Таємничий візит Гітлера на Волинь

Одна з найзагадковіших сторінок історії – візити німецького фюрера в окуповану Україну.

Найбільш відомі дати відвідин керівником нацистської держави нашої землі, що перебувала під окупацією, стосуються, передовсім, його ставки на Східному фронті, яка мала назву «Вервольф» та розмістилася під Вінницею.

Але фюрер бував не тільки там! Мінімум одна його поїздка й досі залишається фактично недослідженою.

***

Йдеться про серпень 1941-го, коли вождь Третього рейху вирішив на власні очі подивитися, чому так довго та запекло оборонявся червоноармійський гарнізон фортеці в Бресті. Для повноти відчуттів «наці №1» узяв із собою вождя фашистської Італії Беніто Муссоліні.

Зберігся навіть старий документальний фільм німецьких кінодокументалістів на цю тему… Про нього так люблять розказувати екскурсоводи в Брестській фортеці…

Але куди потім поїхав Адольф Гітлер, відправивши Беніто Муссоліні в Рим своїм персональним літаком «Focke-Wulf-200 «Condor» під Умань, де італійські війська взяли в полон десятки тисяч солдатів та офіцерів РККА?

Ось тут – найбільша загадка, бо відомо ж, що одразу після окупації Польщі в фюрера визріла ідея побудувати на території розгромленого СССР (а він у такому підсумку війни не сумнівався ні на йоту!) швидкісні залізниці з коліями завширшки до 3 м, якими мали курсувати потужні потяги. Де прокладати головну дорогу в бік Уралу та Індії? Це питання й хотів дослідити Адольф Гітлер.

А тому після оглядин фортеці він цілком міг віддати наказ рушати на Волинь, до крупного залізничного вузла Ковель! А щодо нашого Міста залізничників «наці №1» не був байдужим, свідчать події літа 1944-го, коли ситуацією під Ковелем він опікувався особисто та майже цілодобово! Та про це – трішечки згодом.

***

Отже, 26 серпня 1941 року, після двогодинного ознайомлення з руїнами фортеці в Бресті, Адольф Гітлер виїхав із цього білоруського міста в південному напрямку. Як стверджує білоруська дослідниця Марина Вєскова, його маршрут пролягав до Вишневої (Галичина).


За безпеку в дорозі між Брестом і Ковелем Адольф Гітлер міг не переживати: крім особистої охорони фюрера із 30 есесівців, тіло лідера Німеччини в дорозі забезпечували дві роти автоматників із СС. Ще дві роти спецпризначенців їхали попереду окремо. Ніхто з них не знав усього маршруту і кінцевого пункту призначення.

Потяг складався з шести броньованих вагонів, де розташовувався сам Гітлер та його найближче оточення. Одразу за паровозом були дві платформи із встановленими там зенітними гарматами та крупнокаліберними кулеметами. Ще одна така ж платформа замикала ешелон.

Над спецпоїздом, який рухався фактично без зупинок, постійно баражувала ланка «Мессершмідтів-109», які забезпечували захист ешелону від можливої атаки ворожих бомбардувальників та здійснювали спостереження довколишньої місцевості на предмет виявлення можливих диверсантів. Про ці деталі, до речі, розповів колишній особистий охоронець «біснуватого Адольфа» – штандартенфюрер СС Рохус Міш у книзі «Я був охоронцем Гітлера».

Дорогою з Бреста в Ковель Адольф Гітлер, як завжди бувало в подібних поїздках, самотньо та мовчки дивився в вікно, шаленіючи від усвідомлення, що всі краєвиди, які він бачить, уже належать до Третього рейху.


До речі. Як згадував у книзі «Гітлер був моїм другом» його особистий фотограф Генріх Гофман, слуга та домогосподарки набиралися з Берхтенхагенського району, а сама кухня була обставлена в баварському стилі. Гітлер дотримувався вегетаріанської дієти, і страви йому готувала першокласна кухарка з Відня, доки Берлін не з’ясував, що її арійське походження залишає бажати кращого. Тому побутом заправляла старша сестра Гітлера фрау Раубаль. Після обіду, як правило, фюрер дивився кінофільми.

