«Нотатки мандрівника» Ольги Дорошенко: Летіли в Таїланд – опинилися в Катарі

Ольга Дорошенко - затята мандрівниця, котра не побоялася нових екстремальних вражень. Карта пригод Ольги охопила декілька країн і перетекла в такий собі «галопом по Європах» відпочинок.

Своєрідний тур – Москва-Катар-Оман: шалений, несподіваний та сповнений позитивних емоцій про який героїня розповіла ВолиньPost.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ НОТАТОК МАНДРІВНИКІВ

ТАКОЖ СЛІДКУЙТЕ ЗА СТОРІНКОЮ РУБРИКИ В FACEBOOK

Ця поїзда для нас незвичною, несподіваною, екстремальною та насиченою пригодами. На той час, 2004 рік, подорож і в Катар, і в Оман стала досить не простою, через певну закритість суспільства. Туди не возили туристичні агенції, а кому й вдавалось потрапити, це на рівні фантастики або ж за родинними зв'язкам. Мандрівка припала під час виборів президента Росії, на яких виграв Володимир Путін.

Ми з чоловіком не мільйонери, тому завжди шукаємо бюджетні варіанти відпочинку. Аж ось ми натрапляємо на російську туристичну фірму, яка пропонує доступні путівки до Таїланду. В ході того, як ми готові вирушати з валізами в дорогу, приходить лист про те, що з Таїландом біда, мовляв продали більше місць, ніж літак може взяти. Але нам подзвонили запевнивши, що все окей, приїжджайте, квитки обміняємо, або повернемо гроші. Я телефоную батькам, мама шокована і бідкається як, куди, навіщо?



Ну що ж, далі добираємося до офісу цієї фірми, в Москву, знайомимось з власником, який був катарцем, ба навіть катарським принцем. Розповів нам, що на батьківщині він багатий катарський син, а в Росії туристичний бізнес – для душі. Мужчина говорив тільки англійською, російською – «спасибо, досвидания!».

Під час розмови менеджер пояснює йому ситуацію і питає, що робити. А принц каже: нехай їдуть в Катар чи Оман. Проблема одна – треба візу, але вони одразу запевнили: 3 дні почекаєте – буде вам віза! Опинившись заручниками ситуації, погодились на таку авантюру, адже дуже кортіло поїхати в теплу країну, при цьому «деватся некуда!», а додому їхати – без варіантів.



Поселяємося в центрі по вул. Тверській в дуже скромненькому готелі, але в самому центрі Москви! До речі, на той час відчувалась напружена атмосфера, повсюди незвичні заходи безпеки, в метро не можна було спокійно знаходитись, крізь попереджували: «дивіться за сумками».

Ну і як без пригод? Виходячи з готелю ми натрапили на кіоск з випічкою, тому на обід нам захотілось чогось солоденького до чаю. І ось я відкриваю двері готелю, вітаюся з швейцарами та охоронцем, (очевидно з приватної охорони), а в одній руці тримаю гроші. Цей охоронець не випускає мене з поля зору, і коли я повертаюся назад вже з булочками, він зупиняє і просить показати документи. (А він ж 3 секунди назад бачив мене, я виходила!) На що він мовив: «Не положено».

Після довгих балачок похмурий дядько змилувався наді мною і відпустив з Богом.



Наступного дня мій чоловік вийшов палити на балкон і побачив, ніби ЩОСЬ горить. Ми розгледіли, що це в напрямку… Кремля. Швиденько одягнувшись, щоб зізріти цю масштабну пожежу, як горить Манеж - центральний виставковий зал. Далі опиняємося в епіцентрі подій. Знаєте, нам не було страшно, скоріше це було відчуття нереальності. А на ранок повинні початися вибори президента Росії

Пізніше нам дають «на руки» візу, але з отим принцом в придачу. І ось летимо з ним разом, а він обмовляється між іншим «А скільки у вас часу?». Ми летимо «крутими» катарськими авіалініями в притик і на пересадку в Катар встигаєте, але – теоретично. Однак, за деякими правилами вам можуть надати компенсацію, якщо не встигли з одного рейсу на інший. Щось на кшталт «все включєно»: проживання, харчування та нові квитки на літак. Ми стоїмо біля каси, кліпаючи очима, тому що арабської «ні бе, ні ме» і слухаємо, як принц домовляється за наш «комфортний» переліт.



