Анатолій Грицюк: «Перші особи області дали команду, аби розхитати ідилію в партії»
Волинський осередок «Батьківщини», як і партія загалом, переживає не найпростіші часи: лідер організації – під арештом, з-поміж колишніх союзників виявилося чимало «відступників», а на носі – важка виборча баталія.
Тим не менше очільник Волинської організації партії Тимошенко Анатолій Грицюк, схоже, випромінює оптимізм. Каже – «прорвемося».
Зустрітися з Анатолієм Петровичем випало суботнього ранку. Грицюк попросив прийти о пів на дев’яту: каже, як і колись просинається рано, і починає свій робочий день не пізніше восьмої, і раніше за колег по офісу.
Автору випало потрапити в обласний штаб партії вперше за увесь час її опозиційного статусу. Не могли не впасти в око зміни: кімнат, які займають штатні партійці, поменшало. Кажуть, оренда дорога.
У самого Анатолія Грицюка – менший офіс. Проте табличка солідніша (однопартійці кажуть – «символічна») – «Народний депутат». Грицюк пояснює, що цей кабінет раніше був приймальнею народного депутата. Тепер тут не лише приймальна, а й робоче місце Анатолія Грицюка.
МЕНІ КВАРТИРА НЕ ТРЕБА, ТО ДЛЯ ОБЕЗДОЛЕНИХ
– На останньому своєму засіданні одна з комісій Волиньради вирішила виключити Анатолія Грицюка зі списку осіб, яким можуть надати квартиру. Вам справді так потрібна квартира у Луцьку?
– Ні, чуєте, абсолютно! Розумієте, це просто дезінформація. Я вам розкажу ситуацію.
Це питання 3-річної, а може й 4-річної давнини.
Сталося так, що коли ще я працював головою обласної ради, ми в обласній раді зібралися, і люди кажуть: працюємо в обласній раді 15 років і не отримуємо квартири.
Я попитав депутатів: як ви дивитеся, якщо, допустим, голові обласної ради одну кімнатку вирішити? Навіть Борис Петрович сказав: «Це правильно, треба! Як? Щоб голова не мав навіть де передітися?» І ми склали список людей, які гостро нуждалися в житлі.
До цього списку долучили людей, які по 15 років ходять по чиновницьких кабінетах, і їм відмовляють черствими бюрократичними відписками. І ми зробили з 14 чи 15 людей свого роду такий кооператив, до якого увійшло 4 працівники обласної ради, в тому числі і я, і ще 10 людей. Це люди, які їздять на колясках, які по 52 роки пропрацювали в лікарнях і не отримали квартиру і уже, можна сказати, живуть в гуртожитках.
Жіночка, скрипаль з «Кантабіле» Товія Рівця, значить, яка була запрошена з іншої області, і її надурили, що можна отримати квартиру. Лікар Жибак Ігор, якого також запросили на роботу з гарантією, що дадуть квартиру. Так само Лис, теж з жінкою письменники. Сім’я, де 14 діток, а вони живуть в одній кімнаті. І оці такі знедолені люди і ми створили свого роду кооператив.
Але будівельники нам запропонували варіант: давайте ви оголосіть конкурс. Тим більше, що як ми оголосили конкурс, то сталося так, що в конкурсі прийняли участь три організації будівельні.
І з будівельною організацією ми заключили угоду, що ми виступаємо від нашого колективу з земельною діляночкою, вони будують на цій земельній діляночці будівлю і дають певну площу в межах 14 однокімнатних квартир.
Щоб прискорити, ми пішли шляхом, який нам запропонував Чорнуха Віктор Григорович, провідний будівельник (голова правління ВАТ «Луцькрантехмонтаж», – ред.).
Він каже, що по такій схемі сьогодні працюють служба безпеки, прокуратура, міліція. Вони беруть земельну діляночку, знаходять будівельну організацію, вона будує і дає певну кількість квартир і все.
У 2009 році обласна рада звернулася до Луцької міської ради з проханням виділити земельну ділянку. Виготовили проектно-кошторисну документацію і містобудівельне обґрунтування…
– І де ця багатоповерхівка? Вона побудована?
– Ні!
– А чому нічого не вийшло?
– Вийшло так, що в даний час заключена угода з будівельною організацією, яка виграла конкурс.
Але я вивів себе з того списку. Є сьогодні проект рішення, яке я подам на сесії, – і там немає мого прізвища. Тому що я вже не є головою обласної ради, я себе виключив зі списку з мотивів для людей, які мають критичні умови проживання.
Але я побачив, що цих людей почали дурити, шукати подлог, аби їх зі списку вивести... Розумієте, оцей колектив людей затратив гроші на виготовлення проектно-кошторисної документації, на архітектурно-будівельне обґрунтування...
– Хто хоче вивести тих обездолених людей зі списку?
– Ну, сьогоднішня облдержадміністрація, заступник з гуманітарних питань. Він сьогодні ревізує і каже: чого ці люди, а не сироти? Немає питань, сиротам треба дати, тому хай держадміністрація розв’язує це питання! Але ці люди вже очікували 3-4 роки.
Спекулюють сьогодні Клімчук і йому подібні, що ніби там є Грицюк. Мене в списках немає, я на квартиру не претендую.
Угода була підписана, ще коли я був головою обласної ради. Але вони починають зараз все робити для того, аби цей список порушити. То мені навіть прикро перед тими людьми, які були обнадіяні, що їм щось дадуть.
Там є отака жіночка, прізвище Баран. Вони її виключають зі списку, а вона – Герой соціалістичної праці. Вона гірко пропрацювала в сільському господарстві багато років. Вона знедолена і каже: «Я хочу хоч на старість мати куточок». А вони просто сьогодні не мають за що вчепитися до мене і побудували, що Грицюк хоче квартиру. Не треба мені квартира!
В той період мені сам Клімчук казав: «Анатолій Петрович, ти ж не маєш квартири. Давай тобі якусь кімнатку виділимо. Ми будемо тебе підтримувати». А сьогодні він на цьому спекулює, будує всякі лжеверсії.
Войтович Володимир мені чітко сказав, що гарантує, що ці люди, які йдуть по списку, отримають. Ви уявляєте? Сім’я, де 14 дітей! Йому всі обіцяли, що допоможуть. Ці люди, які у списку, роками живуть в жалюгідних умовах, і їх отак футболять.
Там жодна людина мені не брат, не сват, не родич, а нужденні.
ЗАЛИШИВ У РАДІ САМОВАР 18-ГО СТОЛІТТЯ
– З 2006-го по 2010-й ви були головою облради. Тепер просто один з депутатів і заодно голова осередку опозиційної партії. Вам важко було перелаштовуватися?
– Ні! Чому важко? Ну дивіться, будемо говорити відверто і щиро. Виборні посади є виборні посади. Вони не те що успадковуються.
Я був свідомий того, що після виборів може бути і негативний результат. Ведення переговорів мені вже показало, що ми не набираємо більшості. Потім надія з’явилася, але, на жаль, зрадило декілька таких людей, які клялися, присягалися, що вони по-новому мислять, але пішли під владу.
Я абсолютно не хворобливо це переніс. Вічних посад не буває.
– Чим відрізняється ваш теперішній робочий день від того, який був, коли ви були головою ради?
– Практично майже не відрізняється. Тому що я встаю в три години ранку…
– Скільки ж часу ви спите?
– Я засинаю, розумієте, в десять вечора і мені цілком вистачає. З третьої ночі до шостої години я читаю, помічаю собі, пишу, а потім хазяйную, миюся і їду на роботу.
– Особисті речі на старому місці роботи залишилися?
– Я вам хочу сказати, що мені особисто в Закарпатті хорошу картину подарували знаменитого автора. В Донецьку, коли я возив депутатів, мені особисто подарували великий красивий самовар 18-го століття. Хорошу картину подарували з Верховної Ради. Я всі ці речі залишив в обласній раді.
– Не шкода?
– Та Боже, знаєте, це ж таке… Мені дарували як голові і при тому підкреслювали, що це вам особистий дарунок. А я їх позалишав там і не жалію абсолютно.
– А може, ви залишили їх, аби вернутися? Знаєте, є така прикмета.
– Ну… Життя покаже.
ВЛАДА ЗАСТОСОВУЄ ПРОТИ КІНДЕРА ПОШЛІ МЕТОДИ
– Коли ви ще були головою облради, ви працювали з губернатором Борисом Клімчуком пліч-о-пліч і ніби добре ладнали. Зараз – більше конфліктуєте. Так все-таки: ви тоді справді спрацювалися чи просто вміло приховували конфлікти?
– Я вам скажу відверто. Я працював з Бондарем, з Романюком. Наші посади дані нам для того, щоб вирішували доленосні питання територіальної громади. Мені немає різниці, чи Клімчук чи Француз, чи будь-хто. Якщо людина не конфліктує, не надуває щік – я завжди «командный игрок».
Але коли губернатор строїть із себе пупа землі і вважає, що він самий розумний, то я завжди горджуся тим, що маю власну точку зору і не буду прогинатися, як зараз дехто робить, аби лиш не образити фігуру голови обласної державної адміністрації.
Я вважаю, що голова обласної ради – посада вища. Тому що людина обрана територіальною громадою, а голова держадміністрації – це президентська виконавча влада.
Тільки, на жаль, так у державі поставлено, що губернатори себе строять першими особами, і в більшості обласні ради у них стають підрозділами обласної адміністрації, або ж декоративними.
Клімчукові це комфортно. Ви ж знаєте, що він завжди підбирає біля себе людей нижчих від себе ростом. Це в нього така манія, бо він не хоче блякло виглядати на фоні людини солідної постави. Він завжди підбирає людей нижчих і з певними, на його думку, вадами. Він не любить, аби хто домінував в зовнішньому вигляді по відношенню до нього. Манія така.
– А голова облради Володимир Войтович…
– Я не коментую Войтовича. Як він поводиться – це хай оцінюють люди. Я, повірте, із-за скромності не коментую їхніх взаємовідносин.
– Який результат ваших судів з Клімчуком? Пам’ятаєте, під час сесії 29 грудня Борис Клімчук заявив, що подасть на вас до суду за те, що ви сказали, нібито його племінника заарештували під час «масок-шоу» на митному посту «Луцьк».
– А Клімчук на мене в суд ніколи не подавав. От ви говорите про мій депутатський запит відносно 4 чи 5 пунктів. Я тоді подав депутатське звернення на СБУ, на прокуратуру. Тоді Клімчука це до білизни лиця розлютило. Він каже: я на тебе подам в суд. А за що подавати, якщо я задав суттєве питання?
І от з прокуратури генеральної прийшли відповіді, що дійсно я прав, бо це факти, які підтвердилися.
Ми ще з Клімчуком судимося по «Волиньагролісу».
– І який результат у цій суперечці?
– Ми програли адміністративний луцький суд. Цього слід було чекати. Чому? Тому що судова система сьогодні підкаблучна владі. Я маю на увазі, єдиний вільний суд в нас апеляційний. Який, можна сказати, судить згідно з законом.
Ми подали апеляцію у Львів по лісам і ще десь маємо розглядати цю справу. Але вона вже втратила в багатьох інтерес. Бо люди вже виведені із системи «Волиньагролісу». Вони порозходилися, їм пообіцяли, що дадуть роботу, а їх скоротили. 10% людей залишилося, решта шукає роботу.
Це поглинання було несправедливе. Я обов’язково з цього приводу виступлю на сесії, бо це була хибна позиція, рейдерська з боку голови держадміністрації.
– Нещодавно у своєрідний «касетний скандал» потрапив ваш однопартієць, ковельський міський голова Олег Кіндер. В інтернеті з’явилися аудіозаписи, де чути голос, схожий на голос Кіндера. З контексту розмови стає зрозуміло, що мова йде про оплату за певне рішення міської ради. Там звучить і ваше прізвище. Як ви прокоментуєте ці записи?
– Знаєте, я можу сказати лише одне. Кіндер Олег Олексійович виграв суди з приводу оцієї возні, яка навколо нього твориться. Цілеспрямована робота сьогоднішньої влади на Кіндера Олега Олексійовича, як потенційного кандидата по Ковельському виборчому окрузі. І тому діюча влада використовує всякі методи, пошлі методи, аби дискредитувати людину, її очорнити і все таке інше. Я не беруся коментувати. Сьогодні сфальсифікувати, зробити якісь записи і все таке інше при нинішніх технологіях – елементарно. Головне, що суд в цій справі поставив жирну точку, і Кіндер Олег виграв справу.
– Це ви маєте на увазі скандал з підприємцем, котрий звинувачує Кіндера в хабарництві?
– Наскільки я розмовляв з Кіндером, то він сказав мені, що то все надумана тема, а суд розібрався, на чиєму боці правда.
– От бачте, кажете про жирну крапку, а щойно говорили мені про корумповані суди...
– Нє, якщо ви стверджуєте, що не корумповані, то я вам хочу сказати, що часто-густо, подаючи справи, судді наперед кажуть, що отримали команду, аби рішення було таке.
Сьогодні криштально чистий на Волині апеляційний суд, який очолює Філюк Петро Тодосійович. Тому що там люди працюють згідно закону.
– Чому ж у справі Кіндера судді не «отримали команду»?
– Бачте, Кіндер мав доказову базу, яку опротестувати не зміг ніхто.
МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ «ТАВРІЯ» НЕ МЕНШЕ, НІЖ «КРАЙСЛЕР»
– Бачила в інтернеті фото, де ви – за кермом «Таврії». Що це за машина?
– Це машина, яка належить нашій партійній організації. І я цією машиною їжджу, виконую обов’язки голови партійної організації. Я їжджу в райони, по Луцьку. Наші люди користуються машиною, коли приходить агітаційний груз, розвозимо його. Це машина партії.
