Олександр Лазорко розповів, кого буде підтримувати на виборах ректора ЛНТУ

ВолиньPost взяв бліц-інтерв'ю у Олександра Лазорко, спілкувався з ним керівник ВолиньPost Володимир Пащенко.

Олександр Лазорко розповів про те, чи планує брати участь y місцевих виборах та про будівництво нового готельного комплексу, а також про свою родину та вибори ректора ЛНТУ.

Пане Олександре, радий нашій зустрічі, радий тому, що ми можемо з вами поспілкуватись і в мене насправді дуже багато до вас запитань як до публічної людини, але з огляду на формат, який ми узгодили, то це бліц-інтерв'ю. Є декілька запитань, які зараз на часі в нашому місті.

Ще раз хочу подякувати за те, що ви відгукнулись на нашу пропозицію дати нам коментарі з тих питань, які нас цікавлять і саме головне питання на сьогоднішній день.

Напередодні місцевих виборів в Україні чи плануєте ви особисто брати участь у виборах міського голови Луцька чи у виборах до якоїсь з рад у Волинській області?

На рахунок міського голови - точно ні. Тому що я для себе таку мрію завжди мав, плекаю і неодноразово, не приховуючи, говорив про неї на виборах в обласну раду. Вважаю, що мером міста я б став тоді, коли б мені виповнилось 60 – це така собі пенсія, коли у вигляді пенсії ти отримуєш ту заробітну плату, яку тобі платить громада і її потрібно відробляти сповна, роблячи все найкраще, що ти можеш зробити своєму рідному і найулюбленішому місту в Україні, але використовуючи, звичайно, ті правильні приклади, які використовують мери інших міст України, Європи і світу. Те, що хочеться ще побачити поїздивши, поспілкувавшись з іншими мерами міст, а тоді вже все це на практиці використовувати.

Звичайно хочеться, щоб в Луцьку це все було скоріше і вже, але я думаю якраз поки вивчаться мої діти, якраз поки вони підуть працювати, а я підзароблю грошей для того, щоб нормально й безбідно працювати на пенсії в рідному місті, якраз для цього ще треба трошки попрацювати. Мер міста в нас повинен бути обраний громадою.

Я, до речі, прихильник двохтурової системи виборів, особливо в обласних центрах. Знаєте, коли я працював директором Дрогобицького нафтопереробного заводу, якраз тоді в 2006 році були вибори і було 26 кандидатів на посаду мера Дрогобича і виграв той, за кого проголосувало 2350 чоловік – це смішно. В них стотисячне містечко, сто тисяч виборців, розумієте, і 2300 проголосувало, і людина вже себе вважала мером. До речі, той мер довго не був на посаді, бо його скинула громада і в кінцевому рахунку два з половиною роки докеровувала секретар, яку також потім скинули. Однозначно вибори мають бути все ж таки двохтурові, якщо в першому турі понад 50% громади не віддали свої голоси.

Відомо, що ви є головою наглядової ради Луцького національного технічного університету. Зараз відбуваються вибори ректора цього навчального закладу, особисто ви когось підтримуєте?

Скажу відверто, що ось цю подію щодо виборів, які були заплановані вже давно і вони передбачалися в червні 2015 року, я обговорював з нині покійним Віктором Володимировичом Божидарніком, ректором ЛНТУ. Він мені сказав про те, що він не планує більше виставляти свою кандидатуру і ще тоді ми з ним обговорювали питання про те, як далі має розвиватись університет.

В принципі, ми з ним часто про це говорили і при зустрічах, коли я на вихідні приїжджав, і на конференції, і коли він був в Києві, в міністерстві, до мене завжди заїжджав в офіс на чай. Ми з ним спілкувались на всі наболілі теми проблем університету, тому що університет насправді в нас дуже потужний. Я був дуже гордий, якби й за себе й дуже вдячний колективу, коли вони запросили мене в наглядову раду керівником.

Як на мене, наглядова рада – це ніби опікунська рада і це дуже важливо підтримувати вищий учбовий заклад, а саме технічний університет, який для мене дуже важливий. Чому? Тому, що в мене дві вищі освіти: перша – нашого Волинського педагогічного інституту, а друга – Львівська Політехніка. Я там захищав дисертацію і, в принципі, мені ближче до душі все ж таки технічний напрямок вищого учбового закладу.

