Луцьк: місто на могилах

Луцьк, як і будь-яке старовинне місто, - це «місто на цвинтарі». Упродовж його історії на міських і приміських територіях постійно виникали нові кладовища і зникали старі.

Розвиваючись, місто змушене було розширювати територію за рахунок ліквідованих цвинтарів. У цих місцях прокладали нові дороги, будували житло, школи, магазини. А надмогильні плити використовували для замощення тротуарів та майданчиків.

Але не завжди на колишніх кладовищах людям жилося так, як в інших частинах міста. Стали з’являтися історії про проблеми зі здоров’ям, про аномальні речі і навіть про привидів. А пам’ятники з часом почали виглядати з-під асфальту і пам’яті очевидців.

Що зараз на старих могилах?

Нещодавно розпочалися роботи з реконструкції міського Меморіалу Слави. Відомо, що до 70-х років минулого століття тут був цвинтар – з 1803 року тут хоронили католиків, ховали чехів, українців, поляків, німців. А під час Першої світової війни на цьому кладовищі почали з’являтися військові поховання.

Будинок панахиди, який розташовується на Меморіалі, збудували у 1870 році як цвинтарну капличку. У 1970-х роках цвинтар ліквідували, щоб облаштувати на цьому місці Меморіал. Проте, як стверджують очевидці та краєзнавці, перепоховання не здійснили, а ковші екскаваторів вигрібали сотні кісток тоді ще недавніх могил.



Двір перед головним входом до луцької загальноосвітньої школи №1 і місце, де стоїть дитячо-юнацька спортивна школа, – це також територія колишнього кладовища. Вже у XVIII столітті тут ховали луцьких євреїв. Але в середині ХІХ століття кладовище перенесли в інше місце, а територію почали забудовувати. У 1950-х роках тут ще зберігалися деякі плити, але згодом і їх зруйнували. Перепоховання ніхто не здійснив. Тепер на цьому місці ходять школярі, паркуються автомобілі.



Практику будівництва шкіл на територіях ліквідованих чи зруйнованих кладовищ застосували і на місці будівництва школи №5. Раніше тут знаходилося кладовище, де ховали православних, протестантів, австрійських військових та військових Армії УНР. Ще в 1930-х роках приблизно на місці школи стояла меморіальна будівля військових, а на ній кілька латинських написів. Ось один з них: «Зупинись, перехожий, тут лежать колишні вороги». Школу на цьому місці збудували в 1959 році.



На Київському майдані стоїть будівля Волинської обласної державної адміністрації.

Ще на зламі ХІХ-ХХ століть на місці майдану було село Дворець. А сільський цвинтар розташовувався там, де зараз житлові будинки з магазином «Вопак» та приміщення адміністрації.



Сквер навпроти Луцької гімназії №4 – теж на місці старого кладовища. Тут хоронили православних, а також військових літунів. Тут ще досі зберігається могила Олекси Алмазова, генерал-хорунжого Армії УНР. Як стверджує очевидець, художник Іван Бойко, під час ліквідації кладовища за часів радянської влади зникло 15 надмогильних плит – їх начебто викрали з метою збереження від руйнації. З того часу плити ніхто більше не бачив.



Як розповів краєзнавець Ігор Левчук, на місці скверу навпроти 4-ї гімназії під землею ще лишилося кілька вцілілих могил. «За півметра від зупинки зберігається закритий кришкою склеп із залишками поховання. Проте за санітарними, архітектурними, історико-культурними нормами розміщення архітектурної форми у тому місці забороняється. Хтось із чиновників це питання дуже вдало вирішив. Можна здогадатися, хто із нині діючих», - каже Левчук.



«На цьому ж цвинтарі без попередніх археологічних досліджень був збудований каскадний зелений будинок. Судячи із зібраних нами свідчень, трохи нижче була могила комуніста, члена КПЗУ Степана Бойка, пам’ятник якому стоїть біля тринітарського монастиря, що на вулиці Лесі Українки. І такого по Луцьку ще є дуже багато», - розповів Левчук

Загадковий склеп на давньому кладовищі

Чернчиці – давнє село, яке увійшло до складу Луцька тільки в 1959 році. Як і в кожному селі, у Чернчицях було своє кладовище. Є воно й досі.

Цвинтар розташований неподалік перехрестя вулиць Шевченка та Чернишевського, де стоїть супермаркет «Наш Край». На ньому зберігається ще багато цікавих могил – українців, чехів, росіян, поляків.



На цьому кладовищі є один склеп, де в 1842 році були поховані дружина Олександра і син Дмитро архітектора Максимова.



«Склеп на Чернчицькому кладовищі обріс купою легенд. Його називають навіть могилою відьми, хоч до відьмацтва та людина немає жодного стосунку», - каже Ігор Левчук.

«Склеп зараз розграбований. Люди, які живуть в тому районі, розказували, що колись діти виймали кістки, гралися ними», - розповів Ігор Левчук.

«В буремні 90-ті роки, коли процвітав рекет, багато людей займалися грабуванням кладовищ з метою наживи. Вони руйнували склепи і виймали цінні речі: ордени, шпаги, дорогоцінності. Деяких людей я знав особисто. Жоден із них сьогодні вже не залишився живим. Життя декількох завершилося досить таки трагічно. Одному з них взагалі відстрілили голову», - розповів Левчук.

Чернчицьке кладовище – не єдиний давній цвинтар, що зберігся досі в Луцьку. Ще один такий розташований на вулиці Володимирській. Він утворений в середині ХІХ століття.

Спочатку тут хоронили військових Російської імперії, солдатів різних гусарських полків, потім солдатів Першої світової. На цвинтарі були й холерні поховання. У 1970-х роках, коли місця для захоронень стало мало, нові поховання почали робити поверх старих.



