Мер Володимира-Волинського Петро Саганюк: «В принципі, я вже міг би піти…»

Петро Саганюк – мер-старожил. На виборах міського голови міста Володимира-Волинського у жовтні 2010-го переміг вчетверте. Перебуваючи на своїй посаді вже понад тринадцять років, зараз запевняє, що уп’яте за пост міського голови на наступних виборах участі не братиме.

Петро Саганюк не має у своєму кабінеті комп’ютера, але знає все, про що пишуть в інтернеті. Каже, що мріє освітити весь Володимир, заасфальтувати усі його дороги і… підготувати собі гідну заміну. Після важкої роботи розслабляється на власній пасіці та читає духовну літературу.

ЗАРІКАЮСЬ: ВЖЕ БІЛЬШЕ НЕ БУДУ МІСЬКИМ ГОЛОВОЮ

– Ви вже вчетверте стали головою Володимир-Волинської міської ради. Нова каденція – нові звершення? Бо є думка, що за три строки роботи можна було здійснити геть усе задумане…

– Вже п’ятий раз. Я ще був міським головою за радянських часів – з 1988-го по 1992-й роки.

– Але вчетверте за незалежної України…

– Четвертий раз підряд. Коли був міським головою перший раз, в принципі, не думав другий раз ставати міським головою. Бо всі роки першого головування мені дісталися на зламі ладів: соціалістичного і капіталістичного. І тоді, коли все ламається, дуже складно керувати містом, бути при владі, бо економіка падає і політичні ціності втрачаються, і духовні. І ці мітинги, і ця лавина трохи по життю дала так, що мені відбила охоту йти другий раз у владу.

І я в 1993 році пішов назад керівником підприємства державного лісового господарства у Володимирі-Волинському, яке очолював раніше. Я фахівець цієї справи і воно в мене нормально получалось.

Але так склалось, що в 1998 році в місті і в державі зрушень як таких не було: люди не отримували заробітну плату, було безробіття, стихійна торгівля по вулицях міста. У цей період звернувся до мене актив міста, кажуть: Петро Данилович, ми вас просимо ще раз побути головою міської ради.

Я не скажу, що рвався. Все зважив, обдумав, з ким я можу працювати, бо ж самому йти не можна. Сам нічого не зможеш. Тим більше було дуже багато недобудованих будинків, підприємства занепадали, місто в жахливому стані. І була така думка, що треба йти. Головне – я вже був у віці, мені було 48 років. Головне, що мене підтримала молодь. А молодь потребувала підтримки, вона надіялась. І я прийняв рішення – йти. Вперше я взяв майже 80% голосів, і в нас почало виходити.

Я підібрав команду, яка працює майже весь час зі мною. Ми навели лад в місті. Оптимізували торгівлю: створили ринки, один, другий, третій, де люди можуть торгувати і заробляти на прожиття. Почали пробувати запускати підприємства – почало функціонувати. Ми розробили програму на перспективу, будинки подобудовували, здали спортивний комплекс, добудували школу, поправили дороги.

Кожного року ми стараємось виконати якусь програму. У нас є стратегічний план розвитку міста, ми стараємось його дотримуватись і виконувати все, що запланували. А стратегічний план щороку обновлюємо, запрошуємо громаду для обговорення. Ми хочемо бачити, чого громада хоче, а не те, чого Саганюк хоче чи його команда. А треба, щоб стратегія була в розвитку, а якщо вона буде, то воно получається.

– Як ви вважаєте, це правильно, що керівництво міста такий довгий час лишаєтсья незмінним?

– Я вважаю, що це неправильно. У принципі, я вже міг би піти. Міг би просто іншим допомагати, щось підказувати.

Але повірте, діло в тому, що треба людина, яка могла би керувати містом: задекларувати, щось зробити. В нас вже був один декларант, що обіцяв в місті пустити тролейбуси… Треба думати, як місто підтримувати і далі його розвивати.

Я от четвертий раз, і зарікаюсь, що вже більше не буду вп’яте. Бо мені вже фізично важко.

Можете повірити: я кожного ранку з сьомої години, і без вихідних. В п’ятій підйом. Я в середньому 12 годин на роботі. Моя команда – так само. Це не так просто людині витримати. Треба фізичне здоров’я мати і мати аналітичний склад розуму, щоб воно все утримувалось.