Ми обговорювали ці питання з Божидарніком і різні напрямки його бачили. Він точно завжди був проти ось цих всіх розмов, які точилися останні два роки про об’єднання ВУЗу. І ніколи Божидарнік не вірив в об’єднання, бо це дуже смішно. Коли там у Львові є п’ять ВУЗів, в Тернополі три чи чотири національних вищих технічних заклада, а в нас чогось має бути в Луцьку, в обласному центрі, він один.

Тому про вибори, коли ми розмовляли з ним в лікарні перед його Днем народження, звичайно він сказав: «Я хотів би бачити на своєму місці, після себе людину, яка б продовжувала справу університету як мінімум в тому руслі, щоби він й надалі залишався сильним і як мінімум не поступався по рейтингу Східноєвропейському".

Зараз в рейтингу Східноєвропейський університет на 76-му, а Луцький національний – на 75-му. Я знаю позицію голови наглядової ради Східноєвропейського університету. Він також дуже серйозно оцінює рейтинг нашого Луцького технічного університету і долучається до багатьох заходів, які проводяться в технічному університеті. Тому, в принципі, це ВУЗ, який має право бути сильним, потужним і взірцем високотехнічного, високотехнологічного наукового центру в Західній Україні.

Я вважаю, що він може спокійно займати друге місце після Львівської Політехніки як технічний ВУЗ. Тим більше, що цей ВУЗ Божидарнік очолював 38 років, а це не робив жоден ректор в Україні. Які тільки не були зміни: революція, незалежність нашої держави. Тобто він пережив усі катаклізми – як політичні, так і кадрові в нашій області й державі. Як на мене – це мистецтво.

Я в нього дуже багато вчився, спілкувався і він для мене був з того ж покоління, з якого й мій батько, і вони були дуже схожі в баченнях, в поглядах. На жаль, обидва пішли дуже рано з життя, тому він, звичайно, бачив на своєму місці свою дочку – Зоряну Герасимчук. Вона зараз проректор, виконуючий обов’язки. Проте, коли я приїхав на похорон Віктора Володимировича, то мені, починаючи з собору і закінчуючи кладовищем в Гаразджі, нинішній кандидат і багато хто не давали проходу до труни, щоби покласти квіти. Вони мене перестрічали і ледь за руки не ловили, щоб зі мною заговорити, поспілкуватись і заручитись моєю підтримкою на їхніх майбутніх виборах на ректора, хоча людина ще навіть не була похована в землю. Я коли все це чув, а зараз, коли я вже останній місяць бачу в засобах масової інформації, в коментарях до різних статей та в інтернет - ресурсах й по телебаченню, коли збираються і роблять багато нехороших речей стосовно луцького університету, в мене постає тоді питання: кому це потрібно?.

В мене там сім чи вісім людей балотується на посаду ректора, з них більшість - це сьогоднішні викладачі, професура, проректори цього ж університету, який вони в своїй кандидатській гонці обливають брудом. Обливають брудом свій ВУЗ, свою домівку, де вони вчаться, де працюють, куди їх запросив працювати Божидарнік. Вони тепер нівелюють все те, що було зроблено ректором протягом 38-ми років, хоча він створив спочатку інститут, а потім університет, і забезпечив статус Національного.

Такі речі в мене викликають нерозуміння як мінімум, і як максимум, звичайно, неповагу до такого роду кандидатів на посаду ректора тим більше, що вони за віком 50, 60, 65 років – люди, які не молоді і які прожили серйозне життя. Вони 20-30 років своєї праці віддали цьому ж університету. Тепер, коли вони перед собою бачать ось цю корону, то починають всіх і все обливати брудом у своїх виступах і в таких неофіційних розмовах між викладачами.

Звичайно, це бентежить, і я єдине, що хотів, до речі це я ще говорив Віктору Володимировичу, після того ще казав це майже кожному з кандидатів, які до мене підходили, прохаючи про підтримку, й десь так само я провів розмову з міністром, коли ми зустрічались півтора року тому і я йому, як голова наглядової ради, розповідав про ситуацію в нашому університеті. Позицію свою по відношенню до матеріально технічної бази я теж розповів, а також до проблем, які потрібно вирішити і з якими я, до речі, до міністра неодноразово звертався. Я йому виклав свою позицію стосовно виборів ректора як таку, що я точно не буду ніде ні виступати, ні заявляти про підтримку якогось конкретного кандидата на посаду ректора, бо хочу, щоб це було демократично зроблено. От так приблизно демократично як сьогодні було обрано членів виборців, які будуть приймати участь у вівторок у цих виборах на посаду ректора.