– Вам не тісно в «Таврії» після службового «Крайслера» голови облради?
– Для мене машина – це засіб пересування, а не предмет розкоші. Я ніколи не страждав манією оригінальних машин. Мені треба їхати робити роботу, і я не тішуся тим, що там: «Мерс», «Крайслер». Мені головне, аби вона їхала.
Не плачу і не страдаю, я вам серйозно говорю. Мені з «Таврією» комфортно, зручно, вона малолітражка. Хтось, можливо, кепкує, іронізує… Зря! Машина вітчизняна, вона придбана ще десять років тому нашою партійною організацією.
– І ще щодо вашого «спікерського» минулого… Депутат облради Ігор Гузь був одним ваших постійних опонентів. Тепер же – пліч-о-пліч підписуєте спільні меморандуми. Змінили ставлення один до одного чи просто політична кон’юнктура?
– Бачте, в той період Ігор Володимирович (хоч він і зараз – молодий і красивий!) був значно молодшим. І він не виконував свою волю, а виконував волю тих, які, образно говоря, натравлювали його: «Йди скажи!»
Скажу вам щиро: нормальні, чисто людські відносини в мене можуть бути і є, коли я відчуваю, що люди зі мною розмовляють на рівних, що не ставлять себе вищими. Я все життя практично працюю на керівних посадах і завжди налагоджую гарні дружні відносини, не було ворогів. Робочі шороховатості ми ліквідовували і консолідували свої зусилля на поставлені цілі.
І сьогодні Ігор очолює штаб, там головою партійної організації є Пиза. В нас спільні інтереси і один девіз: «Україна понад усе!». Я не обіжаюся абсолютно, що він, будучи юним, виходив на трибуну і говорив. Говорив, можливо, і не те, що думав, а те, що йому нашіптували у вуха: «Піди скажи, аби дразнити Грицюка».
– Ви – політик зі стажем. Не боїтеся, що молодші політики вас «підсидять», «перетягнуть покривало популярності» на себе?
– Бачте, я в міру необхідності зустрічаюся з журналістами. Я ніколи не стараюся вийти на телебачення, аби «замалюватися». Я вважаю, що я очолюю солідну партійну структуру і при необхідності я виходжу на трибуну, даю запити. А попусту виходити, аби постояти в телевізорі, аби мене побачили волиняни… Я без причини до трибуни не йду.
Повірте, я себе комфортно почуваю. Мені взагалі не соромно ні за минуле, ні за майбутнє.
– Ви якось казали, що готові взяти депутата облради від Партії регіонів Петра Проня своїм заступником, якщо залишитися на посаді голови облради. Звідки така довіра до цього регіонала?
– На моє глибоке переконання, Петро Якович переосмислив ідеологію в нинішній партії і далеко не мислить такими категоріями, як її перші особи в Києві і перші особи тут. Мені отак здається.
Якщо ви помітили, то Петро Якович майже не виходить на трибуну. Він мудрий життєвим досвідом, дивиться і думає: куди я попав? Це мені так здається.
Я НЕ ПОВИНЕН БУВ БУТИ КАНДИДАТОМ ВІД «БАТЬКІВЩИНИ»
– Кажуть, що восени 2010-го ви не виграли вибори на пост луцького міського голови тільки тому, що не домовилися з діючим на той час мером і заодно кандидатом Богданом Шибою. Що стало каменем спотикання?
– Я йшов на вибори з великим запізненням. Якщо Микола Романюк пішов з посади і працював на перспективу, то у нас випала з обойми людина, яка мала бути йому на противагу. Ця людина поїхала в іншу область.
– Хто ця людина?
– Ну, це вже не так суттєво. Отож ми змушені були шукати альтернативу. Коли кинулися: а партійна організація сказала, що нікого немає. Але, кажуть, давай будемо пробувати висувати тебе.
Хтось каже, що це не вдало. Але з 18 кандидатів я взяв 2-ге місце, зробив 118 зустрічей, побував в багатьох колективах, я вивчив дуже добре географію Луцька. І сьогодні, йдучи по Луцьку, зі мною здороваються люди, я не зря з ними зустрічався, декларував позицію нашої політичної партії.
Знаєте, не всі ж завжди виграють, але той показник був непоганий. Я був впевнений, що якщо ми не об’єднаємося, то, звісно, не переможемо.
Дійсно, Богдан Павлович і Мельник Євген якби зняли кандидатури в користь мене, то ми, безперечно, би виграли вибори.
– Так були у вас домовленості з іншими кандидатами?
– У нас була така домовленість: у кого буде по соціології кращий рейтинг після Романюка, то він має стати єдиним кандидатом. Були домовленості про посади заступників.
– А чому не домовилися?
– Вели переговори разів чотири, розумієте, і мої керівники штабу зустрічалися. На жаль, не знайшли порозуміння.
– У якому стані зараз майданчики, які ви відкривали напередодні виборів?
– В хорошому.
– Ви їздите їх оглядати?
– Обов’язково. Приємно, що люди після прийняття цих майданчиків доглядають за ними, підфарбовують. Все найкраще – дітям.
– Ви були б кращим мером, ніж Микола Романюк?
– Ну слухай, я не можу так казати: кращим, не кращим... Я не хочу коментувати цієї теми.
- Просто знаєте, нічого дивного не було б у тому, якби ви дивилися на ситуацію, в якій сьогодні працює луцька мерія (передусім веду мову про нестачу грошей у бюджеті як причину багатьох інших проблем) і казали б: «Хух, слава Богу, що я не виграв вибори і я не мер».
– Ні, бачте, мені здається, що обласний центр – місто Луцьк – має досить високі потенційні можливості. Чому? Тому що тут сконцентровано все: наука, промисловість, банківський потенціал. Тому мені здається, потенційні можливості Луцька на сьогодні недостатньо використовуються.
Владі треба більше працювати над інноваціями інвестиційного введення. Тільки балакають і проводять семінари, тренінги, а реально не можна пощупати нових інвестицій, які прийшли.
Друге питання: розуміючи і знаючи, що освіті не вистачає майже 30 мільйонів, і голосувати за бюджет – це, мені здається, просто безхребетність. А на що сподіватися? Треба було не приймати такого бюджету, ставити питання перед Києвом: нам не вистачає по наших прогнозних показниках. А то явно розуміючи, що не вистачає – і голосувати, і виходити з бюджетом на сесію. Мені здається, що це слабкість перших осіб міста.
– Готові давати якісь поради діючому луцькому голові – як господарник?
– Я ще раз кажу: мені здається, на моє особисте бачення, треба займатися реальніше притягуванням інвестицій у розвиток міста Луцька. От я вчора їхав через місто Рівне. Я хочу сказати, що колись при Кривицькому місто Луцьк декілька разів виходило переможцем на всесоюзних номінаціях, на тих чи інших конкурсах. Сьогодні Рівне по розвитку соціальної інфраструктури, облаштуванні міста, чистоті міста, по самих архітектурних підходах в організації вулиць – значно краще, ніж місто Луцьк.
Тому я це відношу як недосконале керівництво мерів, в тому числі і Шиби.
– До речі, останнім часом вас можна помітити у сесійній залі міської ради. Чому туди ходите?
– Справа в тім, що я побачив, що в нас трішки є розбалансування роботи депутатської фракції. І я вирішив прийняти участь в декількох сесіях, аби подивитися і побачити роль і місце кожного депутата в активності на сесіях. Аби не просто на бюро і засіданнях фракції бути присутнім, а побачити, як живуть депутати нашої фракції, яка співпраця, як вони вирішують ті чи інші питання. Оце якраз і є моя роль – зцементувати нашу фракцію.
– Кажуть, фракція «Батьківщини» у Луцькраді розколота – на так звану групу Осіпова-Бондаруків і групу Никитюка?
– Ні, чуєте, повірте – розколу немає! Який розкол? Протистояння є, це робоча обстановка. Дивіться, фракція обговорює якесь питання: одна думка і діаметрально протилежна в когось з депутатів, яка різниця підходами у розв’язані проблем.
Просто тільки погано, що обговорення думок і прийняття єдиного рішення виходить за межі фракції. Вказівка і рекомендація нашої політичної сили виключно для всіх фракцій які є в органах місцевого самоврядування, що ми повинні попередньо обговорити перелік питань на сесії, за які голосуємо, за які не голосуємо і не упражнятися у протистоянні в сесійній залі. Це є неправильно. І я впевнений, що в такому випадку всі ці моменти, шорохуватості згладяться.
– А чому ж такі «шорохуватості» взагалі стали виникати?
– Бачте, я через це і став бути активним учасником сесії, аби визначити, хто є ініціатором протистояння.
– І хто ж?
– Я ще поки аналізую і помічаю. А висновки ми зробимо дещо пізніше на одному із засідань бюро.
– Хм, але ж навіть у пресі про цей конфлікт заговорили у травні минулого року. Тоді з’явилася інформація, що депутат Андрій Осіпов пропонував усунути Юрія Корольчука з посади голови фракції.
– Дивіться, я вам хочу сказати одну річ: Корольчук Юрій Степанович – досить мудра, поміркована людина. Людина яка мислить глибоко, думаючи, аналізуючи – і просто потім говорить свою точку зору. Мало хто що хоче, розумієте?
Я вважаю, що Юрій Степанович цілком і в повному об’ємі виконує свої функції, які на нього покладено депутатською фракцією і бюро партійної організації.
Знаєте, може, комусь багато хто не подобається. Це таке. В нас є позиція чітка, виважена, обдумана, і я вважаю, що Юрій Степанович досить вдало виконує свої депутатські доручення від імені бюро партійної організації як керівник фракції.
– А як ви оціните Андрія Осіпова як «бійця партії»?
– Андрій Осіпов, розумієте, молодий, перспективний, енергійний. Я його шаную, поважаю, з ним раджуся по багатьох юридичних питаннях, ми спілкуємося. Ми навіть обговорюємо оці невеличкі конфлікти, які виникають і десь знаходимо порозуміння. Повірте, з часом це все припиниться.
– А складається враження, що ви втрутилися в ситуацію у фракції, так би мовити, як важка артилерія. Складається враження, що Григорій Пустовіт не справляється зі своїми обов’язками.
– Ну чого не справляється? Справляється. Я в деякій мірі, аби прийняти управлінське рішення, мушу сам побути присутнім на сесіях, аби зрештою сказати: «Вибачте, от я був, побачив, проаналізував. Цей не прав, цей прав». І поставити заключну точку.
– Керівник вашої фракції у Луцькраді має репутацію доволі поміркованого політика. Від нього рідко почуєш пряму і однозначну критику дій влади. Що не зовсім типово для члена партії, лідер якої, з ваших слів, є політичним в’язнем?
– Ні, ви знаєте, Корольчук глибоко шанує і поважає нашого лідера Юлію Володимирівну Тимошенко. Я вам скажу, що коли у Юрія Степановича був ювілей, то Юлія Володимирівна особисто з Києва приїхала і вручила йому великий букет роз. Вони обнялися і все таке інше. Юрій Степанович є, можна сказати, хорошою людиною і істинним бійцем нашої політичної сили. А до Януковича він, можна сказати, ставиться з людською жалістю, жаліє його. Жаліє тому, що він бачить, що Янукович попав не на своє місце. І Корольчуку до глибини душі шкода, що людина мучиться і мучить цю посаду президента, мучить український народ.
– Як ви можете прокоментувати скандал з реконструкцією кафе «Буратіно», у якому фігурує ваш однопартієць Володимир Никитюк?
– Ну, знаєте, Козюра, мені здається, надмірно згустив фарби щодо змісту комерційної проблеми та однобоко видав свою інформацію. Вона, по-моєму, є необ’єктивною. Але, можливо, і ви були на звіті голови Луцької міської ради. І мер озвучив, що це бізнес його сина і що ніби його хочуть нагнути і все таке інше. То я вам ще раз хочу сказати : Никитюк Володимир Сергійович ніякого відношення до «Буратіно» не має. Це я говорю з цілковитою гарантією. Рано чи пізно ви побачите, що там зовсім інші люди є власниками цієї квартири і інші люди-бізнесмени вступили в конфлікт з Козюрою, з сином мера.
– Можете назвати цих людей?
– Навіщо?
– Аби тінь з Никитюка зняти остаточно.
– Вони судяться. Суд поставить своє заключення по цій справі. Повірте, це тема сьогоднішніх таких жорстких протиріч між двома бізнесовими групами. Тут абсолютно партійно-політичних інтересів немає. Тут сваряться дві групи бізнесу.
ШИБА НАС ЗРАДИВ І НАЗАД ДОРОГИ НЕМАЄ
– Чому ви не берете Богдана Шибу назад у партію?
– Бачте, я вам хочу сказати одну річ. Я вчора знову його заяву возив в Київ. Богдан Павлович, на мою думку, написав заяву про вихід в той період, коли партія переживала досить напружені часи протиріч. І всім нам було складно і трудно. В той період хто пішов, то вони показали свою, я вважаю, позицію зради.
І коли я отримав повторно заяву від Богдана Павловича, що він хоче до нашої партії, я якраз в той же ж день був на засіданні бюро міської організації. І я в такій дружелюбній формі запропонував членам бюро, а їх було 13: «Шановні друзі, до нас звернувся Шиба, що хоче бути членом нашої партії. Він є депутатом і живе в Луцьку. Якщо він стане членом нашої партії, то він буде з вами жити і співпрацювати. Яка ваша точка зору: приймати чи не приймати?». З 13 членів 10 сказали категорично «Ні», а три за те, щоб прийняти.
Знаєте: «Если вдруг почему то уходит друг, то ещё вопрос, кому повезло». Нам повезло, що він тоді пішов, тому що він продемонстрував, що він – не з нами. А сьогодні він хоче бути з нами. Постає питання: чому? І от на це «чому?» я не можу знайти відповідь.
