Ігор Єремеєв: «Мене кликали в опозицію…»

Бізнесмен Ігор Єремеєв, очевидно, хоче знову бути депутатом Верховної Ради. Каже: подивився на нинішніх обранців і зрозумів, що може бути кращим. Проте дипломатично уникає прямих заяв, мовляв «так, йду на вибори». Пояснює: нехай спочатку затвердять «правила гри».

…Після прес-конференції у Луцьку Єремеєв погодився відповісти на питання журналіста ВолиньPost. А оскільки часу було мало, то пообіцяв: на решту питань, які цікавитимуть, відповість найближчим часом. Ця ж розмова (домовимося вважати її «частиною першою») вийшла, здебільшого, про політиків, вибори і найближчі плани бізнесмена й тепер уже знову політика…

– Скажіть чесно, у Верховну Раду балотуватиметесь? Оскільки невдовзі вибори, то це найперше, що усіх цікавить…

– Я жодного разу не казав, що хочу повернутись у політику. Я говорив, що не виключаю такої можливості.

Політика – це дуже відповідальна робота. І бути народним депутатом непросто. Це відповідальність перед людьми, перед країною і врешті перед самим собою. Звісно, якщо ти серйозно до цього ставишся.

Якщо хтось скаже, що це легко, то це неправда. Я там був. І я точно знаю. Коли я про це міркую, то завжди приходжу до думки, що народним депутатом я б не хотів бути знову.

Але коли я дивлюсь на закони, які приймаються, коли я дивлюсь на випадкових депутатів, потраплянню у парламент яких особливо сприяє пропорційна виборча система, то розумію, що я би був там корисним.

Доки була пропорційна система виборів, за якої кожен депутат був сповна залежний від керівника партії, то про Верховну Раду я не думав. Але коли система змінилась, я почав про це міркувати. Мажоритарна система дає право на власну думку.

– А коли ви будете готові говорити про те, чи все-таки братимете участь у виборчих перегонах?

– Можливо, буде змінений закон про вибори. І от якщо його змінять, і буде тільки пропорційна система, то я в такому разі у Верховну Раду не піду. Якщо буде збережена така система, яка є зараз, – змішана, то, напевно, на вибори піду.

– Готові сказати, у якому виборчому окрузі спробуєте свої сили?

– Це не таємниця. Якщо я балотуватимусь, то це буде Маневицький виборчий округ.

По-перше, цей округ мені зрозумілий. Я знаю його проблеми. По-друге, мені не соромно приїхати до тих людей після п’яти років мого депутатства та роботи в цьому окрузі і після того, як сплинув мій депутатський строк.

Я не просто прийшов туди, виграв вибори і зник. Я протягом усіх цих років працював і допомагав. Тому думаю, що маю моральне право знову прийти до цих людей. Та й роботи у окрузі мені вистачить. І я готовий працювати.

– А округ із центром у Луцьку не розглядали?

– Відверто кажучи, не розглядав. Я з села. Народився і виріс у селі. Я розумію село, тому мені і цікавіше, і простіше працювати у такому окрузі.

– Кажуть, від влади по Луцьку балотуватиметься нардеп Ігор Палиця. Спілкуєтесь з ним? І взагалі знайомі з Палицею?

– Спершу скажу, що точно не кандидатура Ігоря Палиці не дозволяє мені думати про можливість балотуватися у Луцьку. Якщо хтось собі так думає.

Самого Ігоря я знаю давно. З 1992 року. Я тоді тільки приїхав у Луцьк, а він був власником фірми «Мавекс». Ми були конкурентами на ринку нафтопродуктів.

Сьогодні ми спілкуємось, знаємось. Розмовляємо достатньо часто, незважаючи на те, що він нині наближений до «ПриватБанку», «Авіас» і так далі, а ми є по суті конкурентами, але це ні про що не говорить. Ми навчилися конкурувати в бізнесі і абсолютно спокійно спілкуватися в житті.

– Опозиція запропонує лучанам голосувати або за «свободівця» Анатолія Вітіва, або «тимошенківця» Анатолія Грицюка. Але Грицюк нещодавно заявляв, що він по Луцьку не йтиме. Як думаєте, у кого більше шансів: у Палиці, якого в Луцьку ніхто не знає, чи у Вітіва або ж навіть у Грицюка? Думаєте, опозиція виграє?

