Ігор Єремеєв: «Якщо держава не може допомогти селянам – то має хоча б не заважати»
Проблеми села та розвитку агропромислового комплексу в нашій країні – гостра тема для політичних дискусій при будь-якій владі. Однак ситуація в галузі якісно не змінюється з року в рік. Про першопричини проблем вітчизняного АПК, про варіанти виходу українського села з кризи - розмова з відомим політиком, бізнесменом Ігорем Єремеєвим.
– Ігоре Мироновичу, за час вашої минулої діяльності у Верховній Раді ви були ініціатором значної кількості законодавчих ініціатив у сфері АПК. Тому тема розвитку українського села вам знайома і близька. Як ви вважаєте, чи можна говорити взагалі, що аграрний сектор має майбутнє в Україні?
– Сільське господарство – це галузь, яка здатна зробити Україну сильною, а її економіку – стабільною та, головне, конкурентоспроможною. Це аксіома.
Але, крім економічної складової, у питанні розвитку АПК є ще й соціальна. Українське село сьогодні – це третина населення країни. А ще вчора цей показник становив 60%.
Тому розвиток інфраструктури села, поліпшення життєзабезпечення селян так само повинні стати однією із складових довгоочікуваної реформи АПК.
Інша справа, що практично немає жодного політика чи політичної сили в Україні, які би не говорили про реформу аграрного сектора, але при цьому «віз і нині там».
Чому? Причини три. Перша – це дешевий політичний популізм, друга – немає розумних думок у тих, хто про це говорить, третя – «включається в гру» чиновницький апарат, у якого часто своє, специфічне бачення майбутнього села, прямо пов'язане з особистими інтересами.
– Можете навести приклади такої чиновницької поведінки?
– На жаль, таких прикладів багато. Один із найсвіжіших – конфлікт навколо дотації виробників молока і м'яса. Чиновники боролися за те, щоб дотаційні гроші йшли не безпосередньо виробникам, а через спеціальний фонд, звідки вже потім ці суми повинні були розподілятися аграріям. В результаті такої політики 2011 рік став першим за останні 13 років, коли м'ясо-молочна галузь не отримала ні копійки грошей державної підтримки!
У підсумку істотно скоротилося виробництво молока, відбулося скорочення зайнятості населення на селі та зростання цін в магазинах на молочну продукцію. Чиновникам здається, що виробництво молока – це вкрай прибутковий бізнес.
Але існує статистика, що рентабельність виробництва молока становить 18-24% при вартості кредитування на рівні 17-18%. І це для великих фірм.
Або звернемося до прикладу мита на експорт зерна. Необґрунтовано і невчасно введене або скасоване мито веде до економічних втрат для товаровиробника. І знову ж це робиться чиновниками на догоду лише декільком окремим компаніям, а не в інтересах українського села.
Після цього ті ж чиновники цинічно продукують порожні гасла про перспективи українського села.
– Здоровий глузд переміг в питанні дотацій? Перед Новим роком парламент начебто вніс зміни в діючу систему.
– Зміни внесені, хоча не повною мірою. З нового року переробні підприємства будуть перенаправляти у вигляді дотацій лише 70% від суми ПДВ, а 30% держбюджет таки залишив за собою.
Надалі пропорція буде змінюватися: у 2013 році ці кошти будуть спрямовуватися до спеціального фонду Державного бюджету в розмірі 40%, а на спецрахунок для виплати дотацій – 60%, в 2014 році співвідношення буде 50% на 50%.
Але навіть і це стане відчутною допомогою селянам. Для них ця дотація – хоч якась підтримка.
– А як ви оцінюєте обсяг фінансування, виділеного з держбюджету 2012 року на розвиток сільського господарства?
– Фінансування державою АПК в 2012 році буде найменшим за останні кілька років. У кризових умовах, безумовно, необхідна економія, але економити треба ж з розумом, а не на стратегічно важливих для країни галузях!
Як відомо, в 2012 році буде виділено близько 8,21 млрд гривень на сільське господарство. Цього вкрай мало і, крім того, це – на 20% менше, ніж у минулому році. Причому, з них – 3,7 млрд грн. складає безпосередня (пряма) підтримка сільгоспвиробників. Що ця сума в масштабах країни?