– Може, він переосмислив своє рішення 2008 року?
– Може, й переосмислив, але і ми уже не ті, що були в 2008 році. В нас же ж тоже життя навчило більш ретельніше підходити до прийому в партію тих людей, які повторно до нас звертаються.
– Перед виборами ви казали, що БЮТ очистився. Вибори пройшли – і знов з’явилися «тушки». Вам шкода, що так сталося?
– Я здивований, що ці люди, поклавши руку на Біблію, приймали клятву перед Господом Богом, перед українським народом, що вони не зрадять. А вони зрадили, вони показали свою жалюгідність і свою гнилу душу. Вони показали, що з ними не можна йти, сідати в окоп і воювати за майбутні перспективи нашої майбутньої держави. Вони зрадники, які можуть вистрелити в потилицю. Я радію, що ми їх позбулися.
Мені прикро, що ці люди колись в моїх очах були постатями. Ми кожну фігуру обговорювали, вивчали позитиви, негативи, переконували, що ми будемо працювати і в опозиції, і, може, нам буде складно і будуть, можна сказати, напори і тиски влади, шантаж, провокації, і що влада буде шукати больові точки. І вони кивали головами і казали, що вони готові мужньо пройти цей шлях. Тому, знаєте, це – продажні тварі.
– Слухайте, завжди було цікаво, як відбувається це «тушкування». Як воно - за кулісами?
– Перші особи нашої області займаються політичним злочином. Я про це буду серйозно говорити на сесії обласної ради. Перші особи, використовуючи своє службове становище, тиснуть на психіку людей, давлять, шантажують, погрожують через дітей, через бізнес, через роботу, затягуючи до себе в так звану депутатську більшість, як там вона називається, команда Клімчука чи когось іншого. Це політичний злочин, методи ганебні і різні. З кожною категорією людей говорять по-різному, когось купують посадами, когось грошима.
– Ну от конкретно: які суми?
– Якубюк Анатолій Миколайович. Здавалося, що це людина, яка ще в радянські часи писала публікації патріотичного спрямування, яка є людиною з холмщаків. І він сьогодні піддався на провокацію, на обіцянку про те, що йому виділять гроші на його книжку і перейшов під прапори так званої більшості. Це ганьба людині, він в моїх очах впав нижче табуретки, нижче плінтуса.
Я ПО ЛУЦЬКУ НЕ ПІДУ
– Юрій Корольчук нещодавно зазначив, що він не дуже вірить в єдиного кандидата від опозиції. А ви вірите?
– Я особисто признаю будь-яку фігуру, яку назвуть, що вона має йти. Якщо скажуть, що я не йду, то я і не буду плекати ілюзій, образ. Я командної гри людина. Треба завжди робити самооцінку своїм діям. Я особисто дозрів для того, аби серйозні питання вирішувати у єднанні демократичних політичних сил, гуртуватися.
Я казав це представникам «Фронту змін» і «Свободи»: давайте реально оцінимо можливості кожної політичної фігури. Не переоцінюймо себе, що ми тут самі найкращі. Ми повинні високо проаналізувати, зважити і зробити такий крок, аби не програли округ сьогоднішній бандитській владі.
– Кажуть, що всі округи поділені, окрім Луцька.
– Це неправда. Сьогодні якраз завершується обговорення ймовірних кандидатів по мажоритарних округах. До кінця березня місяця будуть чітко розставлені точки: хто від якої політичної сили буде боротися за депутатський мандат.
– Хоч якогось кандидата по якомусь округу назвіть...
– Не можу. Чому? Тому що йдуть непрості переговорні процеси. На рівні області і Києва наші політичні представника детально обговорюють кожен округ і позицію. Ми стоїмо перед серйозною баталією.
– Все-таки по Луцьку називають вас і Анатолія Вітіва як кандидатів від опозиції. Ви кращі за Вітіва?
– Я вам відкрию секрет. Я по Луцьку йти не буду. Я буду йти по другому округу.
– А хто буде йти по Луцьку? І ще: ви ж тільки що казали, що кандидати ще не визначені…
– Я вам сказав більше, ніж зумів.
– Подейкують, що у партії зріє «переворот». Мовляв, на найближчій конференції партії ви можете покинути пост голови обласного осередку «Батьківщини».
Не знаю я, хто що готує. В нас буде 4 березня конференція. Я буду звітуватися як член бюро, як голова. Будуть вибори, і за кого проголосують – той і буде очолювати.
– Ну все-таки, диму без вогню не буває! Як вам підказує ваша інтуїція: вас перевиберуть головою?
– Я завжди вважав, що оцінку моїй роботі повинні дати друзі. Чи хитається чи не хитається піді мною крісло – ви одна з перших дізнаєтеся. Те, що ви назвали переворотом, то це перебільшення. Просто хтось хоче показати це так. Я знаю одне, що сьогодні я як голова парторганізації не влаштовую перших осіб області, і вони дали команду нашим «шароварчикам», аби вони розхитували ідилію в партії. Але я вам серйозно говорю: наша партійна організація сильна своєю дисципліною. Я вам не скажу, що у нас все в ідеалі вирішуються, ми дискутуємо серйозно і жорстко.
– То, може, ви би від тих «шароварчиків», імена яких вам відомі, очистили б партію?..
– Процес очищення йде. Партія – це живий організм. Є хтось, хто хоче вгодити Клімчуку і займаються єрундою всякою. Але це їм не вдасться. Вінцем роботи є результат виборів, і мене звинуватити в тому, що я погано вів партію, не можна. Я знаю, що за мною багато помилок. Але я стараюся і ніколи не зійду з того курсу, який нам вказала Юлія Володимирівна Тимошенко. Хай навіть я буду рядовим членом партії, то я все рівно залишуся в рядах «Батьківщини», фанатично відданий Юлії Тимошенко, бо я вважаю, що вона – непогрішна в своїх діях.
Я НАДТО СКРОМНИЙ, АБИ ЙТИ ПО СПИСКУ
– Були прогнози, що вам як очільнику парторганізації регіону, який свого часу «вибрав Юлію Тимошенко Президентом у першому турі», дадуть прохідне місце в списку партії на виборах до парламенту?
– Я за своє життя ніколи не шукав шлях найменшого опору. Говорити відверто: мені дехто кидає докір «ти програв місто». Я міг би не йти. Я очолював штаб обласний, але я йшов свідомо, аби зустрічатися з людьми і популяризувати партію, аби розказувати ганьбу, яку творить сьогоднішня влада. Я зобов’язаний очі в очі зустрічатися з людьми.
– Ви – фанатично відданий Тимошенко, ви – старий перевірений боєць. Вам не образливо, що вам не знайшлося прохідного місця у списку?
– Ні, абсолютно. Ну що ви! Абсолютно ні. Чому? Тому що політичній раді партії видніше, яка повинна бути нумерація в списку. Я в усіх роках був у списку. Можливо, трішки дальше. Але все рівно це говорить про те, що я не є останньою людиною в партії «Батьківщина».
Моя скромна персона, можливо, ще не дозріла, аби бути в першій десятці.
– Голова ОДА Борис Клімчук «підколював» ваших партійців за те, що намети з символікою «Батьківщини» перед новим роком біля облдержадміністрації були порожні. Вам бракує волонтерів?
– Ні. Чого? Ми поставили палаточне містечко як форму протесту проти судилища лідера нашої політичної сили. Аби волиняни бачили, що наша політична сила готова приймати всіх бажаючих прийти і написати політичне звернення до Юлії Володимирівни, поставити свій підпис. У нас постійно були чергові.
У день народження Юлії Тимошенко ми зробили красиве серце, яке підняли уверх, і це серце зачепилося за хрест, який є перед держадміністрацією. Це зробив Всевишній, аби привернути увагу місцевих чиновників: живіть за законами земними світськими і за Божими. Над нами Бог, який є суддею, і кожному воздасть.
– Скільки ви платите людям, аби вони сиділи в наметах?
– В нас було багато волонтерів, але аби вони могли попити кави, чаю, зробити гаряче харчування по мінімуму давали по декілька гривень.
– А скільки?
– До 20. В нас було багато людей, які нам давали сало, ковбасу, возили гаряче харчування.
ТИМОШЕНКО НІЧОГО НЕ ВІДПИСУЄ, АЛЕ МИ ЗА НЕЇ МОЛИМОСЯ
– Скільки людей з Волині брали участь в протестах проти арешту Тимошенко?
– Справа в тім, що ми 5 разів возили 1000 людей, два рази по 500. І один раз 2 тисячі. Але наші люди майже два місяці чергували там у містечку.
– Ви кожного разу особисто їздили?
– Так. Я їздив щоразу.
– Розкажіть про той випадок, коли вас побили на акції протесту.
– Ні, мене тільки хотіли побити. В той день, коли суд оголосив про арешт Юлії Володимирівни, я з групою поставили турнікет і перейшли через плечі омоновців. То так Сергій Григоренко, жартуючи сказав, що мене побили. Мені ще, знаєте, хватає сили, аби захиститися. Ні, мене не побили. Лише хотіли.
– Вам не шкода тих «омоновців», які також є заручниками ситуації?
– Чуєте, я говорив з ними як з синами. Казав їм, що вони – наші сини і діти, і ми стоїмо во ім’я їх. Аби вони завтра жили краще. Ми ж не йдемо бандитським методом, ми просто бандитську владу хочемо зупинити у її безчинствах.
А вони, знаєте, дивляться риб'ячими равнодушними очима і, може, в глибині серця нас підтримують, але вони – люди в погонах.
– Коли випустять Тимошенко?
– Найближчим часом.
– Ви пишете їй листи в колонію?
– Обов’язково. Я особисто декілька телеграм відправив. Моя сім’я, мої дочки пишуть листи в Качанівську колонію. Ми її підтримуємо морально: Юлія Володимирівно, ми вас шануємо, цінуємо, переживаємо і молимося за вас.
Моя сім’я майже кожного тижня ходить в храми. Ми просимо Господа Бога, аби він допоміг скоріше звільнити Юлію Володимирівну із застінок сьогоднішнього «гестапо».
– Віктор Янукович на днях сказав, що згоден розглянути прохання Тимошенко про помилування…
– Юлія Володимирівна цим шляхом ніколи не піде. Чому? Тому що вона невинна. І вона не може просити в жалюгідного президента помилування.
А президент хоч так пафосно говорить, але він – у безвиході. Він сам зрозумів тупість свого рішення, він ніколи не буде президентом України другий раз.
Фанатично налаштований схід і південь країни уже розчарувався в його можливостях приймати економічно-ефективні рішення. Він навіть у розмові, коли спілкується з журналістами, робить паузи великі і шукає в своєму обмеженому словнику слова, аби не ляпнути якоїсь дурниці.
– Мовні ляпи часто приписували і вам. Вас не дратують зауваження з цього приводу?
– Абсолютно не дратують. Я вам скажу відверто. Я багато читаю книжок на російській мові. І часом дійсно підбирається якесь слово, що по змісту ніби і підходить, але має не українську вимову.
Але я вам скажу відверто і щиро, я вважаю, що сьогодні намагаюся менше згадувати і повторяти російські слова.
– З вами працюють іміджмейкери? Над вашим зовнішнім виглядом, риторикою?
– Над моїм зовнішнім виглядом працює моя чарівна дружина. А що – я погано виглядаю?
– Ви колись обіцяли ходити в басейн.
– Зараз якраз часу більше, так, я ходжу в басейн, схуд на 10 кілограм.
– Яку останню книжку ви прочитали?
– Знаєте, я чесно кажучи, захоплююся зараз однією цікавою темою. Василь Яременко, єврейське питання, євреї в Україні.
– Чому це питання вас зачепило?
– Я хочу дуже глибоко вивчити взаємовідносини євреїв з українцями, починаючи з періоду Івана Франка. Іван Франко в своєму 50-му томі багато присвятив цьому питанню. Зараз багато говорять, що у Верховній Раді мало не 50% євреїв. Я якраз хочу прослідкувати оцю роль і місце євреїв в Україні. Ця тема настільки цікава!
МАЮ РОДИЧА, ЯКИЙ УНІКАЛЬНО КОЛЕ СВИНЕЙ
– От сьогодні - якийсь геть весняний день. Сніг тане, струмочки по місту течуть, пташечки співають, коти горланять… У вашої партії якось був слоган: «Весна переможе». Ви якось вже відчуваєте ту переможну весну?
– Безперечно. Бачте, я досить суттєво реагую на кожну пору року. Тому що кожна пора року має свої життєві моменти. Я сподіваюся, що весна в нашому суспільно-політичному житті змінить дуже багато.
По-перше, змінить тиск на сімейні бюджети волинян і українців, тому що менше треба буде платити за газ. Люди окрилені тим, що приходить весна, готуються до посівних кампаній, нові надії, нові сподівання…
Так і у політичному житті. Процеси починають серйозно накалятися, тому що всі партії, в тому числі і наша політична сила, досить серйозно готуються. У нас завершилися звітно-виборні партійні конференції у містах, районах. Всі 20 партійних організацій провели звіти, обрали нове бюро, а 4 березня відбудеться наша обласна конференція, де ми також підведемо підсумки, визначимо стратегічні цілі, завдання, які стоять, оберемо нове бюро.
Ну і будемо готовитися до з’їзду, який відбудеться 30 березня. Тому що для нашої політичної сили весна дійсно є такою важливою віхою.
– Ви, мешканець села, уже спланували, що і як будете сіяти, садити?
– Бачте, я традиційно зі своєю сім’єю сіємо восени гектар пшениці, весною до 50 сотих ячменю… Дивлячись, яка структура посівних площ. В нас є земельний пай. У минулому я працював головою колгоспу. І в мене, і в дружини є земля, і ми на цій землі трошки хазяйнуємо.
