Олена Голєва: «Катеринчук хоче, щоб я була народним депутатом»

Олену Голєву спочатку ніхто не сприймав всерйоз. Та симпатична білявка з впливової родини, очевидно, й не могла розраховувати на інше до себе ставлення. Хоч і закінчила школу із золотою медаллю, а університет із червоним дипломом, і реально у свій 31 рік керує 8 підприємствами.

Та все ж у Луцькій міській раді Олена Голєва стала помітною не тільки завдяки кольору волосся. Зараз вона керує, як вважається, найпривабливішою для свого бізнесу «транспортною» комісією і є одним з найактивніших депутатів.

І про впливового чоловіка як фактор впливовості самої Олени Василівни далі будуть говорити, схоже, усе менше. Хоч сама Голєва не заперечує, що без нього їй досягти того, що вона має, було б нереально.

МЕРОМ СЕБЕ НІКОЛИ НЕ УЯВЛЯЛА

– Ви вже відчули, що таке депутатство, скільки проблем має місто і як непросто працювати з людьми. Знаючи це все, ви бачите себе мером? Чи уявляли ви себе в цій ролі?

– Ви запитали у мене про це вперше, і я зрозуміла – ні, не уявляла. Хоча тоді, на виборах, були думки, було бажання щось змінити. Але це було до того, коли я дізналась, що у мери балотуватиметься Микола Романюк.

Хоча за півроку до виборів він заявляв, що не змагатиметься за цю посаду. Почувши це, йти у мери його вмовляло багато людей. Я просила батьків, вони вмовляли, ми з чоловіком переконували його. Чому? Бо розуміли, що це людина, яка змінить місто на краще, що це людина порядна і відповідальна.

Тобто після того, як Микола Ярославович заявив, що балотуватиметься, думка про посаду міського голови відпала. Не було сенсу йти на це, брати якийсь відсоток, але не перемагати. Знаєте, я не звикла робити щось, не маючи впевненості чи хоча б невеличкої гарантії, що буде успіх.

Після того, як я відмовилась від боротьби за посаду мера, приходило багато людей, переконували, що я помиляюсь. Але на той момент це рішення видавалось мені найкращим.

– Чому сім’я Голєвих делегувала у політику не досвідченого чоловіка, а молоду маму тепер уже трьох дітей? Чому не Микола Голєв, а його дружина Олена Голєва стала публічною?

– Цікаве запитання. Я дуже поважаю свого чоловіка за те, що він дає мені можливість реалізовувати усі мої бажання. Я майже щодня йому за це дякую.

У 2001 році я вирішила, що вже достатньо освічена для того, аби працювати. Він дозволив мені працювати. Він дав мені досить велике підприємство. Я не знаю для чого. Чи для того, щоб я опеклась і зрозуміла, що треба сидіти вдома, чи для того, щоб я змогла себе показати, реалізувати. Я у нього так і не допиталась, чому він це зробив. Але сьогодні на його місці я так би не ризикнула.

Це було достатньо велике підприємство. Це швейна фабрика, у якій на той момент працювало 500 швачок. Вона була у жахливому стані. Були кількамісячні борги по заробітній платі. Вона фактично мала проіснувати ще максимум півроку.

На щастя, мені вдалося підняти фабрику, закупити нове обладнання. Я самостійно змогла переконати банки, щоб прокредитували. Нове обладнання дало можливість отримати багато замовлень. І я пишаюсь тим, що тепер жіночий верхній одяг, який шиється на Волині, продається у Франції. Декілька вантажівок щотижня везе наші вироби за кордон.

– На Волині ваш одяг теж можна купити?

– Звичайно, його можна придбати на тих самих швейних фабриках. Магазинів спеціальних немає. Це шиється для Франції, в Луцьку не настільки добре продається.

– Для українців це надто дорого?

– Ні, вся справа у культурі одягання, так би мовити. В основному ми шиємо пальта, напівпальта, жакети костюми, дитячі пальта.

– Ви теж носите одяг, пошитий на власній фабриці?

– Так, мені дуже подобається те, що у нас шиється.

– У вас багато оригінальних суконь. Хто вам шиє це вбрання?

– Коли буваю у Києві, то намагаюся заїхати до двох улюблених дизайнерів. Це Айна Гассе та Зінаїда Ліхачова. До речі, дуже подобається мені український стиль в одязі. Ось у Ліхачової є цікава колекція одягу в стилі етномодерн.

– Вашого шефа Миколу Катеринчука називають одним із найвродливіших чоловіків українського політикуму. Погоджуєтесь із цією думкою?

– Звичайно, він людина симпатична, можливо, й красива. Ніколи не дивилась на нього як на чоловіка (сміється). Може, це недобре, але я не сприймаю нікого, крім свого чоловіка. Я вже 15 років заміжня. І для мене мій чоловік найкращий. Він найгарніший, найдобріший і взагалі найкращий.

