Бізнес партнери Єремеєва: Над нами кружляє багато воронів, але ми їм не по зубах

Несподівана смерть народного депутата та власника групи компаній "Континіум", до якої входить мережа АЗС WOG, викликала багато запитань та чуток.

Кому перейде в управління бізнес вартістю у сотні мільйонів доларів? Хто відтепер керуватиме депутатською групою "Воля народу" у парламенті? Як скористаються ситуацією конкуренти, яких в Єремеєва завжди було достатньо?

"Українська правда" розшукала трьох абсолютно непублічних бізнес-партнерів Єремєєва – Сергія Лагура, Степана Івахіва та Петра Димінського. У групі компаній "Континіум" кожному із них належить по 25%. У 2015 році статки кожного із них журнал Forbes Україна оцінив у $ 58 млн.

Для Лагура, який був акціонером банка "Надра" - це перший досвід інтерв’ю. Для колись впливового власника футбольного клубу "Карпати" Димінського - перша розмова після майже 10-річної перерви.

Попередні спроби автора цього тексту поспілкуватися із усіма власниками групи компаній "Континіум" були невдалими. Партнери Єремеєва жили за принципом "гроші люблять тишу".

Проте останні події змушують їх мобілізуватися. За інформацією "Української правди", на спадщину Єремеєва вже з’явилося декілька претендентів серед гравців українського нафтового ринку. Багато хто з них сумнівається, що непублічним бізнесменам вдасться втримати удар, не кажучи вже про збереження політичного впливу через депутатську групу.

В інтерв’ю Лагур, Димінський та Івахів розповідають про те, що буде із часткою Єремеєва у спільному бізнесі, хто стане новим керівником групи "Воля народу", та як вони збираються воювати із Коломойським.

– Ми з вами зустрічаємося із сумного приводу – через дев’ять днів після смерті вашого бізнес-партнера. Ігор Єремеєв був найпублічнішим серед вас і завжди одноосібно асоціювався із WOG. Про нього було відомо багато, але цікаво почути яким його запам’ятали саме бізнес-партнери.

Степан Івахів: Я знав його найбільше – 30 років. Мене вже запитували на рахунок, що я можу сказати. Я можу відповісти тільки одне. Для того, щоб я розказав, що у нас було, тридцяти років не вистачить. Звичайно, кожна людина, яка його знала, знала якусь його грань і може про це розказати. Я скажу про те, що, напевно, не всі помічали.

Людина була змушена займатися такою професією, що називається бізнес, а бізнес – це досить складна професія і вимагає твердості характеру і поступків.

А потім, тим більше – політика, яка вимагає або спуститися до крайнього цинізму, або не допустити себе за ту межу, що називається честь, совість по відношенню до себе, до близьких, до людей, до країни.

Ігорю унікально вдавалося не переходити межу. В нього завжди була внутрішня боротьба. Зовнішньо, для навколишнього світу він здавався досить строгою і прагматичною людиною. А всередині це була надзвичайно людська натура, яку він не міг собі дозволити винести наружу, а тільки в досить близьких відносинах. Я мав можливість знати його з цієї грані.

Степан Івахів – народний депутат України, депутатська група "Воля народу", один із засновників групи компаній "Континіум", найближчий соратник Ігоря Єремєєва. Forbes у 2015 році оцінив статки Івахіва у $58 млн.

Сергей Лагур: История нашего знакомства была очень интересной. Это была Игоря инициатива. Мы с Петром Дыминским стали одними из акционером Дрогобычского НПЗ. А компания "Континиум" уже занималась трейдингом нефтепродуктов и начала строить сеть заправок и нефтебаз. Игорь приехал в Киев.

У нас был общий товарищ, он привел Игоря ко мне с предложением построить компанию, которая имела бы и переработку и ритейл. Мы объединили наши усилия, создали совместную компанию. Потом эта совместная компания, которая создавалась вокруг нефтяного бизнеса, переросла в ряд других бизнесов. Это все было в 2000 году. Вот 15 лет мы вместе и двигаем все эти наши проекты, потому что доверяем друг другу.

Петро Димінський: Життя показало, що таких людей, як Ігор Миронович, дуже мало - зі своєю позицією, яку вони проносять через все життя. Про таких завжди говорять: "Таких людей поважали, поважають і будуть пам’ятати друзі. Але таких друзів ненавиділи і поважали вороги".

– Багато було ворогів?

П.Д.: Сьогодні важко відрізнити ворога від якогось, вибачте на слові, шаромижніка. Чи називати його сьогодні ворогом, якщо він мільярдер чи мільйонер, чи взагалі ніхто, може показати тільки справа.

У нас були конкуренти. Я не можу сказати, що вони були ворогами, але у нас всіх були конкуренти і вони будуть, скільки буде існувати бізнес. Не думаю, що їх можна називати ворогами. Це конкуренти: сильні конкуренти, слабші конкуренти. А недруги в житті у мене точно були, це якщо про мене говорити. А за Ігоря Мироновича мені складно говорити, тому що по життю більше спілкувався зі своїм найближчим другом – Степаном.