Люди різні бувають. І от приходить на прийом чоловік з району, з ближнього села. Каже: в мене померла жінка. Я знаю, що є десь золото, яке заховала покійна, поможіть мені його знайти. Ну, знаєте різні ситуації бувають (сміється, – ред.).

– Скільки відсотків виборців за вас проголосувало востаннє?

– Я взяв 60%.

– Чому, на вашу думку, люди щоразу за вас голосують?

– Я стараюсь жити життям громади міста, стараюсь перейматися проблемами усіх – від маленького володимр-волинця аж до самого древнього. Стараюсь не ображати і стараюсь бути людиною слова. Пообіцяв – зробив.

– Ви вважаєте себе прогресивним мером?

– Я стараюсь, безперечно. Складно зараз бігти разом з молодими людьми. Треба і комп’ютер… Бачите, в мене в кабінеті комп’ютера не має. Але в мене є спеціалісти, які працюють. Як мені треба, то я собі ввечері сів і подивився. У кабінеті, знаєте, – це мода. Мені треба: я пішов, позаймався. У мене має бути здорова робоча обстановка.

– Ви та мер Новововолинська Віктор Сапожніков, – єдині з волинських міських голів, які «втрималися» на посадах після останніх виборів. Співпрацюєте із Сапожніковим?

– В нас гарна співпраця з Віктором Сапожніковим. Ми майже кожного дня спілкуємось.

У нас нормальні відносини. Ми – старше місто, Нововолинськ – молоде. У них свої проблеми, у нас – свої. Він у трошки кращій ситуації. Не те, що він молодший на декілька років від мене, а те, що його місто мало певний період вільну економічну зону.

Не подумайте, що я заздрю – хіба по-доброму. Ми ж всі – волиняни, українці.

– У вас виключно ділові стосунки чи дружні?

– Дружньо-ділові.

– Кого із своїх колег – мерів волинських міст часів незалежності – можете назвати найкращим міським головою?

– Ефективним був міський голова міста Луцька Антон Кривицький. Це дуже грамотна людина. Я здивувався, чому він зійшов з дистанції. Його «моторесурс» ще невироблений. Він міг би ще працювати.

Зараз, я рахую, луцький мер Микола Романюк… Він хоче щось зробити, і в нього виходить. І ресурс фінансовий в нього трохи більший, ніж у Володимира-Волинського і Нововолинська.

– Ви давно на посаді міського голови, які у вас стосунки з губернатором Борисом Клімчуком? Ділові стосунки чи дружите сім’ями?

– У нас хороші відносини. Я скажу так: те, що Борис Петрович повернувся губернатором, – то Волині повезло. Він досвідчений, розумний, аналітичний чоловік. Він вхожий у всі кабінети Києва. Це дуже важливо.

– А порівнюючи з іншими волинськими губернаторами?

– Борис Клімчук на першому місці, і з великим відривом.

РОМАНЮКУ ДАЛИ 30 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ, А НАМ ІЗ САПОЖНІКОВИМ – ПО ПІВТОРА

– Який бюджет міста Володимир-Волинський?

– Бюджет Володимира-Волинського – 115 мільйонів гривень. Це дуже мало. Наш сусід-побратим – польське місто Грубешів – має 19 тисяч населення, а ми – удвічі більше. Але бюджет міста Грубешова і бюджет міста Володимира приблизно однаковий.

Але у Володимир-Волинську значну частину бюджету забирає міськрайонна лікарня, а в Грубешові лікарня фінансується окремо. У нас бюджет – 115 мільйонів, і це на 40-тисячне місто! Лікарня, яка бере в бюджеті майже тридцять мільйонів, і тридцять мільйонів – це освіта. Найбільш витратні сфери бюджету – медицина і освіта.

Це функція держави, але нам держава дала чемодан без ручки. Несіть, але ручки немає. А фінансування для освіти і медицини – скромне.

– Луцький міський голова Микола Романюк обіцяє, що у місті будуть ремонтуватися дороги і двори, освітлюватися вулиці. Як у Володимирі зі станом доріг і освітленням?

– Ми в минулому році заасфальтували 12 доріг. Безперечно, Романюк в кращій ситуації. Йому як молодому міському голові (хоча він має досвід досить великий, бо був губернатором), в минулому році на благоустрій міста дали 30 мільйонів гривень. А мені і Сапожнікову дали по півтора мільйони…

У нас теж асфальтування, освітлення вулиць. Ми перші в нашому регіоні почали впроваджувати енергоощадні лампочки. У нас майже 70% міста освітлюється. У мене мрія – освітити і заасфальтувати все місто.

