Бурштин як камінь спотикання для волинських політиків

Скромний запис від 12 грудня на офіційному сайті керівника "Правого сектора" Дмитра Яроша про припинення повноважень Павла Данильчука «у зв’язку з незадовільною ситуацією в діяльності організації та внутрішньому стані обласного осередку», який з’явився одразу після гучної прес-конференції волинського революціонера щодо несанкціонованого видобутку бурштину у Маневицькому районі, зірвав завісу з арени боїв, що розгорнулися у Волинському лісі.

Сьогодні уже можна напевно стверджувати, що конфлікти за право легально видобувати цей самоцвіт провокує не так бізнесовий, як у першу чергу політичний інтерес. Ціна перемоги – контроль за справами у лісових угіддях, які займають аж третину площ області.

Про те, що на Волині досить не глибоко залягає «балтійський сукциніт», який може видобуватися старательським способом, знали давно. Ще у 1996 році його разом з самородками Клесівського родовища досліджували Польська академія наук та Музей Землі. Тоді ж було визнано унікальність їх світлих жовто-зелених різновидів, названих «поліським бурштином».

Але знадобилося майже 20 років, щоб Маневиччина стала справжнім клондайком для ювелірних контрабандистів. Як мухи на мед, сюди, крім місцевих народних умільців, стали наїжджати зайди з Закарпаття, Рівненщини, Києва. Вражають і масштаби розкопок, і потужність завезеного обладнання, і чутки про розміри «корупційної складової» промислу.

Рослідування колег – журналістів Сергія Наумука з «Волині Нової», Олени Лівіцької з «Волинської газети», репортерів «Волинських новин» вказують на правоохоронців як людей, покликаних охороняти, але зацікавлених закривати очі на відвертий «дерибан» місцевих надр.

У світлі останніх новин зрозумілою стає ремарка Антона Геращенка у його інтерв’ю «Українській правді»:

«Ребята из "Правого сектора" аплодировали назначению начальника волынской милиции. Но после того как его назначили, оказалось, что он не в состоянии сказать "нет", когда представители праворадикальных группировок прямо нарушают закон, он просто боится это сделать».

Саме активісти Правого сектора та Самооборони (або люди, які називаються представниками цих структур) протягом року проявляли надмірний інтерес до бурштинової теми. До речі, цей інтерес характерний не тільки для волинських «правосеків».

«Війна зав’язалася не на життя, а на смерть, - пише у квітневому номері "Вести. Репортер" автор журналістського розслідування про загибель Сашка Білого. - Рівненські копальники бурштину впевнені: Музичко підписав собі смертний вирок, спробувавши підім’яти під себе бурштиновий бізнес. Спроби відібрати бурштинову «кришу» закінчувалися або бійками з міліціонерами, або стріляниною».

На Волині представники Самооборони, теж контролюючи бурштинову тему, оперативно надали розголосу спробі 6-ти юридичних організацій отримати дозвіл обласної ради на геологічне вивчення надр на Маневиччині і поспішили звинуватити колишнього начальника управління лісових ресурсів Богдана Колісника у лобіюванні інтересів підприємців.

Як виявилося згодом, прізвище Колісника фігурувало у проектах рішень обласної ради лише тому, що саме він нині очолює профільну комісію з питань екології та раціонального використання природних ресурсів, де згідно з регламентом мають попередньо розглядатися проекти рішень обласної ради.

Насправді ж постать Колісника виплила у цій історії зовсім не випадково. Представники Самооборони інтуїтивно міркували за аналогією зі старими дореволюційними часами, коли діяло правило: якщо щось трапляється у волинському лісі – шукай джерело в роботі Богдана Івановича, який міцно тримав «у кулаці» усі господарські справи державного об’єднання (а згодом – управління лісових ресурсів та мисливського господарства в області) впродовж майже 15-ти останніх років.

У бурштиновій темі слід пам’ятати, що усі надра залягають під певною земельною ділянкою. В Україні нема нічийних земель – вони або у приватній, або у державній, або у комунальній власності. А у випадку із поліським бурштином – майже усі браконьєрські копанки заховані подалі від людського ока у лісово-болотних хащах.

Майже 80 відсотків площі Маневиччини вкрито лісовими насадженнями. Тобто це землі, право і обов’язок розпоряджатися, контролювати і охороняти які має держава в особі управління лісових ресурсів. Масштаби зловживань з видобутку бурштину, крім всього іншого, – ознака слабкості та поганої організації роботи лісової охорони, яка першою покликана захищати державне майно на ввіреній їй території.

Дуже показовою є історія ТОВ «Центр «Сонячне ремесло» з Києва, яке у 2010 році виграло аукціон Мінприроди з продажу ліцензії на видобуток бурштину на родовищі «Володимирець Східний» у сусідній Рівненщині. До цього часу це підприємство так і не отримало від уряду дозволу на зміну цільового призначення лісових ділянок, відтак не змогло приступити навіть до геологічного розвідування надр. А щоб отримати аналогічне погодження на користування лісовими ділянками в 205 га під видобуток торфу на тій же Маневиччині, ДП «Волиньторф» витратило більше двох років на бюрократичні процедури, які не зазнали суттєвих змін і до сьогодні.

На цьому фоні утопічними звучать пропозиції обласної ради та адміністрації врегулювати «бурштинову проблему» шляхом розробки порядку погодження надання надр у користування обласною радою або створення комунального підприємства, яке б легально видобувало самоцвіти. У кінці усіх цих процедур, хто б це не був, лобіст приватного капіталу чи бюджетної інвестиції обов’язково буде змушений оформляти своє право на користування земельною ділянкою у лісі. І обов’язково погоджуватиме свою присутність у ньому з Державним Агенством лісових ресурсів України. Так відповідно до законодавства.

Насправді ж у волинському лісі нема порядку. Там ходить, хто хоче і робить, що хоче. Спроба організувати цей броунівський рух через рейди, конфлікти з єгерями та браконьєрами, активне втручання у господарські справи у революціонера Павла Данильчука завершилася звільненням з посади.

Бурштинова ж проблема нині виведена з регіональної у загальноукраїнську площину. Її не зовсім логічна присутність у щойно схваленій програмі дій Уряду (розділ "Нова політика енергетичної незалежності" згадує бурштин поряд з вугіллям і торфом) демонструє серйозні наміри Кабміну детінізувати видобуток цієї корисної та дорогої копалини.

Виконати завдання Уряду на Волині зможуть, лише відновивши порядок у лісовому господарстві. Тож бурштин і надалі залишиться каменем спотикання ще не для одного волинського політика.

Якщо хтось із згадуваних у темі цієї статті фігурантів виявить бажання висловити свою точку зору щодо варіантів вирішення проблеми, редакція охоче надасть йому таку можливість. Запрошуємо до участі в онлайн-конференціях ВолиньPost.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.