– Пане Степане, ви дійсно створювали "Континіум" разом і були знайомі найдовше. Чому студенти Рівненського інституту водного господарства вирішили займатися нафтопродуктами?

Степан Івахів: Це надзвичайно просто. Познайомилися ми з ним на першому курсі інституту, це 1985 рік. Спілкувалися по-людськи, це було спілкування двох друзів, але спілкувалися досить інтенсивно.

Жили на одному поверсі, оскільки він і я непогано вчилися, то заходили один до одного подивитися, хто краще намалював – нам багато креслити треба було, будівельники. Потім пішли в армію, повернулися. Доля так розпорядилася, що я мав поселятися в кімнату, де жив Ігор і ще два хлопці.

Четвертий зайвий виходило, хоча кімната була розрахована на чотирьох. Але вони всі запланували, що має бути троє. Я після армії ще був трохи недисциплінований, вирішив трішки віддихнути. Приїхав, це був вересень, і хто на картоплю, хто на буряк – практика робоча тоді була. Я вирішив "а, це я якось пропущу".

Приїхав пізніше, місця немає. Мене підселили до нього. Ми вже в інституті і почали бізнесом займатися. Нас називали "кооператорами". Шукали шляхи, як заробити копійку, щоб жити краще...

– Ви ж непогано вчилися, у вас була непогана стипендія. На що вам не вистачало?

С.І.: Не знаю, напевно, були якісь амбітні речі рухатися швидше навчального процеса.

Тому що просто ходити на навчальний процес, навіть сьогодні для студентів це вже трохи неправильно. Вчишся – іди практикуйся. Ми вчилися і хотіли ще займатися тим, чим нам подобалося займатися. Напевно, десь були задатки, а тоді відкрилися можливості для бізнесу.

Нас було декілька чоловік, хто вибудовував той кооперативний рух. Але дуже швидко ми зрозуміли, що тільки між собою ми маємо можливість чесно, відкрито і комфортно спілкуватися. Десь, якось співпадають речі і цінності, які не викликають у нас ні спорів, ні дискусій.

Я можу з гордістю сказати, що за всі 30 років спілкування ми із Ігорем ні разу не дискутували, не спорили про кошти. Ми сперечалися про якісь позиції, про бачення, про напрямки. Але ми не дискутували про кошти ні студентами, ні вже вільними бізнесменами.

– Чому саме нафтопродукти? Зараз цей бізнес залежить від відносин із митницею, у дев’яності він асоціювався із криміналом.

С.І.: Нафтопродукти – це конкурентна річ. Перша операція була абсолютно невдалою. Один наш знайомий запропонував попробувати торгувати нафтопродуктами.

Схема була дуже проста. Грошей немає, ти нафтопродукти береш, розсилаєш їх, а це були 5 тисяч тон, для нас це були якісь космічні об’єми…

Тоді була така організація Облагропостач, в її підпорядкуванні були районні нафтобази.

Звичайно, ми розіслали цей нафтопродукт по цих нафтобазах, а потім для себе виявили, що цей нафтопродукт, який ми маємо продати, керівники цих районних нафтобаз успішно освоїли.

Ми почали, звичайно, брати кредити, під ці кредити платити високі відсотки, їздити по всій області, бігати по всіх кабінетах і збирати все, що попало, для того, щоб віддати кошти – і цукор, і м’ясо, і масло. Просто щось забрати і перетворити це в кошти. Тому що живих коштів нам віддати не могли. І ми віддали. Після цього ми вирішили, що більше ніколи в житті до нафтопродуктів не доторкнемося.

А потім один наш знайомий з Дніпропетровська, з яким ми спілкувалися дуже часто, але по інших питаннях, рекомендував нам людей, з якими ми спілкуємося по сьогодні, близько дружимо, наші партнери. Їх добре знають і поважають. Це Володимир Сатін з Латвії, в нашій компанії по сьогоднішній день. От просто не бачачи ніколи нас в очі, вони відправили нам перші 712 тон нафтопродукту. Ми успішно їх продали, і з того часу займалися виключно нафтопродуктами.

– Потім у вашому спільному бізнесі з’явилися Лагур та Димінський. Які у вас всіх були ролі, коли ви об’єдналися ? Хто які функції виконував?

П.Д.: У нас ніколи не було окремих ролей. Завжди була спільна думка, спільні дії. Перед цим безумовно, якщо і були якісь теми, які потребували дискусії, ми їх обговорювали. Якщо вже приймали рішення, то разом йшли до його виконання.

С.І.: Колись один розумний чоловік, наш друг, уже покійний, сказав хороші слова: "Завжди має бути повага до двох речей – до віку і до регалій".

Оскільки регалії у нас однакові, то так історично склалося, що ми поважаємо один одного і за той вік, що є. Це правильно, це нормально, це ввічливо. Що стосується моїх відносин з Ігорем Мироновичем, я чітко розумів, що він безспірний лідер ще з студентських часів. У мене була тяга до конкретної практичної роботи, у нього була тяга бігти вперед.