– Але політику важливо мати приємну зовнішність? Як ви вважаєте?

– Особисто я намагаюсь гарно виглядати, щоб подобатись в першу чергу своєму чоловіку (сміється).

Чи важлива зовнішність у політиці я не знаю. Знаю тільки, що мені дуже важко спілкуватися з жінками у владних коридорах. Не можу зрозуміти чому. Але якщо виникає питання, що мені потрібно звертатись до якоїсь чиновниці, щоб допомогти людям, то це просто блокується. З власного досвіду знаю, що принаймні у Луцькій міській раді не треба звертатись до чиновниць-жінок.

Не знаю навіть чи допомагає Катеринчуку у політиці його зовнішність. Мені приємно спілкуватись з ним, незалежно від того, як він виглядає. Бо Катеринчук – дуже позитивний. Коли він переконує, то дуже важко йому не повірити. Я його дуже ціную, дуже прислухаюсь до його думок.

ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ ПОСВАРИЛА ГОЛЄВУ З МАМОЮ

– Рішення відправити у місцеву політику вас, а не Миколу Голєва узгоджувалось з Катеринчуком?

– Ви знаєте, якось так і не обговорювалось. Тоді мій чоловік працював на державу, тому в політику йти було неможливо. Головою обласної організації ЄПУ мене обрали на початку 2009 року. З того часу й почалась моя політична діяльність.

Знову таки, цей крок був своєрідною реалізацією моїх амбіцій. Можливо, мені хотілося чогось нового, бо я відчула, що у бізнесі я досягла того, чого прагнула. Микола Катеринчук лише підтримав моє бажання.

– Миколу Катеринчука і родину Голєвих пов’язує спільний бізнес?

– Ні, немає жодного спільного бізнесу. Микола Катеринчук має адвокатську компанію, він працює народним депутатом. Я не знаю, чи має він бізнес.

У 2007 році ми з чоловіком розійшлись з останніми партнерами, які були у нас. У нашому бізнесі двоє партнерів – він і я. І це дуже зручно (сміється).

За останні кілька років я бачила надто багато зрад. Тому більше не хочеться мати бізнес-партнерів. Він створив підприємства, якими ми володіємо, ще у 1997, 1994 роках. Є одне підприємство, утворене у 1989 році.

З 2001-го року я почала працювали, підхопила ті підприємства, розвинула їх. Вони зараз успішно працюють. Я пишаюсь тим, що нині по усій області в нас працює дві тисячі людей. Загалом це вісім підприємств.

– Микола Голєв не ображається, що ви в міську раду потрапили, а він в обласну ні? Адже він теж на місцевих виборах балотувався…

– Ну, він не з тих людей, які вміють заздрити. Він допомагав мені усім, чим міг допомогти. До речі, знаєте, коли ми почали підраховувати голоси, які він отримав як кандидат в депутати обласної ради, то побачили, що їх у декілька разів більше, ніж у Європейської партії, яка проходила до міської ради. Тобто за нього голосувало дуже багато людей.

Якщо чесно, то я дуже хотіла, щоб Європейська партія України була у міській раді, щоб фракція ЄПУ була й в обласній раді.
Якщо ви звернули увагу, то на виборах ми акцентували увагу саме на партії, а не на моїй персоні чи на персоні мого чоловіка.

Знаючи, що це велика відповідальність, я хотіла, щоб пройшли відповідальні люди, ті, яким я і чоловік довіряємо.

Ви ж знаєте, що у міській раді відбувається. Людина, яка прийшла до нас у фракцію, Анатолій Бірюков, не зміг втриматись від спокуси і приєднався до депутатської групи «Рідне місто», не повідомивши мене.

– До речі, ваша мати у 2010 році теж балотувалась до Волинської облради від Європейської партії України. Свого часу навколо неї розгорнувся цілий скандал. На президентських виборах 2004 року вона підтримала Віктора Януковича. Нині її донька в опозиційній партії. Вона змінила свої погляди, чи просто тоді так склались обставини?

– Моя мама була депутатом, якщо я не помиляюсь, трьох скликань. Вона завжди відстоювала інтереси людей. І я впевнена, люди знають це.

Цього разу я фактично зобов’язала її балотуватись від Європейської партії в обласну раду, хоча вона дуже не хотіла. Але я пояснила їй, що якщо у мене не буде на кого покластись, то для чого мені взагалі займатись політикою.

У 2004 році вона дійсно підтримувала Віктора Януковича, я ж підтримувала Віктора Ющенка. Ось тоді з цього приводу у нас був серйозний конфлікт. Тоді вона не хотіла зі мною розмовляти, дуже сварилась, було дуже багато суперечок. Її дуже дратувало, що на моїй машині були помаранчеві стрічки.

На щастя, все минулось. Хоча досить часто запитує мене, чи була я тоді права, підтримуючи помаранчевих. Натомість я її запитую, чи була вона права. На цьому дискусія закінчується.

