«Якщо самі не захистимо себе, ніхто не зробить це замість нас», - очільник спілки атовців Вадим Ваврищук

Останніми часами на Волині все частіше «хитаються» крісла під певними політиками чи очільниками відомств. Парадоксально й те, що учасники АТО, які на фронті були по один бік барикад, тут часто займають діаметрально протилежні позиції. Нещодавно перипетії розгорілися довкола особи очільника Держгеокадастру на Волині Василя Василенка. На сесії облради було гаряче, адже частина учасників АТО виступали проти Василенка, інші ж запевняли – землю для атовців видають справно.

Журналіст ВолиньPost поспілкувався із очільником ГО «Волинська спілка ветеранів антитерористичної операції», «кіборгом» Вадимом Ваврищуком, який розповів про маніпуляції військовими, «земельні» питання та ставлення до економічної блокади окупованих територій.

Розкажіть про діяльність вашої спілки. Над якими проблемами працюєте?

За офіційною статистикою на Волині 10000 атовців, із них у спілках максимум 3000. Наша спілка невелика, тут близько 170 людей, але кількість – не головне. Кістяк нашої спілки складають десантники, морпіхи, спецназ та вихідці з тербату. У нас, за винятком 2-3 людей, немає представників МВС, СБУ, прокуратури, прикордонників та добробатів.

Проблеми скрізь однакові. Дві найбільші, на мою думку- забезпечення роботою та житлом чи земельними ділянками. Учасники бойових дій мають право першочергового отримання земельної ділянки. Ми, які інші громадяни України, можемо претендувати на землю 5-ти видів призначення. Ось, наприклад, я не відчуваю потреби у 2 га землі для ведення селянського господарства, бо не бачу себе, обробляючи цю землю. Але, якщо отримаю, то можу або здати ділянку в оренду, або продати.

80% членів моєї спілки отримали землі під садівництво на Світязі, Пісочному та у Букові. Є й такі, хто не отримав - не хотів чи не написав заяви. Я не вів аналітики, але за останній час взагалі не чув скарг від своїх хлопців на те, що хтось хотів отримати ділянку під садівництво, а не зміг.

Проблеми виникають лише із ділянками під забудову. Хлопці з Ковеля отримували хороші ділянки під будівництво, кілька отримували в інших місцях. До землі під забудови є питання, але стосуються вони вже не Держгеокадастру, а лежать у компетенції сільських, селищних чи міських рад.

А працевлаштування? Бійці і досі не можуть влаштуватися на роботу?

Серед людей, з якими я спілкуюся, усі хочуть заробляти гроші легальним способом. Це не обов’язково включає роботу із 9 ранку до 6 вечора. Робота має приносити заробіток. На мою думку, жоден підприємець не захоче, аби його робочий штат принаймні на половину складали атовці, звичайно, якщо він сам не учасник АТО.

В інших містах є проекти, організовані атовцями – вони започаткували бізнес та взяли на роботу побратимів. Можу розповісти про нашого товариша-лучанина, який відкрив кафе та варить власне пиво. Він після війни реалізував свою давню мірю. Тобто одиниці займаються приватним бізнесом, але грандіозних проектів, де б за достойну плату могли працювати багато бійців, немає.

Щодо іншого, то ні я, ні мої люди не хочемо йти у якісь формування, які залежні від політиків чи олігархів. Хлопцям же якраз і пропонують в основному охоронну діяльність. Серед нас мало топ-менеджерів, а воюючи ми отримували зарплату вдвічі-втричі більшу, ніж пропонують зараз.

Найбільше злить той факт, що ми насправді тут нікому не потрібні, і це ми ще на Західній Україні. Тому спілки створюють, аби вирішувати проблеми бійців. Я лучанин, тому маю більше можливостей на місці піти і щось дізнатися. Будучи головою цієї спілки і такою собі «скалкою» у деяких дупах, я не можу собі дозволити такої розкоші, аби піти десь працювати, окрім державної служби або власного бізнесу. Інакше можу потрапити під вплив роботодавців, адже всі вони певною мірою залежні від політиків чи олігархів. Якщо ж йти на держслужбу чи займатися власною справою, то я зможу виділяти мало для часу для спілки.



Міську раду минулоріч «штурмували» через виділення коштів на реабілітацію – мовляв, цьому питанню не приділяють достатньо уваги. Зараз ситуація поліпшилася?

Наша спілка створена 31 липня 2015 року і я ніколи не говорив – дайте грошей на реабілітацію. Наші товариші дійсно часто штурмують міську раду. Я теж ніби воював, мої хлопці взагалі 20 січня з ДАПу виходили, але вони мають роботу, родини, де жити і це найкраща реабілітація.

