До Дня міста. Іноземні мандрівники про Луцьк

Упродовж історії в Луцьку бувало чимало мандрівників, які прибували з різною метою. Хтось робив велику подорож країною, чи континентом. Хтось приїжджав у справах, або торгувати. Немало відвідувачів міста описували побачене, або переносили враження на художнє полотно.

Пропонуємо вам підбірку цитат різних мандрівників, які відвідали Луцьк упродовж останніх 600 років. Звичайно, це не вичерпний перелік ані мандрівників, ані їхніх вражень від міста. Ця коротка збірка відображає різночасові і різнотематичні погляди чужинців на Луцьк.

***

У 1432 році король польський Владислав ІІ Ягайло, який не раз побував у Луцьку, надав місту Магдебурзьке право. У тексті привілею ідеться про Луцьк і його мешканців.

«Оскільки людській природі властиво нічого тривало не втримувати в пам’яті, виникає необхідність вчинки людей занотовувати на письмі, щоб вони не зникли з плином часу. Тому ми, Владислав, дякуючи богові, король Полонії, а також Краковії, Сандемирії... та іншим, сповіщаємо змістом цієї грамоти всіх, кого це стосується, разом і кожного зокрема, як теперішніх, так і прийдешніх, хто про це довідається, що віддаючи почесті заслужені послухом, який воєводи, прелати, бояри, воїни, знать та інші корінні жителі землі Луцької надають пану і короні королівства нашого Польського, з уваги на почесті та милість та інші заслуги, даємо та щедро відпускаємо пре-латам, боярам, воїнам і знаті землі названої, Луцької, як тим, що перебувають у вірі святій римської церкви, так і східної чи грецької,— всі права і свободи. А названим громадянам, таким, як поляки, німці, руські надається право тевтонське».

***

У 1470 роках Венеціанська республіка відіслала свого посла Амброджіо Контаріні у Персію з дипломатичною місією. Його мандри тривали більше двох років. А побував венеційський посол і в Луцьку десь у другій половині 1470-х років.

«20 березня виїхав я з Польщі і вступив до нижньої Русі, яка теж належить до володінь названого короля; до 23 числа їхали ми весь час лісами, зупиняючись для відпочинку то в невеликих замках, то в селах, і прибули в місто, яке називається Луцьк; місто те має досить гарну, хоч і дерев'яну фортецю. Тут ми залишилися до 24 числа, побоюючись за себе через 2 весілля, тому що всі там були п’яні, а в такому стані люди небезпечні. Тут не п’ють вина, але вживають напій із меду, набагато міцніший за вино».

***

У 1620-1630-х роках в Луцьку жила людина, яка своєю благодійною діяльність зробила багато корисного. Це був член капітули при католицькому кафедральному соборі Святої Трійці Балтазар Тишка.

Концентруючи фінансові і політичні зусилля, канонік зробив три важливі речі. По-перше, заснував шпиталь в Луцьку, який утримувався зі шляхетських маєтків. Яскравою особливістю шпиталю було те, що він був відкритим для представників усіх релігій, будь-якого віку, статі та соціального становища. По-друге, він заснував монастир ордену боніфратрів у місті. Вважається, що він стояв на перетині сучасних вулиць Драгоманова і Кафедральної в старому місті. По-третє, Балтазар Тишка заснував братство милосердя при луцьких єзуїтах. Імовірно, братство також опікувалося хворими у шпиталі.

«Здавна хотів і прагнув зробити якийсь милосердний вчинок для людей нещасних, гідних християнського співчуття у місті Луцьку, де моє перебування хотів бачити Господь Бог, і де часто знаходив хворих, що лежали на вулицях, на землі і по гноях, позбавлені догляду та ґрунтовної провізії».

***

Під час франко-російської війни 1812 року місто було переповнене військовими. Їх у буквальному сенсі розпихали по будинках і приватних квартирах мешканців. Певний час у місті був штаб 2 Західної армії під командуванням генерала Петра Багратіона. Штаб засідав у монастирі домініканців.

Пізніше артилерійський офіцер Микола Митаревський видав мемуари про цю війну. Є там і його спогади про перебування в Луцьку.