В нас колектив дуже серйозний: 900 чоловік персоналу, з якого 500 –викладачі, і десь приблизно 400-450 – обслуговуючий персонал, адміністративно-господарський. Зрозуміло, що коли цих 550 чоловік, які мають прийняти участь у голосуванні, з яких, до речі, 88 чоловік – студенти і 49 – від адміністративно-господарського складу й решта (430 чоловік) – викладачі. Вибори цих людей відбулись дуже демократично. Це оцінили всі і я в тому числі. Мені навіть було до вподоби, що там сім чоловік викладачів, які приймають участь у балотуванні. Вони самі ж слідкували, щоб це було прозоро, щоб ніхто нікого свого не пропихнув, тому це класно було і це буде наука на майбутнє в будь-яких інших виборах.

Я хотів би, щоб все ж таки вибрали достойного кандидата. Звичайно, коли б мене спитали, що якщо був би другий тур і там було б дві кандидатури, наприклад, та ж Зоряна Герасимчук, і це було б 50 на 50, то я віддав би свій голос за Зоряну.

Все ж таки хочу, щоб так було при виборах на посаду мера. Ключове для мене те, що коли б в першому турі якась людина набрала більше 50% голосів, тоді б я для себе точно розумів, як голова наглядової ради, що я б потиснув руку тій людині і сказав їй, що в тебе дійсно є потужна, серйозна підтримка твоїх колег, тебе люблять і поважають студенти – давай працювати разом. Хоча позиція колективу може потім також змінитися з переобранням ректора і може переобратися та ж наглядова рада. Тут я проблем в принципі, як таких не бачив. Головне, розумієш Володя, що опікунська рада повинна складатись, на мою думку , як в американських і англійських ВУЗах з тих студентів-випускників, які потім себе реалізували правильно в житті, стали успішними в кар’єрі і частинку своїх прибутків із задоволенням залишають в тому ВУЗі, в якому вони навчалися, для того щоб поліпшити його матеріально-технічну базу.

До мене на електронну пошту кожен день протягом останнього тижня всі скидали свої агітаційні листівочки, програми кандидатів на ректора. Я всіх їх перечитав і вони всі по різному складені, проте думка в них вся майже така, яку завжди говорив і відстоював Віктор Божидарнік, розумієте? Я їм всім завжди на зустрічах і на похоронах казав, що зараз моя основна мета і мрія для університету зробити не те, що я їм в актовий зал купив стільці, чи я їм там обладнання і апаратуру придбав, а я б хотів на рівні міністерства ініціювати і все ж таки добитися того, щоб наш Луцький технічний університет носив ім’я Божидарніка. Я важаю, що саме так потрібно цінувати цю постать, цю людину, яка плекала, наче маленьке деревце, наш університет і зробила його тим закладом, який він зараз є, а також треба зробити матеріально-технічну базу.

Талах, Савчук, Герасимчук всі до мене підходять треба те зробити, треба се, ми те зробим, а хто вам заважав це робити останніх 30 чи 40 років? Ви ж всі тут працювали і працюєте, тож робіть, реалізовуйте оці всі свої ідеї.

Божидарнік завжди відкривав дорогу для цих ідей. Його син очолює факультет бізнесу. В нас сім факультетів і є три філіали в Ковелі, Любешові і Луцьку коледжі наші. В Тараса Божидарніка я є головою екзаменаційної комісії і досить часто спілкуюсь не лише в деканаті на кафедрі з викладачами, не тільки з Тарасом, але й з студентами під час їхніх іспитів. Останні два роки просто був в захваті від наших студентів і записував координати деяких з них, тому що переді мною стояв класичний менеджер з логістики, з аудиту. Людина, яка провчилась цих чотири-п’ять років в нашому Луцькому технічному університеті і я його вже можу брати до себе на роботу працювати. Людина, яка не з зазубреними фразами мені читає свій диплом чи екзамен здає з логістики, вона реально роздумує своїм мозком, так ніби вже попрацював декілька років в компанії. Я це дуже ціную.

