Навчали, друкували та служили: як заробили перші гроші мер Луцька і його заступники

Журналісти ВолиньPost поспілкувалися із заступниками мера, секретарем міськради та Луцьким градоначальником, аби з’ясувати, з чого усе починалося як вони заробили свої перші гроші.

Першу «порцію» про роботи луцьких депутатів читайте ТУТ.

Луцький градоначальник Микола Романюк одразу ж пригадав, як у третьому класі він зрізав житні колоски по пшениці.

«Тоді у колгоспі була така технологія», - зазначив мер. За свою працю він отримав дуже гідну на той час винагороду - 3 рублі. Проте тоді Романюк не збирав грошей на якусь конкретну покупку, тому усі отримані кошти віддав батькам.

У час студентства майбутній мер теж підпрацьовував.

«Спочатку розвантажував вагони, і так було. Потім працював на півставки, займаючись громадською діяльністю», - розповів він.

А перша «повноцінна» робота з’явилася у нинішнього очільника міста після завершення інституту - Микола Романюк став майстром Луцького меблевого комбінату, на цій роботі він отримував 140 рублів на місяць. На цій посаді чинний мер пропрацював півроку, після чого був начальником цеху на цьому ж підприємстві.

Перший заступник Миколи Романюка Тарас Яковлев розповів, що свої перші «кровні» заробив під час літніх канікул. Тоді Яковлев поїхав у село до бабусі, де й записався на тік. За роботу заступник мера отримував три гривні на день.

«У мене не було конкретної покупки, і куди я ті гроші подів теж не пам’ятаю, але пригадую, що я приїхав з канікул до Луцька з 20-ма гривнями і дуже через це пишався», - пригадав посадовець.

Вже у 17-ть років він офіційно пішов працювати у приватне акціонерне товариство «Волиньгаз». Тоді чинному заступнику мера доводилося поєднувати роботу із навчанням.

«Спочатку я був контролером газового господарства, тобто знімав показники лічильників та робив обстеження приладів, потім - оператором електронних обчислювальних машин, а вже потім майстром. Я офіційно працював із 17-ти років», - зазначив головний «зам». За йог словами, він вчився в університеті на платному відділенні. Тож на роботу влаштувався, аби трохи полегшити фінансове становище для батьків.

«Вступаючи у політехнічний я бачив, що батькам важко. Тож у липні, після вступу, мама сказала, що є вакансія у «Волиньгазі», де вона тоді працювала. Я погодився, згодом перевівся на заочне, і мав змогу сам сплатити за навчання»», - додав посадовець. У «Волиньгазі» Яковлев пропрацював аж 7 років і фактично звідти перейшов на роботу до міськради.

Свої перші гроші секретар Луцькради Юлія Вусенко заробила ще у дитинстві, збираючи жуків із картоплі на городі у бабусі. Згодом Вусенко допомагала батькам обслуговувати кафе.

«Я підпрацьовувала офіціанткою. Мені, до речі, дуже подобалася ця робота, не бачу у ній нічого поганого. Щоправда, не пам‘ятаю, чи платили мені за це гроші», - жартує обраниця громади.

«Справжню» роботу Вусенко отримала одразу ж після завершення навчання в університеті. Вона працювала асистентом кафедри цивільного права і процесу у тоді ще Волинському державному університеті. Тоді Вусенко викладала міжнародне приватне право на юридичному та факультеті міжнародних відносин.

«Перше заняття у мене було лекційним, у студентів, які булим молодшими за мене на 2 роки. Це була нормальна школа життя», - усміхається секретар міськради.

На той момент вона була вже магістром права та взялася писати дисертацію. Тому весь період до переходу на посаду секретаря міськради, де офіційно працює й нині.

«Додатково я маю викладацьку діяльність у рамках 240 годин», - додала Вусенко.

Заступник міського голови Сергій Григоренко, який курує сферу соціальної політики, управління майном міської комунальної власності, туризм і промоцію, розвиток підприємництва і реклами, транспорт і зв’язок, взявся заробляти ще у дошкільному віці.

