Микола Романюк про місцеву політику, «господарку», фінанси та задуми

За останні кілька років обласний центр Волині суттєво змінив своє обличчя. Про те, що зміни позитивні, свідчить той факт, що лучани вдруге довірили керувати містом Миколі Романюку. Підсумовуючи рік другої каденції, мер визнає: не все вдалося зробити, але й планів чимало. Попри складну ситуацію в державі, він із оптимізмом планує міжнародні проекти, хвалиться збільшенням бюджету і змінами у свідомості лучан.

Тож «Волинський інформаційний портал» поспілкувався з Миколою Романюком про місцеву політику й «господарку», міські фінанси та задуми на майбутнє.

– Минулої каденції у міській раді Ви мали підтримку більшості. Нині в депутатському корпусі – чимало Ваших опонентів. Як працюється з ними?

– Хочу сказати, що мені вдається знаходити компроміс із усіма політичними силами, але, безперечно, політична складова відіграє певну роль у прийнятті тих чи інших рішень фракціями міської ради. Деколи буває непросто якісь рішення приймати. У нас – 85 % нових депутатів, які ніколи ще не були обранцями громади. На початку я до них звертався і просив: переступивши поріг міської ради, забувайте, з якої ви партії, давайте разом будемо працювати на благо лучан. На жаль, не завжди так відбувається. Деколи політичні, партійні інтереси переважають. Але я хочу з приємністю зауважити, що це буває рідко.

Трапляються різні нюанси. Ви присутні на сесії й бачите ці речі: їх зі сторони дуже видно. Але в принципі я задоволений роботою з депутатським корпусом. Так склалося – значить, потрібно з цим депутатським корпусом знаходити порозуміння.

– У цій каденції Ви запровадили нововведення – погоджувальну раду голів фракцій. Чи вдається на ній згладжувати гострі кути у дискусійних питаннях?

– Так. Погоджувальна рада працює ефективно. Якщо так можна сказати, 90 % суперечливих питань ми вирішуємо тут, і це підтверджується потім результатом голосування. Бувають, правда, ситуації, коли на погоджувальній раді представники певних політичних сил кажуть, що, мовляв, наша фракція не буде підтримувати.

Якщо не вдалося нам досягти компромісу на погоджувальній раді, то так вже воно і складається. Але, коли ми доходимо згоди на погоджувальній раді, той чи інший представник чи керівник фракції, який присутній, спілкується з фракцією і доводить нашу позицію, і вона, зрештою, підтримується.

– На початку каденції значні дискусії виникали щодо кандидатур Ваших заступників. Майже рік вони – на посадах, тож як оцінюєте роботу своєї команди?

– Я скажу чесно, що я дуже задоволений роботою своєї команди. Перш за все, кожен із заступників приніс щось нове в ті напрямки, які він очолює. Тому що кожен курує новий для себе напрямок.

І єдине, що б я хотів сказати, – це тільки слова вдячності.

Безперечно, є зауваження, є дискусійні моменти, є ситуації, які ми не виносимо за межі цього кабінету, суперечки між заступниками щодо бачення певної проблеми. Але ми завжди виходимо до людей єдиною командою.

Хотів би добре слово сказати і про секретаря міської ради Юлію Вусенко, хоча вона й не є у виконавчому органі. Але вона також у міру можливого зуміла знайти контакти, компроміс і налагодити співпрацю з депутатськими фракціями, допомагає в цьому і мені.

– А як щодо співпраці з нардепами? Тим паче, у Раду пройшла Ірина Констанкевич, яка хоч і балотувалася у 23-му окрузі, та все ж – лучанка.

– Із Ігорем Лапіним ми постійно на взаємообміні інформацією. Ми не раз розповідали, наскільки він допоміг місту Луцьку.

В Ірини Констанквич справді є свої проблеми – проблеми округу. Ясно, що їй десь, може, не до Луцька. Але по двох питаннях, щодо яких я звертався з проханням підтримати той чи інший законопроект у Верховній Раді, вона підтримала.

– Не так давно вся Україна обговорювала електронні декларації посадовців, зокрема, й Вашу. Як воно – бути одним із найбагатших мерів у державі?

