Віктор Сапожніков: про рутину, децентралізацію і шахти. ФОТО

Віктор Сапожніков очолює Нововолинську міську раду вже вісімнадцять років поспіль. У владі починав із того, що у 1986 - 1996 рр. обіймав посади голови планової комісії, заступника голови, першого заступника голови Нововолинського міськвиконкому. Два роки виконував обов’язки міського голови.

Із 1998 р. мешканці чотири каденції поспіль обирають його міським головою.

Сьогодні у Віктора Сапожнікова день народження. ВолиньPost вирішив розпитати одного з найдосвідченіших міських голів про його роботу.

- Нововолинськ - шахтарське місто. Звісно, основним питанням буде питання про ситуацію із копальнями. Які з них закриваються, які законсервовують, чи виділяють на щось гроші?

- Ситуація з нововолинськими шахтами досить складна, є заборгованість із заробітної плати більше місяця, це ще порівняно невелика, бо раніше була ще більша, але тим не менше людей цікавить перспектива вугільної галузі. А перспектива вугільної галузі, на жаль, не залежить від міського голови. Коли рішення приймалися на рівні Міністерства, то ми змогли у 2001 році домогтися відміни наказу по Міністерству про ліквідацію шахт.

Але зараз прийнята стратегія енергетичної незалежності України. Прийнята вона Урядом. Зроблена ця стратегія на основі коаліційної угоди більшості у Верховній Раді. І там сказано, що енергетична незалежність країни полягає у тому, що шахти повинні бути або приватизовані, або законсервовані, або закриті, і далі є такий рядок: купівля вугілля за кордоном. Тому ми знаємо, як південноафриканське вугілля купували, були чутки, але я це точно не можу казати, що вугілля купували в ДНР, на наших територіях, які тимчасово окуповані. Але факт є факт. Сьогодні маємо свої шахти, сьогодні не розвиваємо свою вугільну галузь і купуємо з-за моря вугілля. Таким чином, залишаємо без роботи наших людей. Тому така ситуація негативна склалася в Нововолинську по шахтах.

- Яка ситуація на 10-й шахті? Чули, що сюди виділили 10 мільйонів.

- Багато говорять за 10-ту шахту. Єдина шахта, яка будується в Україні. Якщо єдину не можемо добудувати, то буде ліквідована загалом вугільна галузь. І ми тоді будемо енергетично залежні від ринку цін за кордоном. На цю єдину шахту, яка будувалась в Україні, на цей рік передбачено 100 мільйонів. 100 мільйонів на рік — це фактично підтримувати відкачку, провітрювання, наземні якісь служби, а не будувати.

Економічно обгрунтовано, доведено, що ця шахта може дати не тільки 1500 робочих місць, але вона буде самоокупна, вона буде працювати більше 40 років і більше одного мільйона тонн вугілля давати в рік, нашого українського вугілля. Є можливість це вугілля переробляти на світлі нафтопродукти, постачати на електростанції. Але сьогодні чомусь хтось придумав, що це не вигідно.

- Які ж тоді шахти продовжують працювати, а які під загрозою закриття?

- Сьогодні перша шахта фактично пішла під закриття. Там залишилося приблизно 300 працівників. 9-та шахта, яка сьогодні дає досить якісне вугілля з золою 23-22, а материнська зола 16, вона постачає навіть поза збагачення напряму на Калуську електростанцію вугілля. Але розвитку цієї шахти нема, і от в травні місяці передбачено її передати в третю групу. Тобто на закриття. Залишається ще одна шахта - “Бужанська”, яка може давати 1200 тонн вугілля на добу. Але, на жаль, через те, що нема відповідного обладнання, нема відповідного розвитку, ця шахта половину того вугілля тільки дає. При чому з високою золою, тому що техніка, яка там працює, не передбачена на такі пласти. Тому, на жаль, маючи перспективу, що можна було б добувати вугілля, можна було б побудувати переробний завод, який також дав би робочі місця не тільки шахтарям, а й на самому заводу. Могли б переробляти нафтопродукти. Але, безперечно, проти цього ті, хто сидять на газовій і нафтовій трубі, і качаємо з Росії, чи звідки, ту нафту. Тому ця справа не пішла. Півтора роки тому я їздив в Харків, є відповідні розробки, я не знаю, чому прийнято таке рішення. Можливо, тому, що сьогодні ті діючі шахти, я не кажу за 10-ту, якщо її запустити, і вона буде не збитковою. Діючі ж шахти — дотаційні. А, хіба ж нам безкоштовно вугілля дають з-за кордону? Ні, ми за це також платимо, але ще при цьому даємо робочі місця людям.

