Фотошматки луцької історії, або Як змінилося місто за 150 років

Будь-яке місто з часом змінюється. Нові покоління, нова мода, нова суспільна ідеологія... Але деякі речі залишаються сталими.

Як змінився Луцьк за останні 150 років?

Це можна легко дізнатися, порівнюючи колишні і сучасні зображення міста. Доки не винайшли фотографію, над фіксацією міських краєвидів працювали художники. Це займало час, вимагало зусиль, було багато неточностей, тож для документування не дуже підходило.

Але від моменту винайдення фотографії, а згодом і поширення поштових листівок, все змінилося. Фотографи стали працювати у салонах, знімаючи портрети сучасників. А були і такі, що виходили з камерою на вулиці і «заморожували» на знімках міські типажі, куточки вулиць, будинки, саме життя.

Часи змінилися, а робота цих майстрів тепер показують, яким раніше був Луцьк.

Ми спробували знайти такі ж ракурси міста, й «накласти» старі фото на нові.

Замок Любарта. Вважається, що вперше фотографію замку зробили у 1866 році. Її автором був фотограф Козловський. Згодом з фото стали робити поштівки. Ця фото, елементи якої використані нижче, зроблена в перше десятиліття ХХ століття. На майдані біля твердині видно вози з кіньми, Лесин ясен ще малий.

Вулиця Кафедральна і кірха. Фото з кірхою зроблене під час Першої світової війни працівниками спеціального відділу Армії Австро-Угорської імперії, які фотографували окуповані території. У той час на цій частині вулиці проживали переважно євреї.

Вулиця Братковського. Верхня частина вулиці (на фото міжвоєнного часу) почала забудовуватися кам’яницями у XVI столітті. В цьому районі стояли вхідні ворота в Окольний замок. Одноповерхова будівля зліва на фото має підвали XVII-XVIII століть. Наземна частина трохи новіша.

Інтер’єр костелу. У XVI-XVIII столітті в Луцьку було багато костелів та монастирів католицьких орденів. Єзуїти як захисники католицизму проти Реформації мали переваги над іншими й підтримку влади. Їхні костели були найбільші. Свій храм і колегіум вони збудували у вигідному місці – на чи не найбільшій точці нинішнього заповідника.

Коли в ХІХ столітті російська влада закривала костели, багато речей із них переносили сюди. На той момент це вже був кафедральний храм. Частину тих речей потім розікрали, але дещо залишилося. Це й старі полотна, різьблені дерев’яні меблі, скульптури, настінні герби, барельєфи, епітафії. Поштівка міжвоєнного часу.

Синагога і євреї. На малюнку Діаментовського 1872 року зображена синагога і євреї біля неї. Такий вигляд вона мала до Другої світової війни – з двома прибудовами для школи і для жінок. Луцька синагога цікава своїм рідкісним оборонним типом. Під нею – підземелля, які, можливо, з’єднані з якимись іншими підземними спорудами. Про це писали дослідники минулого. Дехто вважає, що в підвалах споруди знаходилася міква – ритуальна лазня.

Вулиця Данила Галицького. За сто років вулиця мало змінила свій вигляд із цього ракурсу. Це одна з найважливіших торгових вулиць міста князівських часів, яка вела прямісінько на ринок та до ратуші. Буквально перед самісінькою Другою світовою на майдані Ринок ще стояли торгові ряди з характерними трикутним профілем дахів. В радянський час ринок, який проіснував тут з часів приблизно XIV століття, ліквідували.

Вулиця Драгоманова. Ця вулиця мала величезне значення для міста в XIV-XVIII століттях. Вона вела від Ринку до головного міського храму – святого Миколая. Тут був так званий шевський квартал, де жили багаті міщани. Забудова вулиці складалася із суцільного ряду кам’яниць, деякі з яких збереглися. Але найважливіше з цієї вулиці нині – це її розгалужені підземелля на два поверхи під землю. Фото – з радянського часу.

Міст Казимира Великого. Найкращий луцький міст війна не зачепила. Його зруйнували в радянський час без видимої причини. З давніх часів то був міст, який пролягав над річкою Глушець. Поряд була торгова пристань, де розвантажували товар. Стояли міські ворота.

