«Статус кво» базарної плутанини

Дискусія на тему, чи мають луцькі ринки належати приватним особам, чи їх необхідно передати в комунальну власність – не нова.

Аргумент на користь другої позиції – єдиний, проте залізний: гроші. Юридичні особи, які орендують в міста землю під ринки, сплачують до бюджету близько чотирьох гривень за метр квадратний. А, організувавши ринок, здають торгові місця за ціною 60 гривень за квадрат.

Помноживши різницю на гектари «базарної» землі, питання набирає актуальності щоразу, коли під якимось із ринків спливає термін оренди землі.

На чергову сесію Луцької міської ради, що відбудеться в середу 25 лютого, винесене питання «Про відмову Волинській обласній спілці споживчих товариств у поновленні договору оренди землі для обслуговування ринку «Центральний» на вул. Глушець, 1 (площею 0,5904 га)».

Мова йде про те, щоб не продовжувати співпрацю із одним із таких посередників ринкового бізнесу та організувати на місці «Старого» базару – комунальний. Тобто ринок, на якому торговці будуть сплачувати за користування торговими площами напряму в міський бюджет.

Для того, щоб розібратися в ситуації, довелося поспілкуватися не з однією особою. Проте всіх речників, серед яких і підприємці з ринку, і працівники облспоживспілки, і представники міської влади об’єднало одне – небажання офіційно коментувати, як зазначив один із них, «чергові розборки між владою і Горгутом» (Володимир Горгут – зараз формально є заступником голови правління організації, проте фактично продовжує нею керувати).

РИНОК-СПРУТ, РИНОК-ПРИМАРА

Луцькі ринки почали активно розвиватися в 90-ті, коли вільна економіка ще не встигла надиктувати чітких правил офіційного ведення бізнесу. Минуло більше двадцяти років, законодавство визначило спосіб, в який мають створюватися і працювати ринки, та «базарний» бізнес звик жити своїм життям. Коли заглибитися в юридичні нюанси, стає зрозуміло, що існуючі ринки простіше одним махом ліквідувати, аніж привести їхню діяльність у відповідність до букви закону.

Взяти хоча б той факт, що найбільші міські ринки – Завокзальний (Варшавський) та Центральний (Старий), з юридичної точки зору, працюють поза законом. Ринок обов’язково повинен бути суб’єктом господарювання, а керівництво облспоживспілки стільки разів змінювало юридичний статус цих об’єктів, що вимога наразі недотримана.

Юридична плутанина з ринками розпочалася у 2005 році, коли у Волинської облспоживспілки з’явилося нове керівництво (спілку очолив Володимир Горгут).

Із кінця 2005 року обидва ринки зареєстрували як підприємства споживчої кооперації «Луцький Завокзальний ринок» (код – 33845315) та «Луцький Центральний ринок» (код – 33845252).

У 2008 році згідно із Постановою правління облспоживспілки № 140/1 від 11.11.2008 р. з’явився ще один Завокзальний ринок – як структурний підрозділ Волинської спілки споживчих товариств без статусу юридичної особи. Тобто паралельно почали існувати два Завокзальні ринки.

Швидше за все, такі дії були реакцією на те, що міська влада заговорила про виведення посередників із базарного бізнесу. Підприємцям запропонували альтернативу: не укладати угод з облспоживспілкою і виступити за створення комунального ринку. Та спроба згуртувати базарників проти Горгута і Ко виявилася невдалою, тому дізнатися про альтернативний план керівників облспоживспілки із створення «другого» Завокзального ринку так і не вдасться.

Тим не менше, історія із зміною юридичного статусу ринків не закінчилася. У 2012 році через те, що обидва ринки – і Завокзальний, і Центральний – рік не подавали податкових декларацій та інших документів фінансової звітності, податкова інспекція була змушена подати до суду позови про ліквідацію підприємств. Наразі обидва підприємства – в стані припинення (судові рішення Волинського окружного адміністративного суду № 2а/0370/1195/12 від 11.05.2012 р. та № №2а/0370/1203/12 від 08.05.2012 р.).

Тим часом, у 2013 році було створено нові ринки, цього разу в статусі споживчих товариств. Щоправда, в засновниках – не кілька сотень чи тисяч пайовиків облспоживспілки, а лише – саме керівництво і приближені особи.

