Останнє інтерв'ю Ігоря Єремеєва

13 серпня минає рік з дня трагічної загибелі Ігоря Мироновича Єремеєва - Політика, Громадського діяча, Бізнесмена.

Вічна пам'ять про велику Людину, яка залишила яскравий слід в історії України та Волині, назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав.

Це останнє інтерв’ю Ігоря Мироновича 19 червня 2015 року було підготовлене, але так і не було опубліковане. Його мудрі, влучні думки і висловлювання про життя, державу, політику, економіку актуальні і через рік і залишаться такими ще довго.

«ВЛАДА МЕНЕ НЕ ЗАТЯГЛА І НЕ ЗІПСУВАЛА»
- Давайте почнемо з самого початку. У 2002 році Ви вперше стали народним депутатом. На той час Ви уже були знаним бізнесменом, засновником великої компанії. Навіщо було потрібно йти у Парламент?

- Перше рішення балотуватися було досить ідеалістичним. Я завжди дотримувався такої філософії: досить просто переїхати з провінції до Києва, перемістити в столицю бізнес, але набагато важче мати мудрість і знайти сили не покинути край, де почав свою справу, підняти регіон, де, по суті, став людиною, сформувався як особистість і фахівець. Тому, коли в 30 років я вирішив стати депутатом, думав, що, прийшовши у Верховну Раду, зможу гори звернути для Волині.

- А що вийшло? Ось Ви прийшли, Ви ідеаліст, у Вас великі надії. З чим зіштовхнулися?

- По-перше, це тільки з боку народний депутат здається всемогутнім. Насправді, він потрапляє в складний механізм протистояння між різними гілками влади. Дуже часто від однієї людини не так багато залежить. Щоб домогтися результату, потрібна команда.

- І коли Ви це усвідомили, що почали робити? Спостерігати за колегами, їх вчинками, політикою, щоб зрозуміти, хто може стати союзником? Чи обрали іншу тактику?

- Я тоді став народним депутатом від виборчого округу. Був безпартійним. Від Волині на той час народним депутатом була Катерина Ващук, з якою мене познайомив губернатор області Борис Клімчук. Це були останні роки президентства Леоніда Кучми, починалися серйозні протистояння в Парламенті.

Найвпливовішою була фракція «За єдину Україну». Я увійшов у фракцію Аграрної партії, у якої фактично не було ресурсу – ні політичного, ні економічного. І всі пробували її, так би мовити, «розірвати». Нас було 14 осіб, я був наймолодшим. Фракція збереглася, потім з'явилася Народна партія. І вже до закінчення моєї першої депутатської каденції фракція Народної партії складалася з 70 депутатів. А все починалося з 14 людей! І посіяти зерно розбрату у цю фракцію намагалися всі.

- А в чому це проявлялося? Пропонували гроші, залякували?

- Все було. Від залякування та економічного тиску на бізнес через податкову чи митницю до різного роду сумнівних і спокусливих пропозицій.

Був такий досить смішний випадок. Покликав мене дуже відомий, скажімо, ортодоксальний політик (сьогодні він вже на пенсії), і каже: «Якщо ти мене послухаєш і приймеш пропозицію перейти до нас, то дамо тобі двохсотий телефон!» І ще якась маячня.

- Що таке «двохсотий телефон»?

- Державний зв'язок. Такі телефони стоять в Кабінеті Міністрів, наприклад.

- У Вас унікальний досвід: Ви були депутатом за Кучми, Ющенка, Януковича і Порошенка. Як змінювалися ці Парламенти?

- Я вважаю, що кожен наступний склад Парламенту був гіршим за попередній. В першому Парламенті, у який я ввійшов при Кучмі у 2002 році, фракція могла не погодитися з якимось законопроектом. З нами спілкувалися. Без висновку юридичного департаменту Верховної Ради закон не міг потрапити до сесійної зали. І закони були глибшими за змістом. Їх відстоювали в комітетах, у них вносили обґрунтовані поправки.