Це означає, що в нас класні викладачі, що вони примушують модерново мислити їх, не зазубреними савдеповськими книжками сидіти й пихтіти й КПСС історію переписувати, вони дійсно в нас «продвинуті» студенти. На жаль, є студенти, яким потрібно натягувати ту оцінку, але знаєте мені їх інколи аж шкода. Та ж посада ректора, Тарас Божидарнік одразу мені сказав, що балотуватись на посаду ректора не буде, щоб не було думки ні в місті, ні в колективі, що він хоче сісти в крісло батька з тим же прізвищем. Розумієте, не хоче, щоб прізвище батька працювало на нього. Він каже: «Я спочатку досягну всього своїми зусиллями, от так як я зараз досягаю, а далі час покаже ким і де я буду далі працювати».

Я дуже оцінив це, тому що амбіції амбіціями, а тут треба мати голову і мудрість уже таку батьківську, яку він проявив особисто, молодець. Він деколи мені приклади приводить так неофіційно: от розумієш хлопець виступає, захищає диплом і я його слухаю, і розумію, що там немає п’ятірки, там така тверда четвірка або натягнута четвірка, але мені каже декан, що оце ми зараз сидимо на цій кафедрі, бачиш стоять мультимедійні обладнання, кафедра пофарбована от це зробив його батько для університету і я з твердої четвірки інколи п’ятірку натягую, але я розумію, що він фахівець і розумію, що при тій обділеності, які мають університети в грошах від держави виходить декан чи той же ректор, який міг би "напрягти" батька якогось студента, щоб той йому в хаті пошпаклював, а він все це робить для університету.

Божидарнік Віктор Володимирович виховав свою сім’ю, і оскільки двоє дітей викладачами стали, такими як він, що вони все максимально в університет і я б хотів, щоб будь-хто, хто б там не був обраний, щоб він таку позицію й займав, яку займав Віктор Володимирович Божидарнік. На жаль, він довго хворів і вже тої активності, мобільності, яка би мала бути останні з п’ять років вже не було в силу цих причин з віком і зі здоров’ям.

В нас в 2014 році виділила держава 54 мільйони гривень бюджетних коштів, з яких по моєму 65% пішло на зарплату викладачам й податки, і десь приблизно 35% - на стипендії, 3,5% залишилось на комунальні. Тобто один невеличкий процент біля 500 тисяч вкладався в матеріальну базу – це просто смішно, я їм крісла купив за 320 тисяч тільки в актовий зал, а вони на весь університет за весь рік від держави мали. Кого б не обрали ректором без сильної матеріально-технічної бази, яка буде в університеті, зробити нічого не вдасться. Тому зараз треба працювати над тим, щоби правильно розподіляти кошти, які надходять. Я не впевнений, що нам треба 5700 чи 5800 студентів, які сьогодні є. Вважаю, що в нас там три іноземця платить півтори тисячі доларів, тому нехай платять як в Польщі. В Польщі 2000 людина платить в рік, але туди їде половина Волинської області, хто має можливість вчитися за такі гроші, тому що він з європейським посвідченням живе в європейському місті, в європейській країні і отримує європейського рівня знання. Може вони там трошки нижчі, ніж ті, що в Швейцарії чи в Англії, хоча не факт.

В Польщі технічні ВУЗи, особливо з нафтопереробки потужні і хороші, я там не раз був і в Кракові, і в Познані, там гарні ВУЗи, тому хочеться от такого своєму ВУЗу, де віддаєш свої не тільки моральні, а й матеріальні зусилля і хочеш, щоб було все найкраще.

Я вже навіть переживаю трохи щодо наступних запитань, тому що ви так ґрунтовно і всеосяжно відповідаєте, що ми можемо навіть і в чотири години не вкластись.

Давай на ти, ми ж з тобою давно знайомі.

Чи плануєш й надалі допомагати ЛНТУ технічно, матеріально?