– Ну, не одним із найбагатших, але й не найбіднішим. (сміється) На жаль, багато людей не читають декларації, які ми публікуємо. Я їх публікую з 2008 року, коли став головою облдержадміністрації. Я спеціально у фіскальній службі взяв довідку про доходи за 2012 рік: я отримав заробітну плату і дохід від продажу акцій «ПриватБанку» – майже десять мільйонів гривень. Щоправда, тоді курс долара був інший – вісім гривень. Повна інформація розміщена на моїй сторінці у Фейсбук.

– Луцьк поступово змінюється. Проте без конфліктів ці зміни не обходяться. Із суперечками відбувалося обговорення проекту реконструкції проспекту Волі. На цей час його просто ремонтують. Розширення проїжджої частини просто відклали чи загалом відмовилися від цієї ідеї?

– Відмовилися.

Як на мене, і такий, і такий варіант можливий. Безперечно, краще було б розширити проспект Волі. Саме розширення зачіпало б низку дерев, які потрібно було б забирати. У нас люди дуже проти зрізання дерев. І це правильно, але через років десять вони самі попадають і їх треба буде замінити на інші дерева, що ми й робимо зараз на вулиці Лесі Українки. На весну різниця буде помітна: між тими, що не дали зрізати під певну політичну акцію, і тими, які зараз висаджують. І те, що буквально до снігу висаджували кущі, – це завдяки тому, що майже місяць департаменту житлово-комунального господарства не давали працювати по реконструкції вулиці Лесі Українки, де величезні проблеми зі зливовою каналізацією та іншим.

Щодо проспекту Волі, то до перетину з вулицею Чехова у нас повністю є проект. Розширення не буде, дерева у більшості залишаються, крім тих, які за віком вже потрібно забрати. Буде тротуар із бруківки і покриття з облаштуванням відпочинкових зон навколо проспекту Волі.

І далі продовжуємо роботу над проектом до Київського майдану.

– У Луцьку щораз збільшується кількість транспорту, будуються нові будинки, а парковок не вистачає. Це визнають і патрульні, які щораз штрафують водіїв за стоянку в невстановленому місці. Як вирішити проблему?

– Ми зараз схему дорожнього руху будемо десь замовляти. Але все відбуватиметься не так швидко, і це дуже дороговартісний проект. Ми будемо робити так звані кишені. Навіть на проспекті Волі в новому проекті вони є.

І в міру можливого там, де є змога облаштувати парковки, їх будемо облаштовувати. На вулиці Глушець біля парку вона вирішить частково проблему: приїхав, пішов у центр міста. Хоча в нас люди хочуть під’їхати під сам магазин і поставити там автомобіль. На жаль, ця проблема є і в інших містах, а не тільки в Луцьку.

Якби був якийсь інвестор, який був би готовий побудувати багатоповерхову парковку, ми обов’язково знайшли би місце для неї. Але вона дуже дороговартісна.

– Ви неодноразово озвучували плани щодо максимальної заміни маршруток тролейбусами. Втім, більша частина контактної мережі застаріла. Чи можливо найближчим часом замінити її? Наскільки це дорого?

– Справді, це дуже дорогий проект. Чому? Бо там використовується мідь. І зараз ми якраз працюємо з Європейським Інвестиційним Банком щодо проекту, який спрямований на модернізацію зокрема й мереж. І там у нас передбачена суттєва заміна мереж.

Цей проект сьогодні проходить експертизу в Мінфіні і, я думаю, що, у зв’язку з тим, що вже є підписана угода, і ми як місто потрапили у неї, то в нас є шанс отримати цю фінансову допомогу. Це кредит, але це кредит під 1,25 % річних мінімум на п’ятнадцять років. Цей кредит окупний: він передбачає і мережі, і трансформаторні підстанції, і мінімум 27 нових тролейбусів.

– А як щодо прокладання нових тролейбусних ліній у ті райони, де вони відсутні?

– Є плани, але у нас є ще низка робіт, які треба зробити. Наприклад, ми виїжджаємо з вулиці Богдана Хмельницького і можемо поїхати тільки прямо або направо, а наліво не можемо повернути. І є кілька таких поворотів, які потрібно зробити.

Це теж немалі кошти, які дозволять ввести додаткові маршрути тролейбусів замість автобусів, як ми це зробили з маршрутом № 15 і 15а.

– Нещодавно трапився казус із ЛПЕ та закупівлями через систему «Prozorro». Керівництво звинуватили у махінаціях, натомість директор казав, що у такий спосіб вивчав ринок. Чи Ви розбиралися у ситуації? Що трапилося насправді?