У 1924 році міський магістрат замінив дерев’яний міст на залізобетонний. Назвали його іменем Казимира Великого і встановили 4 погруддя: поета Юліуша Словацького, письменника і художника Юзефа Крашевського, освітньо-наукового діяча Тадеуша Чацького та нобелівського лауреата Генріха Сенкевича.

У шістдесятих ці скульптури валялися у кущах поруч, - зазначають очевидці. На фото – міст під час Другої світової війни.

Нацисти. Запеклі бої під час війни велися і в центрі міста. Багато будинків було розбито. Захисники і нападники пробиралися крізь завали, робили імпровізовані барикади і вели бої.

Цікавий випадок стався майже напроти сучасного ресторану «Бравий Швейк». Імовірно, під шестикутну бруківку заклали протитанкову міну. Коли танк на неї наїхав – вибухнув і просів у землю. Коли його витягли, почали розбирати завали бруківки. Це вже відбувалося у час окупованого міста. На фото – імовірно, євреї працюють під наглядом німців зі зброєю.

Сталін і Ленін без голів. У короткий час між початком війни у 1939 році і її другою фазою у 1941 році радянська влада міста встигла спорудити на головній міській вулиці пам’ятник Леніну і Сталіну. Коли німці окупували Луцьк, вони знесли вождям голови і фотографувалися біля них. Пам’ятник стояв на місці нинішнього ЦУМу.

Медучилище. Революція більшовиків відбулася успішно у Росії, а до Луцька все докотилося на кілька десятиліть пізніше. Фактично радянським місто стало тільки з п’ятдесятих років. Саме з цього десятиліття наступне фото. Вже тоді будівлю використовували як медичне училище.

Іверська капличка. Каплицю за кошти Луцького братства збудували у 1894 році для кількох ікон, виготовлення яких у Москві замовив генерал-лейтенант Всеволод Панютін. Його могила, до речі, ‒ в самісінькому центрі Луцька біля собору. Це була дуже гарна для свого часу і стилістики капличка. Збудована у цегляному стилі, вона була майстерно оздоблена фігурною цеглою жовтого та червоного кольорів, з кольоровими шибками, дерев’яними різьбленими елементами. Комуністи спалили капицю в 1960 році. Каплиця - на знімку 1916 року.

Вулиця Лесі Українки. Ця вулиця стала основною вулицею міста ще з другої половини ХІХ століття. Вона найінтенсивніше забудовувалися новими будинками, тут відкривалися магазини, книгарні, фотосалони, готелі, ресторани, кав’ярні, кінотеатри. Саме на цій вулиці був перший пам’ятник в Луцьку російському імператору Олександру ІІІ. Пізніше неподалік стояв монумент Сталіну. Перше фото - до Першої світової війни, друге - одразу після Другої.

Пам’ятник Леніну. Найбільший пам’ятник Леніну в радянському Луцьку. Стояв напроти приміщення обкому Компартії, де зараз університет. Загалом їх в Луцьку було встановлено до десяти. Пам’ятник звалили під час буремних подій серпня 1991 року і стали збирати гроші на пам’ятник Кобзарю. Фото сімдесятих років.

Російський шпигун. Під час австрійської окупації Луцька у дні Першої світової в місті судили російського шпигуна. Його вивели з в’язниці, провели по центральній вулиці міста, довели до окружного суду (колишній монастир тринітаріїв) і там публічно повісили. На фото – виведення шпигуна на вулицю.

Нацбанк. Будівлю волинської філії Національного банку України будували як Польський банк у 1926 році. Фінансування проводилося центральним органом Польського державного банку, який загалом витратив майже 800 тисяч злотих на будівництво в Луцьку. В пам'ять про закінчення будівництва було зроблено два знаки, які збереглися. Один із них знаходиться на в'їзних воротах у внутрішній двір - на ньому розміщене число 1926. Інший знак розташований над сходами у центральному вхідному коридорі.

Собор. Луцький кафедральний собор УПЦ КП – перероблений костел ордену бернардинів. Його збудували в середині XVIII століття у стилі бароко. Архітектор – Павло Гіжицький. В середині ХІХ століття російська влада вигнала бернардинів з міста і віддала храм православним. Архітектори добудували дзвіницю та центральний купол. Декор трохи змінили під стилістику класицизму. З тих пір храм використовується православними. У підземеллі має так званий нижній храм.