Однозначно так. Більше того, я спілкуюся з бізнесменами на Волині, особливо з тими, хто закінчував ЛНТУ і я їх часто прошу, що давайте я переговорю з викладачами і ми їх також введем в наглядову раду. Це буде така опікунська рада допомоги ВУЗу. Розумієш, що це б мала бути така база, щоб за нею дивилось перевірене число осіб, в тому числі представників не тільки викладацького складу, ректорату, а й від наглядової ради, і контролювати в цій базі поступлення грошей та їх розподіл.

Я розумію цих деканів, в яких вчаться діти забезпечених батьків, які тихенько просять, щоб побілили стіну на кафедрі чи поміняли лавки в аудиторії, а не платили гроші в загальну казну, бо їх з’їдять, вони розпорошаться і десь подінуться ті гривні, які хоче батько внести як частку в університет.

Думаю, що з обранням нового ректора, варто створити такий університетський фонд. Згідно нових законів, будемо надіятись, що їх вже міняти й перекручувати ніхто не буде, а ще враховуючи те, що планує міністерство скоротити мінімум в два рази кількість університетів і в два рази державного бюджетування, то фонд збільшиться, плюс ми надіємось, що гроші студентів, які навчаються на платному, будуть залишатись в нас і не треба буде узгоджувати статтю видатків з міністерством. Я думаю, що таким чином ми разом зможемо долучитися до створення потужної матеріально-технічної бази.

Особливо цікаво, щоб це були потужні лабораторії, дослідницькі центри. Я розмовляв з нашими проректорами університету і вони хочуть, об’єднавши наукове містечко з двох університетів, зробити одне спільне. Вважаю, що ми повинні зробити європейські, людські умови проживання в гуртожитках.

Коли ти останній раз був у гуртожитку та дивився в яких умовах живуть студенти?

В 2012 році, коли були вибори, ми об’їхали два чи три гуртожитки, я поспілкувався як з комендантами, так і з студентами й викладачами. Ми тоді долучились до допомоги. Від фонду в наші гуртожитки поставили багато меблів. Гуманітарною допомогою ми обмінювалися разом з німецькими фондами. З Німеччини їм привозили шафи, а це був період, коли був Майдан, Революція і мені попили крові в Києві, бо не давали фури завозити, думали, що я везу матраци й ліжка на Майдан, і машини зупиняли на митницях, виїли нам всі нерви, але ми завезли ці ліжка все ж таки в гуртожитки.

Як ти відносишся до того, щоби діти військових, які воюють зараз на Сході і задіяні в антитерористичній операції, діти загиблих бійців і Героїв мали якісь пільги під час вступу до вашого ВУЗу?

Я це оцінюю завжди нормально – це правильно, але тут важливо, щоб держава оцінила свою потребу у певній кількості фахівців. Тому що є в нас сім факультетів, і ми не знаємо скільки потрібно фахівців на факультеті машинобудування, бізнесу чи комп’ютерних технологій. Вважаю, що оскільки в нас є 5700 студентів, з яких 4200 державних, а 2500 платних, то хай держава ту кількість, яку вона вважає потрібною як кадри, повинна сьогодні для себе визначити. А також вказати, яка з них кількість мала б бути для дітей воїнів АТО.

В нас влада любить створити для себе піар, зарекомендували себе, що вони так радіють за дітей бійців АТО, і прийдуть, і скажуть – ось візьміть, хай вчаться, а ті, які поздавали ЗНО на відмінно і хочуть бути там інженерами на якомусь заводі, а в нього вже немає місця – це ж парадокс.

Думаю, що в першу чергу, якщо держава створила оці студентські місця для дітей воїнів АТО, тоді або додатково виділяйте бюджетні кошти на їх навчання й утримання, але не робіть з університету соцбез, який потім на себе має брати всі проблеми з розміщенням, проживанням дітей і все інше, проте однозначно я впевнений, що наш ВУЗ відкриє двері для дітей наших бійців АТО і буде, аби тільки в дітей було бажання, щоб вони не йшли в університет поступати, бо мають пільгу і їх вже точно приймуть не залежно від того як він навчався, головне, щоб було бажання вчитися, оце важливо. Інакше вони будуть самі себе мордувати на цій студентській лаві і мучитись, навіщо? А може він був би класний комерсант, а може він би був потім класним воїном, а може він хоче бути класним поліцейським і добре патрулювати місто Луцьк, а не сидіти п’ять років протирати штани, бо в нього є безкоштовна освіта. До цього треба мати підхід в кожному індивідуальному випадку.