У 2005 році для того, щоб позбавити моїх батьків посад, прокуратура області порушила багато кримінальних справ. І стосовно мами, і стосовно батька. Абсолютно несправедливо. Усі ці справи були розглянуті в суді. У тому ж 2005 році їх закрили. Потім їх знову відкрили.

Відкриття і закриття справ, безкінечні допити, залякування тривали доти, доки мої батьки не написали заяви на звільнення. Тільки-но вони поїхали до Києва, справи закрились і жодних питань не виникало. Тобто у 2005 році вони переселились до столиці. Їм запропонували посади у системі профспілок, у підрозділах, точніше у закритих акціонерних товариствах.

Кар’єрно це було підвищення. Але було дуже болісно, адже багато людей перестали з ними спілкуватись, вітатись. Хоча, до речі, Микола Романюк тоді продовжував з ними спілкуватись.

– Попри те, що він був з помаранчевими?

– Не знаю, де він був. Я не звертала на це уваги.

Справи щодо моїх батьків були надумані, хоча писали, що вони попродавали купу профспілкового майна. Насправді це був абсурд. Жодного майна вони не продали. Мама моя працювала керівником профспілок 17 років. Те майно, яке вона прийняла, зрештою і передала.

Сьогодні моя мама завдяки своєму розуму, характеру і впертості стала керівником підрозділу, який опікується усім профспілковим майном в Україні.

А батько працює заступником голови правління ПрАТ «УКРПРОФТУР». Хоча нещодавно змінився керівник, звільнили всіх заступників, крім нього. І я цим пишаюсь.

– На місцевих виборах тільки ви з Європейської партії України стали депутатом. З огляду на це, який ваш статус у партії? Як часто ви телефонуєте Миколі Катеринчуку?

– Ну, з Катеринчуком ми зідзвонюємось не тому, що він мій керівник, а я його підлегла, не тому, що ми політичні однодумці, а тому, що ми в першу чергу друзі. Ми давно дружимо сім’ями.

Те, що я стала членом партії, те, що я очолила її волинський осередок, – наслідок того, що ми є друзями.

Ми познайомились у 2004 році під час президентських виборів, коли Микола Катеринчук захищав право людей обрати того президента, якого вони хочуть.

Я не переймаюсь тим, який статус я займаю у Європейській партії. Хочете вірте, хочете ні, але я дуже переймаюсь тими проблемами, які мають волиняни.

КАТЕРИНЧУК ХОЧЕ ЗРОБИТИ ГОЛЄВУ НАРДЕПОМ

– Європейська партія входить до Комітету опору диктатурі. Нині триває процес узгодження кандидатів по мажоритарних виборчих округах. Чи берете участь ви особисто у цих перемовинах на місцевому рівні?

– Влада хоче одного – розсварити опозицію. Наскільки мені невідомо, які б розмови не велись на регіональному рівні, рішення прийматиметься централізовано.

Тому я не беру участі у цих перемовинах. Хоча мені декілька разів телефонував керівник обласної організації ВО «Батьківщина» Анатолій Петрович Грицюк, запрошував на зустрічі. Я не ходила.

Не можна ні в якому випадку сваритись, бо в такому випадку опозиція однозначно програє.

– Як краще поділити округи? Це мають бути квоти чи найперше треба вивчити, кого і де більше підтримують?

– Я вважаю, що це не мають бути квоти. Я думаю, що потрібно визначити рейтинги. Опозиційні політичні сили повинні об’єднатись навколо єдиного найрейтинговішого кандидата.

– Саме зараз триває боротьба за округ з центром в Луцьку…

– Я не беру участі у боях за Луцьк. Тому я не можу сказати, чи така боротьба триває.

Я розумію бажання багатьох політиків потрапити у Верховну Раду, але це бажання може перетворитись на те, що в парламенті не буде більшості опозиції. Цього дуже не хочеться.

Я для себе бачу єдиний шлях визволення з в’язниці Юлії Тимошенко, нехай це голосно звучить, але це – більшість у Верховній Раді. Всі опозиційні політики повинні докласти до цього максимум зусиль, навіть поступившись власними амбіціями. Побачимо, як це буде.

– З огляду на ваше везіння на місцевих виборах, у народні депутати балотуватися не плануєте? Чи обговорювалось це питання з керівництвом Європейської партії України?

– Я відкрию вам секрет. Микола Катеринчук мав зі мною дуже серйозну розмову, коли я відмовилась балотуватися в мери. Він на мене дуже розраховував. Він був впевнений, що навіть якщо я не виграю, то проведу набагато більше депутатів у міську і обласну ради.

Він зараз хоче, щоб я балотувалась до Верховної Ради. Але це рішення буде приймати не він, і навіть не я. Це рішення прийматиме моя, на щастя, велика родина.

– Тобто ви поки що у роздумах?

