Ганна Луцюк: У мене дві доньки – книгарня і Вишена. Вони завжди конкурують за увагу

Ганна Луцюк відома у Луцьку поетеса, член літературної студії «Лесин кадуб». Декілька років тому, вона стала керівником луцької Книгарні «Є».

ВолиньPost поспілкувався з Ганною Луцюк про перший вірш, написаний під кріслом, першого наставника, а також про те, яку мрію поетеси минулоріч втілив Сергій Жадан.

- Розкажіть, будь ласка, про свої «проби пера»? Коли це відбулося?

- Це відбулося так давно, що я вже не пам’ятаю. Мама мені розказувала вірші, потім змушувала шукати рими до слів. Врешті-решт я заховалася під крісло і придумала свій вірш. Він був дуже примітивний як і всі перші вірші. Але це був початок.

Своєю поезію, напевно, завдячую мамі, яка мене підтримувала, стимулювала і направляла. Потім я познайомилася з відомим письменником Йосипом Струцюком, який в той час вів літературну студію «Лесин кадуб». Це мій наставник, людина, яка проклала дорогу в творчість.

- Одразу відчули, що поезія – це серйозно чи якийсь час ставились до цього як до захоплення?

- Та ні, звичайно, це не було серйозно. Я хотіла бути як Леся Українка. Дуже переймалася, що вона вже забрала собі такий гарний псевдонім, а я не зможу бути Анею Українкою. Це все дитячі марення, які згодом вилилися у щось серйозніше, але ніхто цього не очікував.



- Ви член літературної студії «Лесин кадуб». Розкажіть про це детальніше?

- Літературна студія «Лесин кадуб» - це щось тепле, моє, хороше. Зараз вона не функціонує. Більшість людей розійшлися, але далі торують собі літературну дорогу. Прийшла туди ще школяркою, а в студентські роки і навіть післястудентські збиралися кожного тижня, читали вірші, обговорювали. З теплотою згадую цей час.

З багатьма дівчатами, а в нас основному були лише дівчата, бо хлопці не затримувалися, продовжую спілкуватися. Це рідна організація для мене.



- До цього угрупування входить багато відомих волинських письменників. Хто на Вас вплинув найсильніше?

- Ми всі читали вірші один одного, аналізували. Навіть трохи критикували. Але найважливіший, той, хто зробив для «Лесиного кадуба» дуже багато – це, звичайно, Йосип Струцюк, який всіх нас підтримував, стимулював, підштовхував. Він навіть інколи давав домашні вправи для віршування. Я завжди вважаю його своїм наставником і людиною, яка допомогла визначитися у житті.

- Зараз продовжуєте спілкуватися з ним?

- Так, продовжуємо. Не так часто як хотілося б, бо робота забирає весь час і всі сили. Все ж це важлива людина в моєму житті. Завжди знаю, що у будь-який момент можна подзвонити, прочитати вірш, а Йосип Струцюк скаже свої зауваження або підтримає.



- Ви автор трьох поетичних збірок. Розкажіть про них детальніше?

- Коли виходить кожна збірка, ти тішишся, ходиш з нею «в обнімку» і даруєш всім друзям. Потім проходить рік, другий, третій… і ти починаєш соромитися. Тому що, це можна було зробити не так, інакше. Вірші у збірці залишаються на тому ж рівні, що і 5 років назад, а ти ростеш. Напевно, тому й з часом починаєш відсторонюватися від них. Остання моя збірка, «Дефрагментація тиші», вийшла ще в 2011 році. Цю збірку я люблю, деякі вірші ще досі мені близькі. Але, звичайно, більшість хотілося б повикидати і нікому не показувати.

- Розкажіть, будь ласка, чи є мистецькі плани?

- Мистецькі плани є, вони не закінчуються. Але час для реалізації цих планів – велика проблема. Коли у моєму житті з’явилася Книгарня «Є» і донька, то на вірші залишається дуже дуже мало часу. Тепер пишу до десятка віршів в рік. Це, звичайно, сумно, але всередині мене зріють ідеї. Надіюся, що знайду час на їх втілення.