Як підсумок – український сільгоспвиробник знову працюватиме на ентузіазмі, а імпорт в країну іноземної сільгосппродукції буде тільки збільшуватися.
– Але ж була недавня заява уряду про те, що в цьому році держава надасть свою допомогу саме дрібним і середнім сільгоспвиробникам.
– Знаєте, головне, щоб, як то кажуть, добрими намірами не була вистелена дорога до пекла. Які критерії та підходи будуть застосовуватися, щоб визначити наскільки велике, середнє або мале те чи інше сільгосппідприємство?
Дуже нагадує ситуацію з дотаціями для молочників. Допомогу знову хочуть виділяти в «ручному режимі» на розсуд того чи іншого чиновника з Міністерства?
Крім того, потрібно мислити адекватно. При закладеному бюджетному фінансуванні АПК в розмірі 8 млрд гривень повноцінно підтримати розвиток і роботу дрібних і середніх сільгосппідприємств просто нереально. Є ризик того, що все знову зведеться до демагогії.
До речі, я підтримую думки, що висловлюються зараз експертами: єдиний в таких умовах шанс для дрібних фермерів – це об'єднуватися в обслуговуючі кооперативи для підстраховки як при придбанні техніки і засобів виробництва, так і при виході на ринки збуту продукції.
І тоді держава, яка так красиво декларує майбутню допомогу дрібним фермерам, повинна продемонструвати її на практиці і надати таким обслуговуючим кооперативам статус неприбуткових.
– Цілком очевидно, що успіх розвитку аграрного сектора значною мірою залежить від успішності реалізації земельної реформи, яку ніяк не можуть розпочати в Україні. Як ви вважаєте, рішення законодавців про продовження мораторію на продаж сільгоспземель до 2013 року було правильним?
– Швидше, воно було вимушеним. Чиновникам поки що не вдалося набрати обіцяний темп в реформуванні земельної сфери.
Ми бачимо, що за недавніми результатами перевірки Рахункової палати виявилося, що «буксує» навіть одна з найбільш фінансованих програм – Програма видачі держактів на землю в сільській місцевості та розвитку системи кадастру. В рамках цього проекту обмін сертифікатів на держакти на право власності на землю завершується, проте в Україні лише 8% від загального числа власників сертифікатів скористалися правом на безкоштовне отримання такого держакта. Про який цивілізований ринок землі в такій ситуації може йти мова?
До цієї проблеми приєдналася ще плутанина, що виникла навколо обговорюваного зараз в Парламенті законопроекту «Про ринок землі». До нього вже більше 1200 поправок, і в якому вигляді і коли він буде прийнятий – абсолютно не ясно.
Ситуація нагадує старий анекдот: що б радянський завод не виробляв – у нього все одно виходить кулемет. Яку б реформу у нас на державному рівні не ініціювали – при її доопрацюванні на різних чиновницьких рівнях з'являються зміни, ініціативи, пронизані можливостями для самих чиновників!
Отже, на нинішньому етапі можна зробити висновок, що в тому вигляді, в якому зараз намагаються провести земельну «реформу» – це шлях у глухий кут для аграрного сектора. При такому підході ні звичайні селяни, ні фермерські господарства, ні великі аграрні компанії, які, між іншим, зараз платять більше 2 млрд грн. соціальних відрахувань на розвиток села, розвиватися не будуть.
І потрібно усвідомити, що, якщо державі не вистачає зараз коштів виправити кардинально ситуацію в аграрному секторі, то вона повинна хоча б не заважати людям працювати на землі. Це в підсумку і забезпечить гідне життя українського села.
Ірина ГОРДІЙЧУК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.
– Ігоре Мироновичу, за час вашої минулої діяльності у Верховній Раді ви були ініціатором значної кількості законодавчих ініціатив у сфері АПК. Тому тема розвитку українського села вам знайома і близька. Як ви вважаєте, чи можна говорити взагалі, що аграрний сектор має майбутнє в Україні?
– Сільське господарство – це галузь, яка здатна зробити Україну сильною, а її економіку – стабільною та, головне, конкурентоспроможною. Це аксіома.
