Татуйований Луцьк: Максимальна «забивка»

На ВолиньPost продовжуємо тему «забитих» та щасливих.

У сьогоднішній статті ви прочитаєте історії лучан, які повністю довірились своєму майстру та зробили не одну, не дві та навіть не три татуювання.

Деякі герої нашої рубрики настільки зататуйовані, що їх можна розглядати як картинки у галереї.

Найцікавіше залишимо наприкінці.

Перша героїня Тетяна Вітер розповіла та показала свої неординарні та гарні тату:



«Ставлюся до татуювання, як до окремого виду мистецтва. Зробила перше тату в 19 років. За місяць «до», я наважилася на стрибок з банжі, цих гострих відчуттів мені виявилося замало і я вирішила зробити довгоомріяне тату, так і з'явився на світ мій перший партачок - фраза «carpe diem», що значить використовуй момент, який ти зараз маєш (лови момент).



Потім я дізналася, що таких тату є безліч, але це мене ніяк не засмутило, оскільки дуже довго думала перед тим як робити, та й я така людина, яка про зроблене не жаліє. Мало хто закінчує на першому тату, от і я з тих людей, мені захотілося ще.




Друге татуювання робила в Андрія Доманського, довго він мене «мучив», набиваючи малюнок на ребрі, то вам не жарти, ледь дотерпіла сеанс, але воно того варте.



Так через деякий час в мене з’явилося ще декілька татуювань - одні несуть для мене якесь значення, пов’язані з подією у житті, інші ж просто для естетичного задоволення.



Маленька порада для тих хто хоче робити татуювання, якщо у вас є навіть найменші сумніви робити татуювання чи ні, то не робіть».

Вкотре підтверджуємо слова Тетяни у нашій рубриці, що татуювання - це дуже відважний крок, тому краще декілька раз подумати перед тим, як прикрасити своє тіло малюнком.


До речі, про вище сказану відому фразу «carpe diem». Фраза походить із однієї з од Горація. (ода — жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб, - ред.). Повністю рядок звучить: «carpe diem, quam minimum credula postero» — «лови день, довіряючи якомога менше майбутньому».


Другий герой нашої рубрики відомий у Луцьку і не тільки фотограф Влад Кардаш.



Влад прикрасив своє тіло і чудовими малюнками. Ось що розповів мені фотограф, який до речі за освітою ще й журналіст:

«Коротше, перше тату - це годинник, яке має для мене велике значення, біля нього написана фраза: "усе залежить від тебе - твоє життя це твої правила". Понад рік обдумував, що набити ще, де саме та який сенс будуть нести мої тату.



Все, що далі було, то це тестування нової фарби у Доманського, або просто в інтернеті знаходив цікаві нові малюнки, які мені подобались.



На руці залишилось ще 4-5 тату набити, а далі будемо вже все те діло «ліпити» в суцільний рукав, поки як це будемо робити я без поняття (сміється).

Загальне ставлення до тату - шикарне. Але як і у всьому іншому потрібно мати певну міру та без фанатизму».


Як і обіцяли на останок дещо цікаве. Міні-інтерв’ю, певно, з одним з найтатуйованіших лучан, кальянщиком зі «SkyBar Family» – Юрієм Шумеруком.



Хлопець настільки захопився татуюваннями, що певно вже і підрахувати не зможе скільки має тату.

Ну Юра розповідай. Коли ти зробив своє перше тату?

«Я чекав своїх 18 років, а ідея з’явилась ще у 16. Пішов на роботу, заробив грошей. Довго шукав ескіз, взагалі не мав уявлення, що та де робити.

Понад року шукав на різних сайтах. Потім знайшов майстра зі Львову, точніше, вона мене знайшла. Приїхав до неї у Львів та зробив своє перше тату».

Що було потім?

«Потім я похвалився мамі татуюванням. Наслухався (усміхається). Сказала, що я «молодець». Через пів року я знову поїхав до того майстра та зробив на нозі космос та на грудях кита.

Потім знову пройшло пів року і уже у Луцьку я зробив тві тату – ластівку та якір. Через певний період часу, доречі також пів року я почав забивати свій перший рукав. Десь 3,5 місяці ми його робили».



Як часто ти відвідував свого майстра у Луцьку?

«Це залежало від того як у нас виходило, я тоді працював офіціантом і були такі моменти, що ми з моїм напарником працювали майже щодня.

Вдень я був на роботі, а вночі, я йшов до Вови (майстер тату Володимир Данилюк), де ми набивали до ранку. Я приходив додому, снідав та знову на роботу. Так було декілька разів. Головне захотіти».



Якщо не секрет скільки ти вже вклав фінансів у свої тату?

«Ну якщо прикинути, то з другим рукавом біля 20 тисяч гривень. Ціни доволі коректні. У Львові так само дешево робив. Можливо мені так пощастило».

Ти можеш пояснити, що тебе спонукає це робити?

«Перше тату я зробив, коли почався мейнстрім, що всі ходили та нили, що хочуть тату. А я нічого не казав, пішов і зробив. А далі – це ж як наркотик».



І болю вже певно не боїшся?

«Ну як не боюсь, боюсь. Іноді це пекельний біль».

Тоді навіщо ти її терпиш?

«Заради естетичного задоволення».

Ти рахуєш це способом самовираження?

«Скоріше за все так, просто не кожен наважиться на татуювання».

Ти не боїшся, що твої малюнки зашкодять тобі в майбутньому, твоїй професії?

«Та ні. Якщо у мене буде серйозна професія і я у ній буду розбиратись, то все одно є у мене тату чи ні. Зараз у Європі до цього взагалі лояльно відносяться. Так само і у поліції багато у кого є тату».



У тебе є тату, які для тебе дуже символічні?

«Діаманти – твердість духу. Підкова на удачу. Коли набивав кита, то для мене це означало глибина, вічність, безкінечність».

Під час спілкування з Юрою на нього дійсно приємно дивитись, окрім того, що це гарний хлопець, він як книжка з картинками.

Тож читайте «Татуйований Луцьк», «забивайтесь» та будьте щасливими.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ «ТАТУЙОВАНОГО ЛУЦЬКА»


ТЕКСТ - Дар'я ОКРУЖКО
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.