«По пріѣздѣ въ Луцкъ, обратился я къ полицеймейстеру съ просьбою о квартирѣ и разсказалъ ему, какимъ образомъ прибылъ. Такъ какъ преждемы стояли отъ Луцкав ерстахъ въ двадцати, то я часто бывалъ тамъ и былъ знакомъ съ полицеймейстеромъ. Это былъ отставной раненый кавалерійскій маіоръ и прекрасный человѣкъ. «Ахъ, батюшка мой», сказалъ онъ мнѣ, «не знаю, что мнѣсъ вами дѣлать и гдѣ васъ помѣстить. Вы не можете себѣ представить, что у насъ за суматоха… Всѣ дома заняты и нѣтъ уголка свободнаго. Тутъ князь Багратіонъ со всѣмъ своимъ штабомъ... Вся армія собралась около Луцка… Давай квартиры, строй печи для заготовленія сухарей, давай дрова, давай подводы и все на свѣтѣ. Мнѣ приходится просто хоть въ рѣку броситься... Когда я сказалъ князю, что невозможно выполнить такихъ требованій, то онъ закричалъ: «Знать ничего не хочу... Чтобъ было, не то — повѣшу».

Долго я ходилъ съ квартальнымъ по улицамъ: грязь была страшная. Всѣ квартиры былизаняты генералами, адъютантами, чиновниками штаба и разными офицерами; солдатъ въ простыхъхатахъ стояло человѣкъ по десяти и болѣе. Наконецъ нашли мнѣ квартиру...»

***

Одним із мандрівників був шотландський священик Ебенезер Гендерсон. Він подорожував по Російській імперії і відвідав Луцьк у 1821 році. Розповідь про свою подорож він умістив у виданні Biblical Researches and Travels in Russia. У тексті автора розкривається релігійна ситуація в Луцьку.

«Місто населене, головним чином, рабанітами, які ставляться до караїмів з огидою і презирством. Домовласник, у якого я зупинився, був євреєм і ставав несамовитим від люті при згадці самої назви караїмів. У тих було тільки одне місце поклоніння, тоді як рабаніти мали одну головну і чотири супутні синагоги.

Головною релігією міста є римо-католицизм. Єпископ засідає у чудовому і величному палаці біля східного в’їзду в місто. Тут був єзуїтський колегіум до вигнання єзуїтів з імперії. Хоча в місті проживає лише три тисячі мешканців, у ньому є монастирі та церкви різних католицьких орденів – Бернардинів, Тринітаріїв, Капуцинів, Боніфратрів, Кармелітів і Домініканців. Ці споруди разом із обширним і старим романтичним замком додають атмосферу величі місту, що слабо відповідає іншим аспектам міського життя.»

***

У 1839 році на Волині перебував український історик, архівознавець Василь Домбровський. У той час він викладав історію в університеті Святого Володимира (зараз це Київський національний університет імені Тараса Шевченка) та Київському інституті шляхетних дівчат.

Після відвідин Волині дослідник написав статті про Луцьк, Володимир та про деякі архіви краю. У 1840 році він видав працю про Луцьк, де описав коротко його історію та зачепив тогочасність.

«Жителей въ Луцкѣ нынѣ считается 5,211. Между ними однихъ Евреевъ почти до 4000, и въ томъ числѣ болѣе 300 Караимовъ. Остальная часть населенности Луцкас остоитъ преимущественно изъ послѣдователей Римской церкви. Число католическаго духовенства около 256.

Катедральный Луцкій костелъ весьма замѣчателенъ своею красивою архитектурою; при немъ состоитъ особенная Семинарія, основанная Езуитами. Воспитанники этой Семинаріи, числомъ до 15, называются клериками. Говорятъ, что проповѣдники Луцка и Волыни свое образованіе получаютъ здѣсь. Католическій Луцкій Бискупъ живетъ нынѣ при кляшторе Бернардиновъ.

Луцкъ имѣетъ теперь только одну православную церковь, о времени построенія которой ничего не извѣстно; она находится въ самой грязной части города и окружена жидовскими домами.

Хотя Луцкъ, со всѣхъ сторонъ окруженный рѣками, могъ бы имѣть многоудобства для торговый оборотовъ; но, кромѣ мелкой, суетливой дѣятельности Жидовъ, въ Луцкѣ непримѣтно большой промишленности, и въ народѣ объ этомъ городѣ ведется пословица: «въ Луцку всё не по-людску: навколо вода, въсерединѣ бѣда.»

Мы не разстанемся однако съ этимъ городомъ не сказавши нѣсколько словъ объ Омельникахъ. Такъ називаютъ прекрасную липовую аллею вблизи Луцка, по дорогѣ в оВладиміръ-Волынскій. Нѣкогда посреди это йаллеи стоялъ красивый домикъ, но теперь и слѣдовъ его незамѣтно. Въ томъ домикѣ проживалъ Петръ Великій, находясь 1711 года въ Луцкѣ, для свиданія съ Августомъ II-м. Въ липовой рощѣ, тогда еще густой, незабвенный Монархъ искалъ прохлады въ часы отдохновенія, и тою-же рукою, которою воздвигалъ онъ громадное, величественноез даніе Имперіи, на одномъ изъ здѣшнихъ деревъ начерталъ онъ вензель свой и державной своей супруги. Вензель Преобразователя Россіи еще донынѣ замѣтенъ.»