Але, крім економічної складової, у питанні розвитку АПК є ще й соціальна. Українське село сьогодні – це третина населення країни. А ще вчора цей показник становив 60%.
Тому розвиток інфраструктури села, поліпшення життєзабезпечення селян так само повинні стати однією із складових довгоочікуваної реформи АПК.
Інша справа, що практично немає жодного політика чи політичної сили в Україні, які би не говорили про реформу аграрного сектора, але при цьому «віз і нині там».
Чому? Причини три. Перша – це дешевий політичний популізм, друга – немає розумних думок у тих, хто про це говорить, третя – «включається в гру» чиновницький апарат, у якого часто своє, специфічне бачення майбутнього села, прямо пов'язане з особистими інтересами.
– Можете навести приклади такої чиновницької поведінки?
– На жаль, таких прикладів багато. Один із найсвіжіших – конфлікт навколо дотації виробників молока і м'яса. Чиновники боролися за те, щоб дотаційні гроші йшли не безпосередньо виробникам, а через спеціальний фонд, звідки вже потім ці суми повинні були розподілятися аграріям. В результаті такої політики 2011 рік став першим за останні 13 років, коли м'ясо-молочна галузь не отримала ні копійки грошей державної підтримки!
У підсумку істотно скоротилося виробництво молока, відбулося скорочення зайнятості населення на селі та зростання цін в магазинах на молочну продукцію. Чиновникам здається, що виробництво молока – це вкрай прибутковий бізнес.
Але існує статистика, що рентабельність виробництва молока становить 18-24% при вартості кредитування на рівні 17-18%. І це для великих фірм.
Або звернемося до прикладу мита на експорт зерна. Необґрунтовано і невчасно введене або скасоване мито веде до економічних втрат для товаровиробника. І знову ж це робиться чиновниками на догоду лише декільком окремим компаніям, а не в інтересах українського села.
Після цього ті ж чиновники цинічно продукують порожні гасла про перспективи українського села.
– Здоровий глузд переміг в питанні дотацій? Перед Новим роком парламент начебто вніс зміни в діючу систему.
– Зміни внесені, хоча не повною мірою. З нового року переробні підприємства будуть перенаправляти у вигляді дотацій лише 70% від суми ПДВ, а 30% держбюджет таки залишив за собою.
Надалі пропорція буде змінюватися: у 2013 році ці кошти будуть спрямовуватися до спеціального фонду Державного бюджету в розмірі 40%, а на спецрахунок для виплати дотацій – 60%, в 2014 році співвідношення буде 50% на 50%.
Але навіть і це стане відчутною допомогою селянам. Для них ця дотація – хоч якась підтримка.
– А як ви оцінюєте обсяг фінансування, виділеного з держбюджету 2012 року на розвиток сільського господарства?
– Фінансування державою АПК в 2012 році буде найменшим за останні кілька років. У кризових умовах, безумовно, необхідна економія, але економити треба ж з розумом, а не на стратегічно важливих для країни галузях!
Як відомо, в 2012 році буде виділено близько 8,21 млрд гривень на сільське господарство. Цього вкрай мало і, крім того, це – на 20% менше, ніж у минулому році. Причому, з них – 3,7 млрд грн. складає безпосередня (пряма) підтримка сільгоспвиробників. Що ця сума в масштабах країни?
Як підсумок – український сільгоспвиробник знову працюватиме на ентузіазмі, а імпорт в країну іноземної сільгосппродукції буде тільки збільшуватися.
– Але ж була недавня заява уряду про те, що в цьому році держава надасть свою допомогу саме дрібним і середнім сільгоспвиробникам.
– Знаєте, головне, щоб, як то кажуть, добрими намірами не була вистелена дорога до пекла. Які критерії та підходи будуть застосовуватися, щоб визначити наскільки велике, середнє або мале те чи інше сільгосппідприємство?
Дуже нагадує ситуацію з дотаціями для молочників. Допомогу знову хочуть виділяти в «ручному режимі» на розсуд того чи іншого чиновника з Міністерства?
Крім того, потрібно мислити адекватно. При закладеному бюджетному фінансуванні АПК в розмірі 8 млрд гривень повноцінно підтримати розвиток і роботу дрібних і середніх сільгосппідприємств просто нереально. Є ризик того, що все знову зведеться до демагогії.
