Центральний майдан Луцька: місце, де живе «совок»

З давніх часів правителі великих держав і керівники невеликих поселень намагалися лишити по собі не тільки мудрі політичні та економічні рішення, а й елементи благоустрою. Будувалися храми та палаци, парки й вулиці, театри і стадіони, а найвеличніші з них увіковічнювали імена в історії на довгі століття.

Якщо спуститися до реалій сучасного Луцька, представники місцевої влади так само асоціюються з архітектурними проектами. Деякі – із вдалими, а деякі – із провальними. Приміром, поруч з ім’ям багатолітнього міського голови Антона Кривицького багато років поспіль пригадували реконструкцію проспекту Волі, який на початку 2000-х переніс центр міста в Європу. Такої сучасної центральної вулиці не було на той час в жодному обласному центрі України.

Наступний міський голова Богдан Шиба також хотів запам’ятатися лучанам успішним проектом благоустрою, і націлився на недороблені ідеї Кривицького: фонтан у центрі міста та міст над залізничними коліями. Останню з ідей вдалося реалізувати Миколі Романюку, а от фонтану і досі не пощастило запрацювати. Як і загалом не пощастило центральному майдану міста, який давно проситься перенести його із типового совка, та досі лишається «машиною часу» для охочих потрапити назад в СРСР.

Тим не менше, саме на центральному майдані є з десяток об’єктів, вдалий підхід до реконструкції яких може забезпечити добру пам’ять від лучан на довгі роки. Взяти хоча б громадський туалет за приміщенням театру, який через економічну недоцільність не працює майже десять років, проте сам факт наявності такого об’єкту в центрі міста міг би стати непоганим прикладом розвинутої міської інфраструктури з хорошим сервісом як для місцевих жителів, так і гостей міста.

Сорок років луцького застою

Сучасний вигляд луцького Театрального майдану був сформований ще у 70-ті роки минулого століття і з того часу фактично не зазнав жодних принципових змін.

Із початку 20 століття на цьому місці був міський парк, у центрі якого встановлювали пам’ятники відомим державним діячам - спершу польським, згодом - радянським. Тут відбувалися різні масові заходи, концерти, демонстрації.

Проте на початку 70-х вирішили, що на місці парку має бути центральний міський майдан з фонтаном, театром, міським туалетом.

«Автором перепланування був архітектор Ростислав Метельницький, – розповідає заступник начальника управління архітектури і містобудування Луцької міської ради Ярослав Матвіїв. – Основною ідеєю його проекту було збереження скверу. Проте вольовим рішенням першого секретаря обкому партії за одну ніч вирубали всі дерева, серед яких було чимало рідкісних порід. Метельницький, коли дізнався, як зламали його задум, потрапив із серцевим нападом до лікарні».

Розбудову майдану здійснили за типовим радянським проектом, і до кінця 70-х тут кардинально змінилося геть усе. З’явився театр та універмаг, недобудований у передвоєнні роки кінотеатр завершили як будинок культури, спорудили музично-світловий фонтан, громадський туалет за театром, збудували першу у місті дев’ятиповерхівку із електронним годинником та термометром, відкрили пам’ятник Лесі Українці.

«Багатоповерхіку, або «Бім-бом», спорудили, бо радянській владі треба було «заглушити» собор. Мусив з’явитися об’єкт, який буде його «перебивати», щоб культова споруда не була домінуючою на майдані», – розповідає Матвіїв.

Наприкінці 70-х відбулося народження нового центру Луцька, і з того часу спроектовані радянською владою об’єкти так і не зазнали суттєвого оновлення, а деякі – приміром, фонтан і громадська вбиральня, – узагалі перестали функціонувати.

Багаторічні плани

Про потребу кардинальної реконструкції Театрального майдану заговорили ще на початку 2000-х. Окрім несучасного зовнішнього вигляду, місцевих мешканців почала турбувати проблема поганої транспортної розв’язки у місці перетину двох магістральних вулиць та скупчення багатолюдних об’єктів – універмагу, готелю, офісних приміщень.

Думалося, що проблему вирішить підземний перехід. На його будівництво кілька разів оголошувався конкурс, щоразу визначався переможець. Останню версію перебудови майдану затвердили у 2008 році - підземний перехід разом із підземним паркінгом і торговим центром на понад 20 тисяч квадратних метрів. Однак до втілення цього задуму руки так і не дійшли.

Не взялися навіть до осучаснення решти об’єктів: тих, які над поверхнею, і є «обличчям» майдану. Хіба оновили фасад театру та поклали плитку у 2011 році.

«Поруч із собором мала бути сучасна відпочинкова зона, обрамлена гранітним поребриком у такому ж стилі, із півкруглим продовженням, як клумби на проспекті Волі. - розповідає Ярослав Матвіїв. - Оцей бетон, який там наразі є і який фарбують у білий колір – це такий совдепівський пережиток. Та, на жаль, проект не було реалізовано, лише поклали плитку на майдані».