Реабілітація в медичних та спеціальних закладах, на мою думку, найбільш необхідна для тих, хто на війні втратив близьких, або бійцям, які дійсно мають певні психологічні проблеми. Реабілітація має бути точкова, а не масова.

Недавно в обласній раді між представниками різних спілок учасників АТО виникло протистояння через підтримку керівника Держгеокадастру Василя Василенка. Яка ваша позиція у цьому конфлікті?

Я не бачу тут особливого конфлікту, але насправді спілки розділилися ще близько року тому, коли частина спілок об’єдналася у Спілку воїнів АТО Волині, а інші 18 спілок підписали договір про співпрацю та взаємодопомогу між собою. Потім була ситуація із Валентиною Касардою та санаторієм «Пролісок». Тоді до Волинської облради звернулися представник Спілки воїнів Афганістану Григорій Павлович, він же депутат облради від «Укропу», та виконувач обов’язків очільника спілки воїнів АТО Волині Олександр Серватович, він же довірена особа в Олександра Товстенюка під час виборів мера.

Вони від імені спілок ініціювали звільнення Касарди з посади керівника санаторію «Пролісок». Я ніколи її не бачив до засідання комісії і ніколи не відпочивав у «Проліску». Але ми з представниками інших спілок обговорили це питання, і я привіз звернення за підписом 29 спілок учасників АТО та волонтерів із проханням її не звільняти та з‘ясувати ситуацію, яка склалася.

Мотивація була - звільнити через продаж алкоголю. Та хіба цим питанням не мають займатися правоохоронні органи? Хлопці лукавлять, бо неофіційна інформація про бажання звільнити Касарду була іншою. У такому випадку все має бути по-чесному - рубаєте голову, то кажіть, за що.

А щодо Василенка питання підіймали ще минулоріч. На його місце хотіли поставити іншу людину із мотивацією «це наш, це атовець». Зараз у нас знову протистояння через Василенка. Його звіт мали слухати на останній сесії минулого року. Ми зібралися головами спілок із Асоціації. На засідання приїхали голови 13-ти спілок, з іншими ми спілкувалися в телефонному режимі. Ми заслухали звіт Василенка, а потім зібралися з обговорити наші земельні питання. Проблеми були, але не настільки глобальними, щоб вимагати звільнення керівника Держгеокадастру. Більша частина проблем із землею взагалі не входила в компетенцію повноважень Василенка.

Я теж не вірю у його цілковиту безгрішність. Але я не представник прокуратури чи поліції, я - голова спілки атовців. Мене цікавить що він на своєму місці робить для моїх хлопців. Я вважаю, що Василенко робить усе, що може, і навіть трохи більше. Щодо інших питань – це не моя компетенція. Навіть більше - мені здається, що «сир-бор» довкола Василенка розпочався через землі для КП «Волиньприродресурс».

Що думаєте з приводу висловлювань голови облради, ніби атовці «дихали перегаром»?

В тій чи іншій формі ми з Ігорем Петровичем порозумілися. В мене є питання щодо інших його висловлювань.

Ось, наприклад, ще одна фраза, яку він сказав в ефірі на телебаченні – навіщо атовцям роздали півтори тисячі гектарів землі, що вони будуть робити із такими площами?

То це не справа голови облради. Як я вже казав – хочуть, хай в оренду здають тому ж «Волиньприродресурсу», хочуть - хай продають. Чи голова облради думає, що це не по-господарськи, бо ж там комунальники могли добувати бурштин?

І друге – щодо того, що атовці в обласну раду прийшли захищати Василенка у військовій формі.

«Військова форма – на фронті», - казав Палиця. Я спеціально шукав інформацію та навіть дзвонив у військкомат – немає закону, який би забороняв нам ходити у військовій формі. Єдина умова – форма має одностроєм бути від головного убору і до взуття, тобто не кітель і спортивні штани. До речі, на той час в залі перебували 4 «кіборги», нагороджені бойовими орденами від президента. Я не думаю, що хтось має нам вказувати, коли й де вдягати нашу форму та нагороди.

Ось моя відповідь на ці питання.

Маєте конфлікти із представниками Спілки воїнів АТО Волині?

У мене немає конфлікту, я ніколи про них не говорив нічого поганого. Виходить, що у них конфлікт зі мною, через Касарду і Василенка. Кожен у житті робить свій вибір.

Хоча й співпраці немає. З багатьма членами цієї спілки я маю дружні стосунки. Та з керівництвом маємо діаметрально протилежні погляди на деякі речі. Ось коли мене спитали, чи я підпишу клопотання на президента, щоб Олегу Твердохлібу присвоїли звання Героя України, я тільки спитав де й коли – прийшов та підписав.