Особисте питання. Особисто знаю твого сина Івана, вже напевно дорослий, в мене таке запитання: чи приїздить він до Луцька на канікули і чи має зв’язок з рідним містом, адже можемо собі уявити королівську родину, де принц Гаррі, принц Вільям працюють пілотами на медичному вертольоті чи ще кимось. Чи твої діти, твій старший син займається якоюсь волонтерською діяльністю, чи готовий він свій вільний час присвятити якійсь суспільній справі, чи він лише живе своїм комфортним життям?

Розказую, по-перше в мене вже троє дітей.

Я тебе вітаю!

В мене син Ілля й дочка Поліна, якій скоро буде вісім років. Як Іван, так й Ілля, вчаться за кордоном. Іван вчиться в університеті на готельно-ресторанний бізнес, а Ілля закінчує коледж і подав документи та здає зараз екзамени для вступу в університет в Англії. Тому на всі канікули вони завжди приїжджають на Волинь. І я дуже горджуся тим, що їхні дівчата з Луцька, з Волині.

Так, тут найгарніші дівчата.

А жити й працювати вони хочуть там, хоча вони бравши з мене приклад, їздячи на завод в Дрогобич чи Надвірну казали, що один з них буде комерційним, а другий фінансовим директорами. Ілля буде вступати на бізнес, економіку, менеджмент, у нього розвинуті математичні здібності. Хлопчик здає якраз з бізнесу й економіки екзамени, тому думаю, що цього літа буде їм дуже важко. А Іван зараз закінчив університет і в нього практика, яку він має пройти в одному з готелів Європи. Практика триватиме шість місяців. Це вже його друга практика, тому він подав документи на працевлаштування. Там ВУЗ бере на себе зобов’язання на протязі перших трьох місяців запропонувати йому працевлаштування в одному з сітки тих готелів, на базі якого він навчався.

Звичайно цією можливістю не можна не скористатись тим більше, коли є посвідка з права на проживання і роботу в Європі. Треба це спробувати зараз використати і попрацювати, щоб не запустити ті всі теоретичні знання, які здобував. Їх треба обов’язково використати на практиці, щоб були вже навики. Тоді все буде ясно, коли я йому запропоную, щоб він їхав і працював в готелі «Лучеськ», який закінчить свій ремонт протягом півтора року, а там уже буде громадське, волонтерське життя.

Я вважаю, що окрім оцієї допомоги волонтерської, яка є практичною, коли ти щось роздаєш, щось розносиш, шиєш чи допомагаєш ще й важливо матеріально допомагати, а щоб матеріально допомагати, то потрібно заробляти. А який толк в тому, якщо він в тата візьме пару гривень, а тоді передасть їх на благодійний фонд.

За той період поки мої діти вчаться, я компенсовую їхнє не навчання, не знаходження і не займання волонтерською роботою на Україні тим, що купую постійно нашим батальйонам, особливо тим хлопцям, які служать з Волині. Мій благодійний фонд знає: скільки ми купили й відправили туди бронежилетів й касок, особливо в перші часи, тобто ми допомагали тим, що просили в нас бійці.

Тобто я правильно зрозумів, що всю ту базу знань, яку син здобуває за кордоном, то потім має намір використати тут в нас на Волині?

Сто відсотків, що в Україні, а на Волині зрозуміло, що це сімейний бізнес і що сім’я йому дасть - це як робоче місце, а далі він вже повинен вибирати сам. Він досконало розмовляє на п’ятьох мовах: англійська, французька, російська, українська, польська мови і трішки іспанською в принципі. Син на «розрив» буде в будь-якому готелі як менеджер.

Так що ж має бути в готельному комплексі «ЛучесьК»?

Я думаю, що з цього приводу в нас буде велика, окрема бесіда. В тому числі й екскурсія.

Ловлю на слові.