Ми давним давно на Московському мосту в місті Рівному прийняли рішення, що всі мають знати, що є перший, і є другий. Перший – Ігор Миронович, другий – Івахів Степан Петрович.

– І так склалося у всіх відносинах між вами, що Ігор Миронович завжди був головним? Тому що люди зараз не розуміють, що буде із бізнесом, оскільки мало хто знає про ще трьох непублічних бізнес-партнерів…

П.Д.: В нашому житті по-різному було. Все залежало від того, яка тема, хто може її краще зініціювати, краще провести зустріч. Для нас не було принципової різниці, у нас була взаємодовіра, нам не важливо було, хто буде представляти компанію.

У нас ніколи не було репліки, коли всі говорять, що Ігор Миронович був головним. Ми поважали і поважаємо кожного. Ігор Миронович – людина виважена, розумна і порядна. Якщо ми бачили тему, в якій він краще розбирається, наприклад, тему нафтопереробки, то делегували повноваження займатися цими справами йому.

С.Л.: Не может быть компании, в которой есть четыре партнера, кто-то главный. Иначе четыре партнера не работают между собой. Игорь всегда был публичным представителем компании. Поэтому вам и задают вопрос, как же, он самый главный и как же сегодня компания. Еще раз повторяю, эту публичную роль в компании все равно кто-то должен был выполнять.

– Чому саме він став публічним?

С.Л.: После того, как мы начали работать вместе, поняли, что этот бизнес все равно достаточно глобален в размерах страны. Было принято решение, что надо идти в парламент и принимать участие, в том числе и в принятии законов, которые бы стимулировали конкретно это направление.

И тогда, в 2002 году, мы в компании решили, что в парламент пойдут Игорь и Петр Петрович. Они пошли в парламент. Естественно, у кого-то лучше получилась эта публичность. У Игоря это получилось лучше. Вот он и стал тем человеком, который через парламент стал представлять нашу компанию и по сути формировать прозрачный конкурентный рынок нефтепродуктов в стране.

Сергій Лагур – бізнесмен, один із колишніх акціонерів банку "Надра" та член його спостережної ради, президент Федерації тенісу України. Forbes у 2015 році оцінив статки Лагура у $58 млн.

П.Д.: Ігор Миронович, на відміну від мене, вихованець сучасної системи, а я вихованець, на жаль чи на краще, радянської системи. І пройшовши школу цієї системи, опинившись серед трьох молодших за віком, але рівних за своїми можливостями акціонерів, мені було дуже важко при моєму стилі керівництва.

Тому я і старався більше від бізнесу відійти. Ясна річ, що з Ігорем Мироновичем ми постійно контактували. І він дійсно для публічної людини набагато краще підходив. Бо він набагато виваженіший. Перед тим, як сказати, він обов’язково подумає. Я міг і зараз можу по-іншому розмовляти.

Намагаюсь, правда, перелаштуватися, принаймні стараюся. Але зараз ця трагедія, безумовно, сплотить наші ряди.

С.Л.: Еще ремарку про главное и не главное. Когда Игорь пришел в 2002 году в парламент, он занимался публичными делами, а Степан Петрович (Івахів – УП) пять лет руководил всеми финансами.
Потому что тогда еще было принято, что бизнесом руководят партнеры, а не менеджеры. Я, естественно, ему помогал, потому что я тоже принимал участие в управлении бизнесом.

Игорь своей политической деятельностью горел. Он бежал к тому, чтобы сделать равную конкуренцию в том бизнесе, которым он занимался. Поэтому все наружные конфликты с конкурентами – это не конфликты, это разное понимание того, как будет развиваться бизнес у нас в стране.

– Що ви маєте на увазі?

С.Л.: Это было наше общее решение – мы должны добиться, чтобы в стране была равная конкуренция. Это не только касается бизнеса нефтепродуктов. Любой бизнес должен быть равно конкурентным, тогда он может развиваться.

Не могут идти инвестиции конкретно в какое-то направление и в какие-то компании, когда все понимают, что одна или две-три компании имеют преференции - всем остальным развиваться нет смысла.
Никто не будет инвестировать деньги в развитие, потому что они проигрывают в неравной, а тем более недобросовестной конкуренции. Как только бизнес равный, лучший выживает. И вот эта вся история последних лет, политических игр, только вокруг этого и была. Он своим примером другим показывал, что каждый в своих направлениях точно так же может…

– Тобто ви стверджуєте, що він був лобістом не лише приватних інтересів своєї компанії, а й ринку в цілому?

С.Л.: Именно так. Кто-то должен был встать и инициировать какие-то действия, которые были бы направлены на результат. Но еще раз повторю, он не инициировал управление какими-то государственными активами себе или кому-либо, не инициировал влияние на распределение каких-то бюджетных вещей.

С.І.: Дуже часто плутають, кажуть олігарх, не олігарх. Маєш гроші – олігарх. Є принципова різниця: або ти створюєш, або ти руйнуєш.

