі. Я за це не злюсь, не виношую плани помсти, не ображаюсь. Просто забув і пішов далі. Люди, які зраджують, потім роблять це ще раз, і ще раз, і ще раз. А пробачити можу все, що завгодно.



Що найбільш дратує в людях?

Дуже не люблю заздрісних «обсуждалок». То якесь місцеве явище, бо навіть у Києві такого немає. Обговорення всіх присутніх – це просто жах! Люди мають жити своїм життям, а не обговорювати усіх підряд.

У нас заведено: якщо людина заробила гроші, то вона їх або вкрала, або подарували, або ще щось. Але є такий момент, що без розуму ти з ними нічого не зробиш. Буває, що ти прийшов на підприємство і маєш тільки папірець, ручку та себе самого. А вже через десять років у тебе в штаті – 400 чи 500 працівників. Якщо ж розуміння бізнесу в тебе немає, то даруй-не даруй фінанси, збудувати свою справу не вийде. У бізнесі ж, на жаль, часто трапляється, що непрофесійні люди займаються не своїми справами, і потім виходить біда.

Що ж у людях подобається?

Принциповість, сміливість. Викликає повагу, коли є думка, яка, може, і не відповідає твоїй, але підкріплена життєвим досвідом. Не можна бігати наліво-направо. Є твоя лінія – гни її і не підлаштовуйся ні під кого. Ось така риса мені дуже імпонує.

Ви – віруюча людина?

Так, звичайно. Ходжу до церкви. У мене є друзі–пастори. Я не є учасником їх групи, але час від часу відвідую зібрання. Наша традиційна служба у церкві для мене трохи незрозуміла, хоча з точки зору ритуалів вона правильніша, мабуть. Але для сприйняття – важча.

Ніколи не думали закордон поїхати?

Я дуже часто про це думаю, якщо чесно. Але поки не поїду. Насправді, це дуже важке рішення. Десь років три тому до нас приїхала людина з Німеччини, з якою ми співпрацюємо, і переконувала відкривати будівництво закордоном. Мене там, умовно кажучи, чекали зі всіма умовами, от просто береш речі й переїздиш. Але я не наважився.

Що стримало?

Дитина, батьки, друзі, робота улюблена. Коли ти збираєш цеглинку до цеглинки, і коли у тебе підприємство вже бурлить, працюють люди, то і відповідальність шалена.

Я не працюю заради грошей. Мені подобається те, що роблю. Не можу дочекатися, коли вже ті будинки добудують, пофарбують. Я насправді від цього дуже кайфую. Якби робив це заради грошей, то будинки у мене виходили б не такі.

Ми насправді йдемо вперед. Якщо дивимось на ті будинки, які ми будували раніше, то думаємо «Боже, який жах!» (сміється, – авт.). І це правильно, бо деякі наші колеги будують і думають, що їхні споруди – фантастичні, а це, насправді, 70-ті роки. Треба йти вперед, вперед, вперед…

Коли ми робили перші проекти, то відштовхувались від принципу «Як би я хотів жити, що б я хотів бачити, як було б для мене зручно». І ось на основі цього створювали наші будівлі. Над проектом «Супернової» ми працювали років два, і, мабуть, я ще б щось змінив (сміється, – авт.).



Ви – публічна людина, тож не дивно, що ваші дописи та інтерв'ю часто коментують у інтернет-виданнях та соцмережах. До критики як ставитесь?

Якщо критика об’єктивна, то нормально. Є помилки, над якими треба працювати, і я це розумію. Якщо ж лунають дурниці на адресу зовнішності, національності, віку чи подібних речей, то вони просто безпідставні. Коли нема що сказати, то ми починаємо згадувати, хто твоя бабця, де ти вчився, що у тебе родинка не того кольору. Це просто говорить про рівень людей, які критикують. Як казав один мудрий чоловік, коли мене нема, можете мене навіть бити.

Традиційно, побажання читачам «Таблоїда Волині».

Оптимізму, надії, успіхів, і тоді в нас все буде добре. Якщо будемо на позитиві, думати тільки про хороше, йти вперед, пробачати, тоді ми збудуємо нормальну державу. Бо якщо будемо всім бажати зла, ненавидіти, заздрити, то з тією купою жовчі зможемо тільки розійтися, а не згуртуватися і працювати спільно, на один результат.

Текст: Ольга МАГАС
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.