Давайте порівняємо чинний Парламент хоча б з попереднім. В минулому скликанні я входив у податковий комітет. Приміром, коли приймався закон про трансферне ціноутворення, його в комітеті розглядали чотири рази. І не виносили на голосування доти, доки комітет не затвердив. І після цього в залі його обговорювали ще кілька годин. Сьогодні найскладніший законопроект вноситься в порядок денний за півгодини до розгляду, так би мовити «з голосу», і тут же голосується!

Більшого нігілізму, більшої дискредитації Верховної Ради я не бачив.

- А що сталося?

- Парламент оновився на 70%. Суспільство це вітає, але в Парламент прийшло багато людей, які абсолютно не розуміють, що це – вищий законодавчий орган країни! І кожного разу, коли депутат натискає на кнопку голосування, він відповідає за свою дію перед суспільством. Це почалося ще при Ющенку, коли занадто багато виправдовували революційною доцільністю. Тоді вперше був використаний термін «політико-правове рішення». І пішло! Тоді прикривалися революцією, а зараз війною. Але не можна злом побудувати добро. Якщо ти кожного разу заступаєш за межу, то межа стирається. І коли зло стане абсолютним – тільки питання часу!

Якщо суспільству подобається цей Парламент, то воно рухається в неправильному напрямку. Раду заполонив дешевий популізм.

- Тобто, явище тотальне і гідних нових облич Ви не бачите?

- Ну, чому ж? Своєю позицією, незалежністю мені імпонує ряд депутатів з парламентських новачків. Це – зовсім нове покоління. Вони не бояться відстоювати свою точку зору, в них є внутрішній стержень. Але їх у цьому Парламенті занадто мало. Знаєте, нещодавно прочитав чудову статтю Миколи Томенка про охлократію. Він дуже яскраво пояснює, що таке сьогоднішній Парламент. Депутати зайняті якимось самомилуванням, немає жодної конструктивної думки. Суцільне загравання з публікою. Вважаю, що чим швидше ми переоберемо цю Верховну Раду, тим краще. Я дуже хочу, щоб суспільство нарешті зрозуміло, що популізм політиків не нагодує країну, не створить робочих місць, не підніме рівень життя. Популізм веде до руйнування свідомості, суспільства та економіки.
Коли запитують про моє ставлення до Верховної Ради, я завжди кажу: «Сьогодні вона сама себе дискредитує. І чим швидше переоберемо, тим краще».

З іншого боку, я розумію, що, якщо це відбудеться прямо зараз, то ми не отримаємо очікуваного результату. Сьогодні у деяких політичних сил, головне завдання яких популізм і самореклама в «Фейсбуці», рейтинг ще є. Отже, суспільство ще не усвідомило свою помилку, якщо вірить таким політиканам. Значить, потрібно ще почекати. Питання – коли усвідомить? Коли пенсія буде 400 гривень? Або коли тарифи зростуть в двадцять разів, а курс буде 40 гривень за долар?

Зараз зручно все списувати на війну. Але винна не стільки війна, скільки нездарність тих, хто має реальну владу, небажання і невміння вникати в суть проблем держави. Небажання займатися економікою.

- Ви про Уряд чи про Парламент?

- Я про владу в цілому. Для того, щоб займатися економікою, потрібно сісти, почитати, розібратися, вислухати підприємців. Скажіть, хто і коли востаннє проводив нараду з аграріями перед посівною? А з машинобудівниками або, приміром, будівельниками? Нікому це не цікаво, бо ж тоді не залишиться часу для самопіару, на голослівні заяви або нікчемні законопроекти.

Ми за чотири роки переживаємо другу економічну кризу. У цьому винні не прості громадяни, а еліта, яка взяла на себе, по суті, політичну та економічну відповідальність.

