Віктор Бронюк: «Луцьк для мене дуже енергетично близьке середовище»

У Луцьку 6 лютого виступав гурт «ТІК», який зіграв концерт у межах всеукраїнського туру «Euroдвіжн».

ВолиньPost не втратив нагоди поспілкуватися з солістом гурту Віктор Бронюком.

Тож вашій увазі розмова з Віктором про Луцьк, Волинь, «Йоданку Павлівську», виступи артистів з України в Росії, війну з агресором на Сході, ситуація в українському шоу-бізі та жменя політики.


- Коли вперше побували в Луцьку? Які враження від міста цього разу?

- Не пам’ятаю. Давненько вже було. Цього разу снігу трохи насипало, але це по всій Україні так. Взагалі Волинь, Луцьк для мене дуже енергетично близьке середовище. Є вже багато знайомих, багато друзів.

По-моєму, вперше був тут в студентські часи, добиралися на якийсь фестиваль. Ми проїздом були у Луцьку, і воно здалося мені маленьким, компактним, цікавим, європейським містечком. А далі неодноразово був тут, їдучи чи в бік державного кордону, чи в бік озер, Світязю, Гряди, Шацьких озер. Тому вже трохи цей край знаємо, любимо і завжди із задоволенням сюди приїжджаємо.

- А чи є цікава історія пов’язана з містом?

- Не знаю наскільки це з містом пов’язано, але... У вас тут є вода «Йоданка Павлівська». В нас теж така є на Вінниччині, називається «Марчанка» теж з вмістом йоду. Пам’ятаю, в один з приїздів сюди на Волинь, жили в готелі і замовляли постійно офіціанту «Дайте «Йоданку», дайте «Йоданку». Він каже «Хлопці, вона що дійсно така смачна? В нас її ніхто не бере, а тут вже декілька замовлень».

Наш тромбоніст Сергій каже «Тьотю, понімаєте, просто в ній є йод». Вона: «ну да». А він каже «Нам врачі приписали, в кого вавка в голові, то всім треба пити «Йоданку». Вона не зрозуміла: «Та шо ви починаєте розказувати». То ми тепер кожен раз приїжджаємо і згадуємо «Цього разу треба попередити, щоб зразу взяли пару ящиків «Йоданки».

Багато цікавого. Знову ж таки, не про Луцьк, а про Шацькі озера. Я вже декілька разів сам робив хлопцям невеличкі екскурсії туди. Там багато легенд, про драконів, про лугів, які аж з Японії підземними річками допливають. Багато різних історій чув. Тут тітоньки на велосипедах катаються з тими ящиками «Торчинпродукт» і розвозять свіжі пиріжки. Погода тут змінитися може разів десять. Але то самобутня природа, місцева культура, яка поєднала в собі суто Волинську культуру, частину взяла від Польщі, частину від Білорусі. Завжди любимо приїжджати на Волинь, завжди любимо приїжджати в Луцьк.



- Зараз артистів критикують за те, що вони їздять виступати у Росію. Яка у Вас думка щодо цього?

- Це ви про Монатіка, вашого земляка? Знаєте, я по різному міг відповісти. Але скажу свою особисту думку. Сьогодні йде війна як ти її не називай. Чи то АТО, чи щось інше, гинуть люди, гинуть хлопці, такі ж як ми. Знаєте, це кожного особисте питання. Я розумію, що можна говорити про те, що музиканти мають бути аполітичними, музиканти мають бути мультикультурними, мультирасовими. І це класно. Я теж за те, що музика єднає світ і усіх врятує.

Але уявіть на секундочку, що під час Другої світової війни, коли була окупована більша територія нашої держави, щоб поїхати виступити в Німеччину? Рано чи пізно за це треба було б відповідати. Але це кожного особисте питання. Мене запитують «Ви засуджуєте, не засуджуєте, дайте свою оцінку». Я вважаю, що це всі дорослі люди, у всіх є голова на плечах. Скажімо, перед тим як їхати, вони самі вирішують їхати чи не їхати.