– Я про це не думаю, бо не маю на це часу (сміється). Але така можливість існує.

– А якщо надумаєте, то це буде список чи мажоритарний округ?

– Це може бути або список, або мажоритарний округ. Або й те, й інше. Спершу треба визначитись, наскільки я важлива для людей у Верховній Раді.

– Коли плануєте визначитись? Скоро передвиборчу кампанію треба починати…

– Думаю, у найближчі місяці це вирішиться. Весною я вже точно знатиму. В першу чергу мої рідні мають визначитись, чи готові вони мене ще рідше бачити вдома. Ну, і люди повинні сказати, чи потрібна я їм у парламенті.

ГОЛЄВИ І РОМАНЮК ВЖЕ НЕ ДРУЗІ

– Напередодні місцевих виборів ви заявляли, що до тодішнього міського голови Богдана Шиби ставитесь негативно, мовляв він мало зробив для міста. Натомість з-поміж усіх кандидатів у мери найдостойнішим вважали Миколу Романюка. Як і чому змінилось ваше ставлення до Миколи Ярославовича з того часу?

– Ставлення змінилось. Але не моє ставлення. Насправді дуже змінився Микола Ярославович. Мені дуже шкода, що він змінився. Чому він змінився саме зараз – мені незрозуміло. Я думаю, багато людей, які знають його, також це помітили.

На посаді губернатора він був надзвичайно чесною, порядною і відповідальною людиною. Я ніколи не зверталась до губернатора і банкіра Романюка з особистими проханнями. Хоча мала таку можливість.

– А як давно ви знайомі з Миколою Романюком?

– З Миколою Ярославовичем я знайома із самого дитинства. Мої батьки з ним мали дружні стосунки дуже багато років, ще з комсомолу. Завжди чула про нього багато хорошого.

– А мера Романюка похвалити можете?

– Я думаю, кожен лучанин бачить, що Микола Ярославович дійсно змінив місто на краще. Місто стало гарнішим. За рік йому вдалося зробити багато. Я сподіваюсь, що в такому темпі він буде продовжувати. Мені дуже цього хочеться.

– Тобто Романюка-мера ви підтримуєте, а ваше розчарування пов’язане з чимось особистим? Ви ж з ним спілкуєтесь? В чому річ?

– На жаль, коли востаннє намагалася донести думку, що інвалідам потрібно, щоб автобус доїжджав до центру реабілітації, він не захотів мене слухати взагалі. Я зайшла в приймальню як звичайний громадянин, запитала у секретаря, чи можу я зайти до міського голови. Але він відмовився зі мною говорити взагалі. Я спробувала донести свою думку лише у коридорі, коли він кудись поспішав.

Я можу констатувати – він піддається впливу непорядних чиновників, які його оточують. І мені дуже шкода, тому що я цю людину поважала з дитинства. Чому він вірить неосвіченим людям, які прийшли до нього нещодавно, я не знаю. Тим більше не розумію, які методи впливу на мера вони знайшли.

– Просто кажучи, міський голова не йде на діалог у транспортних питаннях? Чи мова не тільки про транспорт?

– Ні, не лише. Я не можу поспілкуватись з ним ні на яку тему. Він не хоче мене слухати. Може, я його чимось дратую (сміється). Я сподіваюсь, що з іншими депутатами він спілкується. І дуже сподіваюсь, що лучан він не ігнорує так, як мене. Я не знаю, чим я почала так його дратувати через рік.

– Хочете сказати, що у вас не було конфліктів?

– Ні. Чесно вам скажу, я перестала з ним спілкуватись після того, як він не привітав мою маму з днем народження. Тоді я перестала йому телефонувати, заходити до нього з якихось особистих питань, вітати його зі святами, з днем народження.

Для того, щоб зрозуміти, чому це для мене важливо, треба знати, які стосунки мали мої батьки з ним. Вони дружили, мабуть, сорок років.

Мені мама навіть не сказала відразу, що Микола Ярославович не привітав її, бо знала – я сприйму це болісно.

Ну, добре, він може не сприймати мене. Я можу його чимось дратувати. Чи тим, що я жінка, чи тим, що я про щось виступаю, а він хоче, щоб всі тихо сиділи і натискали ті кнопочки, які йому потрібні.

Але я вважаю, що мої батьки, які ще з комсомолу його дуже поважали, тут абсолютно ні до чого.

– Може, він просто дуже зайнятий, тому не може з усіма підтримувати стосунки?

– Я дуже сумніваюсь. Коли Микола Романюк був губернатором, то завжди з ними спілкувався. Хоча батьки вже тривалий час живуть у Києві. Вони завжди приїздили один до одного, ходили в гості, вони були справді близькими друзями.

Ви знаєте, коли мій тато зателефонував Романюку, аби привітати його з днем комсомолу, той просто не відповів.

