У пам'ять про Миколу Романюка: цитатник луцького мера

3 лютого відійшов у вічність міський голова Луцька Микола Ярославович Романюк – людина, чий вклад у розвиток обласного центру та Волині важко переоцінити.

Микола Ярославович народився на Рівненщиині, вивчився на Львівщині, але своє життя присвятив Волині. Очільник області, а згодом мер Луцька, розповідав, що місто у нього асоціюється із зеленим кольором, дивився у майбутнє з неабияким оптимізмом та вмів підбадьорити й інших.

Микола Ярославович залишив після себе безліч здобутків, безперечно зробивши Луцьк світлішим та кращим. Завжди усміхнений мер запросто міг розповісти де, що й за скільки ремонтують, майже не вживав «я», а лише «ми», завжди був відкритий до спілкування.

У пам’ять про Миколу Ярославовича «ВолиньPost» зібрав його цитати про найближче – родину, Луцьк та Україну.

***

Особливо трепетно луцький градоначальник згадував про своїх рідних:

«Часом задумуюся: за що вона мене так довго терпить? І відчуваю провину перед нею, гріх за те, що мало уваги приділяв їй. Я вдячний дружині за допомогу, підтримку, розуміння, чисто жіноче співчуття. Є такий вислів: «Найкращий друг – це дружина». Так можу сказати і я. А ще, і це без перебільшення, завдяки дружині я досяг у житті того, що маю.

Через постійну зайнятість, особливо, як був призначений на посаду голови обласної держадміністрації, ми навіть мало бачились. Бувало, по два-три дні лише телефоном спілкувались. І вже дружина звикла чути фразу: «Марійцю, почекай». «Я вже чекаю більше тридцяти років і зрозуміла, що це в тобі не лікується», – відповідає вона на ці слова. Я вдячний Богові за таку дружину, яку люблю, ціную, шаную, поважаю. Я цього не приховував і не приховую».



***

«Із часом стаєш мудрішим і по-особливому дорожиш істинними цінностями сім'ї. І вже Марія каже мені: «Дітьми ти не займався, то, слава Богу, хоч внукам більше уваги приділяєш». А їх у нас троє: найстарша Анна-Марія – дочка Володі, молодші Тарас і Уляна – діти Валентина. Як правило (і це теж в останні роки), неділя – це день, коли до нас приїжджають сини, внуки. Я готую шашлики, ще щось. Як мінімум два рази на місяць ми разом. А цього року у липні навіть вдалося під час моєї відпустки зібрати всіх на Світязі. Це були приємні і незабутні миті спілкування на природі. Якось моя мама зателефонувала і спитала, що роблю. А я якраз був із малечею і сказав: «Купаюся у внуках». Це такий дарунок долі!»

***

«Для кожної людини родина – це святе. Тож, зважаючи на ті роки, що прожили разом, вдячний своїй дружині за розуміння та підтримку, за забезпечення надійного тилу. Колись вона сказала, що я одружений на роботі, та допомагає мені в усьому, незважаючи ні на що. Моя дружина – чудова домогосподарка, справжня хранителька домашнього вогнища, вона опікується дітьми та онуками. На жаль, погоджуюсь зі своїми домашніми, що приділяю їм мало часу, обділяю їх своєю увагою.

Та завжди прислухаюсь до порад дружини, адже вважаю, що вона, як рідна людина, бажає, аби все в моїй роботі складалося якнайкраще, аби завдяки моїй діяльності місто жило і розвивалось. Останні два роки намагаюсь хоча б у неділю повністю забути про роботу та побавитись з онуками, які тішать серце діда. Цей єдиний день у тижні, коли проводжу час із сім’єю, у родинному колі, вважаю найкращим».



***

«Мама. То вже багатолітня традиція, щоранку, як виїжджаю з дому ‒ зателефонувати мамі. Хвилина-дві ‒ й наче благословення отримуєш на цілий день. І не важливо, що у мене в голові бюджет міста, а маму хвилює, що сорока знову вкрала каченя, чи собака відірвався і повитягував із клітки кролів… Важлива її засвоєна з дитинства наука: «Роби людям добро».