– Насправді там все було законно. Але з іншого боку, я вважаю, що керівництво підприємства, пишучи технічне завдання, мало ширше описати, що передбачає проект. І ці питання просто знялися б. Тому вони відмінили цей тендер, оголосили його по-новому і ширше розписали, щоб можна було швидше за ключовими словами знайти цей проект.

– Луцьк має чимало міст-партнерів за кордоном. Чого найближчим часом чекати від співпраці з ними?

– Ми зараз напрацьовуємо багато спільних проектів, особливо з польськими містами по програмі «Польща–Білорусь–Україна». Це, як мінімум, по два–три проекти з кожним із п’яти міст Польщі.

Буквально щойно я повернувся з цікавого заходу. Це Край Ліппе, Німеччина, я отримав лист від лантарта, де він просить терміново дати пропозиції щодо подальшої нашої співпраці.

У нас пожвавилася співпраця і спільні проекти з Білоруссю. Польща, Німеччина і Білорусь – це наші найближчі партнери. А з іншими поки що тільки культурні, фольклорні обміни. Думаю, ми будемо виходити й на молодіжні, спортивні обміни. З цього будемо розпочинати.

– Децентралізація принесла Луцьку додаткові повноваження, а з ними – й надходження до бюджету. Скільки це в цифрах?

– Ну, давайте для прикладу візьмемо бюджет розвитку. 2014 рік – 54 мільйони, 2015 рік, коли впровадили децентралізацію, – вже 205 мільйонів, здається. І цього року, не знаю точно, з якими цифрами ми вийдемо на кінець року, але це мінімум 250 мільйонів. Хоча, якщо врахувати інфляційні процеси, курс долара, то можна сказати, що великого ривка у 2016 році порівняно з 2015-м не було.

Чому? Однією з причин було те, що нам, якщо можна так сказати, дали в навантаження фінансування професійно-технічної освіти і пільгових перевезень, на які ми вже витратили майже 34,5 мільйона гривень. А на ПТУ – майже 45 мільйонів.

– Чи очікується якась підтримка з держбюджету на ці сфери наступного року?

– Попередньо, у першому варіанті бюджету по пільгових перевезеннях взагалі поки що немає ніякої інформації. По професійно-технічній освіті передбачають кошти. Якщо нам треба приблизно 45 мільйонів гривень, то з них попередньо було передбачено десь 16 мільйонів гривень на здобуття середньої освіти і державного замовлення на певні професії. Але це ми точно знатимемо, коли буде в кінцевому варіанті сформований державний бюджет.

Тому що Нововолинськ, Володимир-Волинський, усі інші не так сміливо, але сьогодні можуть приймати бюджет.

Нині виникла ситуація, яка пов’язана з ростом мінімальної заробітної плати, нарахуваннями і певних категорій, де вона збільшується: ріст зарплати вчителям, працівникам охорони здоров’я. Щодо деяких нюансів Мінфін ще не дав роз’яснень, тому є два–три варіанти бюджету.

Сьогодні я навіть боюся про щось говорити, бо не знаю. Якщо би йшлося про два, три, п’ять мільйонів, кінець кінцем десять мільйонів, але професійно-технічна освіта – це 45 мільйонів. Це дуже велика цифра.

– Щодо децентралізації. Луцьк співпрацюватиме з Прилуцьким. Вигоди для села зрозумілі: місцеві жителі отримають маршрутку, дороги, ЦНАП та амбулаторію. А що принесе ця співпраця обласному центру?

– Перш за все, Луцьк отримає в перспективі (а я думаю, що так воно і буде) об’єднання, розширення території, можливість розбудовуватися. Але йдеться не тільки про житлові будинки, а й про соціальну сферу, може, бізнес якийсь. Там є можливості. Це практично єдина мета, яку ми перед собою ставимо.

– Але під час сесії депутати закидали, мовляв, село наживеться на Луцьку, а потім не об’єднається з обласним центром. Чи можливий такий розвиток подій?

– Знаєте, коли сієш щось, хочеться, щоб воно виросло, достигло і зібрати врожай. Але може бути й буря, і дощ. Усе може бути.

– Прилуцький сільський голова нещодавно наклав вето на рішення сільради щодо об’єднання з Луцьком. Ініціаторами такого рішення стали Ваші політичні опоненти, вочевидь, аби призначити позачергові вибори в місті. Якщо відкинути політику, чи принесло б позитив таке поспішне об’єднання?

