Цитатник. Танцюрист Артем Шошин

Артем Шошин – той, кого можна назвати "танцівником від Бога". Останні півтора роки він є учасником «Київ Модерн Балет» Раду Поклітару.

Хлопець народився 1991 року у Луцьку. Закінчив Інститут мистецтв СНУ імені Лесі Українки. Танцювати почав у 16 років. Займався у клубі спортивного бального танцю «Юність».

В 2011 році спробував свої сили у проекті «Танцюють всі», але не ввійшов до бажаної 20ки. Того ж року Артема запросили до легендарного Санкт-Петербурзького чоловічого балету Валерія Михайловського, де Шошин вперше став на пуанти та виконував як чоловічі, так і жіночі ролі.

У 2013 році Раду Поклітару запросив Артема до своєї трупи «Київ Модерн Балет». Саме тут хлопець танцює вже півтора роки.

***

Танцювати я почав у 16. Прийшлось нелегко, адже потрібно було наздоганяти людей, котрі танцюють з пелюшок. Все розпочалось із бальних танців. Мене підкорив цей світ розкоші та блиску.

***

Вчені довели, що танці виробляють гормон щастя і я можу сказати, що це правда. Я людина, яка може порівняти своє життя до 16 (без танців) та після (танцюючи). Так от після 16 моє життя кардинально змінилось.

***

Він побачив відео зі мною на конкурсі сучасної хореографії. У Луцьку є його подруга, яка любить його творчість. Вона розповіла Михайловському про мене, що є такий у Луцьку хлопчик, показала відео з конкурсу і так співпало, що він мене запам’ятав. Особисто я не знав про те, що мене хочуть «сватати» до балету, я просто прийшов подивитись на зірку.

***

Але на «Танцюють всі 4» не потрапив в двадцятку. Судді казали, що мені не вистачає техніки, не вистачає класики, не вистачає сили. І я подумав, що в такому випадку мені потрібно виділити рік свого життя на балет в Санкт-Петербурзі. Ну, а що може бути крутіше цього? Що ще може краще підвищити мій рівень?

***

У Луцьку лишив дві роботи, університет, де навчався вже на 3-му курсі. Своїм рідним та друзям просто констатую факт, що їду до Петербургу. Це зараз я вже думаю, що не кожен зміг би отак-от все покинути та за 3 дні вирішити свою долю. Я навіть не знав, де буду жити в Петербурзі, але шанс цей втратити не міг.

***

Пам’ятаю, що перший тиждень я гуляв по Пітеру по 8 годин на день після тренувань. Ну, по-перше, я не знав, що мені робити. Йти додому і думати? А про що думати, не було поки про що. І я просто гуляв по Петербурзі, по Невському. Саме Невський проспект став для мене другою домівкою. Дуже любив дивитись на воду, так як там її багато, вона мене заспокоювала. Ще мені ставало легше на душі, коли я приходив до Казанського собору.

***

Звичайно, класична техніка у мене була найгіршою. Я навіть можу сказати, що в мене її впринципі не було. Це й не дивно, бо там танцювали учні Ваганівського училища, Пермського. Це найкращі училища, які є на території СНГ. Там були люди, яким вже було по 30-35 років, а я був наймолодшим, мені тільки виповнилось 20. Тобто я ще був дитиною. В мене ще тоді були мрії про танці, танці були моїм життям.

***

Балет – це не такий собі гурток, де ти робиш те, що ти хочеш. Ой, сьогодні є настрій, то я потанцюю, завтра немає, я себе погано почуваю, то не буду. Це вже професійний колектив, де треба вижимати з себе по повній.

***

Михайловський взагалі дуже жорстка людина. І так як я відставав, він намагався вичавити з мене все.

***

Оскільки в балеті я танцював і чоловічі і жіночі партії, то дуже понівечив ноги пуантами. Якщо балетом займається дівчинка, яка танцює на пуантах з 10 років, то її ноги пристосовані до таких навантажень. Хоча чоловічі ноги сильніші, в мене все рівно виникали проблеми з кістками, вилітали коліна, для мене це було дуже травматично. І коли я останній раз приїхав до Луцька, друзі порадили завершувати роботу в балеті, бо все могло б закінчитись плачевно.

***

І взагалі своє знайомство з Раду Поклітару я вважаю дуже вдалим. Коли були ефіри він сказав, що взяв би мене до себе в балет. Я не знав цього.

***

Учасники не завжди чують, що говорять судді. Це телеканал, там підставляють різні репліки різним артистам і я думав, що цю репліку підставили. Вже пізніше мені журналісти сказали, що це було сказано дійсно про мене.

***

Коли я вилетів з проекту, то дуже в ньому розчарувався. Мені було важко морально, не фізично. Я досить довго не хотів танцювати ні в одному балеті. Я приїхав до Луцька лікувати рани.

***

Раду насправді взагалі не строгий. Неможливо порівнювати цих двох людей. Михайловський – це тиран своєї справи. Якщо Раду бачив в мені вже готового артиста, то Михайловський хотів зробити з мене щось краще. Напевне, я став набагато сильнішим за цей час.

***

Якби я потрапив до Поклітару три року тому, то він би теж вижимав із мене всі соки. А так я вважаю себе одним із найсильніших у Київ модерн балет. Напевне це через те, що ще Михайловський навчив мене працювати по максимуму.

***

Трупа, у якій я зараз працю – це 30 людей, враховуючи монтувальників. Мені не було соромно привезти їх до Луцька, мені дуже подобається наше місто, воно затишне та європейське. В нас дуже гарний центр, ЦУМ, замок, чудовий тетр.

***

Якби мене про це запитали рік тому, то я б сказав, що контемпорарі – це круто. А зараз я розумію, що мій улюблений вид танцю – це танець. Я просто люблю танцювати. Я спробував багато стилів: класику, контемпорарі, модерн, бальні танці, хіп-хоп, джаз-фанк. Я перетанцював майже все і можу сказати, що дійсно люблю контемпорарі. Але цей стиль – це лише одна із гілочок сучасного танцю.

***

Не так важливо, як пізно ви почали займатись улюбленою справою. Нехай собі сміються за спиною, кажуть, що ви не зможете. Невеликі труднощі лише розпалюють, мотивують та приводять до великої перемоги.

Розмовляла Катя УСТИМЧУК (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.