Мамі нещодавно виповнилося 80 і завдяки їй, хоч сам давно вже дідусь трьох онуків, ще почуваюся дитиною. Хотів би побути дитиною якомога довше…

У своїх стосунках із дітьми, онуками не раз згадую, як мої батьки ставилися до мене, це допомагає знайти правильний тон. Я ніколи не кажу мамі, що мені важко, що я втомився, бо знаю, як вона за мене переживає. Зрештою, материнське серце і без слів усе знає».

***

Микола Ярославович пишався Луцьком та неодноразово наголошував, як любить таке рідне місто та Україну:

«Взагалі, хто б не приїжджав до Луцька, кажуть: «У вас інші люди». У нас люди йдуть і, перепрошую, папірця не кинуть на вулиці. З цього теж культура починається. У нас люди не курять на зупинці. Не завжди, безперечно, є різне. У нас у жодному барі чи ресторані не побачиш, щоб хтось закурив. Не у всіх так».

***

«Так, ми п’ять днів приймали сміття зі Львова. Я скажу зі свого боку – просто як людина і як міський голова: вважаю, що ми чинили правильно. Так, мені телефонували, я давав добро на укладання такої угоди. Якщо в сусідів біда, треба ж допомогти».

***

«Я добра і щира людина, але як міський голова я не можу собі дозволити за рахунок міської територіальної громади вирішувати проблеми інших. Ми готові поділитися, якщо в нас щось лишається, ми готові поділитися, якщо біда».



***

«Я думаю, що найбільш перспективне, найбільш красиве місце в Луцьку буде біля замку. Якщо ми ще заберемо ринок, хоча б оцю ліву сторону, зробимо праву гарно (бо всю ми її не заберемо – я реально дивлюсь на речі): з сувенірними лавками, але і м’ясо й ковбасу можна буде купити всередині, так, як «Бесарабка» у центрі Києва.

Далі, біля Стиру, завершили роботи, виклали каменем. Парк – поруч, замок, старовина. От у цьому місці гарно жити».

***

«Радію з того, що Луцьк упродовж декількох останніх років зберіг позитивну демографічну ситуацію – щороку у нашому місті народжується багато діток».



***

«Завжди існувала категорія людей, які розуміли, що необхідно щось міняти, боротися за якість і культуру життя, за його комфортність. Таким людям сьогодні в Луцьку — широка дорога. Завдяки їм з’являються проекти, розробляються методології... Пам’ятаєте пісню нашої юності: «Здесь ничего бы не стояло, кода бы не было меня...»?

Була потреба в тому, щоб мати певний час, перш ніж новій генерації управлінців міст і територій нарешті стала цікавою ідея розвитку міст і територій через культурний ресурс. Я вважаю себе одним із них. Шкода лише, що як тільки щось починаєш робити, одразу стикаєшся з протидією: навіщо робиш?»

***

«Все залежить від людей. В нас до речі є місця для вигулювання собак. Але часто дивуюся байдужості людей. Якось дивлюся у вікно, а там – мадам з інтелігентною зовнішністю гуляє з собакою біля пам’ятника Святому Миколаю. Вона спокійно спостерігає за тим, як він справляє природні потреби на монумент, псує квітники. Я двічі телефонував охороні, щоб зробили їй зауваження. Ми так чомусь звикли».

***

«Я проводжу прийом в Центрі адміністративних послуг. Біля вінка стоїть три контейнери. Попросив охоронців закрити сміттєві баки. Поки я проводив прийом, знаєте, як часто він бігав його закривати? 16 разів. Прийшов чоловік відкрив бак, викинув сміття та пішов собі. От всім все дай, і в усьому винна влада. А що ти особисто зробив для свого міста? Лежить папірець – викинь його в смітник».