***

У 1838-1853 роках на Волині подорожував польський письменник і художник Юзеф Крашевський. Відвідав він і Луцьк і залишив по тому цікаві мемуари в книзі «Спогади з Полісся, Волині і Литви».

«Цікавлячись колишньою оселею Вітовта, я їхав до Луцька оглянути тамтешній замок і подумати про цього героя. Пан Анатолій В…, мій товариш по мандрах, усім, хто хотів його слухати, розповідав дорогою, що їдемо з візитом до Вітовта.

Після двогодинної подорожі з лівого боку поштової дороги, якою ми їхали, нам завиднілося місто, що лежало в долині над заплавами Стиру, і гора, що ще тримала на собі замок. Здалеку нам гарно представилася кафедра й вежі кількох інших костелів і церков, та очі мої з ненаситною цікавістю були звернені до напівкруглих мурів замку з вежею, які темніли здаля на горі, - замку Вітовта!

Через передмістя Вульку ми в’їхали до міста коло кляштору отців бернардинів, в якому мешкає ясновельможний єпископ луцький. Старий історичний Луцьк був уже переді мною – але який убогий! ...Сучасний Луцьк є заледве залишком і пам’яткою колишнього – життя його покинуло. Стільки воєн, облог, наїздів, стільки відомих людей пройшло сюдою, а крім замку про це вже ніщо не свідчить.

Тепер у Луцьку живуть християни, жиди, караїми (на одній вулиці, що має від них назву). Останні не без причини пишаються, що упродовж кількох сторіч жадний чоловік їхньої віри не був позваний до суду за злочин.

Кафедральний костел, відновлений єпископом Цецишовським, - всередині в смаку Відродження; не без певної привабливості – це доводить, що немає стилю, вміле вживання якого не створило б якоїсь, принаймні відносної, краси. Інші костели, побудовані в цьому стилі, мало що не потворні, цей всередині досить гарний та величний.

Окрім кафедрального, є тут костели отців домініканців, тринітаріїв, бернардинів, порожній василіанський, бригітський і сестер милосердя. Старі архіви, зложені в замку, напевно, дуже цікаві і сягають далеких часів, але на сьогодні ще ніхто з них нічого не видобув.»

***

Наприкінці ХІХ століття в Луцьку жила Леся Українка. У своєму доробку вона має кілька зворушливих рядків про Луцьк.

«Ти, Луцьк стародавній, що досі слід явний
Ховаєш старої давнини,
Й тебе я спізнала, й тебе шанувала —
Були то хорошії днини.
Старезний твій замок, дідизни останок,
Навік в моїй думці зостався...»

***

У 1907 році в Луцьку завершили будувати лютеранську кірху. Висвітлювати подію приїхав журналіст із Житомира з газети «Волынская жизнь». Кірха його дуже вразила.

«6 сентября въ Луцкѣ cостоялось торжество освященія и открытія для богослуженійперваго лютеранського храма (кирхи). По этому случаю храмъ изящно украшенъ изнутри и снаружи цвѣтами и національными русскими флагами. Не смотря на свою величину, храмъ не могъ вмѣстить всѣхъ прибывшихъ на его открытіе.

...Нѣмцы быстро очистили данное имъ подъ кирхум ѣсто, выложили ведущую къ нѣму улицу и на собранныя изъ прихожанъ деньги выстроили въ теченіе двухъ лѣтъ изъ мѣстнаго, желтоватаго цвѣта кирпича прехорошенькую въ готическомъ стилѣ кирху, служащую въ настоящее время украшеніемъ города.

...Постройкѣ можно только радоваться. Постройка въ городѣ кирхи привлечетъ въ городъ зажиточныхъ нѣмцевъ, а это элементъ всегда желательный, тѣмъ болѣе, что христіанскій элементъ въ немъ весьма слабо представленъ.»

***

У 1930-х роках в Луцьку жив і працював дослідник архітектури Леонід Маслов. Він видав окрему книгу «Архітектура старого Луцька». Наводимо кілька його слів про замок Любарта.

«Любартів замок — своїм планом, положенням мурів і веж дуже нагадує замки південної Німеччини, що пізніше були наслідувані на наших західних землях у Галицько-Володимирській державі. Одначе Луцький замок це не копія таких замків; під архітектурним і конструкційним оглядом у відношенні до згаданих він великим кроком поступив вперед. Не багато нам зосталось зі старокняжого оборонного будівництва памяток, щоби з певністю можна було з ними порівнювати луцький замок.»