В мене вдома дві теплиці, непоганий садок, практично ми повністю забезпечені яблуками, виноградом з того саду.
– А скільки у вас загалом землі?
– У мене є приблизно до півтора гектара ріллі, і у дружини – півтора гектара ріллі. Ми працюємо тільки на півтора гектара. А решту ми віддали одному з фермерів, який займається на цій землі.
– Півтора гектара – це досить велика площа. Ви справляєтеся вдвох з дружиною?
– Бачте, у мене три зяті, три дочки, так що в нас дуже велика родина.
– Від роботи на землі ніхто не цурається, не «городскі»?
– Ні, ну що ви! Нормально. Ми маємо дві хороші теплиці, ранні овочі. Зі сходом снігу ми починаємо робити посадки, вже зараз ми маємо сходи розсади, незабаром почнемо її пікувати.
Не цураються! Тому що вони виросли, народилися в селі, і їм професія їхнього батька дорога, і в деякій мірі вони цінують, схвалюють селянську працю.
– Останній раз ви взяли 2,5 гектара землі для ведення селянського господарства. Ви їх здаєте чи обробляєте?
– Ми, враховуючи те, що велике господарство по худобі (у нас приблизно до 10 свиней щорічно), обходимося на своїй землі. Тільки одного року на території сільської ради в одного з фермерів посіяли півтора гектара пшениці і гектар картоплі. Ми так два роки користувалися землею, але побачили, що картоплю дуже складно збувати, і ми тепер садимо небагато картоплі, всього на всього 30 соток. Тільки для себе.
– Дайте прогноз: яка буде ціна у 2012 році на овочі і фрукти?
– Сьогодні, за прогнозом спеціалістів, людей, які досліджують стан озимих культур, є велика загроза, що озимі культури зимували досить погано. На жаль, приблизно в грудні-січні деякі дерева уже навіть майже брунькувалися.
Тому в мене десь якась така тривога і смуток в серці, що буде селянам потрібно надто серйозно трудитися, щоб нинішній рік був вдалий для вирощування сільськогосподарських культур.
Озимі сіялися, можна сказати, у ґрунт, який не мав вологи, не завжди був добре підготовлений, тому що була засуха. І є велика загроза, що урожай у нинішньому році, в 2012 буде значно менший порівняно з 2011.
Це не тільки на Волині, а в масштабах нашої держави. Я от виписую сільськогосподарські журнали, читаю, і в мене десь є переживання. Хоча минулий 2011 рік був самий вдалий у вирощуванні зернових культур, а в цьому році будуть великі складності. Хоча для споживання в нашій державі зернових культур у вигляді пшениць твердих сортів для макаронної, борошномельної промисловості цілком вистачає.
Той резерв який є у 14 мільйонів, його достатньо. Але взагалі Україна – держава, яка повинна і зобов’язана торгувати і мати домінуюче становище на світовому ринку. Сьогодні складність в тому, що порти позамерзали. І деякою мірою ті об’єми, які прогнозувалися, скорочені державою. За прогнозами, їх надолужать у весняні місяці. Тому для аграрників 2012 рік надто складним буде.
– Чи скуповуєтеся або торгуєте ви на ярмарках, які влаштовує обласна адміністрація?
– Я був учасником ярмарок, але я не продавав і майже нічого не купував. Цікавився цінами, асортиментом ринків. Повторюю: наша родина повністю, на 100 процентів забезпечує сама себе продуктами харчування, як м’ясними, так і рослинними.
– Свиней самі колете?
– Ні, запрошую родича, який у цьому є унікальним спеціалістом.
ПЛАЧУ ЗА ГАЗ ДО 1000 ГРИВЕНЬ
– Ви згадали про те, що українцям нарешті навесні треба буде менше платити за газ. Скільки ви платите за газ для опалення свого будинку у селі Жидичин?
– Ви знаєте, ми щомісяця платимо від 500 до 800 гривень, а навіть бували випадки, що до 1000. Бо в моїй хаті проживає три сім’ї, і нам приходиться, враховуючи, що малі внуки, дуже добре топити, хороший мікроклімат в хаті робити, аби їм було затишно, тепло.
Я сам на пошті розраховуюся.
– Ціни на газ постійно ростуть. Можливо, волинянам варто повернутися до дров і їх палити? Можливо, не потрібна була «газофікація»?
– Бачте, в питаннях альтернативних джерел енергії, безумовно, треба працювати. Сьогодні враховуючи досвід передових країн, вони, можна сказати, застосовуючи високо прогресивні технології, працюють на відходах лісоматеріалу, дров. Але мені здається, що якби дійсно в державі була політика того, що ми зобов’язані людям дати газ власного виробництва (а газ власного виробництва по собівартості він, повірте, 200 не більше гривень за тисячу кубічних метрів), то ця позиція Юлії Володимирівни була чітко озвучена, коли вона була прем’єром, що ми повинні для людей давати газ власного виробництва.
Україна його виробляє приблизно 20-20,5 мільярдів кубів щорічно. А уже для промисловості, великої можна сказати, металургійної, хімічної індустрії, працювати в режимі російського газу. Але Янукович, як ви знаєте, чітко озвучив ситуацію, що він буде старатися, аби ціну було послаблено.
Сьогодні дійсно Росія тисне на нас, шантажуючи з позицією газу. Вона нечесно працює, що тому у Європі газ дешевший, ніж у нас.
– Юлія Володимирівна тільки говорила про побутовий газ за низькими цінами, чи щось реально зробила?
– Чому говорила? Ви візьміть зробіть екскурс в історію: порівняйте ціни того періоду і ціни теперішнього періоду. Сьогодні на Волині дуже багато населених пунктів в очікуванні газу. Люди повинні мати право вибору, і я впевнений, що є різні чиновники. Дехто каже, що потрібно тотально переходити на альтернативні види палива. Я не заперечую. Треба переходити, шукати, жити в режимі економії. У населених пунктах селяни користуються газом на рівні побуту, аби готувати їжу.
Там, де сьогодні є газ, відчули його, можна сказати, комфорт в сімейному побуті. Ці люди економлять. Селяни завжди були економні. Вони задоволені газом, і їх сьогодні ніхто не переконає, що треба переходити на дрова.
Немає питань, треба можливо дійсно шукати варіанти, які дешеві. Але я, спілкуючись з людьми, які, наприклад, запрошували на відкриття газу, приїжджав у ті населені пункти через рік-два і питаю: «Як ви?». То вони кажуть: «Ми задоволені». Якщо математично порахувати вартість дров і скільки їх треба на сезон привезти, порубати, поскладати, то, повірте, раціональніше і ефективніше палити газом.
– Незважаючи на те, що газ постійно росте в ціні.
– В цьому винуваті наші перші особи в державі.
КОЛГОСП Я БИ ОЧОЛИВ
– За чим ви сумуєте з тих часів, коли ви були головою колгоспу?
– Бачте, мені тоді було дуже мало років. Мені було 28 років, коли я починав і пропрацював майже 16 років. Ви знаєте, приємно, що за ці 16 років зроблено великі солідні зрушення в питаннях розвитку соціальної інфраструктури: це будівництво ФАПів, бібліотек, будинків для вчителів, ошатних котеджиків для доярок, механізаторів, водогони в селах, комфортне життя людей.
Ви знаєте, це якраз вінець роботи керівника і колективу, який він очолює. Самі кращі роки хорошої, дієвої, ефективної моєї роботи. І я от сьогодні приїжджаю, тішуся, і люди згадують ті роки, коли ми динамічно піднімали господарство. В поліській зоні по 34-35 центнерів зернових з гектара на той період біля 300 центрів льону і все таке інше.
– Якби зараз відродили колгоспи, то ви погодилися б очолити якийсь із них?
– Бачте, все залежить від того, як сьогодні на крупнотоварне, фермерське, одноосібне господарство дивиться держава. Треба, щоб були створені правила гри. А коли сьогодні сільське господарство практично нічого не цікавить... Воно само виживає. Виживають ті господарства, де солідні керівники, і вони зуміли зробити господарську мотивацію своєї діяльності. І є такі лише «острівки». Я думаю, можна було би взятися. Я б, думаю, не підвів.
– Ви після розвалу колгоспу мали якусь землю?
– Нє, нє, нє, дивіться. Я не був при розвалі колгоспу. Я колгосп залишив самим квітучим. Мене тоді Клімчук Борис Петрович призначив заступником начальника обласної інспекції по заготівлі і якості. І я працював на державній службі після посади голови колгоспу.
– Ну і у вас як у колишнього працівника колгоспу земля звідти залишилася?
– Ну то я ж вам кажу: в мене є державні паї. В мене і в дружини.
– Ви переоформили всі документи до закінчення земельної реформи?
– Ну а як же ж! В мене є державні акти на руках.
– Ви живете у будинку в селі Жидичин під Луцьком. Разом з вами ще три сім’ї живе – ваших доньок. Вам не тісно?
– Цей будинок ми робили з братом на двох. Але брат працював директором дослідної станції в Рокинях. І йому держава дала котеджик. В нього один син і він каже: забирай, повернеш мені оту суму коштів. І ми всією сім’єю там жили. Три дочки жили. Зараз одна відділилася і має свою хату. А дві дочки з зятями зараз живуть зі мною. І теща живе зі мною.
– То скільки виходить разом?
– Треба порахувати... Десять людей.
– Хто готує їсти?
– В нас кожна сім’я готує собі. Дружина готує для мене і мами. А вже дочки… Знаєте, в кожного свої підходи до організації харчування.
– А ви готуєте?
– Безперечно. Я дуже сильний знаток кулінарної справи. Я дуже смачно роблю уху, смачно жарю рибу, роблю дуже вдалі блюда із картоплі і м’яса. Картоплю по-селянськи. Смачні страви з капусти. Наприклад, капуста по-волинськи. Так, багато блюд роблю унікальних. Але коли є цілий день вільний.
Розмовляла Тетяна ГРІШИНА (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.
Тим не менше очільник Волинської організації партії Тимошенко Анатолій Грицюк, схоже, випромінює оптимізм. Каже – «прорвемося».
Зустрітися з Анатолієм Петровичем випало суботнього ранку. Грицюк попросив прийти о пів на дев’яту: каже, як і колись просинається рано, і починає свій робочий день не пізніше восьмої, і раніше за колег по офісу.
Автору випало потрапити в обласний штаб партії вперше за увесь час її опозиційного статусу. Не могли не впасти в око зміни: кімнат, які займають штатні партійці, поменшало. Кажуть, оренда дорога.
У самого Анатолія Грицюка – менший офіс. Проте табличка солідніша (однопартійці кажуть – «символічна») – «Народний депутат». Грицюк пояснює, що цей кабінет раніше був приймальнею народного депутата. Тепер тут не лише приймальна, а й робоче місце Анатолія Грицюка.
МЕНІ КВАРТИРА НЕ ТРЕБА, ТО ДЛЯ ОБЕЗДОЛЕНИХ
– На останньому своєму засіданні одна з комісій Волиньради вирішила виключити Анатолія Грицюка зі списку осіб, яким можуть надати квартиру. Вам справді так потрібна квартира у Луцьку?
– Ні, чуєте, абсолютно! Розумієте, це просто дезінформація. Я вам розкажу ситуацію.
Це питання 3-річної, а може й 4-річної давнини.
Сталося так, що коли ще я працював головою обласної ради, ми в обласній раді зібралися, і люди кажуть: працюємо в обласній раді 15 років і не отримуємо квартири.
Я попитав депутатів: як ви дивитеся, якщо, допустим, голові обласної ради одну кімнатку вирішити? Навіть Борис Петрович сказав: «Це правильно, треба! Як? Щоб голова не мав навіть де передітися?» І ми склали список людей, які гостро нуждалися в житлі.
До цього списку долучили людей, які по 15 років ходять по чиновницьких кабінетах, і їм відмовляють черствими бюрократичними відписками. І ми зробили з 14 чи 15 людей свого роду такий кооператив, до якого увійшло 4 працівники обласної ради, в тому числі і я, і ще 10 людей. Це люди, які їздять на колясках, які по 52 роки пропрацювали в лікарнях і не отримали квартиру і уже, можна сказати, живуть в гуртожитках.
Жіночка, скрипаль з «Кантабіле» Товія Рівця, значить, яка була запрошена з іншої області, і її надурили, що можна отримати квартиру. Лікар Жибак Ігор, якого також запросили на роботу з гарантією, що дадуть квартиру. Так само Лис, теж з жінкою письменники. Сім’я, де 14 діток, а вони живуть в одній кімнаті. І оці такі знедолені люди і ми створили свого роду кооператив.
Але будівельники нам запропонували варіант: давайте ви оголосіть конкурс. Тим більше, що як ми оголосили конкурс, то сталося так, що в конкурсі прийняли участь три організації будівельні.
І з будівельною організацією ми заключили угоду, що ми виступаємо від нашого колективу з земельною діляночкою, вони будують на цій земельній діляночці будівлю і дають певну площу в межах 14 однокімнатних квартир.
Щоб прискорити, ми пішли шляхом, який нам запропонував Чорнуха Віктор Григорович, провідний будівельник (голова правління ВАТ «Луцькрантехмонтаж», – ред.).
Він каже, що по такій схемі сьогодні працюють служба безпеки, прокуратура, міліція. Вони беруть земельну діляночку, знаходять будівельну організацію, вона будує і дає певну кількість квартир і все.
У 2009 році обласна рада звернулася до Луцької міської ради з проханням виділити земельну ділянку. Виготовили проектно-кошторисну документацію і містобудівельне обґрунтування…
– І де ця багатоповерхівка? Вона побудована?
– Ні!
– А чому нічого не вийшло?
– Вийшло так, що в даний час заключена угода з будівельною організацією, яка виграла конкурс.
