Луцьк до епохи фото: краса «мальовничих руїн»

Усі люблять переглядати старі фотографії рідного міста. Вони тим і цікаві, що показують знайомі місця у варіанті кількадесятирічної, а то і столітньої давності.

Лучан і мандрівників минулого місто завжди вабило. Хтось описував його словесно, інші намагалися створити видимий образ. Експонувати Луцьк крізь лінзи почали з 1860-х років, та ще задовго до того чимало людей брали до рук олівця, аби закарбувати його на папері.

Як виглядав Луцьк, коли ще світ не винайшов фотоапарат?

Про старі фотографії – детальніше у статті Фотошматки луцької історії, або Як змінилося місто за 150 років.

Про те, яким бачили Луцьк різні мандрівники протягом останніх 600 років – у статті Іноземні мандрівники про Луцьк.

ХУДОЖНИКИ ЛУЦЬКА БУЛИ ПРОФЕСІОНАЛАМИ І ДОКУМЕНТАЛІСТАМИ

Старовинні зображення міста – це вже не просто фотографії та поштівки з їхньою документальною точністю. Це – перш за все авторське бачення, яким був Луцьк 100, 200, 300 років тому.

Художників, які зображували місто, було немало. Більшість з них – екзальтовані мандрівники. Вони достатньо щиро любили свою справу, щоб мандрувати безкраїми просторами Російської імперії, чи колишніми землями Речі Посполитої (хто як це бачив) і малювати маловідомі «куточки історії».

До сьогодні збереглося більше півсотні старих зображень міста авторства цих людей. Ці фантастичні роботи розкривають нам добре знані і забуті, навіть легендарні закутки Луцька.

Про те, яка художня вартість усіх цих робіт, розповіла художниця Галина Хаджиоглова. Вона погодилася переглянути малюнки і прокоментувати їх з професійної точки зору. Галина Хаджиоглова закінчила Ленінградське вище художньо-промислове училище імені В. Мухіної (тепер – Санкт-Петербурзька художньо-промислова академія імені Штігліца). Працювала в Художньому училищі в Кишиневі, а потім у Луцькій художній школі.

Художниця високо оцінила роботи різних авторів. Вона вважає, що більшість із них – швидше, документалісти. Їхнім головним завданням було задокументувати архітектуру. Хоча в багатьох випадках є активне використання засобів виразності.

«В роботах, в більшості випадків, головним завданням було задокументувати архітектуру. Можливо, деякі роботи виконували архітектори. Особливостей, індивідуальності важко прослідкувати. Все характерне для матеріалу, технік і манери того періоду. Звичайно, автори намагаються створити образ, використовуючи при типових засобах окремі виразні елементи: освітлення, композицію, деталі переднього плану й інше. Проте, формально підходячи до аналізу композиції, в багатьох випадках бачимо свідоме використання певних прийомів для виразності, що свідчить про професіоналізм», - зазначила Хаджиоглова.

ВПЕРШЕ ЛУЦЬК МАЛЮВАВ ІКОНОПИСЕЦЬ ДЛЯ КАТОЛИЦЬКОГО ОРДЕНУ

Бруд, міські безхатченки і прохачі, похилені віконниці і закопчені корчми – цього ви не знайдете на іконах.

Мабуть, найраніше відоме масштабне зображення Луцька – на іконі святого Каетана (Ігнатія).

Дослідники припускають, що її малювали для костелу ордену тринітарів у Луцьку в середині XVIII століття. Бароковий костел і монастир, імовірно, проектував Кацпер Бажанка – автор проекту верхівки вавельського кафедрального храму у Кракові. Після будівництва розписи інтер’єру робив Ян Прехтль. Імовірно, він є автором ікони, на якій тринітарський костел виписаний найдетальніше і окремо – праворуч від постаті святого.

Ікона зберігається у Музеї волинської ікони, її можна і треба побачити на власні очі.

«Намагання поліхромного вирішення, але колір умовний. Архітектура міста радше не реальна, а вигадана фігура святого з дитям непогано побудована і приємно потрактована. Враження незавершеності створює випадковість кольору, дивна трактовка неба», - зазначила Хаджиоглова.

Ще одним автором цього століття є Казимир Войняковський. До Луцька він потрапив у 25-річному віці в 1797 році і зробив 3 малюнки міста. На одному з них – вигляд замку від Глушецького мосту.

Малював він і каплицю Скорботного Христа, яка розміщувалася на католицькому цвинтарі на місці нинішнього національного банку на Градному Узвозі.