Непрацюючий туалет і незбудований фонтан: «більма» на оці центрального майдану

Проект нового фонтану створили ще за Антона Кривицького. На чергове святкування Дня міста навіть привозили зразок музично-світлового дива, що невдовзі з’явиться посеред Луцька. Проте не вистачило грошей. Богдан Шиба також не знайшов коштів і, зрештою, пішов на кардинальний крок: залив основу фонтану бетоном і віддав територію під оренду дитячого майданчика і літнього кафе. Наслідки такого креативного рішення наразі ліквідовано, і основа фонтану знову чекає на завершення проекту.

Ще одна «нездорова» тема Театрального майдану – громадський туалет позаду театру. Застарілі мережі потребують немалих інвестицій, щоб відновити роботу вбиральні, та й сам формат громадського туалету відживає своє. У радянські часи міські туалети були необхідною частиною інфраструктури, і місто було зобов’язане їх утримувати. Наразі кожен громадський заклад – чи то кафе, чи перукарня, чи універмаг – гарантують вільний доступ до вбиралень, такою є вимога будівельних норм.

Такий об’єкт, як міський туалет, сам по собі не витримає економічних реалій. Не кажучи вже про потребу серйозного ремонту, саме утримання вбиральні – заробітна платня касира, прибиральника, хімічні і миючі засоби – спровокують потребу встановити таку вартість послуги, що навряд чи туалет матиме відвідувачів. У той же час допускати, щоб об’єкт в центрі міста стояв пусткою ще десять років – теж неприпустима розкіш для міського бюджету.

Потреба реконструкції Бім-Бома підтверджена вже навіть не естетикою, а небезпечними прецедентами. Із фасаду будівлі почала сипатися облицювальна плитка. Не в кращому стані і стіни колишніх келій бернардинів, де зараз розташовані офіси луцьких підприємців. Загрозою для цієї пам’ятки архітектури є також ялини, які поруч із монастирем. Та й загалом дерева на Театральному майдані – ще один відголосок із радянського минулого.

«Біля келій монастиря дерева треба негайно зрізати, вони суттєво шкодять пам’ятці, викликають сирість, – переконаний Ярослав Матвіїв. – А от ялинки на майдані вважаю доречними, вони вже переростають, але поки треба зберігати, бо вони створюють колорит озеленення. Так само, як і ялинки вздовж проспекту Волі. Вони відгороджують майдан від транспорту, є своєрідним шумовим бар’єром».

Що думають лучани?

Із запитанням, що змінили б на Театральному майдані, ми звернулися до місцевих мешканців. У відповідь – чимало ідей, та всі вони об’єднані навколо думки, що центр Луцька давно перестав рухатися в ногу із часом.

«Що б я там змінила? Зрубала верби і ялинки. Або заставила когось доглядати за ними, гарно підрізати, щоб мали сучасний вигляд. Зробила б клумбу сучасну біля собору, біля пам’ятника, поруч з театром. І щось, нарешті, вирішила з туалетом. Якщо міська влада не має грошей довести його до толку, хай віддадуть бізнесменам, ті знайдуть спосіб, як використати такий об’єкт в центрі міста, а не розводити хащі», – висловила свою думку 36-річна працівниця Тетяна.

«Добре, що поклали бруківку на майдані, зараз навіть страшно пригадати, що тут робилося – яма на ямі. Центр міста не повинен таким бути. Мені важко сказати, чи хотів би, щоб тут щось змінилося. Я звик до такого майдану, яким він є, нового нічого не треба. Хіба хай би доробили те, що не працює, і відремонтували будинки», – розповів пенсіонер Микола, корінний лучанин.

«Дуже люблю кав’ярню у монастирі, там особлива атмосфера, відчувається якась дивна енергетика. Тому дуже шкода, що решту приміщень біля собору використовуються як офіси різних фірм, магазини. Думаю, якби вдалося зробити там музей чи інший заклад, куди б могли приходити люди, це було б хорошою справою для міста, і туристів зацікавило б», – каже 19-річна студентка Анастасія.

«Я б запропонував придумати якусь фотозону для пар, які повінчалися в соборі. Ніби центр міста, а виходить весілля із вінчання - і навіть немає, де сфотографуватися. Якби фонтан працював, то, можливо, там можна було б фотографуватись, а так – немає нічого цікавого», – впевнений 25-річний Сергій, який влітку зіштовхнувся з такою проблемою.

«Мені не вистачає фарб на майдані, все таке сіре, нецікаве. Можливо, на Бім-Бомі зобразити якесь графіті з луцькою тематикою, зараз дуже багато в місті хороших вуличних художників. Хочеться, щоб місто було сучасним, європейським, а глянеш на наш Театральний майдан – так і пригадуються кадри зі старих радянських фільмів – нічого не змінилося», – каже лучанка Ольга.

Інна КАРПУК (спеціально для ВолиньPost)

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.