Але перш, ніж заасфальтувати, треба провести воду до кожного будинку і каналізацію, тільки тоді асфальтувати.

– Про недофінансування освіти в Луцьку багато писали ЗМІ, депутати зверталися і до Президента України, і у Верховну Раду. Відомо, що у Володимирі схожа ситуація. Як виходите чи вже вийшли із цієї непростої ситуації?

– У нас недофінансування освіти є. Ще й медицина недофінансована на 7 мільйонів. Ці кошти ми шукаємо за рахунок «другого кошика».

Свої кошти маємо віддавати на те, що держава має дати. Якось склалось в державі так, що випала дошкільна освіта. Ці колишні Будинки піонерів, які зараз називаються Будинки школяра, фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

На цей Будинок школяра треба три мільйони гривень. Я пам’ятаю, що у 1998 році бюджет школи був 100%, з яких 70% забирала заробітна плата, а 30% – утримання школи. Сьогодні майже 100% забирає заробітна плата. Ми мусимо йти до батьків і просити, щоб вони допомагали ремонтувати школу.

Стараємось, щоб батьківські комітети очолили люди заможні, і щоб допомогли рідній школі. У нас, наприклад, друга школа має головою батьківського комітету Борбелюка Олега (депутат Волинської обласної ради, – ред.). І так в кожній школі потужний керівник.

Звертаємось до випускників шкіл, які мають свою справу, щоб помагали ставити пластикові вікна, і так потихеньку…

– У Володимирі-Волинському запроваджують досвід платних поїздок у ліфтах, завдяки чому повинні зменшитися витрати на ремонт ліфтів. Звідки ідея і як з її впровадженням у життя?

– Ми перші в регіоні. Ми стараємось працювати, слідкуємо за нашою молоддю і бачимо прогресивні моменти. Якщо щось цікаве – зразу намагаємось впроваджувати в життя. Ще у Львові не було, ми перші впровадили карткову систему.

У «Волиньліфту» весь час були проблеми з розрахунками. Ми відокремились, зробили окрему структуру: спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство «Володимирліфт». І потім тільки комп’ютери почали розвиватись, ми почули і перші зробили.

– Як громада сприйняла таке нововведення?

– Зразу воно так, як будь-що нове, йде чуть-чуть туго. Так, як і жінка: як виходить перший раз заміж, то воно не зразу получиться (сміється, – ред.).

НА ЦУКРОВОМУ ЗАВОДІ ПРАЦЮЄ БАНДИТСЬКА СХЕМА

– ВАТ «Володимир-Волинський цукровий завод» боргує мільйони гривень Пенсійному фонду України. Розкажіть передісторію цих перипетій.

– Цукровий завод – це окрема тема. Він не стільки боргує перед Пенсійним фондом, майже десять мільйонів, він винний і міському бюджет близько 3 мільйонів гривень. Дайте мені сьогодні три мільйони гривень – я б ще кілька доріг зробив!

Але власники цукрового заводу – брати Юрій та Валерій Келестини з міста Рогатина Івано-Франківської області.

Завод працює. У минулому році випустив цукру найбільше в Україні – 134 тисячі тонн, бо він працював цілий рік на сирці із тростини.

Але, на жаль, не платить податків ні нам, ні Пенсійному фонду вже три роки. Куди ми не звертались, абсолютно нічого не вирішує. Там дуже часто міняються директори. Там працює (так можете і написати) бандитська схема.

Бандити! Бо там купа проблем по тому заводу, але ніхто в нашій державі на них не реагує. Мабуть, хтось кришує їх. Один з цих братів – депутат Верховної Ради.

Вже вони мені закидали погрози, що я там пишу в різні інстанції, але на сьогодні невже так може бути в правовій демократичній державі, щоб три роки не платили жодної гривні в місцевий і в державний бюджет?!

– Ще одне проблемне підприємство – Володимир-Волинський консервний завод. Він зараз не працює. Натомість його приміщення здають в оренду під склади. Чому таке підприємство, колись – лідер з виробництва плодово-овочевої консервованої продукції, опинилось у вкрай складному становищі?

– Консервний завод був єдиним на заході України, який випускав дитяче харчування. Але сьогодні, щоб його випускати, треба йти в ногу з часом. А там обладнання застаріле. Тому складські приміщення здаються в оренду. Вони самі себе підтримують.