Третє зображення – непогана панорама міського життя кінця XVIII століття, яка показує стареньку вуличку Луцька з напівзруйнованими будинками. Львівський археолог, дослідник Луцька Святослав Терський вважає, що це нинішня вулиця Драгоманова. Войняковський наче стояв біля теперішньої дирекції заповідника «Старий Луцьк» і дивився в бік майдану Ринок.

На вулиці видно, швидше, гендлярів, які намагаються продати свій крам. Якісь жіночки переповідають чергові побрехеньки. Вулиця веде на Ринок. У той час він ще активно функціонував. Справа хтось намагається зайти всередину будівлі.

Саме тут знаходився гральний дім «Більярд і кості», який в народі за лиху вдачу прозвали «Пеклом». Тут витрачали час і кошти власники навколишніх маєтків, а знедолені і бідні євреї з сусідського району дивилися за тим усім і наводили свій бізнес. Тут був і притон повій, які під час стукоту більярдних куль шукали клієнтів, а ті їм не відмовляли.

Казимир Войняковський також відомий тим, що малював портрети відомих діячів того часу – Тадеуша Костюшка, Станіслава Понятовського, Ізабелли Чарторийської. Його відоме півтораметрове полотно «Ухвала Конституції 3 травня 1791» нині прикрашає Національний музей у Варшаві. Що ж до його малюнків Луцька, то принаймні, акварель з виглядом замку повинна зберігатися в Науковій бібліотеці імені Василя Стефаника у Львові.

СЛІД ПРО ЛУЦЬКИЙ ЗЛОЧИН – У ФРАНЦУЗЬКОМУ ВИДАННІ

Жан-Жак Руссо мало не дожив до Великої Французької революції. Але він чітко її передрік своїми риторичними питаннями про Францію, яка тоді (як і пізніше) була «законодавицею мод» і відображала розвиток європейської ліберальної думки: влада короля більше не абсолютна, а суспільством править дух нерівності.

Соціальні наслідки останнього і призвели до «вибуху» заради ідеї свободи. Як стверджували пізніше, гобсівський Левіафан у ХІХ столітті втілився в ідею рівності. Прагнення і пошук свободи у рівності, переконують історики, призвів до широкого розвитку і розповсюдження мистецтва, яке ставало все більш популярним.

Імовірно, першим зображенням Луцька ХІХ століття був малюнок з маловідомою каплицею Скорботного Христа, яка стояла в теперішньому центрі міста.

Як пише автор книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктор Літевчук, у 1814 році мандрівник Едвард Рачинський мандрував до Туреччини разом з художником Людвіком Фурманом. Останній зробив ескіз із замком і каплицею Христа. Потім на цій основі малюнок зробила Ганна Потоцька, а відтак – Й. Вагнер. Зрештою робота останнього побачила світ аж у 1821 році.

«Тональне вирішення з переважанням темних тіней вносить певний драматизм, що посилюється вирішенням неба, темного зверху, і контрастних світлих хмар, які є фоном каплиці. Трикутники темного і світлого неба, темні кущі з пагорбом зліва ніби розрізають картину, нагнітаючи похмурий настрій, фігури в нижньому правому куті, одна з яких з лопатою, підсилюють враження від гравюри», - зауважила Галина Хаджиоглова.

Як писав історик архітектури Богдан Колосок, каплицю збудували на честь убитого монаха. Історія була б простою до банальщини, якби не поява євреїв у ній. Сталося так, що вони, можливо, ненавмисно спричинили конфлікт між луцькими католиками. Сталася сутичка, в ході якої ченця бернардинського монастиря убили. Справедливі судді присудили винуватцям збудувати каплицю на честь померлого. Її спорудили на бернардинському кладовищі.

Наступними давню луцьку каплицю побачили французи. У 1835 році в Парижі почали випускати томи праці Леонарда Ходзко La Pologne, historique, litteraire, monumentale et pittoresque. Там міститься гравюра Августа Франка Алеса. На ній зображено ту саму каплицю, але з іншим переднім фоном.

«Трактування мотиву романтичне. Старанно все промальовано. Настрій створює зображення освітлення: промені сонця, відображення в воді, дим з комина, квіти, камінці – все це підкреслює настрій сюжету», - каже художниця.

