Луцькі вірмени: історична частинка українського цілого

У Луцьку проживає багато національностей і культурних груп. Деякі ведуть відлік своєї історії ще з «сивої давнини», як наприклад, євреї, інші з’явилися відносно недавно – наприклад, крішнаїти.

Є серед цієї мозаїки і вірмени. Увага до цієї групи в українському суспільстві дуже сильно зросла після подій «кривавого Майдану». Однією з перших жертв нової революції за свободу українців був Сергій Нігоян, вірмен за національністю.

Чим займаються сучасні вірмени в Луцьку, як вони живуть, чи добре себе почувають серед українців?

ВІРМЕНИ ВОЛИНІ ОБ’ЄДНАНІ В ОДНУ ГРОМАДУ

Нині у Волинській області проживає близько півтори тисячі вірмен. У Луцьку створений культурний центр вірмен у Волинській області, який очолює Каджик Даніелян. Є ще одна громадська організація - Волинська обласна вірменська громада «Ані», яку очолює Ншан Антонян.

За словами голови центру, сьогодні чи не в кожній області України є вірменські громади, які підтримують між собою тісні стосунки.

Він каже, що нині у луцьких вірмен немає приміщення, де б вони могли проводити зустрічі із членами общини. Тому для проведення якогось масового заходу вони орендують приміщення.

Інша ситуація у громади «Ані». За словами голови, влада виділили приміщення на Драгоманова, 1, де збираються члени організації. Планують там невдовзі започаткувати недільну школу для вірмен.

Каджик Даніелян приїхав в Україну на постійне місце проживання ще у 1982 році. З молодих років чоловік займався греко-римською боротьбою. У свої 50 років він і досі займається цим видом спорту і бере участь у різних змаганнях у категорії «ветерани».

Чоловік розповідає, що приїхавши до Луцька, він одразу ж знайшов роботу, одружився і почав ростити дітей. Каджик Даніелян переконує, що незважаючи на те, що у нього вірменська національність, він і багато його знайомих давно вже вважають себе українцями, які поважать національні традиції держави і намагаються брати участь у суспільному житті як усієї України, так і Луцька.

«Ми не відокремлюємося від життя українського суспільства. Ми живемо українськими та вірменськими традиціями і дотримуємось завжди українського законодавства. Наші діти ходять в українські школи, ми разом ходимо у православні церкви Луцька. Незважаючи на те, що більшість вірмен приїхали до Луцька ще в часи СРСР, коли не було ніяких кордонів, ми все одно цінуємо те, що Україна нас приютила і після проголошення Незалежності дала нам українське громадянство», - зазначив Даніелян.

ВІРМЕНИ БУДУВАЛИ ЗАМОК ЛЮБАРТА

Історики стверджують, що вірмени у Луцьку стали жити у XIII столітті. Тоді в місті начебто уже було 300 вірменських будинків.

Коли Любарт вирішив перебудувати луцький замок з дерева у цеглу, задіяли багато ресурсів, в тому числі людських. Деревину доправляли з Полісся водними шляхами, а цеглу випалювали тут же – поряд з замком.

Немає достеменних відомостей про участь цієї національності у будівництві замку, але науковці схиляються до того, що саме вірмени утворили багато будівельних бригад і мурували кам’яниці в Луцьку і замок Любарта в тому числі.

У часи розквіту міжнародної торгівлі Луцька вірмени активно брали участь у цій справі. Вони відіграли найвагомішу роль у Східному напрямі торгівельних зв'язків міста. Серед заможних лучан велику кількість становили вірмени. Вони внесли свій великий вклад у культуру Луцька поряд із іншими народами, які тоді проживали в місті: євреями, караїмами, татарами, німцями.

«Хто з купців багатший, ті вірмени», - писав у 1910 році дослідник Олександр Яблоновський про Луцьк XVI століття.

