19 лютого 2014-го в Луцьку: спогади Павла Данильчука

19 лютого 2014 року назавжди закарабувалося в пам'яті багатьох лучан. Збурені неймовірною жорстокістю силовиків, тисячі людей вийшли на місцевий Майдан. Того дня деякі лідери опозиційних рухів перейшли до більш радикальних дій, інші - й далі гнули лінію, що конфлікт треба вирішити цивілізовано, попри те, що на Майдані в ті години десятками гинули протестувальники.

Серед лідерів радикальної гілки був на той час голова "Правого сектору" Волині Павло Данильчук. Публікуємо його спогади про той день, коли в Луцьку владу захопили майданівці.


******


Я не планував бути в Луцьку 19 лютого, адже у нас вже була сформована і загартована в акціях та боях на Грушевського окрема 35 сотня Самооборони «Волинська січ».

Напередодні розстрілів, коли було відносне затишшя на Майдані, у Києві я зустрівся з Володимиром Антонюком - учасником та співзасновником 35 сотні, Сашком Білим та ще одним керівником УНСО Миколою Карпюком (на сьогодні він ув’язнений на 20 років в Росії). Вони попросили розпочати більш жорстку боротьбу на Волині від імені «Правого сектору».

Бо на той час наша область «відставала», більшість адміністрацій на західній і центральній Україні були захоплені активістами-майданівцями. Волинь лише спромоглася на те, щоб «поміняти» губернатора – замість Бориса Клімчука став ще більш одіозний Олександр Башкаленко.

І я вперше тоді взимку 2014 поїхав з Майдану на Волинь. 16 лютого виступив на віче. На другий день приїхав Сашко Білий із побратимами. Ми заблокували прокуратуру, адже були відкриті кримінальні справи на Волинську січ і Майю Москвич. Це було довге блокування, майже півдня. Ми з Сашком змусили пообіцяти прокурора області Андрія Параку закрити кримінальні справи.



18 лютого, коли відбувся марш у Києві, дізнавшись про ті всі сутички, приймаємо рішення гуртувати людей і їхати в Київ на поміч. Учасник сотні «Волинська Січ» Пегас (Олександр Гуч) розповів, що майданівці понесли величезні втрати, повідомляв про вбитих, покалічених, що всі відступили, майно було розграбоване беркутівцями в Українському домі. На вечір ми виїхали, рухалися через маневицьку трасу на Київ. По дорозі за Ківерцями подзвонив Сашко Білий та попросив про допомогу в Рівному, тому що вони планують штурмувати рівненський беркут, який готувався виїжджати на Київ.

Там з’єднуємося з іншими активістами. Все відбувається дуже спонтанно та стихійно. На Цуманському перехресті повертаємо на Рівне, де нас зупиняють багато мєнтів. Зокрема мене хотіли витяги з машини, я відштовхнув одного з правоохоронців і ми поїхали далі. Одну з наших машин затримали, хлопці були змушені викинути коктейлі Молотова.

У Рівному ми взяли активну участь у штурмі беркуту, який був роззброєний. Порадившись із Сашком Білим, ми повернулися до Луцька, бо це єдине місто, де силові структури не були захоплені майданівцями. Ми повертаємося вночі. Також було прийняте рішення щодо Цуманського блокпосту. Там було не так багато правоохоронців, автобуси роз’їхалися, але все ж вирішили роззбоїти міліцейський пост. Повернувшись до Луцька, місто було надто спокійним...

У штабі Автомайдану в Просвіті ми думали, що робити далі. Пам’ятаю, що десь під ранок на мене вийшов Олександр Терещук, він прийшов зустрітися і домовитися, щоб активісти здали зброю. Ми відмовилися і сказали, що готові до боротьби.

На ранок 19 лютого було оголошене чергове Віче, але ми розуміли, що нам потрібно радикалізовувати наші дії, бо робити черговий мітинг, який нічим не завершиться, не вихід. Організатори, так звані керівники ГО Майдан, сказали, що готують мирний похід до адміністрації. Але на той момент ОДА була пуста. Як на мене, це все було домовлено. Ми погодилися пройтися спільною колоною, щоб в разі можливих провокацій супроводжувати людей.

Проте я оголосив людям, що ми повинні сьогодні захоплювати правоохоронні структури та блокувати, адже невідомо як далі вони будуть діяти. Ситуація в країні та на Майдані загострилася.



Ми вирішили піти на міськвідділ. Він теж був пустий, лише начальник та кілька людей. Отож, хлопці забрали звідти спорядження. Далі попрямували на обласне управління. Нас попередили, що там зібрали всіх силовиків з Волині, спецпризначенців «Сокіл». Десь на півдорозі я дізнався, що там почалися сутички.

Наша колона швидко прибула до УМВС. Я намагався прорватися зі сторони між обласним управлінням і прокуратурою, бачив у вікнах працівників «Соколу» з автоматами в руках. Я зрозумів, що можуть стріляти по людях. Я не знаю, як мені вдалося, тоді просто вибіг перед входом в управління і почав махати руками, кричати і тоді люди зупинилися. Почали вимагали, щоб вийшов Терещук. На диво він вийшов.