Що таке створюєш? Прийшов у банк, взяв гроші, доложив свої, які раніше заробив, збудував завод, заправку, найняв людей на роботу, навчив, заробив кошти, віддав банку, розвиваєшся. Це нормально.
Якщо ви візьмете нашу компанію, ви іншого варіанту не знайдете. В любій галузі. Навіть якийсь там купили молочний завод, який треба було зложити, бо там дах падав – купили, грубо кажучи, стіни, зробили завод.

Інший шлях: взяли у держави за гривню те, що коштує сто гривень і потім кажеш, що ти маєш багато грошей.

Третій варіант – держава має частку в любому підприємстві, неважливо, контрольну чи неконтрольну, бізнес-група має якусь свою частку, ставить менеджера від бізнесмена, держава получає дзуськи, бізнесмен стає олігархом. От є три варіанти нашої держави. Я не кажу за середній бізнес. Давайте два відкинемо, залишимо один і буде все нормально.

П.Д.: Ми завжди хотіли мати вертикально інтегровану структуру. Ми працювали в цьому питанні. Коли ми продали один завод, то ми за ці гроші не пішли купувати маєтки. Ми ці гроші вклали в інший завод. Була серйозна програма, у нас ж проект реконструкції...

– Чому не вийшло з Херсонським НПЗ?

П.Д.: Тому що ситуація політична така в країні склалася, на жаль. Але я думаю, що ми будемо рухатися в цьому напрямку. Тому що немає іншого виходу. З шести нафтопереробних заводів сьогодні працює один. Та й той сьогодні державний, який рейдерським шляхом захоплений сьогодні, і держава нічого не може зробити.

Ігор Миронович розумів, що для того, щоб нафтопереробка була конкурентоздатною, її треба зробити конкурентною. Для цього треба, щоб не один завод працював, а працювало хоча б декілька.

Тому ми говорили про це питання, піднімали тему, що Україна повинна створити якісь пільгові умови для власників нафтопереробних заводів під їхні інвестиційні зобов’язання, якісь пільгові кредити. Бо це як раз ті гроші, про які ми говоримо, що для нас важливіше не взяти валютний кредит на заході, а взяти кредит український, в українських грошах, бо ми будуємо завод в Україні. І ці гроші не спричинять девальвацію. Тому що ми їх витратимо за призначенням, бо ці гроші інвестиційні.

Ми не збираємося за ці гроші вийти на ринок, купити валюту і вивести кошти в офшорні зони. Ми хочемо створувати, але країна повинна створити умови. І це питання Ігор Миронович підіймав. Для того і було введено мито на нафту, щоб нафтопереробка була невигідна.

Петро Димінський – колишній народний депутат від "Нашої України", один із найвпливовіших бізнесменів Львівщини. Останні десять років відійшов від активної політичної діяльності та багато часу приділяє футбольному клубу "Карпати", почесним президентом якого є. Димінський – власник львівського телеканалу ZiK. Forbes у 2015 році оцінив його статки у $58 млн.

– Але Єремеєв був проти введення мита на імпорт нафтопродуктів, яке уряд свого часу і хотів ввести для підтримки нафтопереробної галузі.

С.І.: Різне тлумачення: ввести мито на імпорт, щоб воно не заїжджало, а ті, хто мають всередині нафту й переробляє, заробляє гроші – це ж не вихід з ситуації, це не досягнення кінцевої мети.
Уряд не пропонував кінцевого механізму, як ці зароблені кошти з пільгових умов для внутрішнього переробника мають перетворитися в реконструкцію заводів. Ну, ми ж знаємо, як нас дурять. Поставимо мито на імпорт, ті, хто має заводи в Україні, переробить, заробить гроші і покладе їх в кишеню. Ніякого зв’язку з тим, як ці гроші мають обов’язково перетворитися в реконструкцію заводів, не було. От в чому була біда. Ніби преамбула звучить гарно – мито, пільги для внутрішнього виробника. Тільки пільги для чого? Заробити гроші в кишеню? Ціль – реконструювати. Тут треба було інші механізми шукати.

– Ви вже декілька разів у розмові натякнули на конкретних особистостей української нафтової галузі. Якщо називати прізвища, то на Коломойського. В чому причина вашого конфлікту із Приватом?

С.Л.: Все хотят услышать фамилии. А я хотел бы сказать, что мы не говорим про фамилии. Мы говорим о подходах. Потому что если мы посмотрим историю, то в каждый период каждого нового президента, у нас каждый раз появлялись какие-то новые фамилии.

Мы берем нашу отрасль. И каждый раз эти новые фамилии имели какие-то преференции, которые, грубо говоря, касались неплатежей в бюджет заслуженных денег. Каждый раз это происходило. Понятно, что сегодня все поменялось.

Сегодня уже нет такого прямого воровства, как было при старой власти. Но, тем не менее, история с тем, что происходит дальнейшее пользование государственными активами в пользу кого-то – неправильная.

Или то, что происходит путем каких-то различных махинаций и производства каких-то топлив, которые попадают на рынок с совершенно непонятной ценой.