***

Упродовж XIV-XX століть в Луцьку проживав цікавий і загадковий народ – караїми. У 1931 році кореспондент луцької газети «Українська нива» писав про цей народ. Хоча журналіст не був мандрівником, він жив у Луцьку, але зробив імпровізовану мандрівку в іншу національність, щоб трохи відчути, чим живуть його співмешканці.

«Караїми живуть між собою в згоді, дружно, солідарно, до інших ставляться доброзичливо. Луцькі караїми володіють чистою українською мовою, хоч є між ними зросійщені. Подібно до того, як ми, українці, оспівуємо й величаємо нашу річку дідуся Славуту-Дніпро, тік і Луцькі караїми кохають «вірну річку» старий Стир, з яким вони зжились і зріднились. Підчас своїх родинних урочистостей люблять співати українські пісні».

***

До Другої світової війни на Волині, зокрема в містах, жило багато євреїв. Яка доля спіткала їх по всій Європі, де був нацистський чобіт, відомо. Тільки з Луцька розстріляли 18 тисяч євреїв. Вбивства відбувалися протягом двох місяців біля села Гірка Полонка. Проте дехто зумів вижити. Одним із таких був Йоель Перел, який повернувся до міста в 1945 році, вже після закінчення війни. Спогади про те, яким він зустрів місто у той час, викладені у книзі «Святий Луцьк: меморіальна книга Луцька», яку надрукували у 1961 році в Тель-Авіві.

«Я поїхав до Луцька в 1945 році з настроєм відвідати могилу моїх батьків, з глибоким сумом в очах, дивлячись байдуже на все і всіх, з тугою на серці.

Я бродив по головній вулиці, Ягеллонському проспекту, і шукав знайомі обличчя, яких би я міг знати. Перетинаючи Базиліанський Міст, біля церкви я побачив кількох базарниць із розкладеним товаром.

Майже всі єврейські будинки в околицях лежали в руїнах. Маленькі вулички були покриті сміттям і шматками скла, які відбивали сонячне світло. Це було схоже на безлюдну пустелю. Дерев’яна з високими вікнами Караїмська Синагога стояла недоторканою. Від Великої Синагоги тільки стіни залишилися, дах обвалився. Кравецька Синагога і Синагога «Ранок» були також зруйновані.»

***

Волинь приєднали до СРСР у вересні 1939 року. Сюди одразу відправили певну кількість людей для влаштування радянського життя. Одним із інженерів, які приїхали налаштовувати зв’язок, був Олександр Холін родом із тодішнього Ленінграда. Навесні 1940 року за наказом Народного комісаріату його у складі групи інженерів направили в Луцьк. Свої враження від міста 1940 року він виклав у книзі мемуарів «Радисты фронта», видану в Москві.

«Луцк — областной центр Волынской области, которая вместе с другими областями Западной Украины вошла в состав Советского Союза. Промышленность в Луцке, как и в других городах бывшего Волынского воеводства, представляла тогда жалкую картину: ремесленные мастерские, примитивное мукомольное производство, пивоваренные заводики. И все-таки Луцк предстал перед нами совсеминым миром «западной» жизни, со своим бытом. Первое, чтобросалось в глаза, это многочисленные костелы и небольшие частные магазинчики, лавки, палатки, харчевня с обязательным пивом и колбасными изделиями собственного изготовления.

Транспорта, в современном понимании, там не было. По улицам тащились волы, впряженные в дроги, цокали коваными копытами першероны и битюги, тянувшие высоконагруженные возы, проносились открытые пролетки с седоками. Но больше всего было велосипедистов различных возрастов — от мальчишек до мужчин и женщин почтенного возраста. Особенно нас поражали грузовые велосипеды с толстыми покрышками и проволочными багажными сетками у руля, в которых доставлялись в магазины различные пакеты и увозились покупки. Велосипед был наиболее распространенным средством передвижения по городу.

Главная, замощенная булыжником улица, сплошь застроенная двух — и трехэтажными домами с непривычной для нас архитектурой, с остроконечными черепичными крышами, выглядела совсем по-иноземному в отличие от извилистых улиц окраин с одноэтажными домиками, стоящими в зелени небольших садиков.»

P.S.

Луцьк відзначає свою чергову річницю. Сьогодні війна і святкувати особливо не хочеться. А проте День міста – це ще одна нагода звернути увагу на рідну домівку, на малу батьківщину і оцінити її з погляду віків. Хоча для того, щоб бути патріотом міста, шукати нагод не треба.

Гей, гей, річко, рідна річко,
повновода і весела стрічко,
на твоєму березі надійно
я стою і дихаю спокійно...

Так описував луцький караїм-поет Сергій Рудковський свою рідну річку Стир у тридцятих роках. Любіть і кохайте свій Луцьк.

Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.