Я не пам’ятаю достеменно, але емоційно йому пояснив, що потрібно деескалувати конфлікт. Вимога - правоохоронці мають вийти та здати зброю. Почалися суперечки, що робити зі зброєю, утім домовилися, що зброя лишається в зброярні і ми її будемо контролювати. Принципово було, щоб працівники, які були в приміщенні, вийшли через парадний вхід. Коли домовилися, майданівці утворили коридор.

Водночас хлопці помітили, що «Сокіл» з автоматами був у дворі управління. Терещук вже не контролював ситуацію. Раніше дізналися, що заступник по громадській безпеці Володимир Поліщук накручував спецпризначенців говорячи, що «майданівці під будинками їхніх родичів, будуть вбивати, мститися» і тому подібне. Хоча це реально була неправда. А також він дав їм усний наказ застосовувати вогнепальну зброю. Але після переговорів вони покинули територію.



Після цього був знайдений в одному із кабінетів управління Башкаленка разом із своїм заступником Олександром Курилюком. Башкаленка спустили вниз. Його переконували написати заяву і скласти повноваження, вийти до людей. Але я побачив, що він неадекватно поводиться, можливо він був під впливом якихось алконаркотичних речовин. Мені здається, що він не зрозумів, що відбувалося. Регіонал не вірив, не міг сприйняти, був так би мовити десь «далеко». Намагався комусь подзвонити, з кимось зв’язатися у Києві, вияснити ситуацію і проконсультуватися.

Потім його вивели до людей і сподівалися, що він складе повноваження. Він цього не зробив. На емоціях прийняли рішення повести його на площу. Хоча я розумію зараз, що це було непотрібно, краще б тоді його посадили в якомусь кабінеті, щоб він прийшов до тями, підписав заяву і поїхав собі з Богом. Він нас не цікавив, насправді, головне, щоб він пішов зі своєї посади.

На сцені відбулося те, що відбулося. Він далі намагався комусь подзвонити, нечітко щось пояснював. Люди вимагали його покарати. Тоді мені подзвонив Василь Столяр і сказав, що він біля сцени та хоче забрати Башкаленка в адміністрацію, де ГО Майдан. Коли ж передали Башкаленка, то ця вся політична братія зробила заяву, що їм ніхто його не привозив і не передавав.



Коли я був на вході до ОДА подзвонив Пегас і повідомив про першого загиблого з нашої 35 сотні – це Сашко Капінос. Він виявляється отримав поранення 18 лютого ввечері, а 19 лютого помер в лікарні… Мене це дуже підкосило. Я навіть не стримував сліз, просто сів на сходах в адміністрації…

Опісля хлопці не знали як планувати свій подальший час. Люди були на Майдані, неконтрольовані. Хлопці лишилися охороняти управління МВС, це кінець був дня. А хтось когось повів штурмувати СБУ. Ми поїхали туди, була різна інформація, що там знаходиться спецпідрозділ «Альфа». Тому була пропозиція не штурмувати приміщення СБУ в той час.

Щодо емоцій того дня, я розумів, що це було небезпечно, але потрібно було це робити. МВС, власне, була основною силою, яка діяла проти нас на Майдані. Було стільки подій, тож не було часу все обдумувати. Розумів, що терміново мушу приймати рішення. Дуже все було динамічно і певні події не міг підвести під якусь логіку і хронологію, бо не все пам’ятаю як відбувалося і до сьогоднішнього дня.

Чи я б діяв по-іншому? Не знаю. Не було координованої позиції. Можливо потрібно було поводитися жорсткіше. Ми легко дали можливість всім відбутися. Майданівці не застосовували вогнепальну зброю, не вішали представників злочинної влади, а навпаки намагалися зберегти спокій і порядок, незважаючи на революційні процеси. Хоча у перспективі це б не допомогло, бо почалася війна.



Фактично контрреволюція. На мою думку, відбулося революційне одномоментне повстання. Ми віддали владу іншим, тим які хотіли гратися у вибори з Януковичем, тиснути руки після розстрілів… Зараз ми знаємо, що потрібно формувати альтернативне середовище, яке пройшло Майдан та війну. Так, більшість українців зрозуміли, де є ворог.

Стало більше інформації про зловживання, корупцію, більшість свідомих майданівців мають можливість впливати на органи влади та суспільне життя. Але ми ще дуже сильно роз’єднанні. Організовуємося дуже швидко, коли настає небезпека, як ці гарячі дні 18-20 лютого і дуже швидко ми між собою роз’єднуємося та сваримося.

Проте не втрачаймо надію, тому що пам'ять про збройних побратимів на майдані і війні мусить вмотивовувати надалі нас на боротьбу!

ТЕКСТ - Юлія ГРИЩУК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.