Знаєте, якщо на чистоту,то мені здається, що музиканти публічні люди і просто на виду, їх завжди є в чому звинуватити. Але треба бути чесним самим з собою. Є заборона купівлі російських автомобілів. Їдеш по Україні, стоять колони з російськими автомобілями, хоча на них написано, що вони зібрані десь там в Черкасах, чи на тому самому «Богдані» (хоча не знаю чи там збирають). Факт залишається фактом: для кого війна, для кого – торгівля. Бізнес є бізнес. Можливо, прихований. Та сама молочна продукція чи металургія. Воно просто приховано, ми мало що знаємо. А тут все просто.



- Тобто Ви маєте на увазі, що це просто видно і відкрито, тому це можна легко критикувати?

- Це правда. Тому що, розказувати комусь як їде вугілля, скільки вагонів виїжджає з металопрокату чи іншого. Що приїхало 20 вагонів, що 50 вагонів, яка різниця? Це суто кожного особисте питання. Я не знаю, праві вони, не праві. Я вважаю, що це неправильно. Вони, напевно, вважають по-іншому.

- А Вас кликали з виступами у Росію?

- Кликали. Знаєте, ми з самого початку озвучили свою громадянську позицію, своє ставлення до тих процесів, які відбуваються у зносинах Росії і України. Ми ж ніде не «петляємо», ніде цього не приховуємо. Скажімо, з Криму багато телефонували. Мовляв «Хлопці, приїдьте. Ми перевеземо через кордон».

- У Вас не має російськомовного репертуару, вони були готові слухати українське?

- У нас, коли почалась анексія Криму, це був 2014 рік, 12-14 березня якраз стояли планові виступи в Москві та Санкт-Петербурзі. В більшості ми приїжджали на корпоративи. Насправді в Росії дуже багато україномовних і українців. Зараз, безумовно, багато хто з них вважає, що тут живуть якісь незрозумілі люди. Особливо в Сибірській частині Росії, там дуже багато українців. Є цілі міста, де українською мовою можна вільно спілкуватися і вас зрозуміють.



- Чи бачите якісь зміни в українському шоу-бізі?

- Я такий суб’єктивний учасник процесу. Багато об’єктивних речей я можу не помічати. З’являються нові творчі колективи,з’являються часом не до кінця зрозумілі премії та музичні нагороди. Знаєте, дуже не просто працювати сьогодні, тому що з одного боку ти розумієш, що є представником масової культури, ти завжди на такій оголеній ланці стоїш. Минулого року нам доводилося мати декілька виступів на самій лінії розмежування, це Торецьк, передмістя Горлівки.

Це великі виступи, сцена, люди. Трохи далі це і Покровськ, Соледар. Позаминулого року ми виступали й у тільки звільненому Краматорську, на День незалежності. Я розумію, що на сьогодні, війна це не тільки наслідок якоїсь державної зради. Після усіх цих революцій я помітив, що багато хто хоче змін, але мало хто хоче змінюватися. У кожного є своя зона комфорту. Раптом усім хочеться безвізу, але ніхто не задумується, яка на тебе накладається відповідальність в цей момент. Якщо ми говоримо про культуру, поведінку,зміни в собі та все інше …

Вибачте, не Президент ходить і гадить по під’їздах, чи не Прем’єр-міністр кидає недопалки на зупинках і розбиває вітрини в магазинах чи сіті-лайти на зупинках. Треба розуміти, що якісні зміни відбудуться тоді, коли кожен на своєму місці почне якісно виконувати свою роботу. Інакше ніяк.

- Власне про Схід. Чи відчуваєте Ви, що військові і мешканці окупованих територій потребують мистецької підтримки?

- Вони її завжди потребували. Це правда. Нічого не змінилося. З часів Римської імперії люди завжди потребували хліба і видовищ. Може, трохи воно вже й сухо, але в якомусь глобальному сенсі ці слова мають свій зміст і свою істину. Коли ми приїжджали на ці покинуті території, спілкуєшся з людьми і все… Нам знову ж таки треба розібратися в собі, на рівні держави, на рівні громадян зрозуміти, що ми власне хочемо і яка у нас кінцева мета.