Тоді тато якраз був у Луцьку. Через деякий час Микола Ярославович перетелефонував, і я побачила на очах свого батька сльози. Тому вся ця історія для мене досить важка.

– Але як мер він успішний? Кращий за Шибу, як гадаєте?

– Відповім як бізнесмен. Богдан Шиба, і це помічали усі люди, які працюють в бізнесі, дуже не любив приватний бізнес.

– Чому?

– Я не змогла знайти відповідь. І думаю, не тільки я. Він завжди намагався вставляти палки в колеса усім бізнесменам. Тому я його не сприймала взагалі як мера. Не хочу, щоб це прозвучало образливо, але я не побачила, що він зробив для міста.

СОЮЗНИКІВ У МІСЬКІЙ РАДІ НЕМАЄ

– Чи комфортно вам працювати з колегами по депутатському корпусу? Чи багато серед них випадкових людей? І чи можете назвати своїх союзників?

– У політиці я найбільше ненавиджу те, що завжди є зради, а ти мусиш не звертати на них уваги, щоб досягти своєї мети.

Депутатський корпус досить сильний. Там багато гарних фахівців із різних сфер. Чи є союзники сказати важко, але точно знаю, що в мене з’явилось багато цікавих знайомих.

Я не можу назвати їх друзями, але з багатьма у мене привітні стосунки. Союзниками можуть бути ті, у кого погляди такі ж, які у мене. Я не впевнена, що є хоча б хтось один, хто на всі сто підтримує мене у всьому.

Свіжий приклад, на останній сесії міськради депутат Євгеній Ткачук повідомив мене, що промерська група «Рідне місто», до якої він входить, не підтримуватиме мою пропозицію з приводу змін до маршруту №29, аби інваліди мали змогу доїздити до центру реабілітації. При цьому у мене з ним гарні стосунки, він сидить по сусідству. На комісії Ткачук голосніше за усіх заявляв, що ми повинні підтримати інвалідів.

На сесії ж група «Рідне місто» на чолі з мером голосує за зняття цього питання з розгляду, бо якийсь начальник управління, якого вигнали з усіх попередніх місць роботи і з партії, висловив свою хворобливу думку про те, що я веду якусь конкурентну боротьбу.

У мережі Facebook я постійно відслідковувала скарги на громадський транспорт, намагалась по-доброму допомогти вирішити ці проблеми. Але все це виливається у статті про те, що я намагаюсь захопити ЛПЕ, хоча, до свого сорому, я навіть не знаю, де воно знаходиться.

До всього, зовсім інший депутат по тому ЛПЕ ходить. Це всім відомо. І чий той начальник відділу автобусних перевезень, який керує усіма маршрутками, які належать ЛПЕ, і які беруться в оренду ЛПЕ, теж всі знають. Це такий собі Олег Колісник.

– Ви маєте на увазі депутата Романа Бондарука?

– Я маю інформацію, що заступник луцького міського голови Василь Байцим і Роман Бондарук досить часто ходять по підприємству разом з паном Колісником. Може, це таке їхнє бажання допомогти підприємству стати кращим, хоча я дуже сумніваюсь.

Не виключено, що на мене зводять наклепи, щоб прибрати мене із транспортного бізнесу, із тієї сфери, яку я добре знаю.

– А ви самі їздите у маршрутках?

– У маршрутках час від часу їжджу. Бо іноді виникає ситуація, коли машини немає, а доїхати кудись треба. А живу у такому місці, куди таксі важко викликати, бо навколо будівництво. Таксі поки доїде, то набагато швидше просто вийти, сісти на 9-й чи 10-й маршрут і підскочити в центр.

А регулярно їздила маршрутками, коли ще вчилась в інституті.

– Кажуть, що ви маєте конфлікт з депутатом міськради Андрієм Козюрою. Мовляв посварила вас земля біля вашої швейної фабрики, на яку він претендував. В чому суть непорозуміння?

– Конфлікту вже немає, тому що декілька місяців тому він підійшов до мене і вибачився. Ситуація була така. Швейна фабрика «Лучанка» має акт на постійне землекористування, яке депутат Козюра ще у попередньому скликанні міськради на сесії намагався визнати недійсним. Сесія немає таких повноважень, але він намагався це зробити у досить негарний спосіб. Одного разу після засідання земельної комісії з’явився такий дивний документ, у якому зазначалося, що фабрику «Лучанка» потрібно позбавити прав на землю.

Потім ми почали з’ясовувати, як таке могло статись. Виявилось, що таке питання на земельній комісії не розглядалось, а голова комісії такого акту не підписував.

Тому після появи цього документу виник конфлікт. Ви знаєте, я не звикла, що таким дивним способом намагаються забрати землю. Я звикла, що коли хтось чимось незадоволений, то має бути позов до суду.