Якщо навіть говорити про закриття шахт, то ми повинні його робити цивілізовано. Ми знаємо, як закривалися шахти в Англії — це було в 60-х роках, ми знаємо навіть, як у Польщі закривалися шахти і як там також страйкували шахтарі, але це було цивілізовано, з думкою про людей. Не просто припинити й викинути їх, а, до прикладу, залишилося 5 років до пенсії, їй давали 75% пенсії, людина молода, то їй давали гроші на відкриття власного бізнесу або компенсацію.

Тому в свій час, розуміючи, що держава не може подбати про робочі місця, ми з моїми заступниками за підтримки нині покійного голови облдержадміністрації Бориса Клімчука спочатку “пробили” Указ Президента, а потім домоглися того, щоб Верховна Рада прийняла Закон про територію пріоритетної діяльності. Це свого роду економічна зона. За цей період часу в нас в місті з'явилися багато підприємств, такі як “БРВ-Україна”, “Кроноспан”, “Хан-Електробау”, “Алюглас” і ряд інших. Ми сьогодні перевищуємо в 7 разів середній показник області по іноземних інвестиціях. І коли з першого січня 2016 року відмінили дотацію на собівартість тонни вугілля, я - єдиний мер - виступав перед Кабміном на протестному мітингу про те, що так не можна з людьми поводитись. Я не хизуюсь цим, але це правда. Потім я, як єдиний мер, був на погоджувальній раді з Яценюком. І говорив йому разом із представниками профспілок, що, якщо держава не має коштів, дайте можливість нам, органам місцевого самоврядування, керувати. Прийнятий Закон, який стосується Нововолинська, на 30 років. Проіснував він (Про територію пріоритетного розвитку), щоправда, тільки 4 роки. Який чомусь з прийняттям кожного року бюджету відміняє пільги інвесторам. Сьогодні інвестори і так в Україну не хочуть іти. Зараз в країні економічна і політична криза, війна неоголошена йде, затягнути інвестора - це проблема, верніть нам це, не відміняйте, і ми створимо для людей нормальні умови. На жаль, послухали і забули.

Вже потім десь Прем'єр-Міністр заявив, що, бачте, в Україні недоцільні економічні зони. Почекайте, поряд Білорусія — 6 областей, 6 економічних зон. Польща — 14 економічних зон, 3 філіали. Сьогодні вони - індустріальні парки, технопарки роблять. А в нас це — бачте, це дає якісь преференції інвесторам і, можливо, не дасть тих податків, які б поступали в держбюджет.

Тому вважаю так: щоб в Нововолинську із закриттям шахт не було ніяких соціальних катаклізмів, треба добудувати 10-ту шахту, знайти туди інвестора і поновити, або хоча б не відміняти прийняті Законом пільги по території пріоритетного розвитку.

- Що ще плануєте розвивати у Нововолинську?

- Я не перший рік міським головою. За один, так би мовити, захід у владу щось вдається, а щось не вдається. Для цього повинен бути певний період часу. До прикладу, в Німеччині бургомістрів обирають на 7 років. Депутатів на 4 роки, а бургомістрів на 7. Це для того, аби була послідовність у владі. А то от всі зразу помінялися і перший крок який? “Все, що було перед нами, - це погано! Все не так, ми зробимо краще”. Потім вони йдуть, приходять наступні, і вони кажуть: все не так, все погано, ми зробимо краще. Повинна бути послідовність.