Я встречался с ОККО, вроде бы как с нашими конкурентами. Мы сидели и говорили о том, как топливо с такой ценой может стоять у некоторых игроков, когда у нас себестоимость покупки выше. Не считая затрат, процентов на кредиты, просто чистая себестоимость у нас выше.

– Але в публічну площину ці конфлікти виносила саме ваша група. Чому інших гравців ринку все задовольняло?

С.Л.: Это не значит, что всех устраивало. Всех, конечно, устраивало, что есть Игорь Миронович Еремеев, который имеет характер и позицию, имеет смелость вызвать огонь на себя со всех подконтрольных СМИ, а всем другим, когда есть такой герой, конечно, легко быть за спиной. Но это не значит, что все довольны. Сегодня мы говорим – вот видите, героя уже нет, давайте теперь все вместе.

– І як вони реагують?

С.Л.: Это то, о чем мы говорим. Эта ситуация должна объединить рынок тех больших и правильных трейдеров, и тех больших ритейлеров, которые занимаются настоящим бизнесом, а не воровством.

– Якщо брати останній конфлікт, який стався через технічну нафту на "Укртранснафті", тут все-таки був комерційний інтерес у самого WOG. Тому що там знаходилася ваша нафта, хоч і невеликий обсяг, але це $40 млн. І ви з Коломойським воювали все-таки не для захисту державних інтересів, а тому, що могли постраждати ваші приватні.

С.Л.: Сейчас объясню. В этом весь парадокс, что даже вы, кто разбирается в нефтяном рынке нашей страны, и то из неправильно интерпретированной информации сложили для себя такой вывод, что у WOG был коммерческий интерес.

У WOG был такой интерес – если мы сделаем Херсонский НПЗ, реконструируем и запустим, то не будет оголена труба, в которой не будет нефти, а к тому моменту, может, уже не будет и трубы этой, потому что она вообще сгниет.

Вот это единственный коммерческий интерес, что забрав 40 тысяч тонн нефти, можно погубить один из шести нефтеперерабатывающих заводов. Потому что запустить его без трубы уже будет нельзя. Тогда надо будет строить новую трубу.

У нас после Советского Союза была огромная сеть трубопроводов, не нефтяных, а трубопроводов, которые поставляли топливо. Где она? Точно так же повыкачивали все, что можно повыкачивать. Все оно сгнило. И сегодня мы возим топливо железной дорогой, танкерами, хотя все было совсем не так. А теперь давайте еще угробим, чтобы у нас не было нефтепровода, и мы тогда будем как вафельки жить?

П.Д.: Доповню ще щодо всієї технологічної нафти, що була в інших нафтопроводах, це була позиція Ігоря Мироновича в Верховній Раді, як державницька. Уявіть, є державна нафта, вона в державному трубопроводі постійно на зберіганні, за що держава сама собі нічого не платить. Що зроблено?

Всю державну нафту викачали на приватні заводи, які перетворили на нафтосховища. І сьогодні за кожний день оренди державне підприємство підписало, маючи свій менеджмент в "Укрнафті", договір з приватною компанією "Укртатнафта" і розмістило цю нафту на збереження в приватні сховища. І тепер держава кожний місяць платить за зберігання цієї нафти. Тобто платить за те, за що раніше не платила!

– У війні з Коломойським ви всі підтримували Єремеєва?

П.Д.: А як же?! Однозначно. Це не його думка, це наша думка. Його завдання, як нашого спікера в парламенті – донести цю думку до суспільства. Ясна річ, що це консолідоване рішення.

– Але ви ж Коломойським партнери у футбольному клубі "Карпати". Він якось до вас дзвонив, казав "заспокій свого партнера, не треба лізти на рожон", грубо кажучи? Чи не було такого?

П.Д.: По-перше, не думаю, що з такими питаннями буде дзвонити. По-друге, що він мій партнер, це не я сказав. Це сказав телеведучий Ігор Циганик.

У нас в "Карпатах" є два акціонери. Це Kristal Holding, який, зі слів, я ще раз кажу, Циганика належить Коломойському. А другий партнер – це я, теж представлений офшорною компанією.

– Але з усіх вас Коломойський розмовляв тільки з Єремеєвим?

П.Д.: Я знаю точно, що по нафті ми з Коломойським не розмовляємо. Бо ми не є якимись партнерами чи співрозмовниками. Можливо, десь там про якісь поточні питання при зустрічі можемо поговорити, про якісь побажання, але ясно, що стратегію ми не обговорюємо.

– Ще функція Ігоря Мироновича була в тому, що він міг домовлятися з якихось питань з владою. Тобто він зустрічався з президентом на Банковій для лобіювання бізнес інтересів, це не є секретом. Хто зараз виконуватиме цю роль у вашій групі?

П.Д.: Наскільки мені відомо, Ігор Миронович ніколи не обговорював з президентом питання бізнесу. Його питання завжди стосувалися чисто політичної діяльності і тих принципових речей в законодавчій творчості, для чого він і пішов у Верховну Раду.