Тому організатори несподіваної ковельської трапези з ніг збилися, аби все в місцевому ресторані хоча б трохи нагадувало Адольфові Гітлеру його рідну Німеччину. В усякому випадку, незважаючи на доволі ранню пору дня, вони запросили фюрера в іншу кімнатку, де знаходився камін, збудований буквально за кілька годин руками трьох мулярів, яких, звичайно, «для надійності» розстріляли після завершення роботи.

Так, найближчі соратники фюрера знали, що він ввечері, і літом, і зимою, полюбляв бути біля відкритого вогню. Він завжди сідав якомога ближче та помішував кочергою вугілля та підкидав свіжі поліна в полум’я, що ревіло. Гітлер також любив, щоб у такі хвилини спокою подавали каву та чай. Але навіть ті гості, що бажали пригубити чогось високоградусного, з останніх сил робили вигляд, що вони ніколи не вживали алкогольних виробів.

Оскільки всі знали потяг вождя рейху до класичної музики і шанобливе ставлення до «Патетичної симфонії» Чайковського, то й у Ковелі поруч із старомодним патефоном поклали кілька платівок.

Тут, в Україні, поруч із Чайковським лежало ще кілька загадкових чорних платівок, які мали продемонструвати фюрерові, що він заволодів усім та всіма… Але коли дружина вже згадуваного Генріха Гофмана на роялі спробувала зіграти йому кілька мелодій Стравінського та Прокоф’єва, то Гітлером оволодів ледь не цілковитий жах. Про славетного композитора Ігоря Стравінського, нашого земляка з Устилуга, він сказав прямо: «Навіть сліпа курка колись здатна відшукати зернинку!».

Але всі старання місцевих гауляйтерів завершилися повним фіаско. Фюрер був роздратований, дізнавшись, що лісові масиви на схід від Ковеля аж до Житомира на той момент буквально кишіли «бандитами» різних мастей: від комісарів із розбитих військових частин та солдатів-оточенців до «непевних елементів» із числа партизанів та перших повстанських відділів «Поліської Січі» під проводом Тараса Бульби-Боровця. Гауляйтер України Еріх Кох, вочевидь, дуже переживав не тільки за свою кар’єру, але навіть за голову, проте фюрер вирішив негайно їхати з Ковеля далі.


Словом, Ковель Адольфові Гітлерові явно не сподобався. Особливо – численні сліди бомбардувань люфтваффе, які скинули перші бомби на місто ще у вересні 1939-го, а довершили почате вже в червні 1941-го. Тому він наказав подати йому їжу в затишний вагон свого спецпотяга, що й було виконано з швидкістю польоту кулі. І вже там, у броньованому закутку, він нарешті розслабився.

***

Спеціально навчені есесівці у коротких білих куртках та чорних штанах на стіл подали приготовані прямо в поїзді суп, овочеве рагу та легкий десерт. Бо, незважаючи на пишний стіл, накритий у Ковелі в ресторані, який до початку Другої світової належав євреям Ісаакові Вайсблату та Ісхакові Ерліхута та розташувався на вул. Володимирській, Гітлер до жодної страви не доторкнувся б, навіть якби туди зайшов.

Це, до речі, вже стало для нього звичкою, адже багато німецьких домогосподарок як вияв безмежної любові до свого вождя передавали йому кулінарні вироби власного виробництва. Але їх навіть не виставляли на столи для подарунків, а тихо прибирали, бо Гітлер вважав, що ця їжа – найлегший спосіб його отруїти. І його підозри, як стверджує Генріх Гофман, одного разу таки підтвердилися, коли його водій Шрек дорогою в Штеттін небезпечно захворів, покуштувавши місцеву страву, призначену особисто для Гітлера!

