Шість останніх слів Рустама Хамраєва. ФОТО. ВІДЕО

Лучанина Рустама Хамраєва друзі, рідні та військові побратими запам’ятали як самовіддану людину-патріота, який про інших дбав більше, аніж за себе, а на запитання «Рустаме, як в тебе справи?» завжди відповідав: «Головне, щоб у вас все було добре».

Цьогоріч у родині лучан Хамраєвих мали б вітати іменинника-ювіляра з сорокаріччям, але цього не буде. Не тому, що в народі існує прикмета, що свої сорок років чоловіки не святкують, а тому, що Рустама Хамраєва вже немає серед живих, його життя обірвали сепаратистські кулі на полі бою поблизу міста Луганськ 17 червня 2014 року.

Україна – найкраща країна, тому що я в ній народився і живу

Рустам Хамраєв за національністю узбек, громадянин України. Народився і виріс в Луцьку, тут-таки й пішов до школи. Навчався у Луцькому навчально-виховному комплексі №9. Навіть після закінчення школи любив збирати своїх однокласників і влаштовувати зустрічі в стінах навчального закладу.

В 1993 році пішов на службу в армію. «Відкосити» чи «відкупитися» від служби юнак навіть і не думав, навпаки дуже чекав цього моменту і завжди пам’ятав дату - 26 грудня 1993 року, коли він давав присягу на вірність українському народу. Пізніше, після початку буремних подій в країні, коли на Майдані "беркутівці" розігнали мирний мітинг студентів, Рустам, відповідаючи на запитання журналіста "Чому ви поїхали на майдан?", скаже:

«Є таке слово «Батьківщина», яка б вона не була, але це наша Батьківщина. Так як людина, яка служила в прикордонних військах, а потім в другому роді військ, я давав все ж таки клятву, Присягу на вірність Україні, народу… І це мій народ, моя Україна».

До фатальних подій в країні, які перевернули Рустамове життя, він встиг одружитись, а також в нього народився син Алішер, який нині бажає бути військовим, і так як і його тато, захищати свою країну.

Як виявилось, мужній воїн Рустам у мирному житті був творчою особистістю, і як згадує його тато Шонійоз Хамраєв, його син часто зачинявся в себе в кімнаті і з натхненням складав вірші, які записував собі в блокнот, який потім пройде з ним усю дорогу - від Євромайдану до останнього бою в селищі Металіст під Луганськом.

«Інколи я заходив до нього в кімнату, коли він писав вірші, і часто жартував з ним, говорив: "Рустаме, закрий вікно, а то муза вилетить"», - згадує Шонійоз Хамраєв.

Рустам з дитинства проявляв свій дух патріотизму, він дуже гордився тим, що живе в Україні, і від щирого серця прагнув кращих змін та гідного життя для своєї країни. Пізніше, розбираючи речі покійного сина, батьки натраплять на блокнот, в якому його почерком буде написано: «Україна – найкраща країна, тому що я в ній народився і живу».

Євромайдан

Коли Рустам поїхав в Київ на Майдан вперше, вдома про це ніхто не знав. Це вже потім, коли приїхав звідти, він зізнався рідним, де був. Батьки тоді сказали йому, щоб робив так, як він вважає правильним, і відпустили сина на Майдан відстоювати право всього українського народу жити краще, без режиму Януковича і його свити. Рустам був дуже активним учасником Євромайдану – членом Самооборони Майдану, бійцем 14 сотні «Вільні люди», згодом перейшов у 38 сотню.

У лютому, під час вуличних заворушень у Києві, він стояв на барикадах, ризикуючи життям під снайперськими обстрілами, евакуював поранених побратимів, врятував двох медсестер, а сам отримав поранення. Не дочекавшись, щоб загоїлися рани, в березні 2014 року знову повернувся на Майдан. Чоловік ніколи не вважав себе героєм, він був твердо переконаний, що ризикувати своїм життям заради інших – це справа кожного чоловіка.

«Героєм я себе не вважаю. Я так думаю, напевно, так вважав би за потрібне кожен чоловік, кожен воїн. На моєму місці кожен мужчина зробив би так мовчки. Взяв би зброю, щоб не нападати, а боронити. І почав би боронити свою землю, відстоювати своє», - так пояснив Рустам свою участь в Євромайдані, і очевидно такими ж словами пояснив би свою участь у цій війні, якби повернувся звідти живим.