Я мав розмову з одним із власників – Володимиром Мікулічем (колишній власник ПАККО-Холдингу, – ред.). Я свою думку дав, щоб вони підшукали все і поставили там випарну станцію і робили концентровані соки, які сьогодні мають попит і за кордоном, і тут. Поки що питання вивчається.

– Депутат Володимир-Волинської міської ради Віра Чайковська-Тарликова говорила якось, що це керівництво міста гальмує розвиток заводу…

– Ніхто не гальмує. Я за те, щоб воно працювало. Але от чому вона як депутат, яка вже вчетверте є депутаткою, не підштовхне його і не дасть якусь ідею. Ми шукаємо інвестора й ідею, щоб запустити.

У НАС БЕЗРОБІТНИХ НЕБАГАТО, БО ПОРЯД ПОЛЬЩА

– Володимир-Волинський розташований неподалік кордону з Польщею. Це вам допомагає, чи більше створює проблем?

– По-перше, те, що ми знаходимось у 12-тикілометровій зоні від кордону, то маємо міста-побратими в Польщі. Ми перші бачимо, які зміни відбуваються у наших сусідів. Я хотів би бути головою пару років і мати таке фінансування, як в Грубешові, Хелмі чи Замості. Вони не займаються каналізаціями, проривами, газом, проплатами. У них цих проблем немає. Це в нас тільки проблеми, які перейшли від партійної системи. Йшли люди сюди, в білий будинок, з проблемами і зараз йдуть.

Ми з Грубешовом виграли проект по очистці води. Цей проект передбачає зараз виготовлення проектно-кошторисної документації вартістю майже у 2 мільйони гривень.

У перспективі другий етап – 15 мільйонів гривень. Це реконструкція водоканалу, мереж, підведення нових гілок водогону до вулиць, які ще, на жаль, не мають централізованого водопостачання.

– Багато таких вулиць?

– У нас ще десь 30 вулиць не мають водопостачання. Ми працюємо над проектом.

– Багато поляків приїжджають сюди відпочивати чи купити продукти. Бо ж було таке, що у супермакетах Володимира були великі черги поляків, адже в нас ціни дешевші, ніж у них.

– Та вони зараз теж так роблять. Це прикордонні містечка. Воно відчувається. Наші їдуть туди, вони їздять сюди. Продукти купують.

Поляки – така нація, що пульс економіки відчуває дуже швидко. Сьогодні вони паливо купують. Чого є черги на кордоні? От сьогодні купив, перевіз туди паливо і двісті гривень десь заробив.

У Володимирі на біржі праці відсоток невеликий безробітних. А чому він невеличкий? Навіть якщо людина не працює, вона їздить до сусідів, заробіток там має. Бо як стане на біржу, а на біржі прослідкують, що вона їздить в Польщу, то її з обліку знімуть.

– Чи достатньо, на вашу думку, приїжджає у Володимир-Волинський туристів?

– У нас є, що показати. Ми стараємосяя попасти в «Золотий туристичний маршрут». Багато туристів приїжджають подивитися Успенський собор, якому в минулому році було 850 років, Зимненський монастир, Василівську церкву. Особливо влітку багато туристів.

– А що робите для того, щоб їх приїжджало ще більше?

– У нас зроблений чудовий готель. Раніше він був міської комунальної власності, а зараз готель продали. Господар – В’ячеслав Алфьоров (власник, зоокрема, готелю «Україна» у Луцьку, – ред.). У нас хороший сучасний готель. І зранку я об’їжджаю, обхожу, і мені приємно, коли біля готелю стоїть машин зо двадцять і автобуси. То це означає, що ми все-таки щось робимо. Якщо людям цікаво тут заночувати, побути на екскурсії.

Ми розробили туристичні маршрути. Окультурили парк «Слов’янський». Окультурили два джерела. Якщо там колись було болото, а зараз глянути на той парк – то є різниця.

У ТРАВНІ БУДЕ МІЙ ОСОБИСТИЙ САЙТ

– На інтернет-форумі міста Володимир-Волинський пишуть про те, що у так званому «цукровому селищі» торгують наркотиками, а по квартирах небідних людей є встановлені гральні автомати…

– По наркотиках можу сказати, бо це я дав інформацію. Тут приходила жіночка і жалілася, що є одні. Наркомани по життю. Міліція займається.