Ось, наприклад, наша фракція «Воля народу» відстоює індексацію пенсій і соцвиплат. Адже це теж, з одного боку, можна назвати популізмом. Але, якщо розібратися, говорячи про індексацію пенсій, ми стимулюємо Уряд займатися економікою, а не існувати, як утриманці, від кредиту до кредиту. Щоб індексувати пенсії, необхідно наповнити Пенсійний фонд. Щоб його наповнити, потрібно заплатити зарплату. Щоб її заплатити, треба створити робоче місце. А для цього слід займатися економікою.

Так, бюджет в цьому році заявлено профіцитний. Але ви ж розумієте, звідки береться профіцит. Зросли ціни, зросла база. На заправках WOG бензин два роки тому був втричі дешевший.

Правильно. Ми платили 240 євро акцизу на тонні. Це було трохи більше 2 000 гривень, а сьогодні – 6 000. Держава отримала більше податків, то чому не може проіндексувати пенсії? Куди зникають гроші?

- Назвіть три кроки Уряду, які вважаєте найбільш руйнівними.

- Перше: не знижено податковий тиск.

Друге: Уряд не підтримав банки, це призвело до того, що люди почали забирати депозити і «поклали» банківську систему. Уряд може сказати, що Нацбанк – це Президент, але це – взаємодія влади.

Третє: зараз модно говорити, що немає реформ. Я б сказав трохи по-іншому. Не зроблені висновки з досвіду минулих років, не змінилися стандарти і підходи. Наведу яскравий приклад. Уряд, захлинаючись, розповідає про дерегуляцію. До Парламенту був поданий законопроект О. Кужель про скасування близько 40 різних дозвільних нормативних документів, що ускладнюють ведення бізнесу. І що бачимо в результаті – «Народний фронт» не підтримав законопроект. Чи можна говорити, що виконавча влада консолідована? Наскільки просто домовитися Кабміну і Адміністрації Президента?

Якоюсь мірою консолідована. Але тільки через те, що є зовнішня агресія. Але деякі рішення засвідчують, що всередині є конкуренція. Це не секрет, і це бачить вся країна.

- При Кучмі було по-іншому?

- Очевидно, що була вертикаль влади.

- А зараз ні?

- Зараз немає. Хоча знаєте, чому я підтримую парламентсько-президентську республіку? Такий устрій змушує знаходити компроміс. Апріорі повного взаєморозуміння у влади в такій системі бути не може. Адміністрація Президента завжди жадає більше повноважень, а у парламентсько-президентській республіці більше повноважень в Уряду і Парламенту. Є фундаментальний конфлікт. І тільки мудрість всіх сторін здатна його розв’язати.

Якщо є жорстка вертикаль, то у влади завжди є спокуса переступати межу. Якщо жорстка вертикаль, значить, ти сам приймаєш рішення. І ймовірність помилки зростає. Коли гілки влади балансують між собою, то доводиться шукати компромісне рішення. Щоб прийти до компромісу, потрібно спілкуватися, і лише так можна знайти істину.

- Часто буваєте в окрузі?

- Дуже часто. Адже я живу в Луцьку. Це означає, що кожні вихідні я там і приймаю людей. У мене немає причин уникати зустрічі з виборцями, не соромно дивитися їм в очі, тому що я з ними завжди чесний, не називаю чорне білим. Якщо сьогоднішній Уряд не працює, а займається популізмом – я про це прямо говорю.

- Ви – співавтор законопроекту про звільнення О. Квіташвілі і О. Павленка (міністри Уряду А. Яценюка на дату інтерв'ю – ред.). Чому саме ці міністри?

- Вони не професійно виконують свою роботу. І це бачиш саме тоді, коли приїжджаєш в округ.

- Як?

- В медицині – хаос. Про сільську медицину – взагалі мовчу. Можливо, це і не пов'язано особисто з О. Квіташвілі. Але нічого не змінюється. А якщо нічого не змінюється, то ситуація відкочується назад, руйнується навіть те, що було.

- А до О. Павленка які претензії? Що сталося з полями? Вони ж у Вашому окрузі приватні?