Часто в своєму блокноті Рустам занотовував рубаї відомого персидського філософа Омара Хаяма. Очевидно, записував саме ті рубаї, які були йому близькими за його світобаченням та за духом. І прочитавши один з таких, можна пояснити такі вчинки мужності і героїзму, які виявив Рустам на Євромайдані.
З блокнота Рустама Хамраєва:

«Для достойного - нет достойных наград,
Я жизнь положить за достойного рад.
Хочешь знать, существуют ли адские муки?
Жить среди недостойных – вот истинный ад!»

Психолог Олена Звєрєва була знайома з Рустамом, і як потім розповіла, навіть подружилась із ним.

«Це людина–ідеаліст, чистий, світлий з дитячою душею, з абсолютною вірою в те, що добро перемагає. Коли я приїхала з дочкою в Київ показати Інститутську, Рустам ще був на Майдані, він жив в палатці і ніколи для себе нічого не просив. Якщо він телефонував, то просив, наприклад, допомогти його сестрі чи просив за інших, за Ромео, який був поранений на Майдані, який потім привіз його тіло - його товариш-побратим, який теж з ним був до останнього. Рустам направду не цінував свого земного життя. Він говорив мені: «Ця куля мала бути моєю, це неправильно, що помер цей хлопець, він молодий, а я хоч щось в цьому житті побачив, це несправедливо», - поділилася такими спогадами про Рустама на вечорі його пам’яті психолог Олена Звєрєва.

Саме про Олену Звєрєву Рустам написав в блокноті: «Майдановский доктор Єлена Зверева. Кристальной души человек. Наш человек!».

Рустам Хамраєв пройшов все пекло Майдану: сутички з «Беркутом» та "тітушками", поливання з водометів у лютий холод, вибухи, був мішенню для снайперів. На Майдані він подружився з Сергієм Нігояном та іншими свідомими, нескореними людьми, такими, як був і він. На його очах багато його майданівських побратимів загинуло, за що він довго себе картав, що не встиг їх прикрити, не зміг в той момент допомогти, не підставив себе під снайперські кулі, не встиг сховати за своєю спиною людей, заради яких готовий був пожертвувати своїм життям.

Стояти на смерть! Україна - понад усе!!!

Участю в Євромайдані для Рустама історія не закінчилась, очевидно, долею йому було підготоване ще одне завдання - боронити Україну від російського окупанта. Коли розпочались події на сході України, Рустам прийняв для себе (як потім виявилось) фатальне рішення – їхати туди добровольцем. Він не вважав це якимось героїзмом, можливо, якби він був живий, то сказав би з присутньою йому природньою скромністю «Так би зробив на моєму місці кожен мужчина».

Бойовий побратим та товариш Рустама Хамраєва Олексій, коли приїздив на освячення Алеї почесних поховань, поділився спогадами про те, як Рустам загітував більше двадцяти людей їхати на Схід і виганяти окупанта зі своєї землі.

«Рустам був нашим ідейним вдохновителем, до нього тягнулись хлопці. В травні 2014 року я і частина «майданівців» жили в Будинку Профспілок, а Рустам залишився ще в палатці на Майдані, він там жив до останнього дня Майдану. Після президентських виборів 25 травня 2014 року він зайшов до нас і сказав: «Хлопці! Є пропозиція! Їхати в Луганськ. Тепер наші барикади - там, там – наш Майдан. Я їду. Хто зі мною?». Так він загітував більше двадцяти людей. І 28 травня ми усі рушили на Схід. Він був сильним патріотом України, фанатом (у хорошому значенні цього слова) України, дуже доброю людиною і сміливим, хоробрим воїном», - розповів Олексій.

І знову ж таки чоловік записався добровольцем батальйону «Айдар» нічого не сказавши родині. Можливо він так вчиняв (коли їхав під снайперські кулі на Євромайдан, а потім під сепаратистські кулі на Схід) щоб родина, а особливо мама Антоніна Хамраєва, не хвилювались, адже про свій спокій хвилювався він мало, для Рустама було головним, щоб у його рідних людей все було добре.

Бойові побратими згадують про Хамраєва, як про мужнього воїна, який першим кидався в бій і не ховався від куль терористів за спинами, а навпаки – готовий був пожертвувати своїм життям заради інших, що неодноразово робив на Майдані.

«Це був надійний, дуже сором'язливий хлопець, який ніколи для себе нічого не просив, але за інших завжди ставав горою. Мені дуже шкода, що такі люди гинуть, бо це дуже достойні люди», - відзначив після загибелі Рустама "айдарівець" Андрій Омельчук.