С.І.: … я можу абсолютно це підтвердити. Ніяких бізнесових питань...

П.Д.: Я би про це знав, і він би про це знав. У нас так заведено давним-давно.

– Я процитую одного з ваших конкурентів, який мені якось сказав, що депутатська група "Воля народу" дуже дорого обходиться державі, оскільки вона підтримує президентські законопроекти, а потім отримує державні тендери Міноборони та "Укрзалізниці" або пільгові ціни на аукціонах зі скрапленого газу.

С.І.: На рахунок тендерів. Якщо хтось вважає, що те, що вигравав WOG на тендері, пішло нам на користь, то всі помиляються.
Ми розглядали рішення більше не брати в них участі, бо ми допрацювалися до такого стану, що у нас по півроку не поверталися кошти. Ми інвестували весь час в ці державні підприємства. А тепер порахуйте, що ціна була зафіксована в гривнях, гривня девальвувала, і ми через півроку ще й збитки отримували.

П.Д.: Ми ж то на ринку присутні тільки якісними нафтопродуктами, тобто це нафтопродукти, які куплені за валюту.

С.І.: Першим противником не працювати з залізницею був тодішній генеральний директор компанії Андрій Півоварський який просто умоляв нас не працювати з залізницею.

Коли він став міністром, я пам’ятаю цей момент, як він не дивлячись на міністерський пост, скористався нагодою святкування дня народження і просто приїхав і сказав: "Я вас прошу, поставте нафтопродукти залізниці ". Ми кажемо: "Почекай, ти ж перший нас просив не поставляти". "Поки я відрегулюю ці механізми прозорості і зрозумілості, поставте, бо стане залізна дорога". Така була ситуація. Сьогодні, слава Богу, все врегулював.

С.Л.: А сегодня пускай приходят все и поставляют. Только все же думали, что там есть деньги и заработки. А когда оказалось, что там нет заработков, так кто ходит на тендер? Мы и ОККО. Потому что две компании, которые прозрачно работают.

– Я перечитувала старе інтерв’ю Ігоря Мироновича 2010 року. Він там розповідав про те, що ви, Степане, відповідаєте за аграрний сектор, ви просто є керівником футбольного клубу і вас на цікавить бізнес в принципі, на той час не цікавив. Що ви берете тільки стратегічну участь. Ви, Сергію, брали, з його слів, участь в банківському секторі. Що зараз змінилося у зв’язку з тим, що Ігоря Мироновича немає?

С.Л.: Я же вам сказал, что порядка трех лет назад мы приняли решение, что бизнесом руководит менеджмент.

– Все одно є відповідні сектори, за які ви відповідаєте?

П.Д.: Футбольний клуб не є в системі нашого спільного бізнесу з партнерами.

Ви правильно сказали, що я брав участь в стратегічних рішеннях, а за 15 років ми пройшли дуже амбіційний шлях і на власних помилках дійшли до такої згоди - ми виховали свій менеджмент, який має повну довіру, але ми за собою лишили функцію контролю.

Ми приймаємо сьогодні рішення, так ми виписали в документах, але до цих документів ми йшли 15 років. Завдання акціонерів – це затвердити бізнес-план, план розвитку, бюджет. Згідно з акціонерною угодою, з якою ознайомлений менеджмент, менеджер має надати нам раз чи два рази на рік звіт і звітуватися за роботу. Якщо є якісь питання, які нам необхідно розглянути терміново, то ми обов’язково маємо зустрітися вчотирьох і в дискусії знайти спільне рішення.

– Але ви на початку інтерв’ю сказали, що будете мобілізовуватися. В чому це буде проявлятися?

П.Д.: На жаль, у нас змінилося лише одне – ми втратили свого товариша і партнера. Щодо іншого – у нас нічого не міняється. Все затверджено, менеджмент знає, що йому робити. Ми як не втручалися в роботу менеджменту, так і не збираємося втручатися. Стратегія до кінця цього року і на наступний рік у нас затверджена. А от якщо будуть якісь зміни, то це вже будемо розглядати окремо...

С.Л.: Так исторически сложилось, что есть в парламенте…

П.Д.: Є Степан Петрович...

С.Л.: …который был в курсе всех парламентских дел. Поэтому если говорить о том, кто будет теперь на острие атаки воевать со всем миром ради конкуренции – как для страны, так и для всех, то, наверное, надо будет все-таки уйти от личностей в данный момент.
Я считаю, что всем, кто в нашем бизнесе, трейдерам, ритейлерам, всем надо собраться и понять, что ситуация поменялась. А потом давайте определим, кто будет высказывать и представлять интересы нефтяного рынка...

– Тобто ви збираєте коаліцію проти Коломойського. Бажаючих багато?

С.Л.: Я разговаривал с ОККО и есть полное понимание процесса. Сейчас будем разговаривать с другими участниками рынка. Думаю, понимание мы найдем. Я даже думаю, что мы потом сделаем какую-то совместную пресс-конференцию. Надо объявить рынку, что сегодня должна быть только одна конкуренция – конкуренция честных бизнесменов против тех, кто зарабатывает деньги другим путем.