Наприклад, засновниками споживчого товариства «Завокзальний ринок» є: 1. Горгут Володимир Михайлович; 2. Кандиба Олег Євгенович – чоловік голови правління облспоживспілки Марти Кандиби; 3. Півнюк Петро Степанович – директор «Центрального ринку»; 4. Волошина Оксана Анатоліївна – головний бухгалтер ринку; 5. Голяр Віктор Володимирович – головний інженер ринку; 6. Новохіжин Сергій Вікторович – син колишнього заступника голови облспоживспілки; 7. Завацька Світлана Олександрівна – голова профспілки облспоживспілки. У власності цього споживчого товариства, до речі, із статутним фондом – нуль гривень, «опинилося», зокрема, приміщення Завокзального ринку.

Засновниками споживчого товариства «Луцький Центральний ринок» є троє осіб, серед яких – ті ж Володимир Горгут та Петро Півнюк.

Керівником одного й іншого товариства призначено Володимира Горгута.

До речі, відбулась ще й така рокіровка: тепер не облспоживспілка зі своїми пайовиками є засновниками і власниками ринків, а новостворені споживчі товариства – внесені до засновників Волинської спілки споживчих товариств.

Парадокс у тому, що споживчі товариства не є суб’єктами господарювання, а згідно із «Правилами торгівлі на ринках» (затвердженими рішенням Луцької міської ради № 60/1 від 26.05.2010 р.) ринки обов’язково повинні бути суб’єктами господарювання.

Про це саме говорить і роз’яснення щодо заповнення форми державного статистичного спостереження «Про наявність і використання торгової мережі на ринках та реалізацію сільськогосподарської продукції на них» (від 04.12.2014 р.), яку кожен рік повинні заповнювати суб’єкти господарювання-ринки: «ринок – це створений в установленому порядку на відведеній земельній ділянці за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування суб’єкт господарювання або його відокремлений підрозділ, функціональними обов’язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозиції».

Немає суб’єкта господарювання – немає ринку, каже закон. В облспоживспілці, схоже, про це не чули.

ГОЛОВНЕ, ЩО ВСЕ - ДОБРОВІЛЬНО

Попри те, що юридично ринки наразі не існують, міській владі не раз доводилося судитися із облспоживспілкою і за власну землю, і відстоюючи права підприємців.

Перша суперечка влада-Горгут відбулася у 2008 році. Тодішній міський голова Богдан Шиба виступив з ініціативою створити комунальний ринок. Пообіцяв підприємцям зберегти всі торгові місця та знизити орендну плату на 30%, але і це не допомогло. Облспоживспілка поширила поміж базарних рядів альтернативну версію подій: базар забирають, щоб збудувати на його місці торговий центр. Інформацію доносили настільки переконливо, що підприємці самі пішли під міську раду із проханням продовжити договір оренди із облспоживспілкою та дозволити працювати у звичному режимі.

«Базарне» питання знову випливло у 2011 році. Місто вкотре висловило позицію: продовжувати оренду землі не будемо, проте деякі лобісти провели цікаві торги. В результаті, землю під Завокзальним ринком облспоживспілці віддали на 22 роки, а взамін спілка інвестувала 1,3 мільйона гривень для побудови пішохідного мосту над залізничними коліями.

Затим – кілька нових скандалів. Як розповідають підприємці з ринку, предметом їхнього невдоволення став новий договір користування торговою площею, де контейнер визнавався власністю спілки, прописувався обов’язок авансом сплачувати за електроенергію та кілька інших умов, які давали право розривати договори та виселяти підприємців. Ще одна історія пов’язана із газовою трубою, яку виявили під торговими павільйонами, а керівництво спілки вперто відмовилося переносити трубу і заставили підприємців обрізати контейнери.

Та найбільшого розголосу набув конфлікт, пов’язаний із реконструкцією ринків. Перша хвиля невдоволення відбулася на Центральному ринку. Підприємці почали обурюватися, що із них в примусовому порядку збирають «добровільні» внески на реконструкцію торгових павільйонів, а в результаті – самі торгові місця зменшують за розміром, аби «втиснути» нові контейнери.

Та ж історія повторилася і на Завокзальному. Та якщо базарники із «Старого» ринку швидко передумали конфліктувати з Горгутом, то їхні колеги із «Варшавки» пішли далі і звернулися до правоохоронних органів із заявою про те, що «керівництво Волинської облспоживспілки протидіє їх законній господарській діяльності, примушуючи зменшувати площу торгових павільйонів та сплачувати в касу кошти у вигляді безповоротної фінансової допомоги, які нібито необхідні для накриття торгівельних рядів». По завершенню реконструкції з’явилася ще одна заява: про заниження вартості робіт.