А насправді ціль була одна-єдина. Майно, яке розташоване трохи нижче за фабрикою, біля річки Сапалаївка, належить другу Козюри – пану Сергію Булі чи його дружині. І він немає можливості, окрім як через територію фабрики «Лучанка», доїжджати до цього майна. У генеральному плані й в усіх інших земельних документах, які є в міській раді, заїзд передбачений з іншого боку. Але справа у тому, що з тієї сторони розташовані приватні будинки, які не дають можливості побудувати дорогу.

Декілька років тому пан Була приходив до мене і просив дозволу проїжджати через нашу територію, я не мала жодних заперечень. І десь протягом півроку вони собі їздили через фабрику «Лучанку», не виникало ніяких проблем. А потім неочікувано з’явився цей дивний документ.

І вже після того, коли міська рада визнала цей документ недійсним, то Козюра подав до суду. Було декілька судових засідань, було кілька позовів з різних підстав. Всі суди він програв. І от декілька місяців тому звернувся і попросив дозволу доїжджати до об’єкту через територію фабрики, які і раніше. Я дозволила. Зараз в тому приміщенні ніби нікого немає, ніхто не їздить туди. Але конфлікт вичерпався.

– До речі, чому приміщення двох ваших фабрик, «Лучанка» і «Волинь», мають не вельми привабливий вигляд? У приміщенні багато офісів, не плануєте зробити гарний бізнес-центр?

– На все не вистачає коштів. Зараз ми взялись за перепланування в середині приміщення фабрики «Волинь». Зовні ми хочемо не просто пофарбувати, а обов’язково утеплити приміщення. Можливо, наступного року до цього приступимо.

Але, якщо чесно, то ми не претендуємо на елітний бізнес-центр, бо, я вважаю, у центрі міста мають бути не тільки дорогі офіси. А зовнішні роботи коштуватимуть недешево, вартість цих робіт ми будемо змушені закладати в орендну плату, відтак її вартість зростатиме. Цьому ніхто не зрадіє.

І от аби цього не сталось, робимо все поступово, витримуючи середній рівень вартості офісного центру.

БІРЮКОВ – ДЕПУТАТ-ЗАГАДКА

– Чи думаєте про виключення з фракції і з партії Анатолія Бірюкова? До речі, з фракції ви його виключити не зможете, адже у вас з ним по 50% голосів.

– Мабуть, скоро фракції не буде. Одній людині у фракції бути нелогічно. Бірюков не звертався до мене і не просив виключити його з партії. Але, можливо, так і буде.

– А ви з ним спілкуєтесь зараз?

– Перед тим, як вступити в цю групу, він до мене підійшов і розповів, що йому Микола Ярославович сказав, що я все погодила і що він вступатиме у групу.

Я відповіла, що не знаю чи це він мене обманює, чи Микола Ярославович його, але відразу дала зрозуміти, що в разі приєднання до цієї групи наша співпраця закінчиться. Він чудово розумів, що я маю на увазі його роботу у соціальній програмі «Народний адвокат».

– Тобто він пішов з програми «Народний адвокат» після приєднання до групи «Рідне місто»?

– Не він пішов з програми, ми припинили його діяльність. Я йому повідомила, що роботи не буде. Він одразу ж побіг до Миколи Ярославовича. І на тому наше спілкування закінчилось. Ми не спілкуємось. Я не маю потреби до нього звертатись, а він не телефонує, не приходить.

Я до нього ставилась з великою повагою, виділила йому окремий кабінет як депутату, давала йому автомобіль з водієм, коли було потрібно, платила досить непогану заробітну плату, але він чомусь вирішив, що йому краще у групі «Рідне місто».

– Мабуть, не одна я думаю, що це дуже цікавий депутат…

– Так, досить цікавий. Ви знаєте, коли я з ним спілкувалась віч-на-віч, він говорив досить розумні речі. Він ніколи не говорить дурниць наодинці, не на камеру. Отакі перли він видає тільки на сесії. Для мене ця людина – загадка. Але демонстративно виключати його з партії мені шкода.

Але якщо він, як на минулій сесії, знову буде розповідати, що я не маю права вносити ті чи інші питання, то виключити доведеться. Терпець урветься. Хоча, думаю, у нього багато радників, які підкажуть йому, щоб він сам вийшов з партії.

– До речі, наскільки дорого вам обходиться соціальна програма «Народний адвокат»?

– Соціальну програму «Народний адвокат» започаткував Катеринчук, це його ідея. На Волині програму фінансує моя сім’я.

До нас приходить дуже багато людей, які потребують юридичних роз’яснень, які не мають коштів, аби найняти юриста, адвоката.

Ми безкоштовно складаємо позови, допомагаємо писати скарги, заяви. Крім того, часто трапляються ситуації, коли людей безпідставно ув’язнюють. В таких випадках ми використовуємо вплив статусу народного депутата. Робимо запити від імені Миколи Катеринчука. Це дуже дієво.

