Пекли, носили, воювали: як заробили свої перші гроші депутати Луцькради

Більшість із представників депутатського корпусу Луцькради зараз люди успішні та заможні. Дехто навіть ходить на сесійні засідання із новенькими айфонами чи відмовляється від «бюджетних» планшетів.

Журналісти ВолиньPost поспілкувалися із обранцями лучан, аби з’ясувати, з чого усе починалося як вони заробили свої перші гроші. Тож у сьогоднішній публікації читайте першу «порцію» робіт луцьких депутатів.

Отож, герой Майдану, а нині депутат міської ради від партії Блок Петра Порошенка «Солідарність» Артем Запотоцький свої перші гроші отримав ще радянськими рублями за допомогу дідусеві по господарству. А от перша офіційна робота сама знайшла майбутнього обранця громади.

Одного разу Запотоцький у перерві між парами стояв біля корпусу юридичного факультету та роздумував про щось своє. До нього підійшов батько одного із знайомих та спитав, чи не шукає він роботи.

«Західпромбуд, голова правління Кротюк Володимир Євгенович, досі пам’ятаю. Я прийшов до нього і 2 міcяці стажувався», - пригадав депутат. Тож після того, як у компанії упевнилися, що у нього є юридична «хватка» та перспективи, Запотоцького прийняли на роботу, де він пропрацював понад рік.


Очільник фракції «Солідарності» Блоку Петра Порошенка у міськраді Євгеній Ткачук пригадав, що отримував гроші за роботу ще у 12 років. Тоді він ходив у Липини у радгосп, де збирав черешні та малину.



Укропівець Сергій Шкода натомість розповів про свою першу «дорослу» роботу. Наприкінці 90-их доля завела його у військо. До цього Шкода 5 років навчався у військовому інституті сухопутних військ.

«Коли дали звання офіцера поїхав у Володимир-Волинський, де відслужив 6 років», - розповів депутат. Тож він був офіцером-танкістом 51-ої окремої механізованої бригади.



Радикал Аркадій Соломатін теж розпочинав свою кар’єру із військової служби. Одразу після школи він пішов навчатися у військове льотне училище. Згодом прийшов служити у полк у званні лейтенанта та у 1987 році вступив у військово-повітряну академію Жуковського в Москві, яку закінчив капітаном. Після розпаду Радянського Союзу Соломатін повернувся на Волинь, але перестав літати, тож до 2003 року був начальником служби льотного полку нашої військової частини у Луцьку.

«Це моя перша кар’єра. Надалі зрозумів, що авіація не потрібна Україні, написав рапорт, звільнився і відкрив бізнес»,- підсумував депутат.



Свободівець Микола Федік розповів, що неофіційно почав працювати ще коли був студентом юридичного факультету. Оскільки грошей, які давали батьки не вистачало, він вирішив забезпечувати себе сам.

«Я шукав роботу через молодіжний центр працевлаштування, який направляв людей на розвантаження вагонів, чи треба було занести якийсь вантаж на певний поверх», - пригадав депутат. Тож згодом він з колегою вирішив зайнятися реставрацією меблів і два роки пропрацював у цій галузі.



А от завжди усміхнений позафракційний депутат Микола Яручик починав свій трудовий шлях на верстці газети у Волинській обласній друкарні.

«Це була не так робота, як стажування. Я набирав різні статті та матеріали в газети. Орієнтовно мені було років 18», - пригадує депутат. Згодом він у цьому ж приміщенні перейшов працювати у компанію «Медіа» менеджером, і взявся за реалізацію комп’ютерної техніки, аж доки не відкрив свою компанію «Апельсин».

Депутатка із фракції «Батьківщина» Майя Шостак довгий час перебувала у декретній відпустці і ніде не працювала, тож першою її роботою стала підприємницька діяльність.

«Моя діяльність пов’язана з мобільним зв’язком. Всі почалось завдяки моєму чоловіку, а перший прибуток ми не витрачали, а вклали в бізнес»,- розповіла Шостак.



Представниця фракції «Солідарність» у міськраді Наталія Бунда пригадала, що ще під час навчання у виші вступила в партію «Батьківщина» і працювала там у виборчому штабі.



А от «біло-сердечний» Григорій Пустовіт перші гроші отримав ще у школі. Точніше, це навіть були не гроші, але досить значна матеріальна нагорода. Коли майбутній депутат міськради навчався у 8 класі, то у складі збірної шкіл міста Остріг виступав на першості області з пожежно-прикладного спорту.