***

«У Європі багато міст уже успішно здолали цей шлях від кризових промислових центрів до осередків культури. Луцьк може з успіхом впоратися з цією кризою, бо має глибоку культуру з давнім історичним корінням».

***

«Але сьогодні я можу сміливо дивитися кожному лучанину в очі, йдучи по вулиці. Як мені вдавалося не допустити «прихватизації», це вже моє особисте. Сивини це додавало і, повірте, було непросто».



***

«Для мене головне, що за ці 5 років, поки був міським головою, я працював на благо міста. І це – не пафосні слова. Що міг, те і робив. Робочий день в мене з 8 години. Я не «ранній». Але о 10 годині вечора ви можете до мене зайти і побачити на робочому місці. Вечеря в 23:30, потім Facebook і о першій годині ночі лягаю спати».

***

«Я поважаю людей, які роблять свій вибір свідомо. Не влаштовує тебе Романюк, будь ласка, обирай іншого, якщо переконаний, що він буде кращим. Але коли ти це робиш лише тому, що тобі заплатили 500 гривень ‒ таких не поважаю! Якщо цю суму розділити на п’ять років каденції, то вийде якихось 16 копійок у день. Чи не надто дешево?»

***

«За рейтингами та показниками соціальних досліджень не стежу. Зрозуміло, що всім зробленим мешканці Луцька не можуть бути задоволені. Та коли чую слова вдячності від лучан, мені надзвичайно приємно, що мої намагання поліпшити життя людей у місті, вирішити нагальні проблеми Луцька побачили й оцінили. Отже, моя робота не була даремною, отже, рухаюсь у правильному напрямі».

***

«Я – громадянин Української держави, люблю рідне місто. Переживаю за долю нашої країни, за майбутнє своїх дітей і внуків. Ці фактори були і є визначальними тоді, коли треба принципово вирішувати, як діяти. Це основне. Тому й, у першу чергу, намагався і намагаюся приймати рішення, які принаймні не зашкодили б».



***

«24 серпня є подвійним святом для мене та моєї родини, що радує мене як людину та одночасно примушує виконувати подвійні зобов’язання як міського голову, як патріота України. Цей день, на мою думку, має шанувати кожен свідомий українець, адже саме 24 серпня маємо згадати, як упродовж століть наші предки виборювали для України незалежність, як гинули за нашу державу люди, котрі мали незламний дух. Тепер їм віддаємо шану та данину пам’яті, гордимося їхніми здобутками. Україна стала у цей день вільною державою, успіх якої складається з успіхів кожного талановитого і працелюбного українця».

***

«Тішуся, що в місті з’являється все більше гарних, добре облаштованих ігрових майданчиків. Це ‒ територія дитинства. І перша нагода навчитися бути добрим сусідом, підтримувати порядок, відчути: це мій двір, моя вулиця, моє місто, моя країна».



***

«Дуже поважаю людей, які хочуть щось робити. Краще стримувати тих, хто надто біжить вперед, ніж пхати в спину тих, хто не хоче зрушити з місця».

***

«Як на мене, варто керуватися принципом: доріс до відповідальної владної посади в місті, забудь (якщо не переставляєш депутатський корпус) про партквиток. Так само й у випадку з облдержадміністрацією, райдержадміністрацією, районною радою… Дійшов туди – все, забудь про партійну приналежність, працюй для людей, на благо людей. За результати роботи ти відповідаєш, а не за те, до якої партії належиш».

***

«Справедливі нарікання на непрофесіоналізм сьогодні можна почути у будь-якій сфері. Ми самі у цьому винні. Кожен із новообраних президентів починав із того, що розставляв на ключові пости «своїх» людей, а звільняв професіоналів. Плюс корупція в освіті, де можна купити будь-який диплом. Але ж не знання і досвід. Проте, купують і посади, шукають знайомств, влаштовують недовчених чад, а потім нарікають на поганих чиновників, лікарів, учителів. Це біда нашого суспільства».