Якщо по гральних автоматах, то я таких фактів не маю. У нас були гральні автомати, і колись таке проскакувало. Зараз це під контролем, але я гарантувати на 100% не можу. Може, воно і десь є. Це такий вид заробітку, що він підпільність має.

– У Володимир-Волинському районі і безпосередньо в самому місті Володимир-Волинський з’явився новий начальник міліції – Михайло Хомин. Попередній – Павло Алєксєєнко – тепер працює у Нововолинську. Чому змінилися керівники?

– Це питання не до мене. Мене влаштовував і Алєксєєнко. І цей нормальний чоловік – Михайло Петрович. Це, мабуть, так сталося у зв’язку із тим, що очільник волинської міліції Богдан Щур прийшов і, мабуть, він зважив, що так буде краще. Треба трішки свою команду мати. Я не був проти.

– Нормально співпрацюєте з правоохоронцями?

– Ну, мусимо співпрацювати, тим більше вони з нами. Бо це назва тільки одна – міліція. Вона гола і боса. Можете повірити, що з початку року – ні літри бензину. І говорять про боротьбу з корупцією. Вони мусять і я мушу йти до когось з бізнесменів просити, щоб чергова машина виїжджала. Тим більше на кордоні весь час хтось їде, якісь ситуації різні бувають.

– Користуєтесь інтернетом?

– Обов’язково.

– Чому вас немає в соціальних мережах?

– Ну, я думав над цим. Може, буде мій особистий сайт. Це треба час. Зараз настав такий час, що в 24 години на добу вкластися не можна.

Я думаю після Великодня, на травень, буде сайт. В нас міської ради ще є сайт, але я хочу свій.

Але ще одне: запущу свій сайт і скажуть всі – Саганюк іде на вибори. Зараз стільки прив’язок…

Я слідкую за форумом. Я сам заходжу. В обід стараюсь, коли мені ніхто не заважає.

– У Володимир-Волинському проживає приблизно 40 тисяч людей. Скільки людей користуються інтернетом?

– Я думаю, біля чотирьох тисяч користуються. Я точну цифру не скажу, бо є декілька операторів.

– Всередині лютого Борис Клімчук оглядав військове містечко у Володимирі-Волинському. І потім розповів, що зібрав для міністра оборони України пакет документів, аби той зміг ознайомитися зі всім. З приводу цього губернатор спілкувався з вами?

– Я це показав Борису Петровичу. Я не хочу давати оцінку військовим. Якби я мав би владу над ними, то я б їм аполєти познімав би багатьом. Таких військових містечок, як в нас, як в Луцьку, в Україні є біля 500. Вони всі роздерибанені, все розсунуте.

В нас є танковий полк, 25 гектарів землі. Казарми, які побудовані в 1900 році. Сьогодні подивіться, що там робиться. Скільки разів казали – давайте передайте. На приміщенні ростуть берези.

Є військова прокуратура, ніхто не реагує. Ми кожного року посилаємо листи міністру оборони, ніхто не реагує. Це ж народне добро!

Сьогодні віддайте місцевій владі, але перш за все розберіться. Земля міська? Міська, але віддана в оренду військовим. Але власник – міська рада. А вони хочуть керувати землею. Так не повинно бути. Треба вирішувати.

– Яким чином ви бачите використання майна і території цього військового містечка?

– Я раніше бачив, а зараз не бачу. Раніше по казармах можна було розмістити міський відділ внутрішніх справ, одноповерхові казарми, як житло. А сьогодні повибивали, покрали, ніхто не візьме.

Вони кажуть: дайте нам квартири. Якби в мене були б квартири я дав би міліції, лікарям, я знаю кому і без них дати. А ви самі зробіть з того, що маєте. Це злочин, і вони повинні відповідати за цей злочин.

Я БОРБЕЛЮКА ПІДТРИМУЮ, БОРБЕЛЛЮК МЕНЕ ПІДТРИМУЄ…

– В яких стосунках Ви з депутатом обласної ради Олегом Борбелюком, гендиректором ТзОВ «Гербор-Холдинг»?

– В хороших, дружніх, братських. Я його підтримую, він мене підтримує, хоч він молодший. Ми по-братськи.

– Подейкують, що Ви були б не проти, якби місто після вас очолив саме він…

– Я не думаю. Хоча я був би не проти, щоб був Олег Васильович. Але він сам змінив свою думку. Каже, що він бачить цю важку і невдячну роботу.