Підприємці розповідають: експертизу проводили рік, а в день, коли представники органів намагалися завітати до приміщення облспоживспілки, звідти задніми дверима документи виносили у валізах. За результатами перевірок таки виявили 150 тисяч гривень завищених робіт, але оскільки внески підприємців на ремонтні роботи були «добровільними», то спілка отримала право розпоряджатися ними на власний розсуд. І те, що невдалий інженер оцінив якусь роботу трішки дорожче – проблема не підприємців, а внутрішнє питання облспоживспілки.

Чому стільки невдоволених, а ситуація роками лишається в руках одних і тих самих людей, питання швидше риторичне. Адже навіть знаючи широкі можливості «домовлятися» в нашій країні, однаково – з усіма не домовишся. А у керівництва Волинської облспоживспілки, схоже, виходить.

Взяти хоча б кілька найпоказовіших ситуацій. Сотні підприємців Центрального ринку висловили невдоволення, а затим всі, як один, відмовилися підписуватися під своїми ж претензіями і продовжили слухняно ходити до каси за черговим чеком із написом «добровільний внесок».

У 2012 році через кілька навколоринкових колотнеч, депутати міськради організували профільну тимчасову комісію і за результатом кількамісячної роботи зробили висновок: договір оренди із облспоживспілкою – розірвати. Та перед сесією свою думку змінили.

Навесні 2014 року до Володимира Горгута приїхали революціонери-люстратори з чіткою вимогою: заява про звільнення, та минув рік, а крісло під посадовцем навіть не похитнулося.

На підтвердження феномену цієї непохитності розповідають навіть історію, що нібито Горгут якось відмовив у послузі самому Борису Клімчуку. Той страшенно образився, запевнив, що чоловікові лишилося кілька днів на посаді і…

Про те, що Володимир Горгут має міцний дах, можна лише здогадуватися. І, швидше за все, навіть не один. Підприємці знають вміння свого шефа «колегувати» із потрібними людьми і кажуть про це приблизно так: «Не встигли нового прокурора призначити, як Горгут вже його по ринку під руку водить».

РИНКИ - КРАПЛЯ В МОРІ

Міські ринки – тема, яка найбільше на слуху серед лучан, проте це далеко не все майно, яке є у власності Волинської облспоживспілки.

Із радянського минулого місцева споживспілка взяла непогану спадщину: 16 районних спілок з широкою мережею «сільпо», «магазинів-кооперативів» тощо та 20 з лишком різнопрофільних промислових підприємств, у тому числі – сім заводів та чотири міжрайбази.

Простежити, куди роками дівалося кооперативне майно і яким зараз є реальний стан справ в організації – завдання не із простих. Більшість сільських магазинів, складів, іншої нерухомості – попросту продали. Та все ж об’єктів нерухомого майна, які лишилися у власності облспоживспілки – сотні, як в комерційно привабливих районах обласного центру та міст обласного підпорядкування, так і в сільських глибинках. Серед найоригінальнішої нерухомості, якою володіє спілка – приміщення колишнього католицького костелу в Камені-Каширському. До речі, на це приміщення «поклав око» місцевий музей, але домовитися з облспоживспілкою поки не вдається: просять не підйомних 300 тисяч гривень.

«Найжирніші» об’єкти спілка повиводила із власності пайовиків – наприклад, шляхом створення нових споживчих товариств (як із новоствореними споживчими товариствами «Завокзальний ринок» та «Центральний ринок»). Більшість пайовиків давно повиводили з організації через суди, а тим, хто лишився «дарували» новий статус – асоційованих членів. Без права голосу і права на власність.

Схем із «правильного» господарювання кооперативним майном в історії Волинської облспоживспілки – немало. Всі вони – оригінальні, чітко продумані і обов’язково підкріплені судовими рішеннями. Працівники спілки в приватних розмовах розповідають, що звичною графою в бюджеті організації є судові витрати і щомісяця вони складають солідні суми – не менше кількох сотень тисяч.

Але історія про те, куди ділося багатомільйонне добро, нажите поколіннями пайовиків облспоживспілки – тема для наступного розслідування.

Антон БУГАЙЧУК (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.