Коли ми створили ту економічну зону, я раніше думав так: от це зробили — далі воно піде в автоматичному режимі, створив умови для приходу інвестора — інвестор повинен прийти. На жаль, це не так. Щороку по-новому. І оця “текучка”, повсякденні рутинні справи забирають той час, який би мав бути використаний на перспективні справи.

- Ви майже два десятки роки поспіль — Нововолинський міський голова. Робота, як рутина?

- Ні. Я дослухаюсь до всіх і всіх проблеми маю вирішити. Прийде бабуся, яка скаржиться за межу, в когось дах протікає — ти мусиш тими речами займатися. Навіть шахтарі приходять до мене за зарплатою. Ну я ж до того відношення не маю. Тим більше, всі шахти, які залишились в об'єднанні, платять всі податки в Іваничівський район. Але людей не можна відіслати, бо тут їхні сім'ї, вони ходять в ту ж лікарню, а їхні діти - в школу або садочок. Тому робота міського голови і рутинна, але треба не забувати про перспективу. На жаль, коли ти мусиш займатися всім — від похорон героїв, які загинули в АТО, до зарплати шахтарям, до цін - то все це тут.

- Як ставитеся до децентралізації, яку зараз так активно пропагують?

Це не децентралізація. Це централізація влади. Децентралізація - це коли будуть виконуватися закони. Наприклад, нам повинні були передати по профтехосвіті майно і фінансування. Це говорить не тільки закон, який прийняли 29-го грудня депутати, це говорить Конституція: витрати органів місцевого самоврядування, які пов'язані з прийняттям рішень вищих органів, компенсуються повністю державою. Цього не зроблено. Кілька років тому в Польщі був такий випадок: уряд прийняв рішення про збільшення індексацій чи зарплат бюджетникам. Органи місцевого самоврядування прийняли рішення, взяли кредити, заплатили, подали в суд на міністерство фінансів і виграли суд. Оце децентралізація. А коли все скидається на місця, бо ви там собі розберетеся... Тому ця децентралізація дещо забовтується. От ми декомунізацію в який раз робимо? А житловий кодекс в нас — з радянських часів!

- А чи є розуміння Вас тут - у владних кабінетах обласного керівництва чи в столиці?

- Я старався завжди іти на вибори і бути поза політикою. Хоча за підтримки тих чи інших, а часом і багатьох партійних осередків або громадських організацій. На жаль, нас прив'язують часом до політики, міняються закони, постійно причому, а з ними - правила гри, а тому ти мусиш іти від якоїсь партії. Я, як міський голова, часом, кажу відверто, це і не личить мені, як людині уже з сивиною, які чоловікові, змушений десь прогнутись, вибачте, десь схилити голову і зняти шапку, якщо це на користь громаді. По-різному буває, але розуміння є.

-А що запам'яталося найбільше за останні кілька років?

Майже півтора роки тому прийшло чоловік сто сюди на площу, прийшли хлопці з кинджалами, в камуфляжі, в балаклавах, причому тільки пару чоловік з Нововолинська, і кажуть: пиши заяву і уходь. Я питаю: чому? Бо ми так сказали. Я кажу: я не буду писати. А вони: Ну тоді ми тут займаємо приміщення міської ради. Добре. Давайте папір. Я написав, що під тиском такої-то кількості людей я прошу розглянути мою заяву на сесії. Наступного дня ми зібрали сесію на сходах міської ради. Оце мусить запам'ятатися, бо пігулки від тиску пив жменями. А це не добавляє здоров'я. Бо ж за стільки років в мене багато тих, хто незадоволений, кому на хвоста наступив. А часом ці люди мають і кошти, якими вони можуть притягнути сюди певну кількість людей певної категорії.

Запам'яталися шахтарі, які тут стояли. Я тоді двічі в день виходив до них — зранку і о 15-й годині. Перший раз розповідав, що планую зробити, а другий — що зробив, які результати і що обіцяють.

- Що порадите тим, хто хоче працювати в органах місцевого самоврядування?

Виконувати Божі і людські заповіді, менше обіцяти — більше робити, і ніколи не обговорювати людей, а намагатися вникнути в їхні проблеми. А решта — воно прикладеться.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.