Головний економічний плацдарм Луцька часів пізнього середньовіччя – майдан Ринок. Зрозуміло, що вірмени як одна з найбагатших верств тогочасного міста проживали неподалік. Від ринку починалася вулиця, яка вела до вірменського кварталу, в центрі якого знаходилася церква з невеликим цвинтарем. Навколо неї – вірменські будинки.

В наступних століттях луцька вірменська громада то занепадала то відроджувалася. Зрештою, на початок ХІХ століття вона таки остаточно занепала. В переписах населення Луцька ХІХ-ХХ століть вірмен стали згадувати як дуже нечисленну групу, або і зовсім не згадували.

В ЛУЦЬКУ НЕ ХОЧУТЬ ВСТАНОВИТИ ІСТОРИЧНУ СПРАВЕДЛИВІСТЬ?

Після довгих століть вірмени Волині знову об’єдналися в громаду. Сьогодні вони свято бережуть і дотримуються своїх національних традицій. Одними із найважливіших днів для вірмен є День незалежності Вірменії 28 травня, траурний День геноциду 15 квітня і день землетрусу 7 грудня. Цього дня у 1988 році у Вірменії потужний землетрус призвів до великих людських жертв. Під час нього був зруйнований батьківський будинок Каджика Даніеляна.

У Луцькій спеціалізованій школі №5 заснували недільну вірменську школу. У ній і нині викладають вірменську мову, навчають дітей писати та читати, розповідають про історії Вірменії. Особливістю цієї школи є те, що її можуть безкоштовно відвідувати не тільки діти вірмен, але й інші лучани.

Каджик Даніелян каже, що відкриття недільної школи не було важким. Тоді влада пішла назустріч і допомогла з відкриттям класів.

Проте не йде вона назустріч в іншому питанні. Голова волинських вірмен розповів, що із 2004 року їхня громада просить місцеву владу перейменувати вулицю Галшки Гулевичівни, яка знаходиться біля Покровської церкви, на Вірменську.

Як пише Вальдемар Пясецький, вулиця здавна називалася Вірменська, проте назву змінили у 1916 році на Хлібну. Так її назвали, бо вулиця починалася на так званому Хлібному ринку, що знаходився на перетині нинішніх вулиць Караїмської та Галшки Гулевичівни.

Під час Другої світової війни вулиці вернули назву Вірменська. У 1958 році її знову перейменували – тепер вона стала називатися іменем Мачтета. А через рік вулиця отримала нову назву – Паші Савельєвої.

«Скільки у Луцьку змінювались міські голови, стільки я ходив у міську раду і просив про перейменування вулиці. Усі необхідні документи давно подані у міськраду, але це питання ніяк не можуть внести до порядку денного сесії Луцької міської ради», - розповів голова вірменської общини.

Та за його словами, так було спочатку. За мера Богдана Шиби вулицю таки взялися перейменовувати, але вернути історичну назву депутати так і не спромоглися. Вони назвали її на честь Галшки Гулевичівни, а не вірмен.

У ЛУЦЬКУ Є ОКРЕМА ВІРМЕНСЬКА «ЦЕРКВА»

Назва вулиці «Вірменська» - це не єдина історична спадщина луцьких вірмен. На давній вулиці в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк» досі стоїть старовинна святиня – вірменська церква. Правда, історична доля внесла свої корективи – нині споруда не використовується як храм. Зараз це пристосований житловий будинок без сакральних ознак.

Історія свідчить, що вірменська церква у Луцьку існувала вже у XV столітті. Більше жодна національна меншина міста не може похвалитися такими глибокими коренями в луцькій минувшині.

Як пише історик архітектури Богдан Колосок, за різними історичними документами, вірменська церква в Луцьку була вже за часів Вітовта. Найцікавішою є дата 1427. Про цей рік як рік, коли вірменська церква була збудована, писав дослідник Свіщовський, який мав змогу ознайомитися з автентичними вірменськими архівами, яка зберігалися у бібліотеці колишнього костелу єзуїтів.