«…ГОРА ЩЕ ТРИМАЛА НА СОБІ ЗАМОК ВІТОВТА…»

Цікаво, коли збереглася не тільки художня робота майстра, а й його словесні враження про місто. У 1840-х роках Луцьк відвідав польський і волинський письменник і художник Юзеф Крашевський. Він тоді мандрував Волинню і по дорозі не міг оминути Луцька. Тут Крашевський щонайменше малював замок, тринітарський костел, а також луцьку караїмку.

Займався Юзеф Ігнатій і громадською діяльністю. Історія зберегла факт: для збереження луцького костелу ордену боніфратрів він викупив його у власність. Крашевський був дуже захоплений історією і багато мандрував. Після його подорожей вийшла друком книжка «Спогади з Полісся, Волині, і Литви».

«Цікавлячись колишньою оселею Вітовта, я їхав до Луцька оглянути тамтешній замок і подумати про цього героя. Пан Анатолій В…, мій товариш по мандрах, усім, хто хотів його слухати, розповідав дорогою, що їдемо з візитом до Вітовта. Після двогодинної подорожі з лівого боку поштової дороги, якою ми їхали, нам завиднілося місто, що лежало в долині над заплавами Стиру, і гора, що ще тримала на собі замок. Здалеку нам гарно представилася кафедра й вежі кількох інших костелів і церков, та очі мої з ненаситною цікавістю були звернені до напівкруглих мурів замку з вежею, які темніли здаля на горі, - замку Вітовта!

Ми пішли під замок; колись він був могутній і витримав не одну затяту облогу. Облитий довкола водою Стиру і Глушця, стоїть на високій горі, яку вода підмиває, і, розливаючись навесні, оточує його широкими виливами, робить неприступним. Краєвид із замкової гори чудовий. Мене застановив добре збережений окольний мур, кілька башт, що ще стоять, вежа – цього всього не торкнувся карб часу, хоча ніхто не дбає про збереження цієї пам’ятки. Я з цікавістю оглянув майстерно вироблені фрамуги, стрільниці, ще цілі зубці: вони просили олівця, наполягали малюнку…», - писав Крашевський.

Художниці Хаджиогловій малюнок Крашевського сподобався найбільше серед усіх інших.

«Перед нами – живописне трактування. Широке писання архітектури, неба і землі справляють дуже свіже враження. Хоч малювалося зверху, вежа все одно виглядає монументально. Завдяки тональним розтяжкам і контрастному передньому плану гарно сприймається простір», - зазначила вона.

Дуже цікавий і цінний, з художньої та історичної точок зору, є малюнок польського-білорусько-литовського художника Міхала Кулеші. Він походить зі шляхетського гродненського роду. Свого часу Крашевський назвав Кулешу «найкращим із сучасних малярів», який займається справжньою творчою роботою, а не ремісництвом. Цей художник малював історичні місцини колишнього Великого князівства Литовського.

З цією метою Кулеша у 1852 році перебував у Луцьку – давній резиденції великого князя Литовського. Тут Міхал виконав з натури дуже цікавий малюнок. Він потрапив до альбому «Тека Міхала Кулеші» поряд з малюнками білоруських та польських місцевостей.

«Старанно побудовано і промальовано архітектурні споруди. Добре організоване освітлення і плани. Характер ліній відповідає тому, що зображено. Делікатність в зображенні неба, води і задніх планів компенсують деяку одноманітність в передачі віконних отворів та деяких інших деталей. Кулеша показує радше власне бачення; так само й Крашевський», - вважає художниця.

ХУДОЖНИК ІЗ КАЛЕНДАРЯ ЮНЕСКО

Із середини ХІХ століття у Європі почалася активна індустріалізація: розвиток заводів, автоматизація виробництва, кіптява парових двигунів – усе це також приваблювало малярів. Проте більшість регіонів – а в тому числі і Волинь як окраїна Російської імперії – залишалися тихим куточком, де можна було «полікувати душу» від життєвих ритмів індустріальних центрів і столиць. Тут можна було якнайкраще пройнятися духом історії і насолодитися красою руїн старовини. Для художників – рай.

В Луцьк все більше стали приїжджати мисливці за «древностями».

У ризниці кафедрального собору Петра і Павла збереглися настінні розписи ХІХ століття. Хто і коли саме їх малював, невідомо. Розписи містяться у нішах стін. На них невідомий автор зобразив деякі костели Луцька, яких вже нема, але на момент розписування, мабуть, ще стояли. Це дає підставу датувати малюнки серединою ХІХ століття.

На них зображені 4 костели орденів: бернардинів, тринітарів, кармелітів та домініканців.

