«Досі ношу кілька осколків у тілі», - поранений на Світлодарській дузі волинянин

Мешканець Шацька Сергій Мокренко після Майдану, де встиг ортимати контузію від світло-шумової гранати, і не думав сидіти удома. Хлопець сподівався дочекатися наказу керівництва держави захищати Крим.

Проте після анексії волинян зібрався та поїхав на Схід - боронити державу від сепаратистів та російської агресії,- пише Мирослава Цюп’ях на шпальтах «Район. Шацьк».

Тож щойно сепаратисти разом із російськими найманцями почали захоплювати населені пункти Донбасу, як Сергій Мокренко разом з двома друзями вирушив на війну.

Служив у підрозділі «Правого сектору», вийшов живим з Іловайського котла. Фатального серпня 2014-го, коли двокілометрова колона української бронетехніки та 1 500 солдатів намагалися прорватися з подвійного оточення, Сергій отримав поранення. 5 осколків потрапило в обличчя, 2 – в око, 1 – у шию.

Батькам, щоб не хвилювалися, Сергій не розпо¬відав про те, що воював, що отримав множинні осколкові поранення. Побратими доставили його в обласну лікарню у Луцьк. Тут лікарі оперативно встановили Сергієві діагноз, повитягали з тіла осколки і, го¬ловне, провели операцію із заміни кришталика ока, в якому застряг уламок заліза, на штучний. Аж тоді шачанин приїхав додому.

«Коли побачила сина біля воріт хати із заклеєною пластирем шиєю, аж тоді все зрозуміла», - у мами Сергія, Любові, коли починає згадувати той час, з’являються сльози в очах.

Хлопець надовго вдома не затримався. Через місяць, підлікувавшись, поїхав у Піски. Родина, дізнавшись, де весь час перебував їхній 21-річний Сергій і куди знову поїхав, дуже переживала. Хвилювання не пройшло даремно: за короткий проміжок часу в Сергія померли дві бабусі.

Потому був рік спокою і мирного життя. Сергій жив вдома, навіть влаштувався на роботу. Це був найдовший термін, коли покликаний захищати батьківщину перебував у тилу.

«На початку 2016-го року я пішов на службу в полк «Азов». Пройшов навчання, чекав, що оформлять і відправлять на передову, проте так і не дочекався офіційного оформлення. А високою зарплатою, а там дійсно пристойна зарплата – 10 тисяч гривень, мене було не заманити. Я хотів воювати, а не заробляти гроші. У вересні 2016-го я підписав контракт на військову службу і став бійцем 54-ї окремої механізованої бригади», - розповідає Сергій.

Волинянина відразу відправили на передову. Почався відлік днів на війні: з запеклими боями, суворими умовами життя і постійною небезпекою. Обмундируванням і засобами захисту держава контрактника забезпечила – Сергій каже, що форма і взуття в українських військових вже досить пристойні. Немає чого нарікати і на харчі – на казенних продуктах і тих, що привозять волонтери, Сергій навіть набрав зайвих 4 кілограми.

«Всього вистачає. Є овочі, консерви, крупи, кухарі готують перші і другі страви. Були і справжні свята, коли ми їли екзотичні страви, приготовлені солдатом, що 12 років працював в італійському ресторані. Є дуже багато кави – бійці можуть пити цей напій безкінечно. Правда, я вже кавою переситився, також не п’ю спиртного і не курю», - згадує Сергій.

Солдат зізнався, що бійці найбільше не люблять згущеного молока. Цей продукт масово везуть на передову, до того ж великими банками, а солдати несуть його в магазин і міняють на інші харчі. А ще військові ласують дичиною – впольованими в лісосмугах фазанами, куріпками, зайцями і дикими кабанами.

Живуть солдати у бліндажах. Будують їх самотужки, копають землю (на сході це суміш глини з камінням), укріплюють деревом, утеплюють. Взимку в такому бліндажі досить тепло, особливо коли горять дрова в добротній волонтерській буржуйці.

«Є матраци, ковдри, подушки, проте найбільш комфортно спати в спальному мішку. Правда, часто докучають миші. З першими заморозками вони оселяються на позиціях, лізуть у бліндажі і їдять усе, що можна. Якщо солдат не береже свого майна, то ходитиме в дірявій формі, погризеному взутті. Ці східні миші навіть кевларову каску прогризають, а за ласощі їм служать каремат і цигарки! Тому в кожному бліндажі має бути кіт або навіть два»,– розповідає волинянин про побутові проблеми бійців.

Коли на фронті затишшя, бійці читають книги, грають ігри, рубають дрова, а найбільше люблять переглядати фільми. Інтернет на передовій – рідкість, тому солдати завантажують кінострічки на телефони, а потім обмінюються з бійцями інших позицій. Зовсім по- іншому відпочиває Сергій: або відсипається, або … розкручує міни і переробляє їх у зовсім інший вид боєприпасів, які можна вистрілити з РПГ. Переобладнує також гранати, щоб вони вибухали відразу, а не через 4 секунди.

Сергій Мокренко в складі свого підрозділу ніс службу на Світлодарській дузі – лінії оборони на Донеччині. Передова, стратегічні об’єкти – там часто відбувалися бойові зіткнення між українськими військовими і терористами. В грудні минулого року російсько-сепаратистські угрупування атакували українські позиції. Хоч сили були нерівні – у ворога була відчутна перевага, утім, військові Збройних сил України відтіснили противника з займаних позицій.

19 грудня на Світлодарській дузі Сергій отримав поранення. Осколки в тілі, легка контузія – Сергія, який навіть не міг стати на ноги, негайно відправили в госпіталь разом з іншими пораненими.

Після лікування волинянин приїхав додому, в Шацьк, де й відбулася наша розмова. На обличчі – свіжі шрами, накульгує на ногу.

«Деякі осколки видалили з тіла під час операції, а деякі не змогли» - зізнається військовий.

Рідні, які стали свідками нашої розмови, з любов’ю і трепетом дивилися на свого Сергія, який так швидко подорослішав, і час від часу витирали сльози.

«Я нічого їм не розповідаю і забороняю часто телефонувати. А для чого? Щоб переживали більше? Мама хворіє, а коли почує, що з сином біда, то може сісти на скутер і поїхати до мене», – солдат намагається перевести в жарт серйозну тему.

Військовий поділився й роздумами на тему, чому досі триває війна.

«Немає людського ресурсу. Мотивованого, патріотично налаштованого, готового заради України на все. Зараз на контрактну службу йдуть чоловіки, які, здебільшого, хочуть заробити грошей, отримати статус учасника бойових дій, а також заради пільг і нагород. А як тільки куля просвистить, такі вояки панікують і втікають. А ще 5% солдатів п’ють. З п’яниць на передовій теж толку ніякого, хоча їх і карають за розпивання спиртного. Нас було 28 чоловік, коли ми атакували цілу роту сепарів на Світлодарській дузі і захопили укріплені позиції ворога. От з такими і маємо здобувати перемогу, - зауважив Сергій.

На початку третьої декади січня Сергій, у якого щойно затягнулися рани, знову вирушив на Схід. Йому важко дивитися на усміхнені і задоволені обличчя людей в мирному Шацьку у той час, коли на фронті йде безперервна боротьба життя і смерті. Сергій має бути там, де побратими, де вирішується доля його країни.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.