***

«Жодна політична сила, яка ставить за мету відродження сильної та незалежної України, не може досягнути поставлених цілей поза розвитком вітчизняної культури».

***

«І все ж, іду до людей, незалежно від того, чим закінчиться наша розмова. Не важливо, скільки їх буде ‒ десять, двадцять чи сто. З людьми треба говорити, пояснювати, переконувати не тільки через засоби масової інформації, а й безпосередньо спілкуватися, дивитися в очі…

Суспільство нині, на жаль, розбурхане, розхитане, знервоване, колотиться від виборів до виборів, а ми мусимо навчитися домовлятися. І нехай це почнеться з елементарного: де у дворі мають стояти баки для сміття? Як привчити себе до роздільного його збирання?»



***

«Переконаний: кожен має займатися своєю справою. Я, наприклад, не хочу вирішувати питання, у яких не розбираюся. Для всього є, як мовиться, спеціально навчені люди. Моє завдання: знайти кваліфіковані кадри та згуртувати їх довкола спільної мети»

***

«Перше, що хочу сказати: в Луцьку була стабільність і під час подій на Майдані, і зараз, коли країна перебуває в стані війни. Мені шкода, що сьогодні такі трагічні події відбуваються на Сході України. А в Луцьку є стабільність. Проте це заслуга не лише міської ради. Ми спільно, разом із лучанами добилися того, аби в місті була стабільність. Це основне».

***

«Янукович – це була крапка, а скільки всього творилося й до того. Горджусь українцями, що не дали себе поставити на коліна».

***

«Я б не передбачав ні долі наперед, ні того, якими будуть найближчі тижні, місяці, рік. Не сумніваюся хіба, що всім нам треба молитися, щоб зберегти Україну, щоб у нашій державі був спокій. Бо сучасну ситуацію я б не назвав ні агресією, ні окупацією. Це – агресивна окупація України Росією. Вже немає жодних аргументів, які б переконували, що це не так».

***

«Скажу те, що, може, й не сподобається: ніхто сьогодні не хоче бачити Україну міцною, сильною державою. Ніхто! Такий висновок я зробив після останніх подій. Над цим питанням ми всі повинні задуматися. А наша відповідь – єдність».

***

«А ще хотів би не стільки побажати, скільки попросити: потрібно працювати на благо нашої Української держави. Кожен, у міру своїх сил і можливостей, повинен хоча б якусь дещицю привносити у розвиток нашої країни, її розбудову. Кожен! Хто цеглинку, хто півцеглинки, щоб будувати, а не руйнувати. Бо якщо ми тільки будемо кидати один в одного каміння, то не тільки нічого не збудуємо, а допоможемо ворогові».

***

«Безпам’ятство — руйнівне, пам’ять — будівнича. Враження стають тим товаром, за який людство платитиме дедалі більше».

***

«Тематика звернень, на жаль, така, що люди збідніли, люди почали отримувати менше доходів. Це болісно – вислуховувати людей, знаючи, що не всім зможеш допомогти».

***

«Я ніколи, навіть на агітпродукції, не вказую, що «це зробив я». Завжди звучить «ми». Я разом із командою. Це міські депутати, працівники структурних підрозділів».

***

«Я ніколи нічого не ховаю, в мене принцип такий. Я живу собі спокійно і дивлюся людям в очі, бо я нічого не ховаю».

***

«Життя розставить усе на свої місця. Як справедливо у нас говорять, Бог усе бачить».

***


…А ще я зберіг одне фото, яке розповсюджував мій конкурент у минулій кампанії. Там мій портрет в чорній рамці.

–Навіщо таке зберігаєте?

–Вмру старим-старим дідом, а на фото буду молодим…

***

У публікації використано цитати із матеріалів «Волинського інформаційного порталу», «Таблоїда. Волині», «Волинської правди», «Волинського агентства розслідувань», газети «День», тижневика «Сім’я і дім», сайту Луцької міської ради.

ТЕКСТ - Василина БОРУЦЬКА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.