- Справа не в приватних полях. Аграрний – це єдиний сектор, який зараз дає валютну виручку країні. До цього потрібно ставитися відповідально. Поки інші галузі економіки в занепаді, треба плекати сільське господарство. І сьогодні, коли йде посівна, вже звучать прогнози, що врожай буде гірший, ніж в минулому році. А чому? Що сталося? Аграрії підтвердять, що такої погоди та кліматичних умов для зернових останні десятиліття не бачили. Ідеальні умови! І температура, і волога. То ж чому гірше?

Чому ми цим не займаємося? Чому Павленко не наполягає в Кабміні: «Давайте, зберемо аграріїв, виділимо кошти, дамо кредити під пільгові проценти, закупимо добрива, забезпечимо нафтопродуктами, а вони принесуть нам валюту!». Але ж ні, мабуть, філософія така: аграрії ж багаті, тож самі виживуть. Восени результат побачимо.

- «Воля народу» одразу стала в опозицію?

- Не зовсім так. У минулому скликанні Парламенту я був одним з лідерів групи «Суверенна європейська Україна», яка в лютому 2014 р. увійшла в коаліцію «Європейський вибір». У сьогоднішньому скликанні наша група депутатів-мажоритарників теж була готова увійти в коаліцію. Але коли почалася кампанія по розподілу комітетів, в якій всупереч регламенту опозиції не дісталося жодного комітету, навішування ярликів на депутатів, «підкилимна метушня» – ми зрозуміли, що не можемо бути в такій коаліції. Але ми – конструктивна опозиція. В годину війни неприпустимо оскаженіло все критикувати або показово «рвати на собі сорочку» перед телекамерами.

- Тобто, «Воля народу» поводить себе, як відповідальна політична еліта?

- «Воля народу» поводить себе, як конструктивна опозиція, яка, за визначенням, готова на співпрацю з правлячою елітою для вирішення болючих проблем країни і громадян. Імовірно, що ми недосконалі, робимо помилки. Але хтось повинен показувати приклад адекватної поведінки в Парламенті. Суспільство це оцінить, повірте, і знадобиться не так вже й багато часу для цього.

- А що об'єднало Вашу групу?

- По-перше, ми всі – мажоритарники. По-друге, за кожним з нас стоять тисячі людей. Вони працюють в компаніях, нами створених. Ми розуміємо, що значить заробити і заплатити людям зарплату. Ми розуміємо, що таке сотнями вислуховувати в округах скарги людей і прохання про допомогу, і, головне, надавати людям цю допомогу. Дуже пригнічує, коли людина, не посадивши жодного дерева, не попрацювавши у бізнесі ні дня, після закінчення інституту усе своє свідоме життя безробітна і раптом «на хвилі» потрапляє в Парламент, виходить на трибуну і розповідає, як країні треба жити. Це нігілізм і повна безвідповідальність – ні більше, ні менше. Жодної власної думки. Тому вони так швидко стають маріонетками в чиїхось руках.

- Політика допомагає бізнесу?

- Заважає.

- Як?

- На зустрічі з виборцями навів такий приклад. Єремеєв-підприємець допомагає на мільйони гривень армії – молодець. Відбудовує округ, ремонтує школи, дороги, ФАПи – хороша людина. Але якщо Єремеєв-політик допоміг армії чи округу – значить, десь щось вкрав, а тепер піариться. У цьому абсурдність ситуації.

- А бізнес допомагає в політиці?

- Так. Знання, досвід, розуміння людської психології. Тому я вважаю, що потрібно законодавчо заборонити бути народним депутатом більше двох скликань. Щоб не тупіли в Парламенті, не перетворювалися в чинуш, які будь-якою ціною будуть триматися за Раду.

Тому я вдруге не пішов у Парламент – свідомо пропустив скликання, щоб зрозуміти, що влада мене не затягла і не зіпсувала. І наступного разу, після того, як відпрацюю депутатом п'ять років, не буду балотуватися. Просто більше не хочу цим займатися. Не готовий жити постійно в політичному болоті.

