Бандитські вибори: театр абсурду, що не має навіть снитись

Досі згадую про ті бандитські вибори як про кошмарний сон. Зазвичай ми намагаємось не переповідати такі сни, силкуємось їх забути. Але життя нагадує про них знову й знову – звірячими побиттями журналістки Тетяни Чорновол, свободівців Андрія Іллєнка, Сидора Кізіна…

І починаєш розуміти, що цей «сон» може повторитися знову. Якщо цим не поділитися з іншими, то вони й не зрозуміють, що ж насправді відбулось і як не допустити повторення подібного.

Побувати на проміжних виборах у «проблемному», за висловом бандюків у владі, виборчому окрузі №223 міста Києва вважав для себе справою честі. Адже був одним із тих, хто днював і ночував на ОВК цього округу восени 2012-го, коли «братки Пилипишина» вкупі з «прикупленими» членами виборчих комісій вкрали перемогу у свободівця Юрія Левченка

Нагадаю, ці повторні вибори народного депутата відбулися 15 грудня. Переможцем на них Центрвиборчком визнав екс-голову Шевченківської райдержадміністрації столиці Віктора Пилипишина. У ЦВК заявили, що він набрав 44,89 % голосів виборців. у той час як його основний конкурент свободівець Юрій Левченко - 40,58 %.

Журналіст заважає працювати? Чи фальсифікувати?

15 грудня 2013 року обирав собі дільницю для спостереження за ходом виборів за методою найбільшого спротиву. На одній із дільниць голова виборчої комісії «від Пилипишина» зажадала від мене, крім посвідчення журналіста, ще й «редакційне доручення» на висвітлення виборів cаме на цій дільниці. Для більшої переконливості навіть показала мені вже наявні в неї «доручення» від інших редакторів. На прізвища «журналістів», які всім своїм виглядом виказували, що їм куди природніший бокс чи інші єдиноборства, аніж їх медійне висвітлення.

Я став вимагати, аби мені показали пункт закону, в якому від журналіста вимагається наявність якогось «редакційного доручення». Проте голова ДВК, замість зареєструвати мене, взялася доводити, нібито я заважаю комісії працювати. Гукнула на підмогу ще кількох членів ДВК, які своїми бритоголовими фейсами роздратували мене ще більше. І лише коли почули, що зараз буде складений акт про порушення виборчого законодавства, мене зареєстрували. Після цього я вже точно знав, на якій дільниці спостерігатиму за підрахунком голосів.

Виборча дільниця №800972 міста Києва, на якій я зупинив свій вибір, розташувалась у Коледжі інформаційних систем і технологій Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Дільницю обладнали просто в холі коледжу на другому поверсі. Вільний доступ до дільниці був одразу з трьох сторін. Якби тут поночі раптом відключили електроенергію, як це зрештою зробили на багатьох інших дільницях, уберегти урни для голосування від вкидання «лівих» бюлетенів було би непросто.

Розстановку сил, що склалася, зрозумів через хвилин сорок після закриття дільниці. Голова комісії, молода самовпевнена дівиця, стала всіляко затягувати час. Спершу оголосила «технічну перерву» для особистих потреб, потім із кожної дрібнички хапалася за мобільний і заявляла, що їй треба проконсультуватися з ОВК. Тим часом частина членів ДВК, бритоголові «журналісти» та спортивної статури спостерігачі, яким це набридло, стали «кучкуватися» в одному кутку холу. І на зеківському жаргоні «травити» анекдоти. Спершу їх було шестеро, потім – десятеро, п’ятнадцятеро…

Мої підозри швидко підтвердилися: це були ті, кого в народі охрестили «тітушками». Тільки тут вони були вже «тітушками в законі» – з офіційними посвідченнями учасників виборчого процесу. Назбирати таких вдосталь на кожну дільницю при великому бажанні не становило особливих труднощів: у метрових (!) бюлетенях для голосування значилось аж 70 кандидатів…

Протистояти «тітушкам» належало групі свободівців із шести осіб. Троє з них – хлопці з посвідченнями членів ДВК та дівчина-спостерігач, виглядали зовсім юними і, як мені спершу здалося, не надто впевненими. Хлопці – непоказні на вигляд, далеко не кремезної статури, чимось нагадували покійного колегу Андрія Калахана. Проте, як і він, – виявилися непоступливими та сильними духом, і згодом продемонстрували характер. Ще один «свій» був уже літнього віку. Тож при потребі поштовхатися з «тітушками» не тільки поглядами та словами на дільниці майже не було кому.

Моє рішення «отаборитися» на цій дільниці, схоже, додало «групі Левченка» не лише додатковий «багнет». Коли я зняв верхній одяг, а на лацкані поруч зі свободівським заблищав значок депутата облради, «наші» помітно ожили, стали знайомитись і гуртуватися навколо мене. За короткий час ми вже зорганізувалися в єдину команду, перед якою стояло непросте завдання: витримати навалу «тітушок» і не допустити фальсифікацій.

На такий розвиток подій «тітушки» відреагували неприховано агресивно, вдаючись до провокацій персонально проти мене. Намагалися сфабрикувати отримання мною штучних попереджень та видворити з дільниці. Показовим був випадок під час перерахунку корінців бюлетенів. Ми з одним із «наших» членів ДВК зайняли зручне для огляду місце впритул біля столу. Проте за декілька хвилин після початку перерахунку поміж нас спробував вклинитися «тітушка», теж із бейжиком члена комісії. Став нахабно штовхатися, намагаючись відтіснити мене від столу. Я відпихнув його туди, звідки він і прийшов. Зчинився лемент. «Тітушки» стали доводити, нібито члени ДВК мають перевагу над журналістами, яке місце зайняти при підрахунку голосів. А я, бачте, заважаю їм це зробити…

Почуття переповнювали мою чашу терпіння. Але я опанував себе і став вимагати, аби мені показали статтю закону, що забороняє журналісту зайняти те місце для спостереження, яке на той момент було вільним. Мені пригрозили офіційним попередженням, та я наполіг, аби його винесли з належним юридичним обґрунтуванням, мовляв, я буду його оскаржувати.

