Я готовий до співпраці з волонтерами, але узгодженої, - новий начальник Луцького госпіталю

До війни Луцький військовий гарнізонний госпіталь мав одну із найгірших матеріально-технічних баз серед таких профільних медичних закладів. За два роки з лишком багато, що змінилося: замінені вікна, зроблено частковий ремонт, придбано обладнання. Майже 150 тисяч гривень витратили на ремонт перев’язочних, операційних та санвузлів. Гроші передав Микола Волер з канадської діаспори. Пізніше Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України подарувала Луцькому гарнізонному військовому госпіталю автомобіль для транспортування поранених бійців. Половину суми на «Volkswagen Crafter» 2012 року випуску зібрали волинські та рівненські перевізники.

Загалом госпіталь був під постійною опікою волонтерів. Проте, вони не завжди знаходили спільну мову із керівництвом закладу.

Сьогодні рівно тиждень, як Луцький госпіталь очолив Василь Криворучко.

Приватний нотаріус, а з початку АТО невтомний волонтер Наталія Ариванюк однією з перших завітала до нового очільника луцького госпіталю.

«Зараз знайомлю його з колегами-лікарями, для співпраці, щоб максимально правильно надати допомогу бійцям. До цього нам не вдавалося поєднати діагностику з іншими комунальними закладами. Зараз сподіваюся на розуміння. Скажу лише, що він людина дуже проста і максимально відкрита!» - прокоментувала пані Наталя.

І дійсно, Василь Олександрович залюбки погодився на своє перше луцьке інтерв’ю.

Василь Криворучко працює медичним військовим офіцером з 1995 року. У 1995 закінчив Вінницький Національний медичний університет зі званням лейтенант медичної служби, а через три роки - Медичну українську академію. Найперше доля закинула його у Бердичів, де спочатку працював старшим ординатором операційно-перев’язувального відділення окремого медичного батальйону, а згодом - командиром медичної роти 62-ї механізованої бригади. Потім - у Новограді-Волинському начальником відділення військового шпиталю, заступником начальника госпіталю. У Вінниці спершу був начальником операційного відділення, а згодом – начальником відділення абдомінальної хірургії військово-медичного клінічного центру центрального регіону. З квітня 2014 року рятує життя і здоров’я бійців АТО.

- Десь місяць тому мене викликали і сказали: поїдь до Луцька, подивися як там працюють. Поїхав, подивився, приїхав, доповів. Тільки закінчив доповідь, сказали: готуйся на начальника. І вже через три тижні я приїхав до Луцька.

- Скільки операцій маєте «за плечима»?

- Ой, ніколи не рахував. Заздрю тим хірургам, які мають час вести таку особисту статистику. Пам’ятаю перші свої операції ще будучи інтерном, операції в Бердичеві (переважно апендицит), добре пам’ятаю першу операцію з видалення селезінки, бо такі оперативні втручання в мирний час дуже рідко трапляються. А далі… дуже складний період липень-серпень 2014 року. Тоді в 59-му мобільному госпіталі за цей період зробив біля трьохсот операцій.

- Що має зараз Луцький госпіталь, що ще потрібно, вже аналізували?

- Ще не все оглянув, бо було мало часу. Але, відразу скажу, що багато, що є. Проте це, як удома: хочеться кращий телевізор, автомобіль, щось ще краще. Так само і тут: є чудовий апарат ультразвукової діагностики, хочеться ще до нього датчика, щоб виконувати ехо (УЗД) діагностику серця. Апарат нам подарували нам цього року на 75-річчя. А от датчика для еха серця нема.

Спілкувався із головним лікарем обласної лікарні і він сказав: «Світ на місці не стоїть, і ми маємо лікувати людей на сучасному рівні, сучасним обладнанням». А ще попросив, щоб ми без вагомих причин не посилали до них на ехокардіографію. А то взяли за практику усіх учасників АТО направляти на цей вид УЗД без симптомів хвороби.

Хочеться новий рентгенівський апарат, бо той, що є – ще сімдесятих років. Він працює, але якість знімків вже не та.

Також у нас є хірургічна стійка, що дає змогу виконувати лапароскопічні оперативні втручання, а також гінекологічні.
Щоправда, гінеколога в нас в штаті немає, але це питання часу.

От, що нам необхідно, то артроскопічний набір.

- Знаю, що мали створити бактеріологічну лабораторію. Як з цим?

- Так, є. Зараз ведемо закупівлю реактивів. Лабораторія працює. Загалом ми забезпечені усім необхідним, все в непоганому стані, робимо операції.

- Як зараз із ліжкомісяцями? Вистачає?

- Зараз вистачає. А ще волонтери телефонували, що привезуть 60 нових ліжок. Я кажу, що не треба. Потрібно рахуватися із розписом. Якщо у нас є певна кількість ліжок, то на цю кількість і відповідне фінансування передбачено. Я то можу поставити, і навіть кабінет свій звільню для цього, але хто буде забезпечувати їхню роботу.
Так, був період, що ліжка стояли на коридорі. Але, Слава Богу, не довго це тривало. Так було і літаки транспортні були перевантажені, й вертольоти везли понаднормово, усі тіснилися… такий був час.
А ліжка тут і так чудові. А сказали, що підвезуть нові з тумбочками. Я кажу: не треба. А вони: це нашим хлопцям, старі комусь віддасте. І то ще треба подумати, що з ними робити, бо це нові функціональні ліжка з електроприводом. Це дуже дорогий виріб. Такі не в кожному госпіталі є. А в реанімації то таке стоїть, що я не дозволив включати зайве, щоб просто подивитися. Коли буде пацієнт, тоді піду гляну як працює.

Зараз також переходимо на закупівлю по системі «Прозоро». Воєнком обіцяв допомогти, прислати фінансистів.

- Як із співпрацею з волонтерами?

- Я завжди радий співпраці. Але саме співпраці. Бо є такі випадки, що от везуть медикаменти. Зазвичай, це дуже специфічні препарати, які ми часто не використовуємо, тому що немає пацієнтів із такими захворюваннями. От, той самий «Тієнам», це дуже дорогий препарат (2500 грн. флакон. – авт.). Його потрібно по два флакони на добу. Цей антибіотик застосовують, у крайніх випадках, коли вже все інше не допомагає. І лікувати ним пневмонію, чи давати після грижі… і він лежить мертвим вантажем. І питання: куди його подіти. Починаємо дзвонити: і всім не потрібно.

До речі, останнім часом в лікарняні заклади везуть багато непотребу. І складається враження, що з ціллю саме показати, що «ми привезли!» А коли починаєш відмовлятися, починають ображатися.

Тому з волонтерами потрібно планувати. Ми маємо проаналізувати: яких препаратів і скільки ми використали, скільки нам чого потрібно, що може забезпечити департамент, а що ми не зможемо дістати без допомоги волонтерів.

От, відра. Я вже сміявся, що відра «не вирішуюся». Це і не медичне забезпечення, і тил на це кошти не виділяє.

- То скільки вам відер треба?

- Це також треба порахувати. І теж запланувати, а то завтра всі відра привезуть і не буде їх куди подіти.
Так само і про датчик до апарата УЗД. Можливо, в Міноборони вже передбачили гроші на нього. Я готую проблемні питання, які озвучу в Міністерстві.

Тому треба все узгоджувати. А від допомоги ми не відмовляємося.

- Дякую за розмову, і поменше вам пацієнтів.

Костянтин Яворський (ВолиньPost)

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.