Але переважно продуктові дари вождеві німецького народу ігнорувалися зовсім безпідставно. Наприклад, уряд Туреччини надіслав у рейхсканцелярію велетенську посилку з усіма можливими на той час солодощами: сухими фруктами в цукровій пудрі, шоколадом, марципанами, медом… Гітлерові дуже це все сподобалося, але він наказав знову запакувати ящик і… закопати його в саду біля рейхканцелярії в Берліні.

Довелося викинути й три банки з ікрою, яку надіслав вдячний румунський міністр. Незважаючи на свою безмежну любов до червоної ікри, фюрер повернув назад подарунок із надзвичайно люб’язним листом…

Але якщо навіть через сім десятків років так важко документально підтвердити, чи відвідував Адольф Гітлер у серпні 1941-го не лише білоруський Брест, але й волинський Ковель, то чим тоді пояснити дуже особливе ставлення фюрера до цього залізничного вузла, яке проявилося рівно через три роки, в березні-липні 1944-го, коли гарнізон оточеного з усіх боків міста він назвав «другим Сталінградом»?


Усе почалося ще в березні, коли передові частини Радянської армії спробували штурмом оволодіти містом, але змогли тільки оточити його. Як стверджує військовий дослідник Борис Соколов у книзі «Червона армія в боях проти СС», у «Ковельському казані» опинився гарнізон загальною чисельністю до 4000 військовослужбовців. В основному це були солдати кавалерійського полку СС, ополченці та поліцаї на чолі з бездарним генералом Еріхом Бах-Залеські, майстром каральних операцій проти мирного населення та «ката Варшави».

Тому літаком із Берліна було доставлено командира танкової дивізії СС «Вікінг» группенфюрера СС Отто Гілле, який й організував ефективну оборону залізничного вузла (за що згодом отримав від Гітлера діамантові підвіски до «Залізного хреста»). А передові загони танкової дивізії СС «Вікінг» із запеклими боями таки зуміли прорватися до міста! Як згадував командир передової групи оберштрумфюрер СС Ніколускі-Лек, «Ковель було оголошено «вузлом стратегічної оборони», а тому я отримав наказ прорватися в місто за будь-яку ціну…. Лише 29 березня моєму підрозділові вдалося прорватися в Ковель».

«Для «Вікінга» село Черкаси та місто Ковель стали великими сторінками бойової слави. Після них дивізію було відведено в Люблін», – підтверджує сказане колишній бригаденфюрер СС, командир одного з підрозділів добровольчої дивізії СС, яка складалася з вихідців із країн Скандинавії, Пауль Хауссер.

І нарешті. Коли відбірним танкістам із дивізії «Вікінг» та солдатам 121-ї піхотної дивізії вермахту вдалося прорвати блокаду та визволити понад 2000 поранених, то фюрер особисто розпорядився нагородили найвідважніших солдатів та офіцерів срібною медаллю «За зняття блокади Ковеля». Вона, до речі, зараз є історичною та нумізматичною рідкістю, оскільки була виготовлена обмеженим тиражем.

Що історичний факт короткотермінової поїздки Адольфа Гітлера з Бреста в Ковель справді міг мати місце, підтверджують найрізноманітніші джерела. Але от чи були з ним на Волині не лише вже згадуваний гауляйтер Еріх Кох, але й інші високопосадовці Третього рейху? І чи фашистський диктатор Беніто Муссоліні також склав компанію «наці №1»?

Ця історія потребує додаткового дослідження. Хоча достеменно відомо: у червні, липні, вересні, жовтні і листопаді 1942 року та січні, лютому, квітні і червні наступного року Адольф Гітлер їздив потягом з-під Вінниці у Німеччину. Найчастіше – через Тернопіль чи Львів. У січні 1943 року він проїжджав через Тернопіль у «Вервольф» разом із рейхсміністром народної освіти і пропаганди Йозефом Геббельсом, а в березні того ж року – разом із рейхсміністром східних окупованих територій Альфредом Розенбергом.

Відтак у Ковель 1941-го могли супроводжувати фюрера й вони… Та до наїдків і напоїв розкішної вечері вони так і не доторкнулися…

Роман УСТИМЧУК (Волинська газета).
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.