У дитинстві Григоренко кожного літа їздив у Краснодарський край до свої кубанських родичів.

«Моя прабабуся вирощувала помідори. Тоді на Кубані багато хто так заробляв, бо йшли потяги з України та Росії, які рухалися у курортні міста, тому люди вивозили на станцію возики із овочами», - пригадав заступник мера. За його словами, помідори тоді приносили чималий дохід, тож у кого працювала вся родина, за літо міг заробити на автомобіль.

Григоренко допомагав бабусі возити возика до перону.

«Я віз, а вона торгувала. За це вона давала мені 50 копійок», - згадав заступник мера.

А от першою офіційною роботою у Григоренка стала праця охоронцем у студентські роки. Тоді заступник мера влаштувався в одну з охоронних фірм.

«Мені був 21 рік, це була непогана робота. Хоча рік до того я брав академвідпустку і рік працював у Італії, тож повернувся із гарними грошима, за які тоді можна було купити квартиру», - пригадав він. Проте після того вже було складно сидіти вдома. Тож вдень Григоренко сидів на парах, а увечері чергував. Таким чином він пропрацював 8 місяців, аж поки не довчився, та не влаштувався на серйознішу, за його словами, роботу.

«Освітянський» заступник Андрій Киця, як і більшість дітей, мав неофіційні сезонні заробітки – Киця колядував на Різдво. Але під час першого колядування його спіткала невдача, адже заробленого залізного карбованця він загубив у снігу, бо спіткнувся на сходах.

«Я десь півгодини розгортав сніг, але так і не знайшов», - зітхає заступник мера.

Після завершення 7-го класу Киця пішов працювати на тік, де носив зерно і заробляв ледь не шалені за мірками часу гроші – 80-100 рублів на місяць. Гроші майбутній заступник збирав на важливі речі – фотоапарат та велосипед. Після покупки фотоапарата він знову працював, аби придбати до нього плівку і реактиви, необхідні для проявлення фотографій.

Після навчання у виші та служби в армії Киця офіційно влаштувався у тоді ще школу-гімназію №14, і там працював вчителем англійської та німецької мов. На першій серйозній роботі Киця пропрацював до 2006 року.

Заступник мера та керуючий справами виконкому Юрій Вербич у студентські роки заробляв, розвантажуючи вагони. За його словами, це були невеликі заробітки, але їх спрямовували на купівлю книг чи інших необхідних речей, на які не вистачало стипендії.

Офіційну ж роботу Вербич отримав після закінчення Львівського університету, це, за словами заступника, була дуже серйозна робота - військова служба.

«Я мав звання лейтенанта і мене направили у військову частину. 2 роки я отримував дуже високу як на той час заробітну плату – 245 карбованців, і перебував на повному забезпеченні», - пригадав він. Тож після завершення служби у майбутнього заступника вже був досить серйозний фінансовий багаж.

І хоч Вербича активно агітували залишитися у війську, він відчував, що це не його покликання. Тож майбутній заступник мера повернувся на Волинь, де працював керівником технічних гуртків у Іваничівському палаці культури.

«Спортивний» заступник мера Юрій Моклиця пригадав, що перші гроші отримав за виконане для колеги домашнє завдання ще у школі.

«Я й не пам’ятаю що це було. Але я тоді сам придумав текст та набрав його на комп’ютері. Я заробив і кілька гривень, і дві п’ятірки від вчительки, що було навіть кращим за гроші», - розповів Моклиця. Після цього він почав набирати тексти за гроші, аби підзаробляти на подорожі.

А от офіційна робота з’явилася під час навчання в аспірантурі. Він працював на півставки лаборантом на кафедрі теоретичної та математичної фізики.

«Це не зовсім моя спеціальність, але я завжди дружив із фізикою і там виконував більше технічну комп’ютерну роботу», - додав заступник мера. Робота була більше для підробітку та дозволила йому рости, коли він освоював нові комп’ютерні програми.

Після завершення аспірантури Моклиця розпочав працювати у міській раді, і це нарешті була робота, яка йому дуже подобалася.

Текст – Василина БОРУЦЬКА
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.