Великий князь Великого князівства Литовського Свидригайло у 1445 році надав вірменській церкві привілей – подарував ціле село. Це означало, що прибутки села мали йти на діяльність церкви. В пізніші часи храм трохи перебудовували.

Дуже цікаві відомості про церкву виявив дослідник архітектури 1930-х Леонід Маслов. У книзі «Архітектура старого Луцька» він пише, що церква збудована із двох типів цегли. Один тип – той, яким збудований Окольний замок. Інший – той, яким збудований костел єзуїтів. Це приблизно співпадає з документальними свідченнями про будівництво і перебудову вірменського храму.

Вірменська релігія своєрідна і не належить однозначно до православ’я чи католицизму, хоча на ці два напрями поділяється. Офіційна назва головної церковної структури у Вірменії – Вірменська апостольська церква. Вона належить до православ’я, але з вірменським обрядом. Є ще Вірменська католицька церква. Кількість її прихильників суттєво менша, ніж першої.

Цей поділ відображений і на історії луцького вірменського храму. У XVIII столітті церква стала підпорядковуватися Риму і її переосвятили на честь святого Стефана. Такою вона й залишилася до занепаду вірменської громади міста.

У 1820 році костел святого Стефана забрали під військовий склад. Проте вже у 1845 році на загальноміській пожежі споруда постраждала від вогню. З того часу руїна давнього вірменського храму перебувала у приватній, або муніципальній власності, і були спроби кілька разів розібрати її на матеріал. Зрештою, храм так і простояв руїною до 1950-х років, коли його реконструювали під житлові приміщення.

Це зберегло пам’ятку як споруду, але не зберегло як храм. Зараз вона вважається пам’яткою архітектури місцевого значення, яка використовується як житловий будинок. Зараз він являє собою паралелепіпед шириною до 11 метрів та довжиною 22,25 метра. Висота до гребеня двосхилого даху — 14 метрів.

Попри статус пам’ятки до неї за останні кілька років зробили ганебні прибудови. Цю проблему порушували не раз журналісти різних видань, але все завершувалося на поясненні ініціатора прибудови, мовляв, «нема де жити, от і прибудував».

ЧАМАН, УЦХО-СУНЕЛІ І МАЦУН: СМАЧНОГО ВІРМЕНСЬКОГО ЛУЦЬКА

Не нехтують вірмени також і своїми кулінарними традиціями. Знаходячись за тисячі кілометрів від своєї рідної країни, члени вірменської громади у Луцьку продовжують готувати різні національні страви.

Каджик Даніелян розповів, що найпопулярніша вірменська страва, яку можна зустріти в Україні – це бастурма. Технологія її приготування є не складною.

«Свіжу вирізку для бастурми спочатку засолюють, потім кладуть її під прес для видалення зайвої вологи і надання форми, зручної для нарізки. Потім перекладають в суміш з часнику, розчин чаману, меленого насіння червоного і чорного перцю, а також спеції уцхо-сунелі, що має консистенцію рідкого тіста. Утворені шматки вивішують для просушування», - розповів чоловік.

Під час розмови із Каджиком Даніеляном з’ясувалось, що відомий для багатьох лучан сир чечель почали виготовляти у Вірменії декілька десятків років тому. Утім Каджик зазначив, що в Україні продають пародію на чечель.

«Справжній чечель не коптять на відміну від того, який можна побачити у Луцьку. У Вірменії ніколи не було копченостей, а тому сир чечель має білий колір і його не заплітають у косички, а продають довгими смужками», - мовив голова вірменської общини.

Пасус толма – також одна із національних страв. Вона подібна до голубців, але замість листя капусти, в яке замотують фарш, вірмени використовують листя винограду.