До речі, я підтримую думки, що висловлюються зараз експертами: єдиний в таких умовах шанс для дрібних фермерів – це об'єднуватися в обслуговуючі кооперативи для підстраховки як при придбанні техніки і засобів виробництва, так і при виході на ринки збуту продукції.
І тоді держава, яка так красиво декларує майбутню допомогу дрібним фермерам, повинна продемонструвати її на практиці і надати таким обслуговуючим кооперативам статус неприбуткових.
– Цілком очевидно, що успіх розвитку аграрного сектора значною мірою залежить від успішності реалізації земельної реформи, яку ніяк не можуть розпочати в Україні. Як ви вважаєте, рішення законодавців про продовження мораторію на продаж сільгоспземель до 2013 року було правильним?
– Швидше, воно було вимушеним. Чиновникам поки що не вдалося набрати обіцяний темп в реформуванні земельної сфери.
Ми бачимо, що за недавніми результатами перевірки Рахункової палати виявилося, що «буксує» навіть одна з найбільш фінансованих програм – Програма видачі держактів на землю в сільській місцевості та розвитку системи кадастру. В рамках цього проекту обмін сертифікатів на держакти на право власності на землю завершується, проте в Україні лише 8% від загального числа власників сертифікатів скористалися правом на безкоштовне отримання такого держакта. Про який цивілізований ринок землі в такій ситуації може йти мова?
До цієї проблеми приєдналася ще плутанина, що виникла навколо обговорюваного зараз в Парламенті законопроекту «Про ринок землі». До нього вже більше 1200 поправок, і в якому вигляді і коли він буде прийнятий – абсолютно не ясно.
Ситуація нагадує старий анекдот: що б радянський завод не виробляв – у нього все одно виходить кулемет. Яку б реформу у нас на державному рівні не ініціювали – при її доопрацюванні на різних чиновницьких рівнях з'являються зміни, ініціативи, пронизані можливостями для самих чиновників!
Отже, на нинішньому етапі можна зробити висновок, що в тому вигляді, в якому зараз намагаються провести земельну «реформу» – це шлях у глухий кут для аграрного сектора. При такому підході ні звичайні селяни, ні фермерські господарства, ні великі аграрні компанії, які, між іншим, зараз платять більше 2 млрд грн. соціальних відрахувань на розвиток села, розвиватися не будуть.
І потрібно усвідомити, що, якщо державі не вистачає зараз коштів виправити кардинально ситуацію в аграрному секторі, то вона повинна хоча б не заважати людям працювати на землі. Це в підсумку і забезпечить гідне життя українського села.
Ірина ГОРДІЙЧУК
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 28
Останні статті
Олег Бровін: «Сумніваюсь, що мій бізнес комусь цікавий»
05 березень, 2012, 16:36
Назви зупинок у Луцьку: і сміх, і гріх
02 березень, 2012, 12:14
Ігор Єремеєв: «Якщо держава не може допомогти селянам – то має хоча б не заважати»
28 лютий, 2012, 13:41
Анатолій Грицюк: «Перші особи області дали команду, аби розхитати ідилію в партії»
28 лютий, 2012, 11:55
Вода, сніг і зливні труби: директор луцької «комуналки» про розчистку вулиць
27 лютий, 2012, 19:29
Знаю Ігоря Він людина цікава а от інтерв"ю слабке.
И швец, и на дуде игрец.
Це з тих міркувань закупляєш молоко в селян, дешевше за джерельну воду?
-----Оце по "єремеївські" Молодець! Поважаю. Ніколи не боявся правду казати.
1. Бізнесмен створив 15 тис. робочих місць - це багато чи мало? І чи була тут допомога держави? Навряд чи.
2. В бюджеті передбачено на 20% менше дотацій на с/г. А де ж збільшують дотації? Правильно, на утримання АП, ВР та Межигіря. Люди добрі, Вас ПР оббирає як липку, а Ви цього не помічаєте!
Треба підтримувати своїх, власних, місцевих лідерів, а не жити за принципом: мій голос і так нічого не вирішує. Вирішує!
А поливати брудом один одного - це давня українська забава!