– Я думаю, що об’єднання у будь-якому випадку принесе користь. Але ви вжили слово «поспішне». Сьогодні не всі люди у селах (зокрема селах, які входять до Прилуцької сільської ради) розуміють, для чого їм потрібне це об’єднання.

Коли ми працювали з людьми з Жидичина, їх просто залякали: приїхали з Луцька і заберуть у вас землю, паї. То вони й кажуть: «Нащо нам таке об’єднання? Я все життя тут жив, живу і жити буду. І мої діти будуть. У мене є кусок землі біля хати, у мене є пай гектар чи два. Нащо мені той Луцьк?».

Аналогічна ситуація могла бути в тому самому Прилуцькому. Тобто, будь-який процес потрібно готувати і максимально довести до людей розуміння.

– Останнім часом у Луцьку садочки, так би мовити, «повертають дітям». Щодо вивільнення приміщень колишніх ДНЗ. Скільки ще таких приміщень у перспективі можна звільнити і чому така ситуація з садочками?

– Ми порахували, скільки було роздано і продано у 90-х роках відомчих і комунальних дитячих садочків. Дев’ятнадцять! Практично усі вони у приватній власності.

Добре, що на вулиці Декабристів у садочку були державні структури, добре, що Центр зайнятості теж – державна структура. І все. Більше немає. Ми й далі будемо таким чином йти. Але, може, доведеться знову те, що продали, назад викупляти для того, щоб робити дитячі садочки.

Я думаю, всі прекрасно розуміють: сьогодні побудувати дитячий садочок не є великою проблемою. А де? Якщо планувався, формувався мікрорайон, у ньому формується і планується вся інфраструктура: школа, садочок, аптека, магазин, ще щось. Проектується цілий мікрорайон із інфраструктурою для комфорту жителів. А приміщення всередині – продане.

– У зв’язку з недостатньою кількістю місць у садочках і було прийняте рішення про перевагу зарахування у ДНЗ луцьких дітей?

– Нас дехто критикує, навіть із моїх попередників, що дітей із сіл у садочки не приймають. Воно то так, але якщо на сьогодні з міського бюджету йде майже 12 тисяч на одну дитину і є сільська рада, з якої 180 дітей перебувають у луцьких садочках. Помножте 12 тисяч на 180 і порахуйте, яку суму з міського бюджету ми віддаємо. Я добра і щира людина, але як міський голова я не можу собі дозволити за рахунок міської територіальної громади вирішувати проблеми інших. Ми готові поділитися, якщо в нас щось лишається, ми готові поділитися, якщо біда. Але це не є біда.

– Говорячи про сферу освіти в Луцьку, не можна не згадати про 27-му школу. Ви казали, що за два роки її реально завершити. Що обіцяє нам наступний фінансовий рік у цьому плані?

– Я дуже хотів би у наступному році її завершити. Не знаю, як вийде. Міського бюджету, безперечно, не вистачить. Я спілкуюся і з Володимиром Петровичем Гунчиком (головою Волинської облдержадміністрації, – ВІП), і з Ігорем Лапіним як народним депутатом, щоб максимум коштів виділити з державного фонду регіонального розвитку на цю школу.

Зараз маємо кошти, які завдяки Лапіну прийшли, – 4,3 мільйона, і ще має бути дотація вирівнювання з державного бюджету, ми її всю віддамо. Нам залишиться десь орієнтовно 45 мільйонів на школу, і дораховують проект спортзалу – він десь 35 мільйонів, може, трохи більше. Це досить серйозна сума.

Тому сьогодні сказати, що вона буде в сімнадцятому році здана, важко. Якщо будуть кошти, будівельники сказали, що за рік зроблять. Якщо ні – доведеться чекати до 2018 року.

– Луцьк – показове місто в плані залучення іноземних інвестицій. Незабаром розпочнеться реалізація великого проекту з енергоефективності. Розкажіть детальніше.

– На цю тему, мабуть, треба окреме інтерв’ю робити. Але якщо коротко, то йдеться про проект ДКП «Луцьктепло», який вже стартував на підставі угоди з Європейським Банком Реконструкції та Розвитку. Чотирнадцять мільйонів євро: десять мільйонів кредиту і чотири мільйони гранту.