- А як же проект партії «Воля народу»? Кинете людей, яких зберете в партію?

- Ні. Просто не буду депутатом. Буду членом партії.

- Багато депутатів, для яких Парламент – це бізнес? Як влаштований парламентський бізнес?

- У всьому світі є таке поняття, як лобізм. В багатьох цивілізованих країнах, в тому числі і в США, є навіть законодавчі акти, що регулюють лобістську діяльність. Чомусь у нас це слово має негативне забарвлення. Але лобізм – це один з невід'ємних елементів політики.

У США є офіційні рахунки у політиків і партій. Ці гроші використовуються на передвиборчі кампанії, немає ніяких проблем. У нас це зведено до якоїсь підкилимщини. А по суті – корупції. Ось і виходить, що багато новоспечених депутатів, з одного боку, офіційно декларують пару тисяч гривень доходу на рік, а з іншого – ходять з сумками за 7000 євро.

- А багато депутатів, які йдуть в Парламент задля цього?

- В минулих скликаннях було менше. У цьому – досить багато.

- Зараз голоси багатьох депутатів купують?

- Я б не сказав. Більше людей, які до цього готові. Я нікого не звинувачую. Просто спостерігаю, розумію і бачу, що говорять окремі депутати. Розумію, що за їх заявами стоять конкретні люди і що вони лише добре оплачувані маріонетки в чужих руках. Я от не розумію, як можна купити Єремеєва!

- Ви лаєте Парламент. Але Парламент – це дзеркало суспільства.

- Саме так. Пора усвідомити, що влада і суспільство створюють єдину картину держави. В нашому випадку – це «королівство кривих дзеркал». Відбувається люмпенізація суспільства – люмпенізується і Парламент.

- А в чому виявляється люмпенізація суспільства?

- По-перше, інформпростір спрощується і стає примітивним до краю. Тобто, система впливу стає примітивнішою. Частина сьогоднішньої молоді, з одного боку, соціально активна. Але з іншого – не хоче заглиблюватися в суть того, що відбувається. Вона перестає читати, живе в Інтернеті.

Ми сприймаємо гігабайти інформації примітивно і плоско. Так втрачається індивідуальність. Мало того, люди настільки вживаються в цей примітивізм, що на глибоке у них не вистачає терпіння. І книга в 30 сторінок стає непосильним бар'єром.

- Як ставитеся до книг?

- Ніякий ґаджет не замінить книгу. Мені 47 років. Я намагаюся прочитати хоча б 2-3 книги в місяць. І з жахом питаю себе, чому не робив цього так наполегливо 24 роки? Вся мудрість цивілізації – в книгах.

- Яку зараз читаєте?

- Закінчив «Сповідь економічного вбивці». Купив в Парламенті на розкладці, до речі. У цьому місяці дочитав «Шантарам» Р. Д. Робертса, вчора закінчив Д. Бикова «Залізничні оповідання» (щось цікаво, щось ні). Сьогодні почав «П'яте колесо» О. Солженіцина. Минулого місяця його ж «Раковий корпус» прочитав. Це – шедевр!
Звичайно, не пропускаю жодної серйозної книги про бізнес. Стів Джобс Річард Бренсон, кілька книг про Apple, Toyota. Ця література допомагає. Але і художню обов'язково треба читати.

- Фотографією, як і раніше, займаєтеся?

- Так. Але після революції немає часу обробляти. Знімаю. Фото поки просто в архіві лежать.

- А що знімаєте? Є якийсь улюблений жанр?

- В основному пейзажі. Це – один з найскладніших видів фотографії. Пейзаж, по суті, знімається або за 30-40 хвилин до сходу або через 20-30 потому. Те ж саме і з заходом. За годину до заходу сонця або через 40-50 хвилин опісля. В інший час доби пейзажна фотографія, як правило, не робиться.

Непроста пристрасть, але дуже захоплююча. Проте зараз такий час і таке завантаження, що хобі доводиться жертвувати.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.