- За останні роки Ви стали обличчям луцької Книгарні «Є». Чому вирішили зайнятися книжковим бізнесом?

- Я працюю в книгарнях давно, з 2008 року. В одній з луцьких книгарень була моя перша робота, потім я була ще у кількох. Постійно мріяла про Книгарню «Є»: писала листи директорам «Відкрийте у Луцьку книгарню». Звичайно, на ці листи ніхто не відповідав. Але мрія залишилася.

Коли знайомі передали, що у Луцьку шукають працівників для Книгарні «Є», я зрозуміла, що треба бігом бігти, кидати усе і бігти. Бо це моє. Коли мене взяли на роботу, я займалася відкриттям, збирала всі документи. Увесь час була на такому адреналіні, просто жила у своїй мрії, робила те, що подобається. Зараз, коли працюю в книгарні вже 2 рік, досі не можу натішитися. Не вичерпує себе робота.

- Ви також відомі у Луцьку як активна мама. Як поєднуєте творчість, книжковий бізнес і материнство?

- Я думаю, що треба віддати належне моєму чоловікові. Ми з ним в рівних умовах виховуємо доньку. У нас немає чіткого поділу на жіночу чи чоловічі роботу, ми все робимо разом. Бавимо Вишену теж разом. Він навіть більше з нею проводить часу, водить в і з садочка. Я там ще ніколи не була.

Так само і готування їжі. Робить той, у кого є натхнення. Навіть наша донька долучається до цього процесу, ми її ніколи не обмежуємо в бажанні допомогти. Малює з чоловіком у майстерні. Перевертає всі фарби, всі полотна, додає якісь елементи в його глиняні свіжі вироби.



- Долучаєте її до читання?

- Вона взагалі фанатка читання. Постійно носиться з книжками, щоб ми їй читали. Я надіюся на той час, коли вона сама це почне робити. Хочеться щось і для себе прочитати. Книжок у неї дуже багато, але коли заходить в книгарню, то бере пакетика і починає спаковувати весь дитячий відділ. Така мала книголюбка.

Коли вона народилася, я їй читала і дорослі книги, вона чемно слухала, бо ж не вміла говорити. А зараз кожне речення викликає безліч запитань. Їй все цікаво.

Завжди кажу, що у мене дві доньки – Книгарня «Є» і Вишена. Вони завжди конкурують за увагу. Мені подобається і з нею проводити час, і з книгарнею. І вони змагаються за цю увагу. Це важливі речі в моєму житті. Хотілося б і більше книгарень, і більше дітей, але поки з цими двома ледь можу впоратися. У книгарні набираюся сили, і вдома. Це такі місця сили.



- Що читаєте самі?

- Таке складне питання. Зараз читаю те, що змушує читати донька. Часу для особистого читання у мене обмаль. Зазвичай – у дорозі між книгарнею і домівкою, домівкою і книгарнею. Я люблю і психологічні, і свіжі переклади класики і сучасних авторів.

З останнього, що вразило це книжка Флореску «Якоб вирішує любити», книга листів Лесі Українки, «Маленька книжка про любов» Ульфа Старка. Стараюся тримати руку на пульсі нашого українського книговидання, слідкувати за всім. Зазвичай прочитаю 50 – 100 сторінок, а завершувати не маю як, бо приходять коробки з новою літературою.

- Що б Ви ніколи не прочитали?

- Напевно, я уникаю авторів, які пишуть пропагандистські текти і розпалюють ворожнечу, етнічну чи будь-яку іншу. Не читати російською. Раніше мені було байдуже, яку книжку взяти до рук, але зараз свідомо читаю лише українське. Перекладів багато, є з чого вибрати.

Якщо кілька років назад у книговиданні було все не так активно, російський ринок постійно тиснув, а українські видавництва не мали змоги розвиватися, то зараз ситуація кардинально змінилася. Треба просто підтримувати всі гарні починання, фінансово, а не тільки словами. Тому купую лише українські книги.



- А що б із задоволенням прочитали ще раз?