Далі ми поселяємося в готель, нас «завалюють» купою паперів й ми чекаємо автобус, який о 17:00 відвезе нас вже в особливий пункт призначення – аеропорт. Тож не заплановано «провисівши» в Росії, в Катар приїхали вже готові до всього.

Як на мене, в Катарі усюди переповнено специфічними запахами спецій. І мабуть це єдина країна Близького Сходу, де переважає теократична монархія і релігійному життю фактично підпорядковано все решта. Наприклад, якщо чоловік одружений, його жінка – не працює. Також спостерігали, як жінки повністю в закритому одязі.

Місцеві жителі розстеляють килим посеред дороги для того, що помолитися. В питанні релігії, вони так би мовити пунктуальні, адже моляться в точно відведений час. Переважно чоловіки ходять в традиційному одязі, діждаша – біла довга сорочка, а тюбетейки можуть бути різноманітними.



Ми бродили столицею Катару - Доха, милувалися красою міста та її чистотою.

Наступним кроком став виїзд з готелю до аеропорту. Але й тут не без пригод! В Омані нас не зустріли(!) попри те, що документи і адреса готелю була чітко зазначена. Єдине питання: Що робити? Ми беремо таксі, сяк-так розмовляємо англійською і опиняємося в готелі «Пашер».

Таксист віддав наші речі, ми викликаємо дзвінок портьє, який одразу прибігає він і дивиться на нас поглядом, мовляв «хто ви такі?», минає трохи часу і нас «впізнають». Невже? – подумали ми. І одразу кортіло дізнатися, чому нас не зустріли в аеропорті. На що нам відповіли вишуканою англійською «Drive is busy», мовляв водій був зайнятий вночі.

Наступного ранку ми проспали сніданок, який включений в готель. А скуштувати бодай щось в кафе – дорого, тому що долар один із найдорожчих у світі (близько 4 $ за 1 реал). Така валюта була «ого-го». В місцевих закладах харчування їдять лише руками і цей факт відбив наш голод.



Далі вирушаємо в пошуках пригод чи то пак їжі? Йдемо пустелею, дворами, бродимо тісними вуличками і на превеликий жаль не знаходимо гастроном, однак натрапляємо на кіоск, роздобувши булочки з йогуртом. Насолоджуючись ними, знаходимо таксі, потім йдемо пішки і опиняємося в Старому місці. Пізніше ми відчули себе трішки «своїми», попили кави, а потім чаю з кардамоном розважливо споглядали культуру цього міста.

Через деякий час знайомилися з туристами з Канади, які просто благали врятувати їх від голодної смерті. Проблема порозуміння полягала в тому, що їхня англійська була хтозна-чому складна для нас. Але з усього сказано ми второпали – вони шукають рибний ринок.



Жінки там самі водять авто, при чому не якісь «таратайки». Як правило вони гарно одягнуті та мають багато дітей. На вулицях Катару ви не зустрінете жінку, яка йде сама. Вона або зі старшими тітками, або з чоловіком. Дві жінки категорично не можуть йти поруч.

Впродовж мандрівки мені сподобались яскраві магазини тканин. Це тільки по вулиці жінки ходять в чорному одязі, а вдома обов'язково одягаюсь щось святковіше. Однак такий «дресс-код» виключно для свого чоловіка.

P.s Ось так закінчилася наша шалена мандрівка. Вирушайте відпочивати і не бійтеся пригод, адже всі вони сповнені позитивних та комічних ситуацій, які запам'ятаються на все життя.


ТЕКСТ – Катерина ЛАЩУК


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.