За рахунок кредитних коштів ми повністю модернізуємо всю систему котелень, повністю автоматизуємо її. Ми ставимо нові котли там, де це необхідно, модернізуємо всі котельні. Ми модернізуємо на сучасні бойлерні, міняємо мережі – до чотирьох кілометрів. А мережі – це біда всіх міст в Україні. І ми викидаємо всі підвальні котельні – у нас їх залишилося вісімнадцять, які не рекомендовані до експлуатації, здається, ще в 1965 році. Це за рахунок кредитних коштів.

За рахунок грантових коштів ми встановимо котел на біопаливі в котельні на вулиці Боженка. Для розуміння лучан: у міжопалювальний період потужність цього котла дозволятиме подавати гарячу воду у весь мікрорайон підшипникового заводу без використання газу. Ну і плюс – мінімум у двохсот будинках будуть встановлені індивідуальні теплові пункти. Оце, якщо стисло і коротко про цей проект.

Зараз вже пройшли певні етапи тендерів, конкурсів. Усе – під контролем ЄБРР. У грудні буде переможець по котлу і далі оголошуються тендери по лотах, по інших напрямках.

– Щодо ДКП «Луцьктепло». Заблоковані рахунки та загалом політика держави не дають підприємству нормально працювати і розвиватися. Нещодавно ввели так званий рекомендований авансовий платіж за опалення. Чи покращилася ситуація?

– Неодноразово говорили про цей авансовий платіж, що це добровільна справа. І я дякую лучанам, які це зробили і сплатили. І я хочу сказати, що надійшла невелика сума коштів, але вона допомагає підприємству.

У нас сьогодні на підприємстві є проблема – все більше лучан отримують субсидії. А субсидії – це, перепрошую, не живі гроші: це певний взаємозалік, який проводиться на рівні держави між енергопостачальними структурами, тобто система обленерго, чи «Нафтогаз», сьогодні вже й «Волиньгаз» готовий субсидії брати. А живих грошей на рахунок підприємства не надходить.

А субсидіями заробітну плату не виплатиш, за субсидію труби не купиш, за транспортування газу не розрахуєшся. І якраз зараз виникає ця проблема: субсидій більшає, живих грошей меншає. Ця проблема постає по всій Україні, і як вона буде вирішуватися, мені важко сказати.

Я розмовляв із керівником «Луцькводоканалу». Він каже, що в нього вже – до 70 % субсидій. А йому треба живі гроші на зарплату, йому треба гроші, бо трубу прорвало, йому треба купити пальне для автомобілів, які обслуговують місто і так далі.

– Останні два роки для українців складні як у моральному, так і в фінансовому плані. Наскільки змінилася тематика звернень лучан до мера?

– Тематика звернень, на жаль, така, що люди збідніли, люди почали отримувати менше доходів. Це болісно – вислуховувати людей, знаючи, що не всім зможеш допомогти.

Із іншого боку, дуже приємно, що серед звернень є багато хороших ініціатив. Ми вже другий рік впроваджуємо конкурс із підтримки громадських ініціатив, він потихеньку набирає обертів і я впевнений, що він «не заглухне». Люди звертаються з пропозиціями, пропонують співфінансування. Люди хочуть жити комфортніше.

Взагалі, хто б не приїжджав до Луцька, кажуть: «У вас інші люди». У нас люди йдуть і, перепрошую, папірця не кинуть на вулиці. З цього теж культура починається. У нас люди не курять на зупинці. Не завжди, безперечно, є різне. У нас у жодному барі чи ресторані не побачиш, щоб хтось закурив. Не у всіх так.

І дуже приємно, що більше почало звертатися молодих людей зі своїми ініціативами. Часом безглуздими, такими, які навіть слухати не завжди хочеться. Але їх послухаєш, щось підкажеш. Якщо молоді люди хочуть щось робити, це дуже добре. У мене надія – на молодь. І все, що в нас є, всі програми ми намагаємося максимально сконцентрувати саме в цьому напрямку.

Сказати, що нам так аж треба їздити в Європу і що там все так класно, то ні. Наші молоді люди мають багато хороших, цікавих і добрих ідей, мають бажання їх впроваджувати в життя.

На жаль, ми маємо іншу проблему – молоді люди, які закінчують навчання, не можуть влаштуватися на роботу і їдуть за кордон. І я в цьому нічого поганого не бачу. Ми нічого не зробимо: кожна людина має право вибору.