Навколо церкви – підковоподібне у плані приміщення. Раніше це був бернардинський монастир. Обидві споруди є пам’ятками архітектури національного значення. У міжвоєнний час в приміщенні колишнього монастиря розташовувалася адміністрація Волинського воєводства. Це еквівалентний орган сучасним облдержадміністраціям. Поштівки міжвоєнного періоду.

Меморіал. У перші роки ХІХ століття у Луцьку утворили нове католицьке кладовище – воно розташовувалося за межею міста. Спочатку тут хоронили тільки католиків, проте згодом під час воєн тут були і братські могили, ховали представників різних національностей, віросповідань, цивільних та військових. У сімдесятих роках ХХ століття цвинтар ліквідували і зробили на його місці меморіальний комплекс.

У Луцьку було багато ліквідованих кладовищ, деякі пам'ятники із яких перенесли на чинні міські цвинтарі.

Краєзнавчий музей. Будівлю спорудили за проектом луцького архітектора Казимира Яницького на зламі 1920-1930-х років. Тут було окружне земельне управління. Короткий період в радянський час тут була лікарня. Поштівка міжвоєнного часу.

Вулиця Кривий Вал. Утворена на початку ХІХ століття. Раніше на цьому місці були яри. На перетині з вулицею Лесі Українки стояла міська брама. Жовтий будинок – Каса спілок рільничних, збудована у 1930-х роках у стилі функціоналізму. Фото тих часів.

Театр ляльок. У міжвоєнний період в цьому приміщенні був міський кінотеатр. А також певний період - театр. Загалом споруда складається з кількох різночасових прибудов. Міський кінотеатр серед інших кінозалів міста був улюбленим місцем багатьох лучан. На фото - зала у тридцятих роках.

Вулиця Богдана Хмельницького. Фото – шістдесятих років, під час мітингу. Теперішня вулиця Богдана Хмельницького складається із кількох колишніх вулиць, які розвивалися у різні часи та по-своєму. Саме тому в різних ділянках вулиця має різну густину та давність забудови.

Перша відома назва вулиці — Староволодимирська. Вона була одним із основних напрямів на північ. Староволодимирська вела від торгового майдану біля Глушецького мосту до воріт край укріпленої ділянки луцьких північних околиць — Помостичів. Нею відбувався зв'язок Луцька з Володимиром, звідки й назва вулиці. Край дороги, яка йшла за укріпленнями далі на Володимир, розташовувався єврейський цвинтар.

Розташовуючись досить близько до центральної вулиці Луцька ХІХ-ХХ століть Шосової, Староволодимирська перейняла ті самі тенденції розвитку. Тут зводилися багато комерційних, офісних, житлових будинків цегляного та інших стилів. Фасади будинків приваблював розмаїтою пластикою цегляного стилю, різні декорові елементи споруд ніколи не повторювалися, що надавало кожному будинку оригінальності.

Земельний банк. Будівля, яка зараз має невизначений статус і від того руйнується, була збудована наприкінці 1920-х років як земельний банк. У радянський час тут був так званий Будинок офіцерів, де крутили кіно та були танці. Споруда цікава не тільки тим, що багато мешканців Луцька мають приємні спогади з молодості, пов'язані з нею. Її архітектура – приклад так званого академічного класицизму, який у міжвоєнній Польщі розвивав зокрема Казимир Лялевич, архітектор цього будинку. Фото новозбудованого банку на початку тридцятих.

Вулиця Винниченка. Давня вулиця, яка вела від села Яровиця до міста. У ХІХ столітті на ній у районі річки Сапалаївки стояли міські ворота з написом «Луцьк» російською мовою. Місцевість навколо річки називалася Долина, тут проживали євреї. Мали свою синагогу, молитовну школу. У 1909 році по цій вулиці проліг перший міський автобусний маршрут Вокзал-Красне. А будівля напроти обласної прокуратури, де зараз піцерія «Фелічіта», спочатку проектувався як автобусна станція. Фото міжвоєнного часу.

Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.