– Шанси мають всі. Я не хочу бути пророком. Сьогодні опозиція має гарну підтримку не лише в Луцьку, а й на Волині загалом.

Але якщо говорити про мажоритарку, то виборці повинні в першу чергу розуміти, що вони голосують за людину, за особистість, а не за політичну силу, яку вона представляє. І тоді інтуїція повинна підказати, чи цьому конкретному кандидату можна вірити, чи він після виборів забуде про людей, яким давав певні обіцянки.

– До речі, яка нині ваша роль у Народній партії?

– Я член Народної партії і заступник голови партії Володимира Михайловича Литвина.

Тут я консервативний. Напевно, це добре. Бо ніхто мені не дорікне, що за останні десть років я змінив п’ять політичних сил, як деякі наші політики.

– Тобто і балотуватиметесь від Народної партії?

– Не знаю. Все залежатиме від того, які рішення будуть прийняті Народною партією.

– Не секрет, що вашим головним конкурентом в окрузі може стати перший віце-спікер Верховної Ради Адам Мартинюк. А він має традиційно сильну підтримку у своєму окрузі. Не боїтесь програти комуністу?

– Впевненість, а точніше самовпевненість – це дорога в нікуди. Знаєте, у бізнесі кажуть: там-то не можна будувати автозаправну станцію, бо поряд є конкурент. Та це ж прекрасно, що є конкуренція.

Адам Іванович може бути моїм конкурентом? А чому це має мене зупиняти? Від сильної конкуренції зрештою виграють тільки люди.

– Ваш бізнес-партнер і найкращий товариш, наскільки я розумію, Степан Івахів теж у Верховну Раду балотуватиметься. Вже втретє, здається. Принаймні такі наміри він має, хоча офіційно не заявляв про це. Рішення брати участь у парламентських виборах ви приймали спільно?

– Партнери по бізнесу не можуть не обговорювати таких речей. А от з приводу того, яким шляхом рухатися, кожен самостійно приймав рішення. Ми в праві кожен за себе вирішувати. І це нормально.

– У разі перемоги, вашої і його, працюватимете в одній фракції?

– Очевидно, що так. Я не уявляю такої ситуації, що ми зі Степаном Петровичем працюємо окремо. Це, напевно, неможливо. Ми дуже багато з ним пережили, тому я не думаю, що політика може нас розділити.

– Івахів нині є членом Партії регіонів і депутатом Волинської облради від цієї політсили. Однак, кажуть, президентська партія не дуже до душі і йому, і вам. Це тому, що «донецькі» не дуже бажають процвітання бізнесу хлопців із Західної України – Єремеєва та Івахіва? Наскільки вам комфортно із Партією регіонів при владі?

– Справа не в комфортності, справа у рішеннях. Якщо людина, скажімо, у Партії регіонів, то хіба вона не має права на власну думку, яка не співпадає з партійною позицією? А якщо партійна лінія нечесна або неправильна? Що тоді? Тихо спостерігати, як на твоїх очах когось обманюють. Це неправильно.

Знаєте, можливо, «донецькі хлопці» і не бажають процвітання бізнесу волинських, але тільки тому, що це їхні конкуренти по бізнесу. От і все.

– Підтвердженням моєї думки є несподівані візити бійців СБУ у офіси групи компаній «Континіум» восени 2011 року…

– Це абсолютно не пов’язані між собою речі. Я вас запевняю.

– А що сьогодні з цими справами? Судитесь?

– Ще тривають розслідування. Справи рухаються. Це життя.

Чому іноземні бізнесмени часто їдуть з України, не змігши тут вести бізнес? Та у них просто немає імунітету до умов, у яких доводиться працювати у нашій країні.

Іноземний бізнесмен не збагне, як до нього може серед білого дня приїхати 300 людей у масках і бронежилетах. Іноземець не готовий морально, для нього це – шок. А для нас це вже звична ситуація. На жаль.