Я спілкувався з президентом міста Люблін. Як три роки тому, так і зараз – та сама проблема. Я кажу: «У вас же такий крутий католицький університет у Любліні». А хто працює? Українці. Вони вже в Польщі квартири купляють, на роботу лишаються там. І я в цьому теж не бачу нічого поганого, бо ми сьогодні не можемо цим людям нічого кращого, на жаль, запропонувати тут. Так, є багато людей, які знайшли себе і щось мають. Але ж кожна людина хоче заробити на життя.

А там, каже, всі люди, щойно закінчили університет, – у Німеччину, і пішли, пішли аж до Англії. І, може, це не зовсім правильне порівняння, але я кажу: поки той мішок не напхається, то ми будемо в нього стрибати.

Коли ми відкривали сквер імені Тараса Шевченка в Любліні, підійшли наші студенти. Я питаю: «Ну що? Як там? Додому їдете?». «Ні, ні, ми в Любліні лишаємося», – всі без винятку, їх було п’ятнадцять. Ті, які співали Гімн України, пісні на слова Тараса Григоровича Шевченка. Кажуть: «Ми хочемо тут залишитися, тут краще». Що можна в такому випадку сказати?

Треба думати, як тут створити такі умови. Є сьогодні багато хороших прикладів бізнесу, де достойно заробляють. На жаль, не всі. На жаль, коли прогуляли, а не провчилися чотири роки, потім доходить, що треба ж було, напевно, вчитися. Виявляється, ці базові знання, які хотіли дати, а я їх не взяв, потрібні, бо я прийшов на фірму, мені тести дали, а я пам’ятаю, що це десь у програмі було, але не знаю, як відповідь дати.

От із цього погляду, безперечно, треба, щоб молоді люди робили висновки. Тому що не всі поїдуть за кордон, є різні сімейні обставини…

– Актуальна тема – земля для учасників АТО і родин загиблих. Скільки ще реально відшукати ділянок на території міста?

– Із сім’ями загиблих у нас проблем абсолютно жодних немає. Всі землі виділені, і в стадії виділення ділянки ще двом сім’ям, бо є певна технологія проходження документів. Так само ми зараз будемо працювати щодо інвалідів першої групи. Це у Луцьку.

Учасникам АТО ми не виділяли землі в місті Луцьку, тому що в нас немає такої кількості землі. Сьогодні це вже до тисячі учасників АТО, тому виділити всім нереально. Я знаю, що мінімум двісті учасників АТО вже отримали ділянки в Луцькому, Ківерцівському, Рожищенському, Шацькому і в інших районах.

Ми продовжуємо переговори з Рокинівською сільською радою, Баєвом і ще деякими населеними пунктами (зараз не хочу називати, бо ще не всі питання пропрацьовані).

Хоча, на мою думку, це не зовсім правильно, м’яко кажучи. От ми зараз пішли по програмі забезпечення житлом, прийняли програму, співфінансуємо тим, хто стоїть на черзі на розширення житла. І те, що держава сьогодні практично всім родинам загиблим виділяє кошти і вони матимуть можливість купити собі житло, оце правильно. І якщо б замість виділення земельних ділянок держава виділила певні суми грошей і сказала: «Ось тобі гроші, хочеш – доплачуй, хочеш – забирай ці гроші і претензій до держави не май». І це було б, напевно, більш конкретніше, більш справедливо.

Я знаю, що з тих земельних ділянок, які виділили, мінімум 60% хочуть їх просто продати.

– Нещодавно на сесії міської ради Ви озвучили інформацію про дві земельні ділянки на Задворецькій і Арцеулова, де можна збудувати багатоповерхівки, частину квартир у яких віддати військовим. Депутати тоді вимагали проводити конкурс серед забудовників. На якому етапі ця ініціатива зараз?

– Зараз вже пройшла друга сесія міської ради щодо вулиці Арцеулова. Земельна ділянка вже передана управлінню капітального будівництва саме з таким призначенням. І буде своєрідний (бо законом це не передбачено) конкурс, на який ми обов’язково запросимо засоби масової інформації. Будуть забудовники і хто більше дасть житла, той матиме можливість укласти інвестиційну угоду з управлінням капітального будівництва. Це буде зроблено прозоро, відкрито, під відео- й аудіозапис.

– Коли це відбуватиметься?

– Я думаю, що ми постараємося і, може, вже у грудні це будемо робити.