«Це – поліхромні розписи. Зображення архітектурних споруд, ансамблів нових і трішки зруйнованих; підкреслено виявлені особливості архітектури, кожне зображення має особливу композицію, виразне рішення в форматі, що характеризується деякою декоративністю. Автор знаходить точку зору і вирішення чотирьох картин з найбільш вигідних ракурсів, досягаючи виразності у кожному з випадків», - коментує Хаджиоглова.

У 1872-1874 роках в Луцьку перебував білорусько-польський художник і музикант з промовистим іменем Наполеон Орда. Він відвідав Волинь у рамках своєї мандрівки Україною. Підрахували, що Орда зробив більше 170 малюнків українських земель, на частині з яких зображена Волинь.

Біографи художника пишуть, що він близько товаришував з відомими постатями того часу: Тадеушом Костюшком, Ференцом Лістом, Фредеріком Шопеном, Оноре де Бальзаком, Стендалем, Адамом Міцкевичем, Іваном Тургєнєвим.

Відомо, принаймні, 5 малюнків Луцька Наполеона Орди. Є серед них і акварелі. Художнику до смаку припав домініканський костел. Він його малював 2 рази з різних ракурсів. Також на його роботах – каплиця Скорботного Христа з панорамою міста на задньому плані, замок та колишній єзуїтський костел.

Наполеон Орда – не забутий художник минулого. Святкування 200-річчя з Дня народження Орди внесене у календар пам’ятних дат ЮНЕСКО. Його роботи зберігаються також і у Волинському краєзнавчому музеї. За словами Галини Хаджиоглової, Орда добре володіє технікою акварелі, його роботи майстерно виконані.

Загадковий маляр, про якого мало що відомо, – Ян Конопацький – залишив щонайменше 4 малюнки з виглядом міста 1879 року. На одному з них – панорама Луцька з боку Красного. Видно міст над річкою та забудову нинішнього заповідника і частини вулиці Лесі Українки.

«Конопацький справді «сухуватий», але він – майстер. Точно бере пропорції, міцний рисунок, організовує малюнок професійно. Автор точно зображає натуру, кожен раз вільно компонуючи пейзаж з архітектурою. Його жанрові сценки переносять нас в ті часи. Якщо порівнювати Конопацького і Орду, то складається враження, що роботи Орди – це етюди з натури, а Конопацького – завершені і організовані», - зазначила художниця.

ИСТОРИЧЕСКІЯ СУДЬБЫ ЮГО-ЗАПАДНАГО КРАЯ

ХІХ століття у Європі було часом розквіту «народницьких» ідей. Одні за одними виникали гуртки, течії, видання, які цікавилися історією та етнологією власного народу. Фактично, ідеї виокремлення нації серед інших і здобуття незалежності для неї стали активно розвиватися саме в ХІХ столітті, а потім призвели до розпаду імперій.

Рісорджіменто в Італії, відродження Речі Посполитої у поляків, національні і народницькі рухи в українців – це лише мала, але показова частка тодішніх європейських тенденцій до націоналізму, який набуде гострих форм тільки в столітті ХХ.

Українці на той час були розділені двома імперіями – Російською та Австро-Угорською. Волинь була однією з західних губерній Російської імперії. І сюди, крім поляків, які ностальгували за минулим, також стали вчащати ті, хто вважав себе збирачем «руського наследия». Були й інші мандрівники, які просто захоплювалися минувшиною безкраїх простор імперії.

Серед них – кілька авторів, які написали про Волинь цілі праці. Звичайно, вони ілюстрували свої книги різними малюнками. У той час вийшли друком роботи з атмосферними, іноді навіть доволі мальовничими назвами – «Волынь. Историческія судьбы Юго-Западнаго края» або «Памятники старины въ западныхъ губерніяхъ имперіи».

Останню книгу-альбом написав російський дворянин з Петербургу Помпей Батюшков. Її видали у 1868 році. Він мандрував по імперії й описував різні історичні місцини. Книга ілюстрована малюнками петербурзького художника Петра Струкова. На деяких малюнках зображено те, що не зобразив жоден інший художник. Історична цінність їхня надзвичайно велика.