У Спілці воїнів АТО Волині навіть посваритися немає з ким, одні Герої Волині 1 чи 2 ступеня, не знаю, від чого ця класифікація залежить, або Люди року в номінації «Герой АТО». У мене 8 кіборгів мають ордени «За мужність», але жоден немає ні Героя Волині, ні Людини року. І я думаю, що так буде і надалі. На мою думку, ми просто «не достойні» стояти в одному ряду із вже нагородженими (усміхається). Ось яка у нас співпраця.

Зараз представники Спілки воїнів АТО Волині обдзвонюють моїх бійців і цікавляться, як я воював, скільки днів був у ДАПі, яке отримав поранення та при яких обставинах. Вони мої колеги, такі ж атовці, як і ми, і вони це роблять, аби зібрати повну інформацію про мене. Можливо, якщо я відповідаю високому званню Героя Волині, то отримаю нагороду 2 ступеня. Хоча, може, удостоюся й першого ступеня, бо для чого інакше їм інформація? Я ж не чекаю від них підлості (усміхається).

За великим рахунком, ці люди для мене ніхто, їх думка для мене не важлива взагалі. Їм вже пора зрозуміти, що найвищі судді для мене - це бійці, які воювали зі мною в ДАПі. І втручатися у мої і з ними стосунки я їм взагалі не раджу. Я так і роблю стосовно їх спілки.

Як запобігти того, що атовці стають жертвами маніпуляцій політиків?

Я вважаю, що політики певною мірою маніпулюють всім, просто часом це очевидно, а часом завуальовано. Політики теж бувають різні.

Я не знаю, як запобігати маніпуляції атовцями. Маніпуляціям піддаються усі. Інше питання - що розуміти під цим поняттям. Для мене маніпуляція - це коли мене вводять в оману і я, сам того не знаючи, роблю щось вигідне для цих людей. Але якщо людина робить це усвідомлюючи, або якщо її матеріально «підігрівають» - це зовсім інше, це робота.

Я не приховую, що балотувався на виборах до обласної ради від Блоку Петра Порошенка і програв ректору Політехнічного університету, який балотувався від «Укропу». Я люблю свою країну, та ненавиджу її продажний народ. У 2014-2015 році мені вже довелося воювати через все те, яке за гречку чи гроші вибрало Віктора Януковича. Тому на виборах до обласної ради я фактично програв 500-та гривням.

Мені одна бабуся сказала тоді – ти, звичайно, дитина заслужена, але 500 гривень це 500 гривень. У країні, яка воює, бойовий офіцер програв ректору Луцького національного технічного університету. У нас же ніхто не розуміє, які посади пов’язані із корупційними ризиками.

А от незабаром грядуть вибори мера.

Ви маєте намір балотуватися?

Мені надходили такі пропозиції, але я відмовляюся. Я не хочу цього, бо можу бути занадто радикальним із людьми, які не виконуватимуть своїх обов’язків. Окрім того, я не маю достатньо досвіду, аби претендувати на таку посаду. А балотуватися, щоб балотуватися, не хочу – не дай Боже виграю (усміхається). А знову програти якійсь сумі буде ще образливіше.



Як оцінюєте співпрацю із органами місцевого самоврядування?

У різних населених пунктах по-різному, але загалом за півтора роки роботи нам все-таки переважно йдуть на зустріч.

Ви підтримуєте програму придбання житла для атовців на умовах співфінансування?

Початковий варіант програми 50/50 фактично розробив очільник Волинського обласного центру допомоги учасникам АТО Юрій Дмитрук, а я захищав її за трибуною міськради. Хоча знаю, що над подібними програмами, можливо в інших дольових співвідношеннях, працювали й інші спілки. Під час обговорення ми пропонували квартири площею до 50 м. кв на сім’ю. Я аргументував це тим, що таким чином можна буде забезпечити житлом більшу кількість людей. Адже замість однієї 3-кімнатної квартири можна купити дві однокімнатні.

Але депутати вирішили інакше і проголосували за 21 м. кв на кожного члена сім’ї та 10 на родину. Але якщо у мене, грубо кажучи, немає 250 тисяч гривень на 50 м. кв, то звідки візьметься 350 тисяч чи півмільйона на 100 м. кв?

Чи знаєте ви про ініціативу депутата Андрія Покровського щодо залучення більшої кількості коштів до програми співфінаснування?

Я не бджола, яка бунтує проти меду, тому не кричатиму, що не треба збільшувати цю частину. Це гарна ініціатива, я був, коли її обговорювали в готелі «Україна». Там пропонують половину від вартості оренди чи купівлі землі під багатоповерхівки спрямовувати до програми. Тема хороша, я взагалі не розумію, для чого ці кількагодинні обговорення?

Нехай там буде кілька мільйонів, а це, знову ж таки, додаткові квартири для атошників. Хто ж із нас може бути проти?