– Думаю, ви отримали дуже багато дзвінків після новини про смерть вашого партнера?

С.І.: Ні, Богу дякувати. Нам повезло, у нас немає випадкових партнерів – чи це банки, чи це наші, чи іноземні банки. У нас є історія з цими людьми. У нас менеджмент працює і ходить, а не акціонери ходять і доказують, що треба дати кошти.

Треба подякувати всім, що паніки немає. Але для того, щоб додатково проінформувати тих чи інших наших партнерів, з якими ми співпрацюємо в силу бізнес-відносин, то звичайно, нам треба мобілізуватися і провести зустрічі, і ми це робимо, щоб роз’яснити наші внутрішні процеси.

П.Д.: У нас сьогодні немає такої ситуації, щоб наші партнери могли засумнівалися.

С.І.: У пресі читаю більше паніки...

– Ігор Єремеєв також був керівником депутатської групи "Воля народу". Зараз є багато говорять, що група може розпастися, оскільки вже розпочалася внутрішня боротьба за керівництво групою. Хто буде керівником?

С.І.: Ще раз хочу подякувати всім колегам, що в цей тяжкий період, коли Ігор Миронович ще лежав з надією на те, що він лишиться живий… мало того, що з надією, у нас була впевненість, що все буде добре, колеги вели себе досить правильно.

Вони розуміли, що не час сьогодні робити якісь рухи, якісь висновки. Вони дзвонили і запевняли, що вони абсолютно розуміють ситуацію, моляться за його здоров’я. Що минеться це, наладиться стан здоров’я Ігоря Мироновича і потім будемо щось говорити.
Коли було поховання, ми зустрілися з колегами. Це не ділова зустріч, а ще раз пом’янути, пару слів сказати. Я не відчув ніде серед колег бажання кудись бігти. Мало того, я чув тільки запевнення, що все добре, ми разом. Те, що є бажання, і знову ж таки, щоб прізвищ не називати, цю групу очолити...

– Очолити кому? Андрію Деркачу, наприклад?

С.І.: Я ще раз кажу, я в пресі бачу більше паніки, ніж у відносинах зі своїми колегами по групі. Замінити Ігоря Мироновича так, як ми звикли, яким має бути лідер, не зможе ніхто.

– Але у вас є питання...

С.І.: Це питання має бути прийнято колегіально групою депутатів, які зібралися за якимось принципами і засадами. Сьогодні всі вшановують пам’ять. Мені телефонують і розказують, що хтось зайшов у собор і поставив свічку, хтось попросив 40 днів молитися, хтось сказав, що поїде на пару днів відпочити, поки все вляжеться. А почнеться сесія, то приїдемо, сядемо і будемо обговорювати ці питання. От така у нас ситуація. Це правильно, я вважаю, це морально, це цивільно. А те, що в пресі...

– Ви особисто готові до того, щоб очолити групу?

С.І.: Як казали мої колеги, я – солдат. Кожен генерал повинен зрозуміти, що він в бізнесі повинен бути готовим стати солдатом.

Ви, мабуть, відслідковували мою біографію, ви бачили, що я будучи бізнесменом був абсолютно непублічним. Мало того, я все робив, щоб не бути публічним. Але коли мої колеги, партнери сказали, що треба йти у парламент, то, може, я не хотів, але я пішов і почав працювати.

Говорити сьогодні про те, хто може очолити групу з мого боку некоректно, незмістовно. Це не мені вирішувати і навіть не моїм колегам по бізнесу. Є колеги по парламенту і звичайно, що тільки там може вирішуватися це питання.

– Було представництво двох людей від групи у парламенті. Чи буде хтось з вас пробувати свої сили в політиці знову?

П.Д.: Чи будемо ми йти на довгострокові вибори? Навіть ще не думали.

А будемо ми брати участь чи ні… Я думаю, що цей округ, де Ігор Миронович обирався, там є достойні люди, які продовжать справи, які він започаткував, але не всі встиг виконати. Думаю, що якщо така людина є, то ми зробимо все для того, щоб ця людина дійсно прийшла в парламент.

– Після цих подій одразу почалися розмови щодо розподілу ринку, про те, що є багато зацікавлених у тому, щоб отримати контроль над групою WOG. (Всі сміються.) …Коршунів багато кружляє. Як ви збираєтеся тримати удар?

С.Л.: Сама суть вопроса: каким образом можно получить контроль над группой. Если даже предположить, что у кого-то есть такое желание, каким образом это можно сделать? Я не знаю пути, чтобы это можно было вообще сделать. Разве что купить.

П.Д.: Якщо буде пропозиція, від якої не можна відмовитися, то будемо розглядати.

– За скільки ви готові продати компанію, якщо така пропозиція пролунає?

С.Л.: Считаем, что обсуждать сейчас это неправильно.

С.І.: Ну це ж не публічні торги. Обговорювати це під час інтерв’ю не доречно.