«Старанно вимальована панорама замку з костелом Петра і Павла і прилеглими до нього спорудами. Лаконічний, узагальнений майже темним силуетом замок із замковою горою відрізняється від дрібних різноманітних деталей ансамблю з костелом. Все це красиво відображається у воді. На передньому плані – гірка з плитами та підземним ходом, зарослі рослинами. Тут же – солом’яні дахи хат з деревами і парою людей на фоні води. Тональна організація досягається за допомогою майстерної передачі повітряної перспективи. Класичне вирішення: горизонталі і вертикалі на задніх планах і нахилені лінії – на передньому; дрібні предмети на задньому і великі – на передньому. Картина завершена, цікава і декоративна. Мабуть, найкраща з робіт Струкова», - вважає луцька художниця.

У 1888 році видали фундаментальну працю Батюшкова – «Волынь. Историческія судьбы Юго-Западнаго края». На кількох сотнях сторінок автор зобразив історію Волині з російського погляду.

«Въ настоящее время къ числу важнѣйшихъ задачъ русскаго государства и общества въ отношеніи къ Волыни относится и та, чтобы представить въ ясному свѣтѣ коренныя начала русской народности и православія, развивавшіеся на Волыни въ первый періодъ ея исторіи, обозначить стороннія и наружныя наслоенія на коренной пластъ мѣстнаго русскаго населенія, наложенныя на него литовскимъ и особенно польскимъ владычествомъ, и ослабить ихъ дѣйствіе, и, наконецъ, провести въ сознаніе различныхъ слоевъ мѣстнаго населенія мысль о необходимости и неизбѣжности полнѣйшаго объединенія этой окраины Россіи съ другими коренными ея частями», - писав Батюшков про мету своєї праці.

Ця книга містить також малюнки з місцевостями Луцька та Волині. Автор виріши використати у книзі роботи петербурзьких художників – хромолітографії та гравюри на дереві.

ЗОБРАЖЕННЯ ЛУЦЬКА - У ПОЛЬСЬКИХ ВИДАННЯХ

Мабуть, ще більшу цікавість до історії проявляли польськомовні часописи. Цілий ряд видань містить чимало інформації про Волинь з різноманітними зображеннями. Лідером серед них є так званий Tygodnik Illustrowany («Ілюстрований тижневик»), який видавали у Варшаві з 1859 року.

Автори журналу писали про актуальні суспільні й політичні події свого часу, біографії відомих людей, друкували літературні твори, нариси з історії й оздоблювали це все цікавими і високоякісними зображеннями історичних місцин. Підрахували, що серед міст, які найбільше згадуються в тижневику, є Варшава, Краків, Познань, Криніца, Закопане, Львів, Рівне та Дубно.

Є ряд інших видань, які писали в ХІХ столітті про Волинь і Луцьк зокрема: Kłosy, Ziarno, Świat.

Дуже цікавий малюнок Великої синагоги Луцька виконав Петро Діаментовський для журналу Kłosy. На ньому, крім, власне, уже традиційно архітектури, промальовані євреї міста.

«Зображення будується на ритмах архітектури і світлотіні. Художник підкреслює виразність архітектури розділенням тону на площинах, вибірково «освітлюючи» та «затемнюючи» їх. Фігури людей, що то ближче то далі знаходяться перед будівлею, збільшують глибину простору в майже фронтальному зображенні синагоги», - зазначила художниця Галина Хаджиоглова.

«Радше побутова сцена на фоні замку; дає уявлення про побут того часу. Архітектура зображена точно, гарно створена ілюзія простору, деталі любовно промальовані, живописна трактовка фону, цікаво намальовані хмари», - вважає художниця.

Велика панорама міста, яку найкраще роздивлятися у великому форматі – тоді видні дрібні деталі.

«Вертикалі і горизонталі, виконані на контрасті тону, створюють враження неспокою. Це враження підтримує зображення неба з хмарами, пухкими і об’ємними, але узагальненими. Це допомагає передати світлотінь. Контрастом вертикалі будівель є зображення землі переднього плану: луг і вода, намальовані горизонтальними площинами і лініями, що розбивається силуетами тварин і човняра. Кущі переднього плану дрібненько промальовані, що додає багатства фактурі. В цілому малюнок добре організований, особливо пейзаж», - зазначила Галина Хаджиоглова.

***

Звичайно, це не всі зображення Луцька. Початок ХХ століття радує новими авторами і несподіваними ракурсами. Під час Першої світової війни в Луцьку працювали художник Леман та графік Ріхтер. Акварелі першого розміщували на поштових листівках, які вояки австро-угорської армії відправляли по Європі.

Лишилася поза увагою і певна частина малюнків ХІХ століття. А скільки ще їх є, невідомих? Кожен з них, як елемент пазлу, доповнює розуміння міста на тривалій лінії історії.

Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.