Але я вивів себе з того списку. Є сьогодні проект рішення, яке я подам на сесії, – і там немає мого прізвища. Тому що я вже не є головою обласної ради, я себе виключив зі списку з мотивів для людей, які мають критичні умови проживання.
Але я побачив, що цих людей почали дурити, шукати подлог, аби їх зі списку вивести... Розумієте, оцей колектив людей затратив гроші на виготовлення проектно-кошторисної документації, на архітектурно-будівельне обґрунтування...
– Хто хоче вивести тих обездолених людей зі списку?
– Ну, сьогоднішня облдержадміністрація, заступник з гуманітарних питань. Він сьогодні ревізує і каже: чого ці люди, а не сироти? Немає питань, сиротам треба дати, тому хай держадміністрація розв’язує це питання! Але ці люди вже очікували 3-4 роки.
Спекулюють сьогодні Клімчук і йому подібні, що ніби там є Грицюк. Мене в списках немає, я на квартиру не претендую.
Угода була підписана, ще коли я був головою обласної ради. Але вони починають зараз все робити для того, аби цей список порушити. То мені навіть прикро перед тими людьми, які були обнадіяні, що їм щось дадуть.
Там є отака жіночка, прізвище Баран. Вони її виключають зі списку, а вона – Герой соціалістичної праці. Вона гірко пропрацювала в сільському господарстві багато років. Вона знедолена і каже: «Я хочу хоч на старість мати куточок». А вони просто сьогодні не мають за що вчепитися до мене і побудували, що Грицюк хоче квартиру. Не треба мені квартира!
В той період мені сам Клімчук казав: «Анатолій Петрович, ти ж не маєш квартири. Давай тобі якусь кімнатку виділимо. Ми будемо тебе підтримувати». А сьогодні він на цьому спекулює, будує всякі лжеверсії.
Войтович Володимир мені чітко сказав, що гарантує, що ці люди, які йдуть по списку, отримають. Ви уявляєте? Сім’я, де 14 дітей! Йому всі обіцяли, що допоможуть. Ці люди, які у списку, роками живуть в жалюгідних умовах, і їх отак футболять.
Там жодна людина мені не брат, не сват, не родич, а нужденні.
ЗАЛИШИВ У РАДІ САМОВАР 18-ГО СТОЛІТТЯ
– З 2006-го по 2010-й ви були головою облради. Тепер просто один з депутатів і заодно голова осередку опозиційної партії. Вам важко було перелаштовуватися?
– Ні! Чому важко? Ну дивіться, будемо говорити відверто і щиро. Виборні посади є виборні посади. Вони не те що успадковуються.
Я був свідомий того, що після виборів може бути і негативний результат. Ведення переговорів мені вже показало, що ми не набираємо більшості. Потім надія з’явилася, але, на жаль, зрадило декілька таких людей, які клялися, присягалися, що вони по-новому мислять, але пішли під владу.
Я абсолютно не хворобливо це переніс. Вічних посад не буває.
– Чим відрізняється ваш теперішній робочий день від того, який був, коли ви були головою ради?
– Практично майже не відрізняється. Тому що я встаю в три години ранку…
– Скільки ж часу ви спите?
– Я засинаю, розумієте, в десять вечора і мені цілком вистачає. З третьої ночі до шостої години я читаю, помічаю собі, пишу, а потім хазяйную, миюся і їду на роботу.
– Особисті речі на старому місці роботи залишилися?
– Я вам хочу сказати, що мені особисто в Закарпатті хорошу картину подарували знаменитого автора. В Донецьку, коли я возив депутатів, мені особисто подарували великий красивий самовар 18-го століття. Хорошу картину подарували з Верховної Ради. Я всі ці речі залишив в обласній раді.
– Не шкода?
– Та Боже, знаєте, це ж таке… Мені дарували як голові і при тому підкреслювали, що це вам особистий дарунок. А я їх позалишав там і не жалію абсолютно.
– А може, ви залишили їх, аби вернутися? Знаєте, є така прикмета.
– Ну… Життя покаже.
ВЛАДА ЗАСТОСОВУЄ ПРОТИ КІНДЕРА ПОШЛІ МЕТОДИ
– Коли ви ще були головою облради, ви працювали з губернатором Борисом Клімчуком пліч-о-пліч і ніби добре ладнали. Зараз – більше конфліктуєте. Так все-таки: ви тоді справді спрацювалися чи просто вміло приховували конфлікти?
– Я вам скажу відверто. Я працював з Бондарем, з Романюком. Наші посади дані нам для того, щоб вирішували доленосні питання територіальної громади. Мені немає різниці, чи Клімчук чи Француз, чи будь-хто. Якщо людина не конфліктує, не надуває щік – я завжди «командный игрок».
Але коли губернатор строїть із себе пупа землі і вважає, що він самий розумний, то я завжди горджуся тим, що маю власну точку зору і не буду прогинатися, як зараз дехто робить, аби лиш не образити фігуру голови обласної державної адміністрації.
Я вважаю, що голова обласної ради – посада вища. Тому що людина обрана територіальною громадою, а голова держадміністрації – це президентська виконавча влада.
Тільки, на жаль, так у державі поставлено, що губернатори себе строять першими особами, і в більшості обласні ради у них стають підрозділами обласної адміністрації, або ж декоративними.
Клімчукові це комфортно. Ви ж знаєте, що він завжди підбирає біля себе людей нижчих від себе ростом. Це в нього така манія, бо він не хоче блякло виглядати на фоні людини солідної постави. Він завжди підбирає людей нижчих і з певними, на його думку, вадами. Він не любить, аби хто домінував в зовнішньому вигляді по відношенню до нього. Манія така.
– А голова облради Володимир Войтович…
– Я не коментую Войтовича. Як він поводиться – це хай оцінюють люди. Я, повірте, із-за скромності не коментую їхніх взаємовідносин.
– Який результат ваших судів з Клімчуком? Пам’ятаєте, під час сесії 29 грудня Борис Клімчук заявив, що подасть на вас до суду за те, що ви сказали, нібито його племінника заарештували під час «масок-шоу» на митному посту «Луцьк».
– А Клімчук на мене в суд ніколи не подавав. От ви говорите про мій депутатський запит відносно 4 чи 5 пунктів. Я тоді подав депутатське звернення на СБУ, на прокуратуру. Тоді Клімчука це до білизни лиця розлютило. Він каже: я на тебе подам в суд. А за що подавати, якщо я задав суттєве питання?
І от з прокуратури генеральної прийшли відповіді, що дійсно я прав, бо це факти, які підтвердилися.
Ми ще з Клімчуком судимося по «Волиньагролісу».
– І який результат у цій суперечці?
– Ми програли адміністративний луцький суд. Цього слід було чекати. Чому? Тому що судова система сьогодні підкаблучна владі. Я маю на увазі, єдиний вільний суд в нас апеляційний. Який, можна сказати, судить згідно з законом.
Ми подали апеляцію у Львів по лісам і ще десь маємо розглядати цю справу. Але вона вже втратила в багатьох інтерес. Бо люди вже виведені із системи «Волиньагролісу». Вони порозходилися, їм пообіцяли, що дадуть роботу, а їх скоротили. 10% людей залишилося, решта шукає роботу.
Це поглинання було несправедливе. Я обов’язково з цього приводу виступлю на сесії, бо це була хибна позиція, рейдерська з боку голови держадміністрації.
– Нещодавно у своєрідний «касетний скандал» потрапив ваш однопартієць, ковельський міський голова Олег Кіндер. В інтернеті з’явилися аудіозаписи, де чути голос, схожий на голос Кіндера. З контексту розмови стає зрозуміло, що мова йде про оплату за певне рішення міської ради. Там звучить і ваше прізвище. Як ви прокоментуєте ці записи?
– Знаєте, я можу сказати лише одне. Кіндер Олег Олексійович виграв суди з приводу оцієї возні, яка навколо нього твориться. Цілеспрямована робота сьогоднішньої влади на Кіндера Олега Олексійовича, як потенційного кандидата по Ковельському виборчому окрузі. І тому діюча влада використовує всякі методи, пошлі методи, аби дискредитувати людину, її очорнити і все таке інше. Я не беруся коментувати. Сьогодні сфальсифікувати, зробити якісь записи і все таке інше при нинішніх технологіях – елементарно. Головне, що суд в цій справі поставив жирну точку, і Кіндер Олег виграв справу.
– Це ви маєте на увазі скандал з підприємцем, котрий звинувачує Кіндера в хабарництві?
– Наскільки я розмовляв з Кіндером, то він сказав мені, що то все надумана тема, а суд розібрався, на чиєму боці правда.
– От бачте, кажете про жирну крапку, а щойно говорили мені про корумповані суди...
– Нє, якщо ви стверджуєте, що не корумповані, то я вам хочу сказати, що часто-густо, подаючи справи, судді наперед кажуть, що отримали команду, аби рішення було таке.
Сьогодні криштально чистий на Волині апеляційний суд, який очолює Філюк Петро Тодосійович. Тому що там люди працюють згідно закону.
– Чому ж у справі Кіндера судді не «отримали команду»?
– Бачте, Кіндер мав доказову базу, яку опротестувати не зміг ніхто.
МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ «ТАВРІЯ» НЕ МЕНШЕ, НІЖ «КРАЙСЛЕР»
– Бачила в інтернеті фото, де ви – за кермом «Таврії». Що це за машина?
– Це машина, яка належить нашій партійній організації. І я цією машиною їжджу, виконую обов’язки голови партійної організації. Я їжджу в райони, по Луцьку. Наші люди користуються машиною, коли приходить агітаційний груз, розвозимо його. Це машина партії.
– Вам не тісно в «Таврії» після службового «Крайслера» голови облради?
– Для мене машина – це засіб пересування, а не предмет розкоші. Я ніколи не страждав манією оригінальних машин. Мені треба їхати робити роботу, і я не тішуся тим, що там: «Мерс», «Крайслер». Мені головне, аби вона їхала.
Не плачу і не страдаю, я вам серйозно говорю. Мені з «Таврією» комфортно, зручно, вона малолітражка. Хтось, можливо, кепкує, іронізує… Зря! Машина вітчизняна, вона придбана ще десять років тому нашою партійною організацією.
– І ще щодо вашого «спікерського» минулого… Депутат облради Ігор Гузь був одним ваших постійних опонентів. Тепер же – пліч-о-пліч підписуєте спільні меморандуми. Змінили ставлення один до одного чи просто політична кон’юнктура?
– Бачте, в той період Ігор Володимирович (хоч він і зараз – молодий і красивий!) був значно молодшим. І він не виконував свою волю, а виконував волю тих, які, образно говоря, натравлювали його: «Йди скажи!»
Скажу вам щиро: нормальні, чисто людські відносини в мене можуть бути і є, коли я відчуваю, що люди зі мною розмовляють на рівних, що не ставлять себе вищими. Я все життя практично працюю на керівних посадах і завжди налагоджую гарні дружні відносини, не було ворогів. Робочі шороховатості ми ліквідовували і консолідували свої зусилля на поставлені цілі.
І сьогодні Ігор очолює штаб, там головою партійної організації є Пиза. В нас спільні інтереси і один девіз: «Україна понад усе!». Я не обіжаюся абсолютно, що він, будучи юним, виходив на трибуну і говорив. Говорив, можливо, і не те, що думав, а те, що йому нашіптували у вуха: «Піди скажи, аби дразнити Грицюка».
– Ви – політик зі стажем. Не боїтеся, що молодші політики вас «підсидять», «перетягнуть покривало популярності» на себе?
– Бачте, я в міру необхідності зустрічаюся з журналістами. Я ніколи не стараюся вийти на телебачення, аби «замалюватися». Я вважаю, що я очолюю солідну партійну структуру і при необхідності я виходжу на трибуну, даю запити. А попусту виходити, аби постояти в телевізорі, аби мене побачили волиняни… Я без причини до трибуни не йду.
Повірте, я себе комфортно почуваю. Мені взагалі не соромно ні за минуле, ні за майбутнє.
– Ви якось казали, що готові взяти депутата облради від Партії регіонів Петра Проня своїм заступником, якщо залишитися на посаді голови облради. Звідки така довіра до цього регіонала?
– На моє глибоке переконання, Петро Якович переосмислив ідеологію в нинішній партії і далеко не мислить такими категоріями, як її перші особи в Києві і перші особи тут. Мені отак здається.
Якщо ви помітили, то Петро Якович майже не виходить на трибуну. Він мудрий життєвим досвідом, дивиться і думає: куди я попав? Це мені так здається.
Я НЕ ПОВИНЕН БУВ БУТИ КАНДИДАТОМ ВІД «БАТЬКІВЩИНИ»
– Кажуть, що восени 2010-го ви не виграли вибори на пост луцького міського голови тільки тому, що не домовилися з діючим на той час мером і заодно кандидатом Богданом Шибою. Що стало каменем спотикання?
– Я йшов на вибори з великим запізненням. Якщо Микола Романюк пішов з посади і працював на перспективу, то у нас випала з обойми людина, яка мала бути йому на противагу. Ця людина поїхала в іншу область.
– Хто ця людина?
– Ну, це вже не так суттєво. Отож ми змушені були шукати альтернативу. Коли кинулися: а партійна організація сказала, що нікого немає. Але, кажуть, давай будемо пробувати висувати тебе.
Хтось каже, що це не вдало. Але з 18 кандидатів я взяв 2-ге місце, зробив 118 зустрічей, побував в багатьох колективах, я вивчив дуже добре географію Луцька. І сьогодні, йдучи по Луцьку, зі мною здороваються люди, я не зря з ними зустрічався, декларував позицію нашої політичної партії.
Знаєте, не всі ж завжди виграють, але той показник був непоганий. Я був впевнений, що якщо ми не об’єднаємося, то, звісно, не переможемо.