Я взагалі не проти будь-яких ініціатив. Ось, наприклад, питання щодо створення комунального «бурштинового» підприємства, яке вклало 62 мільйони гривень в ліцензію, і буде заробляти кошти. Пропонують розподіл - 25 %заробітку залишати населеному пункту, на чиїй території ділянка, 25% району і 50% обласному бюджету. Створюють робочі місця, підіймають дохідну частину бюджету. Хто ж буде проти, яка тверезомисляча людина?

Але є маленький нюанс, який або ніхто не помічає, або зумисне не хоче про нього говорити. Для мене нонсенс, що така людина, як Василь Столяр прикладала певні зусилля аби стати директором цього підприємства. Мені здається, що там зовсім невелика зарплата. Аналізуючи ці події можу припускати, що таким чином Ігор Петрович розрахувався із Столяром та іншими депутатами з «Батьківщини» за дружнє з партією «Укроп» голосування, завдяки чому голова ради може приймати необхідні рішення.

Це один приклад. А підводні частини айсберга є й в інших рішеннях. Я не кажу, що це істина в останній інстанції. Але ця версія має право на життя, і, на мою думку, дуже близька до реальності.

Чи слідкуєте ви за блокадою на Сході?

Звичайно. Зараз на Сході Богдан Пташник зі своїми хлопцями, міняти його мають мої люди. Я підтримую блокаду. У нас дуже цікава війна: ми і нібито воюємо, і продаємо на той бік електрику і все інше. Не можна дозволяти півтонів – тут або війна, або мир.

ЧИТАТИ ІНТЕРВ'Ю З БОГДАНОМ ПТАШНИКОМ

Постачання має бути припинене. Туди везуть усе. От буквально все, що ви бачите навколо себе: це і ліс, і цемент, і інші будматеріали. А вони потім із цього лісу роблять перекриття в бліндажах, а із цього цементу виливають бетонні блоки, щоб не пройшли наші танки. От така в нас війна.

Так, нам важко без вугілля. Але є ще один варіант – ми можем брати його десь інакше, наприклад на Волині, а товариші з Л/ДНР можуть це вугілля їсти, чи хай їх Росія годує. Але я думаю, що у випадку гострих нестач люди там самі швиденько б порядок навели. І не треба було б тримати бійців на фронті.

Блокадників розганяли, наскільки я бачив. Хто може дати наказ генералу поліції? Це може бути, наприклад, міністр МВС, тут до ворожки не йди.

Вважаєте, вона буде мати реальні економічні наслідки?

Вважаю, так. Насправді там крутяться просто шалені гроші, за пропуск вантажівок викладають сотні тисяч гривень. Навіть не маю уявлення, скільки коштує пропустити один ешелон. То уявіть, який заробіток мають ті, хто займається цією торгівлею. Тому так, я обома руками за блокаду.

А взагалі, з такими розкладами, я і мої побратими можемо стати злочинцями. Адже згідно із законом армія не має права брати участь в АТО. Мабуть, у жодній країні світу ще не було АТО із залученням такої кількості танків та артилерії і систем залпового вогню протягом трьох років, ще ніхто так не «антитероризувався».

Ви разом із побратимами періодично їздите на засідання судів стосовно самовільного залишення частини бійцями 51-ої бригади. Як вважаєте, як можна вплинути на розгляд справ?

Намагаюся їздити іноді, розумію, що важлива присутність і підтримка. Але я дивуюся терпінню хлопців - вони були під обстрілами, їх там тероризують півтора року у цих судах, а вони аморфні, інакше не скажу. Та зібралися б усі та й пішли б під прокуратуру.

От ми весною збиралися та ходили туди – там були десантники, «кіборги», інші підрозділи, а з 51-ої бригади там були лише одиниці.

Чому я маю їздити у суди та відстоювати їх? От коли Савченко приїжджала на суд, то там яблуку не було де впасти, набігло журналістів видимо-невидимо. Зараз? Тебе судять, а підтримувати приїжджають лише друзі. Чому немає масовості? Якщо мені не вистачить моїх сил - підтягнуться хлопці із бригади із усієї України, ми якось тримаємося разом. Стараємося підтримувати одне одного – коли ми дізнаємося про проблеми колег із батальйону, то швидко вирішуємо ці питання.

Бійці 51-шої бригади переважно із Західного регіону, кількість судів по них далеко не десять. Тому мене дійсно трохи дивує ставлення - тебе витягли, то іди допомагай друзям, ділися досвідом. Мені здається, що за винятком невеликої кількості хлопців, вони навіть самі не боряться за себе. Або для мене боротьба - це щось зовсім інше. Якщо самі не захистимо себе, ніхто не зробить це замість нас.

ТЕКСТ - Василина БОРУЦЬКА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.