Якщо хтось хоче влаштувати замовні маскі-шоу, то ми це вже переживали 150 раз. Як казав один товариш, якщо два тижні нікого немає, то я вже нервуюся.

П.Д.: Якщо перевести в площину гумору, то ви назвіть спочатку коршунів, хто кружить над нами, а потім я скажу, що ми будемо з ними робити.

– Вам же ці прізвища відомі?

С.І.: Чесно, ми не розуміємо.

П.Д.: Поняття не маємо…

– Тобто ви вважаєте, що вам нічого не загрожує?

С.І.: Є одне питання, одне єдине. Нехай держава виконає свою функцію, нехай перші особи держави виконають свої функції, нехай вони виконають те, що обіцяли людям на Майдані. І нам буде все добре. І ви не будете мені задавати депутатські запитання, бо я не буду у Верховній Раді.

І чесно, ми всі очікували, що ці функції будуть виконані - створення правильного ринку, конкурентного, справедливого. Я більше скажу - те, що ще десь відбувається, це теж якась ситуація, яку створюють ті люди, які ще до кінця не зрозуміли, що країна помінялася. Це просто тимчасова ситуація. Воно поміняється, воно мусить помінятися, інакше ми будемо як в Африці. А ви ж не хочете жити в Африці, як і я не хочу.

П.Д.: Про нас багато можна говорити, будувати домисли, але я думаю, що в цій країні немає людини – немає серед наших партнерів і серед наших зарубіжних партнерів – яка може сказати, що ми не тримаємо свого слова. Це закон бізнесу, який ми свято оберігали, оберігаємо і будемо оберігати.

– Наскільки мені відомо, в групи також великий кредитний портфель, який закладений під активи. Чи дійсно в вас є проблема із реструктуризацією цих боргів?

С.І.: Повірте, що кредитний портфель абсолютно відповідає розмірам і оборотам компанії. Він структурований та збалансований.

– Ви сказали, що частки між партнерами розподілені по 25%. Що буде з часткою Ігоря Мироновича?

П.Д.: Ми це питання вирішувати не будемо. Це питання чисто юридичне. І на це, за законом про спадщину, потрібно півроку.

– Це питання вже піднімалося?

С.І.: Сім'я ранима, тобто люди, які являються спадкоємцями, вони ранимі, вони переживають, їм точно не до цього. Тільки вчора було 9 днів.

Але ми, партнери, маємо подумати за них. Їм важко. Ми це розуміємо. Є закон. Зрозуміло, що ніхто не буде вичікувати якихось регламентних речей. Є поняття закону честі і совісті.

П.Д.: Ви маєте на увазі, що буде юридично з цими 25%?
До речі, я не знаю, чи залишив Ігор Миронович заповіт. Якщо навіть і є, то в спадщину ці 25% можуть відійти через півроку. Але те, що стосується моральних зобов'язань перед близькими і рідними, то ми зробили все для того, щоб вони не відчували принаймні в фінансових питаннях ніякого дискомфорту через цю трагедію.

– Я одразу хочу вибачитися за можливо образливе питання, але вже з’явилися чутки, що з часткою Ігоря Мироновича починаються якісь транзакції з боку партнерів, і що нібито ви не хочете віддавати цю частку родині загиблого?

П.Д.: У нас є акціонерна угода, згідно з якою першочерговим власником, крім нас, ніхто не може стати. Тому це чутки.
Розповсюджуються вони, зрозуміло, для чого. Щоб вбити клин як всередині компанії, як всередині бізнесу наших партнерів, так і в політичному середовищі.

– Ви ж кажете, що не знаєте, як звуть цих "коршунів", і вам нічого не загрожує?

П.Д.: Це не коршуни, це ворони. А ворон – це птах, який 300 років живе, але кормиться падаллю. А ми хай краще проживемо як Ігор Миронович, але будемо їсти свіже м'ясо.

Тому це велика різниця. Повторю, що жодних ризиків для компанії, для наших партнерів немає. Справа буде продовжуватися, доведена до кінця. Це наша позиція – як партнерська, так і людська.

С.І.: Для спадкоємців абсолютно ніяких ризиків немає. Коментувати чутки не хочеться.

Я відповім так, як любив відповідати Ігор Миронович, коли про нас говорять щось погане, що нам вже завтра тяжко, що ми завтра згинемо, особливо, коли хтось з автоматами приїжджав під замовлення, то він завжди казав: "Так то же добре. От ми це переживемо, то весь навколишній світ зрозуміє, що ми стали сильніші. І чим крутіші до нас прийшли, а ми це пережили, то це означає, що ми сильніші".

Те, що сьогодні якісь люди такої, вибачте, категорії, такого низького морального рівня пишуть, це на їхній совісті. Ми просто почекаємо і ви самі все побачите.

П.Д.: З ваших запитань ми зрозуміли, що над нами кружляє багато воронів. Значить, ми дійсно чогось варті. Але ми ще живі і нема їм чого біля нас робити. Не по зубах ми їм.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.