ІЗ ДРУГА ВІТИНСЬКИЙ ПЕРЕТВОРИВСЯ НА ВОРОГА

– Відомо, що колись ваш чоловік товаришував з бізнесменом Вадимом Вітинським. Чому тепер ви стали не лише конкурентами, а й ворогами?

– Вадим Вітинський, мій чоловік та Ілля Мірецький були співзасновниками банку «Волиньторгінвест», який досить успішно працював до кризи, до першого дефолту у 1997 році, здається. До того, багато років банк очолював мій чоловік.

За рік до кризи він з партнерами прийняв рішення, що він відходить від справ. У нього була інша робота, він мав інші плани. І на загальних зборах вони обрали головою правління Вадима Вітинського. Розвал банку відбувався через рік після звільнення мого чоловіка, але саме його часто пов’язували з розвалом банку.

Поки вони були партнерами у банку, відповідно, і купували певні бізнеси, приблизно у тих частках, які у них були в банку. В тому числі Вадим Вітинський мав певний відсоток акцій швейної фабрики «Волинь», чоловік мав акції у «АТП-10701», це колишній таксопарк.

Також Вітинський мав певний відсоток у підприємстві «Санрайз». Тобто багато було спільного бізнесу. На певному етапі вони розійшлися.

– Через особистий конфлікт?

– Цього я не знаю. Але коли розійшлися у бізнесі, то й перестали бути друзями. Якщо це не вилилось у пресу, то я так розумію, спокійно вони розійшлись.

Єдине, що його акції у швейному підприємстві й наші акції у «АТП-10701» були обміняні вже у 2007 чи 2008 році при мені. Свою долю у підприємстві «Санрайз» він продав іншим людям, у яких потім ми викупляли. Так, вони були друзями, партнерами по бізнесу, але так склалось, що розійшлись.

Чому Вітинський у 2010 році раптом почав нападати на мене я не знаю. Думаю, що для нього виявилось шоком те, що він не став депутатом, а я у міську раду пройшла.

І от на своєму підприємстві «АТП-10701» він намагався створити те, що зараз є на ЛПЕ – набрати в оренду машин, виграти конкурси і стати таким собі монополістом на ринку перевезень. Але, вступивши в боротьбу з нами, почавши це нікому незрозуміле і непотрібне протистояння, програв абсолютно усе. Навіть ті 12 машин, які були його особистими, змушений зараз продавати, щоб закрити борги, утримувати той таксопарк.

За цей час він часто робив мені неприємно морально. Але тим не менш мені дуже шкода, що у нього так сталося. Він фактично міг стати монополістом на ринку, він мав в оренді 150 автомобілів і ще мав 12 своїх. Зараз він програв усі суди.

Він не приховував, що хоче знищити підприємство «Санрайз». Про це скрізь говорив. Але його спіткала невдача. Шкода, бо багато хороших людей зараз змушені шукати роботу.

– В інтернеті говорили, що його бійка із жінкою у пивному клубі «Майдан» – це хитра провокація Голєвих…

– Дійсно, Вітинський це розповсюджував. Мене звістка про це дуже розвеселила (сміється). Ми в той час були з дітьми у Лондоні. У нас була така європейська відпустка.

Я просто знаю цю людину, знаю, як мій чоловік колись витягував його з витверезника. Я пам’ятаю ці нічні дзвінки з міліції. Йому телефонували і просили приїхати й забрати свого друга. Для нього напиватися до чортиків – це абсолютно нормально. Я на власні очі бачила, як він бив людей. Тому та ситуація мене не здивувала.

Найбільше розсмішило те, що, як розповідали мені вже потім охоронці з «Майдану», Вітинський, коли його затримували, вигукував, що він – без п’яти хвилин мер, що нібито його чіпати не можна.

ВІКТОРОВ ВИМАГАВ ГРОШІ У ГОЛЄВОЇ І КАТЕРИНЧУКА

– До вас Європейську партію України на Волині очолював Олександр Вікторов, політична кар’єра якого нещодавно дала серйозну тріщину через скандал із хабарництвом на підприємстві, яке він очолював. Ви з ним у нормальних стосунках, не ображався, що його попросили з партійної посади і призначили вас?

– Я з ним познайомилась тоді, коли Микола Катеринчук вирішив замінити обласне керівництво партії. Він не був проти, щоб я очолила обласну організацію ЄПУ, але висунув умову – за це йому треба сплатити дві з половиною тисячі доларів.

– У якості своєрідної компенсації?

– Так, він стверджував, що це компенсація за роботу. Звичайно, я не бачила такої потреби.

Ми зібрали партійну конференцію. Конференція майже одноголосно підтримала мою кандидатуру. Але ця історія із вимаганням двох з половиною тисяч доларів продовжилась. Він писав листи у центральний апарат партії, мовляв розповість про наше ганебне ставлення до нього журналістам. Навіть погрожував, що приїде на передачу до Савіка Шустера і розповість, які ми нехороші.