Дійсно, Богдан Павлович і Мельник Євген якби зняли кандидатури в користь мене, то ми, безперечно, би виграли вибори.
– Так були у вас домовленості з іншими кандидатами?
– У нас була така домовленість: у кого буде по соціології кращий рейтинг після Романюка, то він має стати єдиним кандидатом. Були домовленості про посади заступників.
– А чому не домовилися?
– Вели переговори разів чотири, розумієте, і мої керівники штабу зустрічалися. На жаль, не знайшли порозуміння.
– У якому стані зараз майданчики, які ви відкривали напередодні виборів?
– В хорошому.
– Ви їздите їх оглядати?
– Обов’язково. Приємно, що люди після прийняття цих майданчиків доглядають за ними, підфарбовують. Все найкраще – дітям.
– Ви були б кращим мером, ніж Микола Романюк?
– Ну слухай, я не можу так казати: кращим, не кращим... Я не хочу коментувати цієї теми.
- Просто знаєте, нічого дивного не було б у тому, якби ви дивилися на ситуацію, в якій сьогодні працює луцька мерія (передусім веду мову про нестачу грошей у бюджеті як причину багатьох інших проблем) і казали б: «Хух, слава Богу, що я не виграв вибори і я не мер».
– Ні, бачте, мені здається, що обласний центр – місто Луцьк – має досить високі потенційні можливості. Чому? Тому що тут сконцентровано все: наука, промисловість, банківський потенціал. Тому мені здається, потенційні можливості Луцька на сьогодні недостатньо використовуються.
Владі треба більше працювати над інноваціями інвестиційного введення. Тільки балакають і проводять семінари, тренінги, а реально не можна пощупати нових інвестицій, які прийшли.
Друге питання: розуміючи і знаючи, що освіті не вистачає майже 30 мільйонів, і голосувати за бюджет – це, мені здається, просто безхребетність. А на що сподіватися? Треба було не приймати такого бюджету, ставити питання перед Києвом: нам не вистачає по наших прогнозних показниках. А то явно розуміючи, що не вистачає – і голосувати, і виходити з бюджетом на сесію. Мені здається, що це слабкість перших осіб міста.
– Готові давати якісь поради діючому луцькому голові – як господарник?
– Я ще раз кажу: мені здається, на моє особисте бачення, треба займатися реальніше притягуванням інвестицій у розвиток міста Луцька. От я вчора їхав через місто Рівне. Я хочу сказати, що колись при Кривицькому місто Луцьк декілька разів виходило переможцем на всесоюзних номінаціях, на тих чи інших конкурсах. Сьогодні Рівне по розвитку соціальної інфраструктури, облаштуванні міста, чистоті міста, по самих архітектурних підходах в організації вулиць – значно краще, ніж місто Луцьк.
Тому я це відношу як недосконале керівництво мерів, в тому числі і Шиби.
– До речі, останнім часом вас можна помітити у сесійній залі міської ради. Чому туди ходите?
– Справа в тім, що я побачив, що в нас трішки є розбалансування роботи депутатської фракції. І я вирішив прийняти участь в декількох сесіях, аби подивитися і побачити роль і місце кожного депутата в активності на сесіях. Аби не просто на бюро і засіданнях фракції бути присутнім, а побачити, як живуть депутати нашої фракції, яка співпраця, як вони вирішують ті чи інші питання. Оце якраз і є моя роль – зцементувати нашу фракцію.
– Кажуть, фракція «Батьківщини» у Луцькраді розколота – на так звану групу Осіпова-Бондаруків і групу Никитюка?
– Ні, чуєте, повірте – розколу немає! Який розкол? Протистояння є, це робоча обстановка. Дивіться, фракція обговорює якесь питання: одна думка і діаметрально протилежна в когось з депутатів, яка різниця підходами у розв’язані проблем.
Просто тільки погано, що обговорення думок і прийняття єдиного рішення виходить за межі фракції. Вказівка і рекомендація нашої політичної сили виключно для всіх фракцій які є в органах місцевого самоврядування, що ми повинні попередньо обговорити перелік питань на сесії, за які голосуємо, за які не голосуємо і не упражнятися у протистоянні в сесійній залі. Це є неправильно. І я впевнений, що в такому випадку всі ці моменти, шорохуватості згладяться.
– А чому ж такі «шорохуватості» взагалі стали виникати?
– Бачте, я через це і став бути активним учасником сесії, аби визначити, хто є ініціатором протистояння.
– І хто ж?
– Я ще поки аналізую і помічаю. А висновки ми зробимо дещо пізніше на одному із засідань бюро.
– Хм, але ж навіть у пресі про цей конфлікт заговорили у травні минулого року. Тоді з’явилася інформація, що депутат Андрій Осіпов пропонував усунути Юрія Корольчука з посади голови фракції.
– Дивіться, я вам хочу сказати одну річ: Корольчук Юрій Степанович – досить мудра, поміркована людина. Людина яка мислить глибоко, думаючи, аналізуючи – і просто потім говорить свою точку зору. Мало хто що хоче, розумієте?
Я вважаю, що Юрій Степанович цілком і в повному об’ємі виконує свої функції, які на нього покладено депутатською фракцією і бюро партійної організації.
Знаєте, може, комусь багато хто не подобається. Це таке. В нас є позиція чітка, виважена, обдумана, і я вважаю, що Юрій Степанович досить вдало виконує свої депутатські доручення від імені бюро партійної організації як керівник фракції.
– А як ви оціните Андрія Осіпова як «бійця партії»?
– Андрій Осіпов, розумієте, молодий, перспективний, енергійний. Я його шаную, поважаю, з ним раджуся по багатьох юридичних питаннях, ми спілкуємося. Ми навіть обговорюємо оці невеличкі конфлікти, які виникають і десь знаходимо порозуміння. Повірте, з часом це все припиниться.
– А складається враження, що ви втрутилися в ситуацію у фракції, так би мовити, як важка артилерія. Складається враження, що Григорій Пустовіт не справляється зі своїми обов’язками.
– Ну чого не справляється? Справляється. Я в деякій мірі, аби прийняти управлінське рішення, мушу сам побути присутнім на сесіях, аби зрештою сказати: «Вибачте, от я був, побачив, проаналізував. Цей не прав, цей прав». І поставити заключну точку.
– Керівник вашої фракції у Луцькраді має репутацію доволі поміркованого політика. Від нього рідко почуєш пряму і однозначну критику дій влади. Що не зовсім типово для члена партії, лідер якої, з ваших слів, є політичним в’язнем?
– Ні, ви знаєте, Корольчук глибоко шанує і поважає нашого лідера Юлію Володимирівну Тимошенко. Я вам скажу, що коли у Юрія Степановича був ювілей, то Юлія Володимирівна особисто з Києва приїхала і вручила йому великий букет роз. Вони обнялися і все таке інше. Юрій Степанович є, можна сказати, хорошою людиною і істинним бійцем нашої політичної сили. А до Януковича він, можна сказати, ставиться з людською жалістю, жаліє його. Жаліє тому, що він бачить, що Янукович попав не на своє місце. І Корольчуку до глибини душі шкода, що людина мучиться і мучить цю посаду президента, мучить український народ.
– Як ви можете прокоментувати скандал з реконструкцією кафе «Буратіно», у якому фігурує ваш однопартієць Володимир Никитюк?
– Ну, знаєте, Козюра, мені здається, надмірно згустив фарби щодо змісту комерційної проблеми та однобоко видав свою інформацію. Вона, по-моєму, є необ’єктивною. Але, можливо, і ви були на звіті голови Луцької міської ради. І мер озвучив, що це бізнес його сина і що ніби його хочуть нагнути і все таке інше. То я вам ще раз хочу сказати : Никитюк Володимир Сергійович ніякого відношення до «Буратіно» не має. Це я говорю з цілковитою гарантією. Рано чи пізно ви побачите, що там зовсім інші люди є власниками цієї квартири і інші люди-бізнесмени вступили в конфлікт з Козюрою, з сином мера.
– Можете назвати цих людей?
– Навіщо?
– Аби тінь з Никитюка зняти остаточно.
– Вони судяться. Суд поставить своє заключення по цій справі. Повірте, це тема сьогоднішніх таких жорстких протиріч між двома бізнесовими групами. Тут абсолютно партійно-політичних інтересів немає. Тут сваряться дві групи бізнесу.
ШИБА НАС ЗРАДИВ І НАЗАД ДОРОГИ НЕМАЄ
– Чому ви не берете Богдана Шибу назад у партію?
– Бачте, я вам хочу сказати одну річ. Я вчора знову його заяву возив в Київ. Богдан Павлович, на мою думку, написав заяву про вихід в той період, коли партія переживала досить напружені часи протиріч. І всім нам було складно і трудно. В той період хто пішов, то вони показали свою, я вважаю, позицію зради.
І коли я отримав повторно заяву від Богдана Павловича, що він хоче до нашої партії, я якраз в той же ж день був на засіданні бюро міської організації. І я в такій дружелюбній формі запропонував членам бюро, а їх було 13: «Шановні друзі, до нас звернувся Шиба, що хоче бути членом нашої партії. Він є депутатом і живе в Луцьку. Якщо він стане членом нашої партії, то він буде з вами жити і співпрацювати. Яка ваша точка зору: приймати чи не приймати?». З 13 членів 10 сказали категорично «Ні», а три за те, щоб прийняти.
Знаєте: «Если вдруг почему то уходит друг, то ещё вопрос, кому повезло». Нам повезло, що він тоді пішов, тому що він продемонстрував, що він – не з нами. А сьогодні він хоче бути з нами. Постає питання: чому? І от на це «чому?» я не можу знайти відповідь.
– Може, він переосмислив своє рішення 2008 року?
– Може, й переосмислив, але і ми уже не ті, що були в 2008 році. В нас же ж тоже життя навчило більш ретельніше підходити до прийому в партію тих людей, які повторно до нас звертаються.
– Перед виборами ви казали, що БЮТ очистився. Вибори пройшли – і знов з’явилися «тушки». Вам шкода, що так сталося?
– Я здивований, що ці люди, поклавши руку на Біблію, приймали клятву перед Господом Богом, перед українським народом, що вони не зрадять. А вони зрадили, вони показали свою жалюгідність і свою гнилу душу. Вони показали, що з ними не можна йти, сідати в окоп і воювати за майбутні перспективи нашої майбутньої держави. Вони зрадники, які можуть вистрелити в потилицю. Я радію, що ми їх позбулися.
Мені прикро, що ці люди колись в моїх очах були постатями. Ми кожну фігуру обговорювали, вивчали позитиви, негативи, переконували, що ми будемо працювати і в опозиції, і, може, нам буде складно і будуть, можна сказати, напори і тиски влади, шантаж, провокації, і що влада буде шукати больові точки. І вони кивали головами і казали, що вони готові мужньо пройти цей шлях. Тому, знаєте, це – продажні тварі.
– Слухайте, завжди було цікаво, як відбувається це «тушкування». Як воно - за кулісами?
– Перші особи нашої області займаються політичним злочином. Я про це буду серйозно говорити на сесії обласної ради. Перші особи, використовуючи своє службове становище, тиснуть на психіку людей, давлять, шантажують, погрожують через дітей, через бізнес, через роботу, затягуючи до себе в так звану депутатську більшість, як там вона називається, команда Клімчука чи когось іншого. Це політичний злочин, методи ганебні і різні. З кожною категорією людей говорять по-різному, когось купують посадами, когось грошима.
– Ну от конкретно: які суми?
– Якубюк Анатолій Миколайович. Здавалося, що це людина, яка ще в радянські часи писала публікації патріотичного спрямування, яка є людиною з холмщаків. І він сьогодні піддався на провокацію, на обіцянку про те, що йому виділять гроші на його книжку і перейшов під прапори так званої більшості. Це ганьба людині, він в моїх очах впав нижче табуретки, нижче плінтуса.
Я ПО ЛУЦЬКУ НЕ ПІДУ
– Юрій Корольчук нещодавно зазначив, що він не дуже вірить в єдиного кандидата від опозиції. А ви вірите?
– Я особисто признаю будь-яку фігуру, яку назвуть, що вона має йти. Якщо скажуть, що я не йду, то я і не буду плекати ілюзій, образ. Я командної гри людина. Треба завжди робити самооцінку своїм діям. Я особисто дозрів для того, аби серйозні питання вирішувати у єднанні демократичних політичних сил, гуртуватися.
Я казав це представникам «Фронту змін» і «Свободи»: давайте реально оцінимо можливості кожної політичної фігури. Не переоцінюймо себе, що ми тут самі найкращі. Ми повинні високо проаналізувати, зважити і зробити такий крок, аби не програли округ сьогоднішній бандитській владі.
– Кажуть, що всі округи поділені, окрім Луцька.
– Це неправда. Сьогодні якраз завершується обговорення ймовірних кандидатів по мажоритарних округах. До кінця березня місяця будуть чітко розставлені точки: хто від якої політичної сили буде боротися за депутатський мандат.
– Хоч якогось кандидата по якомусь округу назвіть...
– Не можу. Чому? Тому що йдуть непрості переговорні процеси. На рівні області і Києва наші політичні представника детально обговорюють кожен округ і позицію. Ми стоїмо перед серйозною баталією.
– Все-таки по Луцьку називають вас і Анатолія Вітіва як кандидатів від опозиції. Ви кращі за Вітіва?
– Я вам відкрию секрет. Я по Луцьку йти не буду. Я буду йти по другому округу.
– А хто буде йти по Луцьку? І ще: ви ж тільки що казали, що кандидати ще не визначені…
– Я вам сказав більше, ніж зумів.
– Подейкують, що у партії зріє «переворот». Мовляв, на найближчій конференції партії ви можете покинути пост голови обласного осередку «Батьківщини».