Надгробки під асфальтом

Якщо добре придивитися, то поодинокі плити ще можна знайти на вулицях міста. На теперішній вулиці Івана Франка понад Сапалаївкою знаходиться незабудоване місце колишнього Вознесенського кладовища. Воно ліквідоване в 1990 році. Проте там ще зберігаються провалені і зарослі могили та поодинокі пам’ятники.



Як розказав голова Волинського єврейського товариства імені Ісаака Долинського Сергій Швардовський, надмогильними плитами із луцьких єврейських кладовищ замостили стадіон ВНУ ім. Лесі Українки, який розташований між вулицями Шопена та Ярощука над Сапалаївкою.



На вулиці Лютеранській неподалік від будинку архітектора Голованя валяється пам’ятник братові доволі відомого колись лучанина. Це надгробок з могили Казимира Колумна Цецишовського, який помер і похований в Луцьку в 1843 році. Пам’ятник нікому не потрібний, а поряд розпивають алкоголь.

Його брат - Каспер-Казимир Цецишовський – Луцький і Житомирський католицький єпископ, могилівський архієпископ і митрополит усіх римо-католицьких костелів у Російській імперії, розвивав шкільництво на Волині на початку ХІХ століття.



Також, за свідченням Ігоря Левчука, біля Волинського краєзнавчого музею в асфальт закатані дві надмогильні плити. «Вони колись були перенесені з одного з кладовищ, досліджені, обліковані, проте виявились непотрібними. З них просто зробили частину доріжки, що веде до відділу етнографії», - розповів Левчук.

Окрім того, дослідник вважає наругою над померлими ту роботу, яку робить луцький скульптор Головань. «До свого будинку він звозив плити зі всього міста і не тільки. В Кримінальному кодексі є стаття, яка чітко називає такі речі – наруга над могилою. Коли знищують новіші надгробки, винуватці несуть кримінальну відповідальність. А коли люди беруть пам’ятники ХІХ, ХХ століть, використовують їх, вмуровують кудись – це та сама наруга. Такі самі люди ж були», - каже Левчук.

«Нас не пускають мертві»

Традиційно вважається, що старі поховання, якщо вони не належним чином вшановані, можуть «приносити нещастя». Усі чули розповіді про часті нещастя на ділянках доріг, що пролягають через старі могили, чи про трагедії у будинках, збудованих на місцях кладовищ.

Виявляється, свого часу в Луцьку створювали «карту патогенних зон» міста. Ігор Левчук – один з тих, хто розробляв цю карту. Він тривалий час досліджував тему старих поховань у місті і навіть став одним з авторів програми «Некрополі Волині», яка передбачала належне вшанування старих поховань та відновлення інформації про них.

Як розповів Ігор Левчук, у Луцьку патогенні зони дуже часто співпадали з місцями старих кладовищ.

«Ми пробували колись розробити навіть карту міста із нанесенням цих зон і місць, які можуть негативно впливати на наше життя. Вивчали статистику хвороб, суїцидів, аномальних проявів. Результати були вражаючі. Виявилося, що є конкретні будинки, де відбуваються такі речі, як самогубства, захворювання. Їх помітно більше, ніж в сусідніх будинках», - розповів Ігор Левчук.

«На зруйнованих цвинтарях залишається і енергетика. Про це було відомо ще з давніх-давен. Повністю ліквідувати кладовища неможливо. Воно продовжує існувати ще досить довго», - розповів він.

Дуже часто кладовища будували на так званих геопатогенних зонах, у яких особливо сильні «негативно заряджені енергетичні потоки».

«Великий вплив на кладовищах має і антропогенний фактор. За релігійними канонами є частина людей, яких ховають за межами території цвинтарів. Зазвичай це самогубці. Вони ідуть з цього світу з певними емоційними зривами і напруженнями, і воно може залишатися на їхніх могилах ще довгі роки. Тут є питання забобонів, церковних поглядів, а є і чистої науки та енергетики. Людина, яка іде з життя не дуже природнім способом, залишає після себе енергетичний фантом, існування якого було науково доведено ще в минулому столітті», - запевняє Левчук.

У Луцьку, зі слів Левчука, є кілька таких проблемних місць. Багато з них – в районі залізничного вокзалу, 33-го кварталу.

«Скоріше всього, Чернчицьке кладовище знаходиться в геопатогенній зоні. Ситуацію підсилює наявність боліт. Зараз менше, але колись болота в тому районі були навколо. З боліт можуть бути різні випари, але, крім того, болота несуть доволі недобру енергетику. Дуже багато людей, які бували на тому кладовищі, потім довго «відходили» фізично і емоційно», – каже дослідник.

Неналежно вшановані могили, надгробки, які розкидані по місту, – це проблема міста загалом, впевнений Левчук.

«На територіях колишніх кладовищ відбувається будівництво, могили знищуються, цінні речі з них розкрадаються. Зрозуміло, що Луцьк стоїть на кістках, і зупинити будівництво неможливо. Але люди принаймні повинні знати, що було на місцях, де вони живуть», - каже він.

«З однієї сторони - ми всі віруючі і патріоти, а з іншої сторони - ці самі патріоти багато років викидають залишки своїх пращурів на смітники і звалища, і нема жодної на це реакції. Яка може бути енергетика в міста після цього всього? І ми ще дивуємося, чому Луцьк так в’яло розвивається та чому місто має такі проблеми… Нас не пускають мертві… Тому і місто фактично напівмертве… Тільки на великі свята тут відбувається якийсь рух. Великий цвинтар залишився, тільки вийшов на поверхню…»

Олександр КОТИС, ВолиньPost
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.