Потім він вимагав ці кошти у Миколи Катеринчука. Це була така неприємна історія. Звісно, ніхто йому не дав цих коштів.

– Якби вас взяли на хабарі, від депутатського мандату відмовилися б, як Вікторов?

– Я не беру хабарі, мені немає за що їх давати.

– А те, що від депутатства відмовився, правильно? Хоча б за це його похвалити можна?

– А я не впевнена, що він відмовився. Знаючи його, думаю, що він би цього ніколи не зробив добровільно. У пресі читала, що у ВО «Свобода» всі писали заяви без дати про складання повноважень. Микола Яручик це підтверджував у своєму інтерв’ю. Мені здається, що ця його заява була написана ще до виборів.

– Дізнавшись про цю історію, Микола Катеринчук зрадів, що вчасно позбувся Вікторова?

– Ви знаєте, ніяк не відреагував. Я йому, звісно, повідомила про це.

«Я – ЕМОЦІЙНА. І ЦИМ КОРИСТУЮТЬСЯ»

– Ви нещодавно втретє стали мамою. Чи отримуєте ви допомогу на дитину?

– За перших двох дітей я не отримувала нічого, тоді не було таких законів. За третю дитину на рахунок у банку перераховуються кошти. Перший транш – це близько 8 тисяч гривень, а потім це приблизно 1 300 гривень щомісяця. Ці кошти я не використовую, бо це гроші моєї донечки.

Жодних пільг як багатодітна мама я ніколи не оформляла, бо вважаю, що забезпечені люди не повинні навантажувати бюджет.

А державі я вдячна за те, що вона нараховує кошти моїй доньці. Коли вона виросте, то ці кошти ми зможемо витратити на її освіту.

Я плачу досить багато податків. І тому це нормально, що держава виконує переді мною певні зобов’язання. До речі, за минулий рік мої підприємства сплатили біля п’яти мільйонів гривень податків.

– Маєте вдома хатню працівницю чи самі усе встигаєте?

– Звичайно, я маю працівницю, яка готує, прибирає. Вона вже багато років з нами. Вона вже стала членом сім’ї. А зараз ще й маю няню.

– Ви живете на території історико-культурного заповідника «Старий Луцьк»?

– Так, ми зараз мешкаємо у Старому місті. Для трьох дітей і двох дорослих 250 квадратних метрів замало. Принаймні для донечки окремої кімнати немає, вона поки живе з нами в кімнаті.

Тому чоловік розпочав будівництво ще одного будинку поряд, бо місця вже бракує. За два роки він зробив усю дозвільну документацію, всі археологічні дослідження. Проект погоджений з міською радою. Був момент, коли міська рада намагалася забрати цю земельну ділянку, але в них це не вдасться, бо вона була виграна на аукціоні ще у 90-х роках.

– Ви вважаєте себе сильною жінкою? У політику і бізнес йдуть далеко не всі жінки…

– А ви вважаєте мене такою?(сміється)

– В Україні як приклад такої жінки найперше пригадується Юлія Тимошенко. Хочеться бути схожою на неї?

– Мені іноді здається, що таких жінок, як Юлія Тимошенко більше не існує. Не хочу образити жодну жінку, але Юлія Володимирівна – це настільки енергійна людина, яких ще треба пошукати.

Чи вважаю я себе такою сильною?.. Важко сказати. Я намагаюся бути сильною.

– І разом з тим ви дуже емоційна. Вас легко розізлити, розчулити?

– Дуже. Мене легко можна образити. Конкуренти цим користуються. Наприклад, рік тому я втратила шалений контракт, бо конкуренти зіграли на емоціях.

Так, я емоційна і в бізнесі, і в політиці. Мені часто важко стриматись. Я маю загострене відчуття справедливості, яке, напевно, не повинне бути в політиці. Я завжди намагаюся довести правду, хоча це не завжди потрібне.

– Ваше обличчя на біл-бордах, на маршрутках. Не боїтесь, що наврочать?

– Ні, я переконана, що неприємності стаються, коли люди у них вірять. Я не переймаюсь з цього приводу. Я вірю в Бога.

Розмовляла Ірина КАЧАН (ВолиньPost)

Довідка

Олена Василівна Голєва народилась 11 липня 1980 року в Луцьку.
У 1997 році закінчила середню школу №5. З 1997 по 2002 роки навчалась у Луцькому державному технічному університеті на факультеті обліку та фінансів, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» та здобула кваліфікацію бухгалтера-економіста.
З 2002 року – голова наглядової ради ВАТ «Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство «Волинь».
Голова обласної організації Європейської партії України. Керівник обласної правозахисної громадської організації «Народний адвокат Волині».
З 2010 року – депутат Луцької міської ради. Голова постійна комісії міської ради з питань житлово-комунального господарства, екології, транспорту та енергозбереження.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.