«Там я зайняв третє місце і мене нагородили спортивним костюмом. Це перші мої матеріальні здобутки», - розповів Пустовіт.

Першою ж офіційною роботою Пустовіта була військова служба. На цю роботу він втрапив після завершення Ленінградського вищого військово-командного училища. Його направили під Виборг, а потім взяли на доукомплектування у Гарболово. Там нинішній депутат Луцькради командував взводом у Збройних силах тоді ще Радянського Союзу. Командирська служба Пустовіта тривала 7 років.

«Це було на території нинішньої Росії у Ленінградській області, з‘єднання називалося поштове відділення Гарболова», - пригадав Пустовіт. Проте робота йому не надто подобалася.

«Військова служба – робота, від якої важко бути в захваті, вона надто складна і суперечлива і нервова. Але я ставився до цього професійно і мені подобалися успіхи, яких я на ній досягав», - підсумував депутат.



Представниця фракції «Укроп» у Луцькраді Юлія Дацюк розповіла, що підзаробіток шукала після завершення 11-го класу. Влітку у неї був час та бажання працювати і отримувати власні гроші. Тож майбутня обраниця громади деякий час працювала продавцем у магазині.

Першою ж «повноцінною» роботою була праця у «Брокбізнесбанку». У банківську установу Дацюк влаштувалася одразу ж після декретної відпустки і пропрацювала там 3 роки.

«Я займала посаду від спеціаліста до начальника відділення наприкінці роботи», - пригадала депутатка.



Її колега по фракції та учасник АТО Олександр Кравченко почав працювати, ще навчаючись у школі - допомагав батькам займатися підприємницькою діяльністю. Тож Кравченку довелося торгувати речима на Варшавському ринку.

На свою першу постійну роботу він влаштувався одразу ж після університету. Кравченко закінчив математичний факультет і відразу влаштувався майже за спеціальністю

«Я став завідуючим комп’ютерно-інформаційним центром обласної ради. Це було ще у 90-их роках», - пригадав депутат. На цій посаді він пропрацював три роки. За словами обранця громади, робота йому подобалася, але приносила надто малі доходи, тож він влаштувався працювати у ПриватБанк.



Депутат від «Самопомочі» Микола Собуцький ще навчаючись у школі отримував гроші від батьків за допомогу на полі – з 7-го класу кожне літо він проводив у селі у бабусі, з 9 класу розпочав водити трактор.

А от перша офіційна робота депутата була на державному підприємстві «Волинські старожитності», через яку, зізнається він, Собуцький і вступив на істфак. За словами депутата, він просто не міг вибрати іншої роботи. З дитинства він допомагав батьку займається фермерством, а за городом у Собуцьких було Київське городище, на якому й любив копирсатися майбутній депутат. Тому він часто грався археологічними знахідками.

Ще у школі він почав писати роботи з археології та долучатися до археологічних розкопок, тож після завершення навчання влітку отримав запрошення на практику, після чого він вибрав історію.

«Це була справжня робота з графіком і зарплатнею», - додав депутат. Навіть вступивши до університету він не залишив цієї практики.



У радикала Сергія Були була єдина робота в житті, після якої він почав працювати «на себе». У студентські роки він займав посаду голови профспілки споживчої кооперації України працівників і студентів Львівського торгово-економічного інституту.

«Це виборна посада, я спочатку був головою студради та головою студмістечка, потім – головою профкому ВУЗу», - пригадав Була. За його словами, за роботу він спочатку отримував зарплатню, аз згодом ні, адже пішов навчатися в аспірантуру. Тоді він вже отримував аспірантську стипендію.

Але заробляти, пригадує депутат, він почав дещо раніше на… дискотеках. Ще будучи головою студради, він організовував «танці» для спудеїв.

«Потім власними силами ми у студмістечку відкрили 2 магазинчики. Самі зварювали, самі клали бруківку, щоправда вночі, бо було соромно, щоб студенти не сміялися», - каже радикал. Тож згодом продавши «студенські» магазини, Була повернувся до Луцька та разом із компаньйонами заснував підприємство.



А от екстравагантний укропівець Микола Дендіберін на питання про перші зароблені гроші одразу ж наголосив, що він – не багата людина.

«Які перші гроші? Я не багатий чоловік», - здивувався Дендіберін. Проте, подумавши, таки розповів - закінчивши школу, вступив до військового училища, після якого став кадровим офіцером. Майже 10 років Дендіберін служив у збройних силах Радянського Союзу на Далекому Сході, аж допоки не отримав поранення. Проте розповідати, що було далі, обранець громади відмовився, посилаючись на секретність інформації.