Сьогодні біда в тому, що ніхто не говорить як ми будемо жити після війни. Всі війни закінчуються, і столітні, і ця війна також колись закінчиться. Але це залежить, в першу чергу, від нас. Сьогодні мало говориться як ми будемо після. Багато хто хоче, щоб «Путін здох». Я хочу цього як ніхто. Але проблема ж не в ньому. Уявіть, він завтра «здохне», і що?

Вже не буде на кого спирати це все. Є багато речей,які маємо зробити самі. Це не зробить дядько з Америки чи тітка з Європи. Вони не зроблять за нас цю роботу. Нам треба самим встати і прибрати. Є кімната, твоє середовище, і ти там маєш організувати простір. Якщо ми сміттям під дах загадимо нашу кімнату, це ж не буде проблемою наших сусідів. Це проблема в тому, що ми не вміємо цього організувати, не можемо з цим розібратися.

Значить це нас влаштовує. Не треба шукати якогось великого пророка чи великого менеджера, який це все зробить. Є багато питань,які спроможні вирішити самі громадяни. Зокрема, з відповідальності на виборах. Ми всі сміємося «От правильно каже, от на вила там того взяти, от грамотний чоловік». Проголосували за цього чоловіка, образно, я в жодному випадку ні за кого не кажу. Людина приходить у Верховну Раду, де пишуться закони, що вона може зробити, коли у неї незакінчених 7 класів освіти. Люди, давайте мислити більш відповідально.



А потім скажуть: «Бачиш, я подивилася на нього, то він же не грамотний зовсім». А де ви були? Або «Артисти продаються, журналісти продаються, всі продажні». А я кажу: « А ви не продажні, що за 200 гривень голосували?». «Нє, ну то яка разніца?». Насправді, всі майдани починаються з голосу, який продається за гречку. Це фундамент. Маємо набратися відповідальності і вирішити, що ми робимо. Раз і назавдли.

За 25 років немає жодного нормального плану розвитку України. Формальні є, але має бути стратегія, яку мають розуміти діти, вчителі, громадяни і керівництво держави. Все просто. І не треба багато розказувати. Кожен стикався з будівництвом будинку чи ремонтом в кімнаті. Як ти можеш пояснити будівельникам, що ти хочеш? Маєш якийсь план намалювати, чи просто показати.А в нас… В нас є земляк Степан Руданський, в нього є гарна фраза «Що зверху відірву, то внизу доточу». Ліпимо, ліпимо, тулимо тулимо. То йдемо в Європу, то вже не йдемо. Ніхто нічого не пояснює. Ми ж ні там, ні там нікому не потрібні.

Залишається закатати рукава і робити свою роботу тут, в Україні. Європейський союз теж не ідеальний. Багато друзів,які живуть там питають»А чого ви сюди так хочете». Але нас ніхто не питає. Нам або в один союз, або в другий. Ми маємо як ніколи можливості будувати прекрасну державу. Я як історик за освітою спілкувався колись з одним чоловіком. Він сказав»Українці ще не платили свою ціну за незалежність». Я здивувався «Як не платили?». Людина цінує, коли заплатить якусь ціну. Хочеться щоб ця ціна була якнайменша.

- Що б хотіли б побажати лучанам?

- Я хочу всім побажати тепла, весни, весняних посмішок. Цьогоріч зима трохи затяжна вийшла. Хоча календарна зима така як завжди, але з ким спілкуєшся, то минулого року людям не вистачало снігу, а цього року вже забагато його. Нехай збуваються мрії. Більше посміхайтесь, тоді світ буде добріший і усім навколо буде тепліше. Бо коли людина посміхається, то не здатна на щось підле, лукаве чи недобре.

ТЕКСТ - Олена ЛАУЩЕНКО
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.