– Ви вже були народним депутатом і навіть головою фракції партії Литвина. Чому знову йдете у Раду? Хочете недоторканності чи мотиви зовсім інші?

– В ідеалі, в розвинутій та цивілізованій країні, народний депутат не повинен бути недоторканним. Депутат може помилятись, а за помилки потрібно відповідати. Недоторканності як такої в принципі не повинно бути, аби людина не відчувала себе богом.

Але наше суспільство, наша вітчизняна політична та правова системи сьогодні просто не готові до того, щоб депутати були недоторканними.

Зрештою, депутат – це законодавча гілка влади. Якщо зняти недоторканність, то виконавча влада, правоохоронні органи зможуть дуже просто впливати на законодавчу владу. Уявляєте до чого це призведе?

Тому, коли політики часто заявляють про необхідність зняття недоторканності, то це просто блеф та популізм.

А у парламенті я би міг і хотів би працювати над законами. Принаймні у аграрній сфері та у енергетиці. Бо це те, у чому я сильний.

– Мені здається, вас раді були б бачити в опозиції. Чи ви так не думаєте?

– Мене кликали в опозицію. Але я вважаю, що наша опозиція дуже часто поводить себе неконструктивно.

Мені прикро спостерігати, коли провладна сила виносить на обговорення якесь правильне рішення, а опозиція не хоче за нього голосувати тільки тому, що це рішення влади. Це нісенітниця. Такого не повинно бути. Бо врешті-решт страждають пересічні українці.

Чому я не провладний і не опозиційний? Я просто маю свою думку. І мені не соромно свою позицію озвучити прем’єр-міністру чи ще комусь. Якщо він неправий, то неправий.

– Якщо на парламентських виборах опозиція переможе, то на користь влади спрацює схема тушок?

– Чи будуть такі спроби? Неодмінно. Але от чи вдасться, я не впевнений. Все залежатиме від того, яким буде баланс сил. Якщо мова йтиме про 25 людей, то схема тушок може спрацювати. Якщо ж питання буде у 45 депутатах, то такі махінації можуть і не пройти.

Мені б дуже хотілося, щоб суспільство не пробачало тушок, які легко можуть змінити політичну силу, побувати у кількох фракціях і напередодні виборів побігти у рейтингову опозиційну партію, аби знову проскочити у Верховну Раду.

– Єремеєв та Івахів у добрих стосунках з волинським губернатором Борисом Клімчуком, який має партквиток Партії регіонів. Як думаєте, після виборів його попросять з посади, про що вже давно ведуться розмови?

– Помилка будь-якого губернатора – думати, що його призначили на посаду назавжди. Гадаю, волинський губернатор такою манією не страждає і розуміє, що посади його можуть позбавити будь-коли.

Якщо говорити про успішність Бориса Клімчука, то я впевнений, що з ним волинянам дуже пощастило. Його сила – у його досвіді. Якби у кожній області був такий губернатор, то й образ Президента виглядав би достойніше.

– Хто, на вашу, думку був ліпшим на Волині за Клімчука?

– Я би не говорив про те, хто був кращим. Волинянам загалом якось щастило з губернаторами. Був тільки один керівник області, якого похвалити важко. Не буду називати. Але з усіма іншими губернаторами можна було успішно працювати.

– Чи уявляли ви себе губернатором і чи очолили б якесь міністерство, якби запропонували?

– Я ніколи не уявляв себе в ролі губернатора. Чи міг би бути губернатором? Міг би. Але, мабуть, на пенсії. Я б тоді вважав, що дозрів до цього і готовий взяти область в руки і жити тільки для людей. Чи хотів би я бути міністром? Ні. Я не бачу себе міністром.

Знаєте, мені дуже подобається Мюнхен. Якось, їдучи в аеропорт цього німецького міста, я задумався, а якби я став президентом, то з чого б почав зміни в країні, аби зробити її такою, як Мюнхен.

Я надовго замислився, але потім прогнав геть цю думку, щоб вона не роз’їдала мені мізки. Бо не «наполеонівські плани» треба будувати, а працювати треба там, де ти знаходишся на конкретний період свого життя. Ставити цілі, досягати результатів, бути ефективним для свого народу.

Розмовляла Ірина КАЧАН (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.