Колега Дендіберіна по партії Юрій Безпятко перші гроші заробив улітку після 4 класу на тоці у селі Боратин, підкидуючи зерно до віяльника чи навантажувачі. Таку традицію він зберіг аж до 10 класу. А після завершення школи рік працював пекарем, чекаючи наступної вступної кампанії на омріяний факультет фізичної культури.

«Я пішов працювати в мале підприємство «Лілея», де цілий рік був пекарем. Наступного року вступив до університету», каже обранець громади. Пекарню відкрив його батько із товаришами ще на початку 90-их, тому Безпятко вирішив там спробувати свої сили. Протягом місяця він навчався ремеслу, а згодом взявся пекти. За його словами, між пекарями навіть були неофіційні змагання – хто спече найсмачніші вафельні стаканчики чи зробить найліпше тісто.



Перші підробітки свободівця Богдана Богоноса почалися в школі.

«Улітку рвав вишні, черешні, смородину і віз у Берестечко на базар. 6-7 клас те ж саме, але уже у м. Броди Львівської області (бо там базар щодня). 8-9 клас те ж саме плюс 3-4 мішки картоплі-яблук. І віз це усе добро у Львів. При цьому логістика була досить складною. Автобусом до залізничної станції Горохів (смт. Мярянівка) - там очікування 3 години в дизельпотягом у селище Стоянів - знову очікування до 1 години ночі і тоді погрузка у потяг до Львова - у Львові це усе добро доводилось тягнути на «кравчучках» до автобуса, щоб доїхати до ринку. Після цього можна було кілька годин «відпочити», сидячи десь на ринку продаючи продукти. Гірше усього було коли на кінець дня залишався непроданий товар, доводилось віддавати його практично за безцінь, щоб не везти додому».

«Часто віддавали навіть безкоштовно коли бачили що людина не може собі цього дозволити (це були 90-ті роки)».

«Якщо про першу напівофіційну (по договору) роботу, то це 7-9 клас робота у колгоспі. На току або у полі на зборі сіна. Перша офіційна робота це ТзОВ Сталкер ІТК. Ще навчаючись у ВПУ№6, я потрапив туди на практику. По завершенню практики мені запропонували залишитись у них на роботі на посаді інженер електроніки. Основний профіль роботи (зборка, ремонт, налаштування компютерної техніки) також побудова комп'ютерних (кабельних) мереж».

«Щодо того на що витрачав перші гроші, то починаючи з 5-6 класів гроші заробляв можна сказати на виживання. Я ріс без батька, мама працювала у лікарні і у ті часи досить часто через затримки зарплатні доводилось у прямому сенсі слова виживати. Тому мій заробіток ішов на продукти та на те, щоб підготуватись до нового навчального року. Придбати зошити, канцелярку, приладдя та одяг».



Керівник фракції «Укропу» Ігор Поліщук перші гроші у дитинстві заробив допомагаючи бабусі вирощувати, а потім продавати фрукти та овочі.

«Будучи студентом, працював у нічну зміну в службі безпеки одного з розважальних комплексів Києва. Перша офіційна робота - помічник адвоката. Пропрацював на цій роботі близько півтора року. Пам'ятаю як збирав гроші на годинник, який, до речі, ношу й до сьогодні».



Голова фракції «Народний контроль» Павло Данильчук у дитинстві перші гроші заробляв у своїх рідних, за роботу бабусі-дідусі часто малечу преміювали.

«Ще пригадую, що в моєму рідному селі Торговиця ми організували завдяки моїй мамі дитячий вертеп та ходили колядувати. Теж були перші своєрідні заробітки, які й ділили порівну поміж собою діти».

«В студентські роки було ряд підробітків. Я з простої сільської родини і тому для дозвілля потрібно було самому десь шукати кошти. Оскільки я з першого курсу почав долучатися до громадсько-політичної діяльності та навчавсь на спеціальності «політологія», тому і перші заробітки були пов'язані з допомогою в проведені виборчих кампаній».

«Перша офіційна робота - Луцька міська рада, відділ у справах сім'ї та молоді, відразу після завершення навчання в університеті. Працював я там 2,5 роки. Перший рік сподобався, було багато ініціатив та можливостей. Зарплати на той час вистачало на проживання та мандри. Було таке, що тратив кошти на проведення окремих патріотичних вишколів під час відпустки».


ТЕКСТ - Василина БОРУЦЬКА, Ольга КОРОЛЬОВА, ФОТО - Павло БЕРЕЗЮК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.