Там він працює, є заробітна плата, а тут, по-перше, і зарплата не та. От в міського голови ставка – 2 862 гривні. У мене біля сорока років стажу і я маю біля 6 тисяч гривень.

На підприємстві він має десятки тисяч гривень зарплати. Знаєте, я вже втягнувся – тягнеш це через повагу і любов до міста.

– Тобто він не хоче бути в майбутньому мером Володимира-Волинського?

– Він не хоче бути.

– А кого б ви бачили своїм наступником?

– Я бачив би Борбелюка, нашого директора педколеджу, і Віктора Олійника, народного депутата. Є в мене ще заступниця Лариса Кулікова. Могла б бути, вона така сильна жінка, дала б раду.

Якби вони мали бажання. Вони вже звикли, що їм комфортно при мені. А я їм говорю: ви попробуйте, а я буду помагати.

– Чула, що у Володимирі їздить маршрутка, яка возить людей безкоштовно.

– У нас є не маршрутка, а «гармошка». Це ми отримали по гуманітарній допомозі. У нас є благодійний фонд «Матері Божої неустанної помочі», яким займається отець Микола Гінайло. Ми отримали чотири «гармошки» – такі ці довгі автобуси.

Ми так пробували її запустити і думали возити пільговиків. Рік тому Сергій Ковальчук, наш місцевий бізнесмен, він дуже потужний, порядний чоловік, який утримує Центр, де проживають одинокі престарілі люди, каже, що йому все одно пільговики чи не пільговики, мовляв давайте мені на утримання. І в нас на 140 місць ця «гармошка» їздить. І зараз він запустив таку по Нововолинську.

– Який в неї маршрут?

– Військове містечко – Цукровий завод. Все місто.

– Допомагає місту нардеп Віктор Олійник?

– Ну, він старається допомогти. Він дуже порядна людина, але у зв’язку з тим, що вони в опозиції, то допомога знаєте яка... Опозиції нічого не дають.

– Кого підтримаєте кого на виборах у Володимирському окрузі?

– Буду підтримувати Сергія Ковальчука. Якщо він йтиме, я його підтримуватиму. Бо це людина, яка багато робить для міста. Мені і Сапожнікову вже за стільки років хочеться, щоб був депутат, який щось допоможе. Нам треба потужного депутата.

– Самі не бажаєте бути народним депутатом? У вас стільки досвіду…

– Та команда з 450 депутатів, то там, може, 50 назбирається, які хочуть працювати для країни, а решта – працюють на себе. Абсолютно ніхто не хоче думати за той Нововолинськ, за той Володимир.

Вони думають тільки за себе. Приймають мертві закони, які не живуть. Треба ж приймати, щоб воно працювало і жило!

– А от уявімо, що ви потрапили у парламент. Що зробили б передусім?

– Я зустрівся би з активом Володимира, Нововолинська, Іванич. Почув би всі проблеми, які їх хвилюють. Не свої, а їхні. Треба жити їхніми проблемами. А депутати починають жити проблемами виборців, коли починаються вибори, і тільки тоді починають щось робити для регіону.

АНАТОЛІЙ ГРИЦЮК – НЕПОРЯДНА ЛЮДИНА

– В одному з інтерв’ю ви розповіли, що вийшли з партії «Батьківщина» через те, що голова обласного осередку Анатолій Грицюк та народний депутат Євген Кирильчук шукали вам заміну як кандидату на посаду міського голови. Вас дійсно хотіли замінити? Знайшли ким?

– Правда. Вони знайшли. У нас є тут такі два брати, які букваря в житті не прочитали. Невідомо, де вони тих грошей понабирали. Я знаю, що вони проплатили одному і другому. Я розчарувався в їхніх діях і в їхній партії.

– А чому балотувались саме від «Сильної України», а не від іншої партії?

– Розумієте, хотілось чогось нового. Я рахую, що Сергій Тігіпко – сильна, грамотна людина. Тільки я не можу зрозуміти деяких його останніх моментів. Я думаю, якби він не був віце-прем’єром, а очолював би партію, то сьогодні він був би на коні.

– Як довго ви були членом «Батьківщини»?

– Майже три роки.

– З Юлією Тимошенко особисто знайомі?

– Знайомий. Обідав.

– І як вона вам?

– Симпатична і грамотна жінка. Там є свої нюанси. Там оточення… Давно його треба було пересіяти.