«Пасус толма – пісна страва, бо замість м’ясного фаршу у ній використовують різні крупи, квасолю і навіть родзинки. Цю страву подають разом із часником та мацуном. Мацун – теж національна вірменська кисломолочна страва. Береться закваска, кип’ятиться молоко, це все змішується, потім залишається на одну добу, після чого мацун готовий. Колись навіть японці хотіли купити технологію цієї страви, бо кажуть, що вона має лікувальні властивості», - розповів Даніелян.

Серед вірменських алкогольних напоїв найвідомішими звичайно є вірменський коньяк, який всесвітньо відомий. А все через те, що майже сто років тому перший кон’ячний завод у Єревані очолював Шустов. Також Каджик Даніелян зазначив, що вина у Вірменії не гірші за французькі.

«Вірменські алкогольні напої здобули всесвітню славу завдяки тому, що клімат у цій країні сприяє багатим врожаям винограду», - мовив вірменин.

Абрикоси, які для українців не є делікатесом, почали вирощувати вперше теж у Вірменії. На латині слово абрикос звучить як «Armeniaca vulgaris» і Каджик Даніелян переконує, що абрикос завжди був і є вірменським фруктом.

«Такі абрикоси, які я їв у Вірменії, не їв у жодній країні світу. У мене в Луцьку на дачі теж є абрикосове дерево, але смак плодів все одно не такий. Сонце, повітря, погодні умови надають вірменським абрикосам особливого смаку, якого не передасиш словами», - мовив Даніелян.

ВІРМЕНИ ВОЮЮТЬ ЗА УКРАЇНУ В АТО

За словами голови вірменської общини, сьогодні у його рідної країни є великі фінансові проблеми. Зазвичай кожна країна світу всіляко допомагає своїм громадянам, які були змушені виїхати за кордон. Але Каджик Даніелян каже, що не Вірменія допомагає своїм емігрантам, а вони їй. Коли в 1988 році у Вірменії стався потужний землетрус, який призвів до великих жертв і руйнувань, то Союз вірмен України опікувався і фінансував відбудову водопостачання в одному із зруйнованих землетрусом районів країни.

«Так вже склалось, що російські общини отримують фінансування з Росії, польські общини з Польщі, а вірменські общини допомагають Вірменії. Хоча сама країна багата на природні ресурси, і якби не корупція у вищих органах влади, то народ не був би таким бідним», - зазначив чоловік.

Раніше вірмени мали можливість частіше їздити до своїх родичів на Батьківщину. Але зростання цін на транспортні перевезення унеможливив відвідування рідних у Вірменії.

«Мені сьогодні дешевше полетіти до Америки на змагання, ніж у Вірменію. Квиток до Єревану із Києва коштує 500 доларів США в одну сторону. А ще у нас прийнято обов’язково навідати усіх родичів, до яких із порожніми руками не прийдеш. Тому поїздка до Вірменії може обійтися більше, як у 3 тисячі доларів», - зазначив Даніелян.

Він заявив, що вірменський народ, який проживає в Україні, не залишається осторонь від того, що зараз відбувається на Донбасі. Він каже, що із Волині із вірменської громади ніхто не воює в АТО, але українські вірмени, які проживають в інших областях держави, беруть активну участь в бойових діях і також гинуть.

«Я хотів особисто поїхати на Донбас, але травми, які я зазнав після останніх змагань, не дають поки, що мені цього зробити. Щоправда мене здивував той факт, що коли я телефонував у військкомат і питав, чи можу я добровільно піти служити у регулярну армію, то мені сказали, що можу, але неофіційно. Тобто я ніяких паперів не підписую і у разі чого мене там ніхто і не шукатиме, а моя родина жодних виплат не отримуватиме», - мовив голова вірменської організації.

Для вірмен, які живуть у Україні, вона стала другою Батьківщиною, переконує Даніелян. Тому вони себе ідентифікують як українські вірмени і готові захищати Україну і працювати на її благо. Та, як і всі люди, вірмени хочуть почувати себе соціально захищеними і забезпеченими.

Антон СТАМБУЛЬСЬКИЙ, Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.