– Іще одна дражлива тема – сміття. Депутати заборонили ввіз «чужих» відходів на сміттєзвалище у Брищі. Проте місцеві жителі не пускали і луцькі сміттєвози. Чи є вирішення проблеми?

– Ну, Ви прекрасно розумієте, що це все – політика. Так, ми п’ять днів приймали сміття зі Львова. Я скажу зі свого боку – просто як людина і як міський голова: вважаю, що ми чинили правильно. Так, мені телефонували, я давав добро на укладання такої угоди. Якщо в сусідів біда, треба ж допомогти. Сталося, то сталося. Зініціювали рішення сесії, щоб заборонити приймати сміття. Заборонити – то й заборонити.

А те, що було в Брищі… Там же ті, хто блокував, вони казали: «Ми до цього звалища не маємо претензій. Ви там, через поле розберіться, щоб там не будували завод. Ми самі не можемо, а ви ж – влада. То ми тут заблокуємо, а ви там нам вирішите». Така була ситуація. Хоча є й інша інформація, на яку я не хочу посилатися, чого і як воно було організовано. Я умаю, що люди зрозуміли, для чого це все робилося. Це просто, щоб ще раз насолити.

Ми будемо працювати щодо звалища. Сьогодні більш ефективно запрацювала сміттєсортувальна лінія, будемо другу ставити. Працює спільне підприємство, яке спільно з «Луцькспецкомунтрансом» створене.

Ми виділили на цій сесії кошти ще на п’ятдесят контейнерів для роздільного сміттєзбирання. Понад сто у нас стоїть. За одним із проектів із Білоруссю встановлять орієнтовно двісті чи триста контейнерів. Я хотів би подякувати лучанам, які з розумінням поставилися. Я, до речі, так обережно до цього ставився. Але дивлюся: контейнери повні. Як де, як у якому дворі, але все-таки кидають пет-пляшки. Значить, люди переживають за країну, за майбутнє. І це добре.

– Щодо спільного з «Луцькспецкомунтрансом» підприємства. Скільки воно приносить бюджету?

– Воно до бюджету не повинне приносити грошей. Воно має приносити гроші «Луцькспецкомунтрансу», а останнє вже в загальному обраховує доходи й видатки. На сьогодні я не маю точної інформації, тому не буду говорити.

– Час від часу на сесіях можна почути, мовляв, вулиці міста ремонтують нерівномірно: одному мікрорайону дістається більше рівних доріг і дворів, іншому – менше. За яким принципом обираються об’єкти для ремонту і реконструкції?

– Перш за все, хочу сказати, що в цьому році ми трішечки перестаралися і взяли забагато зобов’язань щодо ремонту прибудинкових територій – майже п’ятдесят. І ми їх усі не потягнули. У нас всього 67 на два роки було, тому можна було спокійно 35–40 від сили взяти, що ми й зробили – по-моєму, вже сорок дворів зроблено. Чотири ми взагалі не будемо робити цього року. А на частині просто немає ще тротуарів для пішоходів, але зроблена проїжджа частина.

Я не готовий сказати щодо освітлення прибудинкових територій, хоча ми постараємося, бо його і в таку пору року можна робити. Це не є страшно.

Як підбирали? Були депутатські заяви, звернення. Я їх усі розклав на столі, подивився, як, що і звідки, щоб було рівномірно зі всіх мікрорайонів Луцька. Якогось критерію відбору – тому так, а тому ні – не було. Але, як правило, намагалися, щоб була врахована пропозиція кожного депутата. Справедливо? Думаю, що ні. Несправедливо? Теж не скажеш. Як підібрати, немає затвердженого порядку.

– Якщо дивитися поглядом не мера, а пересічного лучанина, то в якому мікрорайоні зараз найкомфортніше, на Вашу думку? Де хотів би жити Микола Романюк?

– Я думаю, що найбільш перспективне, найбільш красиве місце в Луцьку буде біля замку. Якщо ми ще заберемо ринок, хоча б оцю ліву сторону, зробимо праву гарно (бо всю ми її не заберемо – я реально дивлюсь на речі): з сувенірними лавками, але і м’ясо й ковбасу можна буде купити всередині, так, як «Бесарабка» у центрі Києва.

Далі, біля Стиру, завершили роботи, виклали каменем. Парк – поруч, замок, старовина. От у цьому місці гарно жити.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.