– А що думаєте про обласне керівництво «Батьківщини»?

– Я не поважаю їх.

– Чому?

– Вважаю, що Анатолій Грицюк – непорядна людина. Я завжди говорив правду в очі. Якщо вам треба було місце – прийдіть і скажіть: Петро Данилович так і так, а не Кирильчук стає… Хай Кирильчук скаже, він стільки років є депутатом Верховної Ради, хай він скаже, що зробив для Волині. Чи для Ківерців один і другий зробив. Два таких потужних чоловіки, то Ківерці вже повинні бути закатані асфальтом, і все має світитися і працювати. Такі люди, як Грицюк і Кирильчук не повинні бути у Верховній Раді.

– Не секрет, що Анатолій Грицюк хоче спробувати сили у передвиборчій гонці за крісло народного депутата. Цікаво, що при цьому його конкурентами можуть стати віце-спікер Адам Мартинюк і бізнесмен Ігор Єремеєв. Що думаєте з цього приводу?

– Я думаю, Грицюк не виграє. Абсолютно. Так і можете написати. Що Грицюка рівняти з Мартинюком? Який там не є комуніст Адам Мартинюк, та його з Грицюком не зрівняти.

Подивіться: Грицюк був головою обласної ради, а цей – нардепом. Тепер гляньте, скільки Мартинюк заасфальтував доріг, скільки побудував він у Любешові.

Я Мартинюка як людину, поважаю. Ми добре знайомі. І я думаю, що по тому округу тільки Мартинюк переможе.

Думаю, полішуки нормального депутата оберуть, який працюватиме для Полісся, а не для себе.

– А Ігор Єрємєєв?

– Єрємєєв хай та з молоком розбереться.

СИН ПРАЦЮВАВ У ПОДАТКОВІЙ, А ЗАРАЗ МАЄ СВІЙ БІЗНЕС

– Зараз ви позапартійний?

– Так, і не думаю нікуди вступати.

– Якісь партії пропонують вступити до їхніх лав?

– Не одні. Не хочу їх підтримувати.

– Ви маєте двох синів, чим вони займаються?

– Один – студент 5 курсу ВНУ імені Лесі Українки, спеціальність «Фінанси та кредит», а другий працював в податковій міліції. Допрацювався до капітана міліції, але закинув цю справу, і має свій бізнес.

– Не хочуть працювати в органах влади?

– Абсолютно. Вони бачать цю адську роботу і бачать, що батька вдома ніколи немає. Тому ні один, ні другий не має бажання.

– У Володимирі є відома в Українї книгарня «Є». Чому цей магазин, «оминувши» обласний центр, оселився у Володимирі-Волинському?

– По книгарнях нас критикували. У нас була єдина книгарня, яку ми виставляли на аукціон. Вона була в центрі міста, але в такому вигляді, в якому не повинна бути.

Потім завідуюча книгарні пішла в політику. А політика – це грязне діло. Ми потім привели одних господарів, потім інших, які хотіли змінити книгарню. Ми це приміщення поділили.

Я сам люблю зайти на хвильку часу, щось нове подивитись, якусь книжку придбати. Зараз в нашому місті є кілька книгарень.

– Що читали останнім часом?

– Я зараз духовну літературу читаю.

Я НЕ ТАК, ЯК ЮЩЕНКО – БІЛЯ БДЖІЛ НЕ САЧКАНЕШ

– Не знайшла в інтернеті вашої декларації про доходи…

– А ще не має.

– Я маю на увазі ще за 2010-й рік, яку оприлюднювали попереднього року. Ви в інтернеті її не публікували?

– Не друкував. Автомобілів у мене немає.

– А яким майном володієте?

– У нас з дружиною є будинок, але він на дружину записаний. Син має квартиру, той що студент, двокімнатну хрущовку в Луцьку. Маю чотири гектари землі.

– Працюєте на ній?

– Не працюю. Земля перейшла в спадок від мами. Вона померла в минулому році. Це її пай. Будинок записала сестрі, а пай – мені. То в мене там є ще пасіка.

– Збираєте мед?

– Так, сам. Я люблю це. Мені швагро допомагає. Маю десь 10 вуликів. Але я не так, як Віктор Ющенко, я сам займаюсь. Біля бджіл не сачканеш. Як тільки сачканеш – вони зразу дають знати. Відволікає ця справа від всього.

Розмовляла Оксана ЦИМБАЛЮК (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.