Не знаю я, хто що готує. В нас буде 4 березня конференція. Я буду звітуватися як член бюро, як голова. Будуть вибори, і за кого проголосують – той і буде очолювати.
– Ну все-таки, диму без вогню не буває! Як вам підказує ваша інтуїція: вас перевиберуть головою?
– Я завжди вважав, що оцінку моїй роботі повинні дати друзі. Чи хитається чи не хитається піді мною крісло – ви одна з перших дізнаєтеся. Те, що ви назвали переворотом, то це перебільшення. Просто хтось хоче показати це так. Я знаю одне, що сьогодні я як голова парторганізації не влаштовую перших осіб області, і вони дали команду нашим «шароварчикам», аби вони розхитували ідилію в партії. Але я вам серйозно говорю: наша партійна організація сильна своєю дисципліною. Я вам не скажу, що у нас все в ідеалі вирішуються, ми дискутуємо серйозно і жорстко.
– То, може, ви би від тих «шароварчиків», імена яких вам відомі, очистили б партію?..
– Процес очищення йде. Партія – це живий організм. Є хтось, хто хоче вгодити Клімчуку і займаються єрундою всякою. Але це їм не вдасться. Вінцем роботи є результат виборів, і мене звинуватити в тому, що я погано вів партію, не можна. Я знаю, що за мною багато помилок. Але я стараюся і ніколи не зійду з того курсу, який нам вказала Юлія Володимирівна Тимошенко. Хай навіть я буду рядовим членом партії, то я все рівно залишуся в рядах «Батьківщини», фанатично відданий Юлії Тимошенко, бо я вважаю, що вона – непогрішна в своїх діях.
Я НАДТО СКРОМНИЙ, АБИ ЙТИ ПО СПИСКУ
– Були прогнози, що вам як очільнику парторганізації регіону, який свого часу «вибрав Юлію Тимошенко Президентом у першому турі», дадуть прохідне місце в списку партії на виборах до парламенту?
– Я за своє життя ніколи не шукав шлях найменшого опору. Говорити відверто: мені дехто кидає докір «ти програв місто». Я міг би не йти. Я очолював штаб обласний, але я йшов свідомо, аби зустрічатися з людьми і популяризувати партію, аби розказувати ганьбу, яку творить сьогоднішня влада. Я зобов’язаний очі в очі зустрічатися з людьми.
– Ви – фанатично відданий Тимошенко, ви – старий перевірений боєць. Вам не образливо, що вам не знайшлося прохідного місця у списку?
– Ні, абсолютно. Ну що ви! Абсолютно ні. Чому? Тому що політичній раді партії видніше, яка повинна бути нумерація в списку. Я в усіх роках був у списку. Можливо, трішки дальше. Але все рівно це говорить про те, що я не є останньою людиною в партії «Батьківщина».
Моя скромна персона, можливо, ще не дозріла, аби бути в першій десятці.
– Голова ОДА Борис Клімчук «підколював» ваших партійців за те, що намети з символікою «Батьківщини» перед новим роком біля облдержадміністрації були порожні. Вам бракує волонтерів?
– Ні. Чого? Ми поставили палаточне містечко як форму протесту проти судилища лідера нашої політичної сили. Аби волиняни бачили, що наша політична сила готова приймати всіх бажаючих прийти і написати політичне звернення до Юлії Володимирівни, поставити свій підпис. У нас постійно були чергові.
У день народження Юлії Тимошенко ми зробили красиве серце, яке підняли уверх, і це серце зачепилося за хрест, який є перед держадміністрацією. Це зробив Всевишній, аби привернути увагу місцевих чиновників: живіть за законами земними світськими і за Божими. Над нами Бог, який є суддею, і кожному воздасть.
– Скільки ви платите людям, аби вони сиділи в наметах?
– В нас було багато волонтерів, але аби вони могли попити кави, чаю, зробити гаряче харчування по мінімуму давали по декілька гривень.
– А скільки?
– До 20. В нас було багато людей, які нам давали сало, ковбасу, возили гаряче харчування.
ТИМОШЕНКО НІЧОГО НЕ ВІДПИСУЄ, АЛЕ МИ ЗА НЕЇ МОЛИМОСЯ
– Скільки людей з Волині брали участь в протестах проти арешту Тимошенко?
– Справа в тім, що ми 5 разів возили 1000 людей, два рази по 500. І один раз 2 тисячі. Але наші люди майже два місяці чергували там у містечку.
– Ви кожного разу особисто їздили?
– Так. Я їздив щоразу.
– Розкажіть про той випадок, коли вас побили на акції протесту.
– Ні, мене тільки хотіли побити. В той день, коли суд оголосив про арешт Юлії Володимирівни, я з групою поставили турнікет і перейшли через плечі омоновців. То так Сергій Григоренко, жартуючи сказав, що мене побили. Мені ще, знаєте, хватає сили, аби захиститися. Ні, мене не побили. Лише хотіли.
– Вам не шкода тих «омоновців», які також є заручниками ситуації?
– Чуєте, я говорив з ними як з синами. Казав їм, що вони – наші сини і діти, і ми стоїмо во ім’я їх. Аби вони завтра жили краще. Ми ж не йдемо бандитським методом, ми просто бандитську владу хочемо зупинити у її безчинствах.
А вони, знаєте, дивляться риб'ячими равнодушними очима і, може, в глибині серця нас підтримують, але вони – люди в погонах.
– Коли випустять Тимошенко?
– Найближчим часом.
– Ви пишете їй листи в колонію?
– Обов’язково. Я особисто декілька телеграм відправив. Моя сім’я, мої дочки пишуть листи в Качанівську колонію. Ми її підтримуємо морально: Юлія Володимирівно, ми вас шануємо, цінуємо, переживаємо і молимося за вас.
Моя сім’я майже кожного тижня ходить в храми. Ми просимо Господа Бога, аби він допоміг скоріше звільнити Юлію Володимирівну із застінок сьогоднішнього «гестапо».
– Віктор Янукович на днях сказав, що згоден розглянути прохання Тимошенко про помилування…
– Юлія Володимирівна цим шляхом ніколи не піде. Чому? Тому що вона невинна. І вона не може просити в жалюгідного президента помилування.
А президент хоч так пафосно говорить, але він – у безвиході. Він сам зрозумів тупість свого рішення, він ніколи не буде президентом України другий раз.
Фанатично налаштований схід і південь країни уже розчарувався в його можливостях приймати економічно-ефективні рішення. Він навіть у розмові, коли спілкується з журналістами, робить паузи великі і шукає в своєму обмеженому словнику слова, аби не ляпнути якоїсь дурниці.
– Мовні ляпи часто приписували і вам. Вас не дратують зауваження з цього приводу?
– Абсолютно не дратують. Я вам скажу відверто. Я багато читаю книжок на російській мові. І часом дійсно підбирається якесь слово, що по змісту ніби і підходить, але має не українську вимову.
Але я вам скажу відверто і щиро, я вважаю, що сьогодні намагаюся менше згадувати і повторяти російські слова.
– З вами працюють іміджмейкери? Над вашим зовнішнім виглядом, риторикою?
– Над моїм зовнішнім виглядом працює моя чарівна дружина. А що – я погано виглядаю?
– Ви колись обіцяли ходити в басейн.
– Зараз якраз часу більше, так, я ходжу в басейн, схуд на 10 кілограм.
– Яку останню книжку ви прочитали?
– Знаєте, я чесно кажучи, захоплююся зараз однією цікавою темою. Василь Яременко, єврейське питання, євреї в Україні.
– Чому це питання вас зачепило?
– Я хочу дуже глибоко вивчити взаємовідносини євреїв з українцями, починаючи з періоду Івана Франка. Іван Франко в своєму 50-му томі багато присвятив цьому питанню. Зараз багато говорять, що у Верховній Раді мало не 50% євреїв. Я якраз хочу прослідкувати оцю роль і місце євреїв в Україні. Ця тема настільки цікава!
МАЮ РОДИЧА, ЯКИЙ УНІКАЛЬНО КОЛЕ СВИНЕЙ
– От сьогодні - якийсь геть весняний день. Сніг тане, струмочки по місту течуть, пташечки співають, коти горланять… У вашої партії якось був слоган: «Весна переможе». Ви якось вже відчуваєте ту переможну весну?
– Безперечно. Бачте, я досить суттєво реагую на кожну пору року. Тому що кожна пора року має свої життєві моменти. Я сподіваюся, що весна в нашому суспільно-політичному житті змінить дуже багато.
По-перше, змінить тиск на сімейні бюджети волинян і українців, тому що менше треба буде платити за газ. Люди окрилені тим, що приходить весна, готуються до посівних кампаній, нові надії, нові сподівання…
Так і у політичному житті. Процеси починають серйозно накалятися, тому що всі партії, в тому числі і наша політична сила, досить серйозно готуються. У нас завершилися звітно-виборні партійні конференції у містах, районах. Всі 20 партійних організацій провели звіти, обрали нове бюро, а 4 березня відбудеться наша обласна конференція, де ми також підведемо підсумки, визначимо стратегічні цілі, завдання, які стоять, оберемо нове бюро.
Ну і будемо готовитися до з’їзду, який відбудеться 30 березня. Тому що для нашої політичної сили весна дійсно є такою важливою віхою.
– Ви, мешканець села, уже спланували, що і як будете сіяти, садити?
– Бачте, я традиційно зі своєю сім’єю сіємо восени гектар пшениці, весною до 50 сотих ячменю… Дивлячись, яка структура посівних площ. В нас є земельний пай. У минулому я працював головою колгоспу. І в мене, і в дружини є земля, і ми на цій землі трошки хазяйнуємо.
В мене вдома дві теплиці, непоганий садок, практично ми повністю забезпечені яблуками, виноградом з того саду.
– А скільки у вас загалом землі?
– У мене є приблизно до півтора гектара ріллі, і у дружини – півтора гектара ріллі. Ми працюємо тільки на півтора гектара. А решту ми віддали одному з фермерів, який займається на цій землі.
– Півтора гектара – це досить велика площа. Ви справляєтеся вдвох з дружиною?
– Бачте, у мене три зяті, три дочки, так що в нас дуже велика родина.
– Від роботи на землі ніхто не цурається, не «городскі»?
– Ні, ну що ви! Нормально. Ми маємо дві хороші теплиці, ранні овочі. Зі сходом снігу ми починаємо робити посадки, вже зараз ми маємо сходи розсади, незабаром почнемо її пікувати.
Не цураються! Тому що вони виросли, народилися в селі, і їм професія їхнього батька дорога, і в деякій мірі вони цінують, схвалюють селянську працю.
– Останній раз ви взяли 2,5 гектара землі для ведення селянського господарства. Ви їх здаєте чи обробляєте?
– Ми, враховуючи те, що велике господарство по худобі (у нас приблизно до 10 свиней щорічно), обходимося на своїй землі. Тільки одного року на території сільської ради в одного з фермерів посіяли півтора гектара пшениці і гектар картоплі. Ми так два роки користувалися землею, але побачили, що картоплю дуже складно збувати, і ми тепер садимо небагато картоплі, всього на всього 30 соток. Тільки для себе.
– Дайте прогноз: яка буде ціна у 2012 році на овочі і фрукти?
– Сьогодні, за прогнозом спеціалістів, людей, які досліджують стан озимих культур, є велика загроза, що озимі культури зимували досить погано. На жаль, приблизно в грудні-січні деякі дерева уже навіть майже брунькувалися.
Тому в мене десь якась така тривога і смуток в серці, що буде селянам потрібно надто серйозно трудитися, щоб нинішній рік був вдалий для вирощування сільськогосподарських культур.
Озимі сіялися, можна сказати, у ґрунт, який не мав вологи, не завжди був добре підготовлений, тому що була засуха. І є велика загроза, що урожай у нинішньому році, в 2012 буде значно менший порівняно з 2011.
Це не тільки на Волині, а в масштабах нашої держави. Я от виписую сільськогосподарські журнали, читаю, і в мене десь є переживання. Хоча минулий 2011 рік був самий вдалий у вирощуванні зернових культур, а в цьому році будуть великі складності. Хоча для споживання в нашій державі зернових культур у вигляді пшениць твердих сортів для макаронної, борошномельної промисловості цілком вистачає.
Той резерв який є у 14 мільйонів, його достатньо. Але взагалі Україна – держава, яка повинна і зобов’язана торгувати і мати домінуюче становище на світовому ринку. Сьогодні складність в тому, що порти позамерзали. І деякою мірою ті об’єми, які прогнозувалися, скорочені державою. За прогнозами, їх надолужать у весняні місяці. Тому для аграрників 2012 рік надто складним буде.
– Чи скуповуєтеся або торгуєте ви на ярмарках, які влаштовує обласна адміністрація?
– Я був учасником ярмарок, але я не продавав і майже нічого не купував. Цікавився цінами, асортиментом ринків. Повторюю: наша родина повністю, на 100 процентів забезпечує сама себе продуктами харчування, як м’ясними, так і рослинними.
– Свиней самі колете?
– Ні, запрошую родича, який у цьому є унікальним спеціалістом.
ПЛАЧУ ЗА ГАЗ ДО 1000 ГРИВЕНЬ
– Ви згадали про те, що українцям нарешті навесні треба буде менше платити за газ. Скільки ви платите за газ для опалення свого будинку у селі Жидичин?
– Ви знаєте, ми щомісяця платимо від 500 до 800 гривень, а навіть бували випадки, що до 1000. Бо в моїй хаті проживає три сім’ї, і нам приходиться, враховуючи, що малі внуки, дуже добре топити, хороший мікроклімат в хаті робити, аби їм було затишно, тепло.
Я сам на пошті розраховуюся.
– Ціни на газ постійно ростуть. Можливо, волинянам варто повернутися до дров і їх палити? Можливо, не потрібна була «газофікація»?