По-перше, розширили торговий центр «Імідж» з існуючих двох тисяч квадратів тепер буде майже шість, він буде з’єднаний одним центральним входом з готелем, та залишить свою назву, однак ми зараз модернізуємо до стандарту три плюс, чотири зірки і він повністю буде відповідати цим зіркам. По-друге, паралельно ми робимо те, що найнеобхідніше, я вважаю в Луцьку, це крім того, що в нас немає жодного нормального готелю, та ж «Україна» нещасна не має кондиціонування жодних вимог по райдеру, які вимагають приїжджі співаки, музиканти чи спортсмени, тобто в нас буде модернове опалення, своя котельня, кондиціонування всіх номерів автономне, а ми будуємо ззаду, де був вхід в дискотеку 25-метровий басейн – це буде родзинка.

Тобто, переводячи ваші слова на волинську, можу сказати, що всі решта готелей будуть «ховатись» включно з «Залєскі» й конкуренції зробити вашому готелю не зможуть?.

Як мінімум 100% великі групи і надання можливостей конференції. Нам ніхто конкуренції не складе, тому що ми додатково будуємо там великий конференц-зал, де будуть проходити різноманітні заходи організаційні. Тому точно він буде number one!

Маленькі готелі не «вмруть» через нього?

Маленькі готелі завжди мають право на існування, бо це ж ціна. Ми завжди, коли в нас буде 300-400 ліжкомісць, це ж не зрівняти, коли там буде десять маленьких номерів. Це ж на любителя готель, комусь подобається розміщення готелю, комусь не хочеться шуму з дороги, хтось хоче заїхати туди компанією з восьми чоловік, зняти його, закритись, щоб ніхто їх не бачив. Це все на любителя, і не кожен готель, як і ресторан під кожного клієнта.

Ваше ставлення до діючого міського голови Луцька?

Воно в мене рівне. Справа в тому, що мене з Миколою Романюком пов’язують дуже давні знайомства, ще з дитинства, коли вони вдвох з моїм батьком працювали в партійній ситемі. Микола Ярославович був тоді першим секретарем міського комсомолу Луцька, батько був секретарем по ідеології обкому партії. До речі, Микола Романюк мене приймав в комсомол на кордоні Устилуг. Така була пам’ятна для мене подія, і він мені особисто чіпляв значок на лацкан піджака. Тобто ще з тих часів ми знайомі, спілкувалися.

Батько весь час його шанував і поважав як хорошого комсомольського менеджера, правильного для тих часів. Потім, коли я був в бізнесі і працював на фірмі «Мавекс», а він очолював «ПриватБанк», де ми обслуговувались довгий час і так само ми постійно спілкуємось та зустрічаємось в місті. Я його час від часу заспокоював, коли приїжджав, щоб він не переживав, бо я не йду на мери, а далі керував і все робив, що він там собі планує в місті (сміється – прим. Ред.), але звичайно його трошки бентежило, що інколи в моїх інтерв’ю чи інтерв’ю моїх друзів, які відомі, коли ми його інколи «підколювали» в правильному розумінні цього слова і по телебаченню, і в інтернет виданнях. Скажімо так – натякаючи йому на деякі недоліки, які він би мав не робити на посту мера, хоча скажу, що в нього їх там й не так багато. Але ще багато чого, я вважаю, він би мав зробити, будучи на посаді мера.

Поділіться, наприклад?

Якщо я зараз буду ділитись, то це буде виглядати як для когось плюси й бали в попередній гонці.

Я розумію. Тоді якби ви оцінили його роботу? Задовільно, незадовільно чи дуже добре?

Я, як людина, яка не буде приймати участь в цих виборах, можу дати оцінку його роботи хіба що як лучанин, який не міняє свою прописку і прописаний в місті Луцьк. Оцінив би його 50 на 50.

Вам щастя і наснаги. І наостанок – що б ви хотіли побажати читачам ВолиньPost?

Читачам ВолиньPost бажаю, ну це класика, сьогодні це всі бажають, навіть мені й бабуся моя це казала – мирного неба над головою. Як кажуть «Чистоnews» «Вечірній квартал» - "мирного неба над головой, и родной земли под ногами". В принципі, я це бажаю нашим волинянам та нашим читачам.

ВолиньPost розвивайтесь, а я хотів би, щоб максимально розкривались ваші коментарі, які там коментують і різноманітні блогери, які там сидять під анонімами і пишуть різні «гадості», а реально відкривайтесь, дискутуйте, говоріть – це ж набагато приємніше й краще.

Щиро Вам дякую і до зустрічі.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.