Чим сепаратисти в Донецьку відрізняються від Євромайданівців і які перспективи русофільського руху на Сході

Попри намагання сепаратистів у своїй боротьбі мавпувати методи Євромайданівців, між цими двома рухами різниці набагато більше, ніж про це говорять терористи. Починаючи свій протест, вони апелювали до досвіду київських протестів, повторюючи чисто декоративні ознаки бунту, на кшталт барикад з автомобільних шин, зовсім не розуміючи навіщо вони потрібні. Нерозуміння суті процесів народного бунду спричиняє внутрішні конфлікти в середовищі сепаратистів і маргіналізує їхній рух.
Ці нотатки – враження від перебування в лігві сепаратистів – Донецькій ОДА. Саме там зміг побачити всі секрети їхньої організації. Самостійний аналіз хочу представити загалу.

Відсутність солідарності

Великою проблемою сепаратистського руху є повна відсутність солідарності. В скрині майже не кидаються гроші. Люди, які на словах підтримують «колорадів» не готові поділитися з ними гривнею. Якщо євромайданівцям несли величезні кошти представники середнього бізнесу та пересічні громадяни, то сепаратистам майже ніхто не допомагає з місцевих. Показове забезпечення консерваціями від сердобольних старих комуністок не рятують ситуацію – сепаратисти сидять на конкретному «підсосі».
Допоки вони не почали захоплювати райвідділи – то в них не було бронежилетів та камуфляжу. Навіть зараз ополченці Донецька схожі на череду, де людина у запраних камуфляжних штанях виглядає як досвідчений бойовик серед натовпу цивілів в штанах «Адідас». Якщо порівняти Донецьке ополчення з відповідними волинськими структурами, то «упакована» луцька Самооборона та «Правий сектор» виглядають порівняно з ними американськими рейнджерами.

Відсутність таборового вишколу

Сепаратисти зовсім не мають досвіду таборувань. Серед євромайданівці був активний кістяк: колишніх пластунів, членів КУНу та «Тризубу» - людей, які пройшли через таборування та звикли облаштовувати свій побут. Пересічний досвідчений євромайданівець здатен сам собі зварити простенький куліш, то бойовики «Народного ополчення Донбасу» були ладні сидіти півдня голодні, допоки не організують якусь господиню, яка наварить їм супу.

Нездатність мислити державницькими категоріями

Сепаратисти зовсім не здатні розрізняти своє та загальне. Вони ладні поставити під загрозу всю справу, аби не відмовитись від задоволення «віджати» в когось мобілку. Ополченці, які патрулювали Донецьк, кожного ранку хвалилися тими цінностями, які вони забирали у пересічних донеччан. Ця гопота, мабуть, просто не могла уявити, що через це їх перестануть вважати «нашимі рєбятами», а сприйматимуть як злочинців. Таким чином їхня боротьба втратить підтримку місцевого населення.
Коли мене визволяли з полону Медведчук (людина, до думки якої дослухається ікона сепаратистів - Путін) та Шуфрич – люди, які могли б стати для терористів посередниками у переговорах, то ці «колоради» всеодно не могли втриматись, щоб не вкрасти мого робочого ноутбука.

Нездатність до діалогу

На відміну від активу Євромайдану – ці люди не здатні до конструктивного діалогу. Поступки вони сприймають як слабкість, а домовленостей не дотримуються. Кидали та шахраї (один з очільників ДНР Денис Пушилін є відомим МММником) просто не здатні до довготривалого менеджменту. Їхня психологія – урвати все і одразу. Така позиція не сприяє побудові інституцій.

Нездатність будувати інституції

Якщо на Майдані були організовані: медична служба, харчування, психологічна допомога, мистецька сотня, яка малювала плакати та інші структури, то нічого подібного серед ополченців ДНР немає. Хлопці будують звичну їм систему бригад, які дійсно можуть бути успішними під час захоплення райвідділів, але абсолютно безпорадна в сучасній війні, яка дуже часто перетворюється в змагання логістів та інтендантів.
Серед ополченців велика проблема в питання якості командирів. Цих людей призначили з гори і, в кращому випадку, вони мають досвід керування військовими підрозділами, тобто натовпами людей, яких держава під примусом кримінального переслідування загнала в казарму. Як саме керувати добровольцями, тобто людьми, які в будь-яку хвилину можуть образитися та піти додому, ці люди не знають. В регіоні, де не було реальних політичних партій зі своїми молодіжами, а були просто компанії співвласників політичних сил, виявився брак людей здатних організовувати активістів. Пасіонарії приходять до лав ополчення, сваряться між собою та розбігаються по домівках, додатково розвалюючи не такі вже міцні загони.

Відсутність чіткої ідеології

Ідеологічна мішанина, де в одному підрозділі можуть бути: комуністи, монархісти, аполітичні гопники та путінофіли - і все це під командуванням Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), етнічного єврея, який чомусь вже 25 років грається в білогвардійського офіцера, аж ніяк не сприяє єднанню. Видно, що керівництво ДНР не приділяє зовсім ніякої уваги ідеологічним вишколам.
Ці люди не мають довготривалої стратегії своїх дій. Починаючи заворушення, вони планували провести «народний референдум», після якого прийдуть «зелені чоловічки» і Путін прийме їх до лона «Матушкі-Расєї». Коли ж РФ відмовилось приймати бунтівні території до свого складу – то це викликало великий дисонанс в головах сепаратистів. На горизонті замаячила товста полярна лисиця. Серед ополченців почалися сварки та масове дезертирство.

Нездатність залучати різні прошарки населення

За той час, як я перебував в полоні, а саме 25 квітня – 18 травня, тричі помінявся кістяк «Народного ополчення Донбасу». Спочатку це були здебільшого люди достатньо придатного для бойових дій віку – 25-33 роки, які могли діяти достатньо ефективно в різних ситуаціях. Після 2 травня, коли в Одесі відбулися відомі події, то до ополчення стали масово записуватися шахтарі та металурги. Спрацьовані пузаті дядьки 40 – 50 років, які ледь волочили ноги й аж ніяк не скидалися на досвідчених бойовиків. Організовані «шахтарські дружини» обіцяли забезпечувати лад у Донецьку, але вистачило їх на декілька діб. Ближче до референдуму вони кудись поділися. Припускаю, що «шахтарські дружини» просто поспивалися і донеччанки перестали відпускати своїх чоловіків на патрулювання. Після референдуму, коли почалося масове дезертирство – більшість ополченців були репрезентовані хлопцями 17-19 років, які неймовірно «тащилися» від можливості побігати в броніках та набити когось гумовим кийком.

Аналізуючи ситуацію в середовищі ополченців, можу спрогнозувати, що ті конфлікти, які роздирають сепаратистський рух зсередини, загрожують уряду ДНР не менше, аніж спецбатальйони та Нацгвардія. «Колоради» не такі вже й ефективні, як про це намагається запевнити російська пропаганда. Тому методична блокада та винищення активу сепаратистів здатні покінчити з проросійським рухом на Сході.

Сергій ШАПОВАЛ


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.