– Бачте, в питаннях альтернативних джерел енергії, безумовно, треба працювати. Сьогодні враховуючи досвід передових країн, вони, можна сказати, застосовуючи високо прогресивні технології, працюють на відходах лісоматеріалу, дров. Але мені здається, що якби дійсно в державі була політика того, що ми зобов’язані людям дати газ власного виробництва (а газ власного виробництва по собівартості він, повірте, 200 не більше гривень за тисячу кубічних метрів), то ця позиція Юлії Володимирівни була чітко озвучена, коли вона була прем’єром, що ми повинні для людей давати газ власного виробництва.
Україна його виробляє приблизно 20-20,5 мільярдів кубів щорічно. А уже для промисловості, великої можна сказати, металургійної, хімічної індустрії, працювати в режимі російського газу. Але Янукович, як ви знаєте, чітко озвучив ситуацію, що він буде старатися, аби ціну було послаблено.
Сьогодні дійсно Росія тисне на нас, шантажуючи з позицією газу. Вона нечесно працює, що тому у Європі газ дешевший, ніж у нас.
– Юлія Володимирівна тільки говорила про побутовий газ за низькими цінами, чи щось реально зробила?
– Чому говорила? Ви візьміть зробіть екскурс в історію: порівняйте ціни того періоду і ціни теперішнього періоду. Сьогодні на Волині дуже багато населених пунктів в очікуванні газу. Люди повинні мати право вибору, і я впевнений, що є різні чиновники. Дехто каже, що потрібно тотально переходити на альтернативні види палива. Я не заперечую. Треба переходити, шукати, жити в режимі економії. У населених пунктах селяни користуються газом на рівні побуту, аби готувати їжу.
Там, де сьогодні є газ, відчули його, можна сказати, комфорт в сімейному побуті. Ці люди економлять. Селяни завжди були економні. Вони задоволені газом, і їх сьогодні ніхто не переконає, що треба переходити на дрова.
Немає питань, треба можливо дійсно шукати варіанти, які дешеві. Але я, спілкуючись з людьми, які, наприклад, запрошували на відкриття газу, приїжджав у ті населені пункти через рік-два і питаю: «Як ви?». То вони кажуть: «Ми задоволені». Якщо математично порахувати вартість дров і скільки їх треба на сезон привезти, порубати, поскладати, то, повірте, раціональніше і ефективніше палити газом.
– Незважаючи на те, що газ постійно росте в ціні.
– В цьому винуваті наші перші особи в державі.
КОЛГОСП Я БИ ОЧОЛИВ
– За чим ви сумуєте з тих часів, коли ви були головою колгоспу?
– Бачте, мені тоді було дуже мало років. Мені було 28 років, коли я починав і пропрацював майже 16 років. Ви знаєте, приємно, що за ці 16 років зроблено великі солідні зрушення в питаннях розвитку соціальної інфраструктури: це будівництво ФАПів, бібліотек, будинків для вчителів, ошатних котеджиків для доярок, механізаторів, водогони в селах, комфортне життя людей.
Ви знаєте, це якраз вінець роботи керівника і колективу, який він очолює. Самі кращі роки хорошої, дієвої, ефективної моєї роботи. І я от сьогодні приїжджаю, тішуся, і люди згадують ті роки, коли ми динамічно піднімали господарство. В поліській зоні по 34-35 центнерів зернових з гектара на той період біля 300 центрів льону і все таке інше.
– Якби зараз відродили колгоспи, то ви погодилися б очолити якийсь із них?
– Бачте, все залежить від того, як сьогодні на крупнотоварне, фермерське, одноосібне господарство дивиться держава. Треба, щоб були створені правила гри. А коли сьогодні сільське господарство практично нічого не цікавить... Воно само виживає. Виживають ті господарства, де солідні керівники, і вони зуміли зробити господарську мотивацію своєї діяльності. І є такі лише «острівки». Я думаю, можна було би взятися. Я б, думаю, не підвів.
– Ви після розвалу колгоспу мали якусь землю?
– Нє, нє, нє, дивіться. Я не був при розвалі колгоспу. Я колгосп залишив самим квітучим. Мене тоді Клімчук Борис Петрович призначив заступником начальника обласної інспекції по заготівлі і якості. І я працював на державній службі після посади голови колгоспу.
– Ну і у вас як у колишнього працівника колгоспу земля звідти залишилася?
– Ну то я ж вам кажу: в мене є державні паї. В мене і в дружини.
– Ви переоформили всі документи до закінчення земельної реформи?
– Ну а як же ж! В мене є державні акти на руках.
– Ви живете у будинку в селі Жидичин під Луцьком. Разом з вами ще три сім’ї живе – ваших доньок. Вам не тісно?
– Цей будинок ми робили з братом на двох. Але брат працював директором дослідної станції в Рокинях. І йому держава дала котеджик. В нього один син і він каже: забирай, повернеш мені оту суму коштів. І ми всією сім’єю там жили. Три дочки жили. Зараз одна відділилася і має свою хату. А дві дочки з зятями зараз живуть зі мною. І теща живе зі мною.
– То скільки виходить разом?
– Треба порахувати... Десять людей.
– Хто готує їсти?
– В нас кожна сім’я готує собі. Дружина готує для мене і мами. А вже дочки… Знаєте, в кожного свої підходи до організації харчування.
– А ви готуєте?
– Безперечно. Я дуже сильний знаток кулінарної справи. Я дуже смачно роблю уху, смачно жарю рибу, роблю дуже вдалі блюда із картоплі і м’яса. Картоплю по-селянськи. Смачні страви з капусти. Наприклад, капуста по-волинськи. Так, багато блюд роблю унікальних. Але коли є цілий день вільний.
Розмовляла Тетяна ГРІШИНА (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 44
Вибір редактора
Останні статті
Назви зупинок у Луцьку: і сміх, і гріх
02 березень, 2012, 12:14
Ігор Єремеєв: «Якщо держава не може допомогти селянам – то має хоча б не заважати»
28 лютий, 2012, 13:41
Анатолій Грицюк: «Перші особи області дали команду, аби розхитати ідилію в партії»
28 лютий, 2012, 11:55
Вода, сніг і зливні труби: директор луцької «комуналки» про розчистку вулиць
27 лютий, 2012, 19:29
Похреститися, повінчатися, померти: скільки грошей просять в церкві?
23 лютий, 2012, 16:54
Останні новини
США нарощуватимуть військову допомогу Україні
Сьогодні, 03:32
22 листопада на Волині: гортаючи календар
Сьогодні, 00:00
Схожі статті
|
Яблуко від яблуні: де працюють діти волинських владців?
29 грудень, 2011, 15:07
|
Клімчукові це комфортно. Ви ж знаєте, що він завжди підбирає біля себе людей нижчих від себе ростом. Це в нього така манія, бо він не хоче блякло виглядати на фоні людини солідної постави. Він завжди підбирає людей нижчих і з певними, на його думку, вадами. Він не любить, аби хто домінував в зовнішньому вигляді по відношенню до нього. Манія така.
Сьогодні криштально чистий на Волині апеляційний суд, який очолює Філюк Петро Тодосійович.
Не плачу і не страдаю, я вам серйозно говорю. Мені з «Таврією» комфортно, зручно, вона малолітражка. Хтось, можливо, кепкує, іронізує… Зря!
Бачте, в той період Ігор Володимирович (хоч він і зараз – молодий і красивий!) був значно молодшим. І він не виконував свою волю, а виконував волю тих, які, образно говоря, натравлювали його: «Йди скажи!»
Петро Якович переосмислив ідеологію в нинішній партії і далеко не мислить такими категоріями, як її перші особи в Києві і перші особи тут. Мені отак здається. Якщо ви помітили, то Петро Якович майже не виходить на трибуну. Він мудрий життєвим досвідом, дивиться і думає: куди я попав?
Владі треба більше працювати над інноваціями інвестиційного введення.
От я вчора їхав через місто Рівне. Я хочу сказати, що колись при Кривицькому місто Луцьк декілька разів виходило переможцем на всесоюзних номінаціях, на тих чи інших конкурсах. Сьогодні Рівне по розвитку соціальної інфраструктури, облаштуванні міста, чистоті міста, по самих архітектурних підходах в організації вулиць – значно краще, ніж місто Луцьк.
Ні, чуєте, повірте – розколу немає! Який розкол?
Я ще поки аналізую і помічаю. А висновки ми зробимо дещо пізніше
Корольчук глибоко шанує і поважає нашого лідера Юлію Володимирівну Тимошенко. Я вам скажу, що коли у Юрія Степановича був ювілей, то Юлія Володимирівна особисто з Києва приїхала і вручила йому великий букет роз. Вони обнялися і все таке інше.
Юрій Степанович є, можна сказати, хорошою людиною і істинним бійцем нашої політичної сили. А до Януковича він, можна сказати, ставиться з людською жалістю, жаліє його. Жаліє тому, що він бачить, що Янукович попав не на своє місце. І Корольчуку до глибини душі шкода, що людина мучиться і мучить цю посаду президента, мучить український народ.
Ну, знаєте, Козюра, мені здається, надмірно згустив фарби щодо змісту комерційної проблеми та однобоко видав свою інформацію.
І я в такій дружелюбній формі запропонував членам бюро, а їх було 13: «Шановні друзі, до нас звернувся Шиба, що хоче бути членом нашої партії. Він є депутатом і живе в Луцьку. Якщо він стане членом нашої партії, то він буде з вами жити і співпрацювати. Яка ваша точка зору: приймати чи не приймати?».
Знаєте: «Если вдруг почему то уходит друг, то ещё вопрос, кому повезло». Нам повезло, що він тоді пішов, тому що він продемонстрував, що він – не з нами. А сьогодні він хоче бути з нами. Постає питання: чому? І от на це «чому?» я не можу знайти відповідь.
Вони зрадили, вони показали свою жалюгідність і свою гнилу душу. Вони показали, що з ними не можна йти, сідати в окоп і воювати за майбутні перспективи нашої майбутньої держави. Вони зрадники, які можуть вистрелити в потилицю. Я радію, що ми їх позбулися.
Мені прикро, що ці люди колись в моїх очах були постатями. Ми кожну фігуру обговорювали, вивчали позитиви, негативи, переконували, що ми будемо працювати і в опозиції, і, може, нам буде складно і будуть, можна сказати, напори і тиски влади, шантаж, провокації, і що влада буде шукати больові точки. І вони кивали головами і казали, що вони готові мужньо пройти цей шлях. Тому, знаєте, це – продажні тварі.
методи ганебні і різні
Це ганьба людині, він в моїх очах впав нижче табуретки
Я вам сказав більше, ніж зумів.
наша партійна організація сильна своєю дисципліною.
Хай навіть я буду рядовим членом партії, то я все рівно залишуся в рядах «Батьківщини», фанатично відданий Юлії Тимошенко, бо я вважаю, що вона – непогрішна в своїх діях.
Моя скромна персона, можливо, ще не дозріла, аби бути в першій десятці.
У день народження Юлії Тимошенко ми зробили красиве серце, яке підняли уверх, і це серце зачепилося за хрест, який є перед держадміністрацією. Це зробив Всевишній, аби привернути увагу місцевих чиновників
Ні, мене не побили, тільки хотіли побити.
А вони, знаєте, дивляться риб'ячими равнодушними очима і, може, в глибині серця нас підтримують, але вони – люди в погонах.
Моя сім’я, мої дочки пишуть листи в Качанівську колонію. Ми її підтримуємо морально: Юлія Володимирівно, ми вас шануємо, цінуємо, переживаємо і молимося за вас.
Янукович навіть у розмові, коли спілкується з журналістами, робить паузи великі і шукає в своєму обмеженому словнику слова, аби не ляпнути якоїсь дурниці.
Я вам скажу відверто і щиро, я вважаю, що сьогодні намагаюся менше згадувати і повторяти російські слова.
А що – я погано виглядаю?
Я досить суттєво реагую на кожну пору року. Тому що кожна пора року має свої життєві моменти.
Я дуже сильний знаток кулінарної справи. Я дуже смачно роблю уху, смачно жарю рибу
Анатолій Петрович, як завжди, суцільний пазітіфф ) Погодьтеся, на Волині є дуже мало політиків, які здатні чудово покращувати настрій оточуючим )
Ну і за питання респект Тані!
Будьте собою - не чиніть, як сотні інших підленько-боягузливих анонімів. навіть якщо ви теж анонім
Честь лучанам, які не обрали Грицюка мером, йому далеко до Романюка. Може краще, пане Анатолію, йти не депутати Верховної Ради, а йти в кулінарію, як "сильному знатоку кулінарної справи".
Думає: "Ну, ту не пройшло, піду в Верховну Раду, тамечки точно дадуть - в самій Столиці". Так то!
А Юля хай сидить, менше контролю буде!
А щодо того, що журналістам слід було текст «причесати», то це знову ж таки закид до Грицюка. Він хоч читав те, що від його імені написали. Якщо він не може організувати стилістичну обробку власного інтерв’ю, то чого взагалі «лізе» до влади? Адже влада це і є вміння організовувати роботу навіть там, де виконавці в цьому не зацікавлені.
Цитую Вашого ідилічного шефа: "Ви ж знаєте, що він завжди підбирає біля себе людей нижчих від себе ростом". Цитую Вас: "прикро, що ви не зрозуміли,ви ж жіночого роду". І обурююсь: затямте собі, що жіночий рід - то теж людина. Між іншим - "непогрішна" Вона - також людина. І з її вмінням рекламувати взуття і одяг Луї Віттон я змагатись і не збиралась. Віддаю належне - "Вона" в цьому неперевершена.
В 2002 р. - ти програв район.
В 2010 р. - ти програв місто.
В 2012 р. - ти теж програєш!