- Зараз читаю листування Лесі Українки. Перед нами постає така справжня, щира, звичайна, з дівчачими уподобаннями, і водночас дуже освічена, розумна жінка. За період читання з нею дуже зріднилася. Та людина, про яку ми вчили в школі, була людиною без душі. Геніальна, але незнайома.

Зараз з цією книжкою по-іншому, по - новому її відкриваю. Думаю, мені захочеться повернутися, перечитати ці листи ще раз. Можна насититися епохою. Це машина часу, яка переносить в минуле. Коли Леся Українка пише листи до своєї бабусі в Харкові, питає, яка в неї погода. Потім – місяць чекає, щоб дізнатися яка ж та погода. В режимі сучасного світу – це дуже цікаво.

- Зараз існує багато «книжкових» челенджів, до яких долучаються й лучани. А як Ви ставитеся до них?

- Це все дуже класно і круто, якщо у вас є трохи часу. Ці всі челенджі популяризують літературу . Ви розширюєте не лише своє коло вподобань, а й залучаєте людей, які , можливо, не так часто бувають в книгарні. Коли ж постійно натрапляють на ваші пости, відгуки на книжки, то, думаю, це їх змусить таки зайти і подивитися що відбувається у літературному світі. Я тільки за, щоб було побільше різних флешмобів і змагань, хто більше прочитає в рік.

- А самі хотіли б долучитися?

- Хотіла б, але не маю часу. Це моя основна проблема. Крім того, спільно з колегами, арт-менеджерами мережі, ми ведемо сторінку, де публікуємо відгуки про прочитані книжки. Ще є колонка на ВВС про дитячі книги. Тому я стараюся, коли щось вразить, то писати про це на своїй власній Facebook сторінці. Але це, на жаль, рідко виходить…

- У Книгарні «Є» відбувається багато зустрічей. Яка з цих подій запам’яталася найбільше?

- Я змушена пам’ятати все (сміється – авт.). Найбільше – ті, що відбулися досить недавно в часі. Наприклад, сьогодні приїде моя хороша знайома Оксана Була – найкраща ілюстраторка в Україні. Я знаю, що планується вихід книг із її ілюстраціями в Китаї та ще в одній з європейських країн. Я в передчутті цього свята і цікавої розмови. Вона отримала багато нагород за свої книги в Україні та закордоном.



- Кого б хотіли запросити на зустріч?

- Наприклад, сьогодні спілкувалася з Русланом Горовим, можливо завітає в Луцьк з презентацією. Ще була мрія – Сергій Жадан у луцькій Книгарні «Є». Минулого року він це втілив. Це була прес-конференція, а не презентація книжки. Хоча й прозвучала обіцянка, що , можливо, наступну книгу презентує у цій затишній книгарні.

Звичайно, мало у це вірю. Він збирає такі аншлаги, що тут буде тісно. Але надія є. Намагалася контактувати з Оксаною Забужко, щоб «затягнути» її до Луцька. Вона теж звикла до більших залів, тому поки в процесі.

- А як змінюють Вас постійні контакти з письменниками?

- Раніше я просто сиділа вдома, обставлялася книжками сучукрлітівців і дуже тішилася. Тепер на мене вдома дивляться знайомі з цих книжок. Я стараюсь, їх ставити так, щоб подружні пари стояли поруч. Книжка Надії Гуменюк лежить поруч з книжкою Володимира Лиса.

- Що хотіли б змінити у літературному житті Луцька?

- Нещодавно спілкувалася про це з Елею з мистецького об’єднання «Стендаль». Проблема в тому, що населення Луцька – 200 тисяч, активних, які приходять в книгарні, відвідують презентації – кілька сотень.

Хоча лучани читають високохудожню, класну літературу, але такі обставини, що є першочергові речі,які треба купити, забезпечити сім'ї, а книжка відходить на десятий план. Насправді – як важлива їжа, так важлива книжка, бо це розвиток. Ми намагаємося проводити дитячі суботи, щоб виховати покоління, яке знатиме, що до книгарні можна приходити кожного тижня, яке знатиме, що це цікаво, класно і сучасно.

ТЕКСТ - Олена ЛАУЩЕНКО; ФОТО - Павла БЕРЕЗЮКА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.