Саме любов та готовність самопожертви заради інших і стали своєрідною кармою в житті цього чоловіка.

Ще 22 січня 2014 року, коли на Майдані вбили побратима Рустама Хамраєва Сергія Нігояна, Рустам поставив собі на дзвінок мобільного Гімн України, а за декілька днів до своєї загибелі завантажив останню пісню в список аудіозаписів - «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни…». Рустам навіть і не міг подумати, коли ставив Гімн України собі на дзвінок, що це буде остання пісня, остання мелодія, яку він почує перед смертю. Під звуки Гімну України патріот-воїн пішов у свій останній бій, адже саме тоді до Рустама дзвонив його тато, щоб дізнатись як там його син. Рустам сказав, що не може говорити, пообіцяв, що потім перетелефонує… так цього і не сталось.

«Тату, не переживайте, в мене все добре, мені пора, я всіх вас люблю, дуже-дуже люблю», - згадує останню розмову з сином Шонійоз Хамраєв.

Останній запис з блокнота Рустама: «Отримав автомат «АКС-74». 4 магазини», а нижче «Стояти на смерть! Україна понад усе!!!». Мужній воїн свою обіцянку і свою Присягу перед українським народом виконав. Єдиний раз, коли Рустам не дотримав слова – тоді, коли так і не перетелефонував до свого батька…

Очевидно Хамраєв дуже зрадів, отримавши цей автомат, навіть не знаючи, наскільки нерівними будуть сили та озброєння на полі бою. І навіть коли все зрозумів - думки не було відступати чи ховатись, він не звик так робити.

17 червня 2014 року передовий загін батальйону, де був Рустам, пішов визволяти з полону іншу групу (льотчицю Надію Савченко і її групу, - ред.) і заодно звільнити від терористів селище Металіст, що поблизу Луганська. «Айдарівці» потрапили у засідку, тоді Рустам залишився прикривати маневр свого підрозділу. Він як міг з усіх сил, тримаючи в руках автомат «АКС – 74», стримував наступ противника, але сили були занадто нерівними: українські солдати з автоматами проти добре озброєних терористів з кулеметами, танками, важким стрілковим озброєнням та бронемашинами. Під шаленими обстрілами бойовиків солдат Хамраєв до останнього прикривав бійців, тим самим надавши їм можливість перегрупуватися і забезпечивши їхній відхід у безпечне місце. Він і не думав відступати чи ховатися, і в черговий раз, ціною свого життя, врятував своїх бойових побратимів від вірної смерті.

17 червня 2014 року на полі бою солдат Рустам Хамраєв був розстріляний впритул з крупнокаліберного кулемета з танка – розривні кулі поцілили і розтрощили голову, хребет і ногу – смерть була миттєвою. Тіло Рустама дві доби пролежало на полі бою, ті безкінечно довгі дві доби, коли батьки телефонували сину раз за разом з надією, що він відповість, дві доби над тілом патріота на полі бою за українську землю звучав Гімн України. Він загинув смертю мужнього воїна, адже з стародавніх часів гідною смертю для чоловіків вважалась смерть на полі бою. Однак, навіть цей факт не зменшить біль втрати у батьків і у його сина Алішера, для якого Рустам заховав подарунок на балконі, який знайшла Антоніна Хамраєва, прибираючи там. Розкривши пакет вона знайшла майданівську каску, наколінники в яких Рустам мужньо стояв на Майдані, і записку: «Дорогому синочку Алішерчику від тата на пам’ять, згадку. Цілую, обіймаю, твій тато Рустам».

Провести в останню путь Героя України прийшли сотні людей, поховали Рустама разом з іншими мужніми воїнами на Алеї почесних поховань в селі Гаразджа.

8 серпня 2014 року Указом Президента України № 640/2014 – за особисту мужність і героїзм, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений – нагороджений (посмертно) орденом «За мужність III ступеня».

За декілька місяців до смерті Рустам Хамраєв сказав: «В мене душа для Бога, тіло для народу України».

Патріотизм Рустама був у всьому – у його думках, у його словах, в аудіозаписах в його телефоні і в нотатках у його блокноті, де почерком Рустама було написано: «Немає на світі більшого щастя, ніж віддати своє життя за свій народ, за свою Батьківщину!».

Вічна слава мужньому воїну! Герої не вмирають!!!


Юлія ОСТАПОВИЧ
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.