Ситуацію розрядив колега, що стояв поруч. Він запропонував «тітушці» стати на його місце, не менш «стратегічне». Абсурдність ситуації стала настільки очевидною, що всіх попросили замовкнути й продовжити роботу. Психологічну атаку «тітушок» вдалося відбити.

Виграти за бюлетенями – ще не значить перемогти

Подібні інциденти траплялися в ту ніч заледве не кожні півгодини. Якби взявся все описувати – вистачило би, мабуть, на цілий детективний нарис. Противажити «тітушкам» доводилось іноді «на грані фолу», використовуючи всю свою енергетику, знання та досвід – в юриспруденції, психології, логіці, риториці… То була війна справжня війна нервів, енергетики, емоцій, знань, інтуїції, сили волі та духу.

Іноді рішення доводилося приймати блискавично, інакше запобігти порушенням ми просто могли не встигнути. Потрібно було зреагувати швидше, ніж ту чи іншу незаконну «пропозицію» голова комісії встигала поставити на голосування. Вочевидь, таку вказівку фальсифікаторам виборів дали їх «патрони»: при «проштовхуванні» потрібних рішень «прикриватися» колегіальним голосуванням, виносячи його «на розгляд комісії», і в такий хитрий спосіб знімати з себе персональну відповідальність.

До прикладу, комісійним голосуванням члени ДВК намагалися заборонити проведення на дільниці фотовідеозйомки, але після озвучення конкретного пункту закону, що це забороняє, більшість не відважилась «іти під кримінал». Нам виносили «останні попередження», які ми оспорювали, бо попередні своєчасно не були внесені в протокол і належним чином проголосовані. В якийсь момент мені вже заявили, що видворять з дільниці, але я затявся, що, як депутат, покину ДВК лише після відповідної санкції прокурора. Дійшло й до відвертих натяків «тітушок», що ми можемо далеко від дільниці не відійти… Але й це вже не діяло. Внутрішня енергетика досягла такої напруги, що я заприсягнувся: трупом ляжу, а «правити бал» «тітушкам» не дам!

Зрештою, ми через усе подібне пройшли, все це витримали і не дали сфальсифікувати. І підрахунок голосів, який розпочався близько 3-ї ночі, став для нас справжнім тріумфом. У кожних двох із трьох озвучених бюлетенях звучало прізвище Юрія Левченка! Він здобув на нашій дільниці тотальну перемогу – набравши в 4 з лишком рази більше голосів, ніж його опонент Віктор Пилипишин! На нашій дільниці Левченко здобув 280 голосів, тоді як Пилипишин «натягнув» лише 67.

Саме такими були реальні результати волевиявлення киян на цих виборах. І я вдячний своїм побратимам по команді, що в потрібний момент встрявали у словесні перепалки, відволікаючи увагу «тітушок» і даючи можливість перевести подих. Вдячний насамперед Марічці Щербак, Івану Кобзару, Миколі Мельнику, а також Григорію Рідкокаші, Миколі Мефанику та ще одному спостерігачу, прізвища якого навіть не встиг зафіксувати.



До слова, на всіх дільницях, які контролювали волиняни, несподіванок не сталося, скрізь із відчутною перевагою переміг Юрій Левченко. З СМСок від колег з Волинської «Свободи», які контролювали сусідні дільниці, я знав, що кандидат від «Свободи» впевнено перемагає.

На той момент ми ще не розуміли, що виграємо тільки «битву», що на окремих дільницях «війна» набула ще запекліших форм…

Хоча було зрозуміло: перевага за бюлетенями – ще не гарантія перемоги. Нам потрібні були офіційні протоколи з «мокрими» печатками. І на цьому етапі нас очікував іще один виток боротьби – за збереження результатів підрахунку.

Голова комісії, мабуть, бажаючи помститися за власне фіаско і втрачені «дивіденди», оголосила, що всі 23 (!) примірники протоколів заповнюватиме секретар комісії. Лише після цього члени комісії їх підписуватимуть. Мовляв, так прописано в законі. Станом на шосту годину ранку в комісії ще не було жодного підписаного протоколу. А заповнення одного примірника однією рукою потребувало не менше 15-20 хвилин…

І тут протестувати почали вже не тільки «наші», але і «їхні», яких це теж дістало. Проте голова комісії була невмолимою. Після безрезультатного вмовляння хтось із колишніх «своїх» від провладної команди запропонував «шукати виходи» на ОВК, аби «цій самодурці вправили мізки». Ще хтось подався шукати ці «виходи»…

«Змішались в купу – відра, швабри, печатки, кеди й бюлетені…»

За вікном давно вже розвиднілося. Прийшла прибиральниця. Зайшла до нас на територію дільниці – в спецівці, з відром та шваброю. Їй потрібно було вчасно зробити своє. «Ви що тут, з глузду з’їхали? Через годину з’являться викладачі й студенти, в нас заняття почнуться!», – покрутила пальцем біля виска.

Нарешті хтось «достукався» до ОВК: голові комісії зателефонували, що секретарю дільничної комісії достатньо заповнити лише перші чотири «обов’язкові» примірники протоколів. Решту можуть заповнити інші члени ДВК – кожен для себе. Голова комісії нарешті дала вказівку підписувати перші примірники…

Територією дільниці, яка, нагадаю, розташувалася просто у холі коридору, стали снувати студенти коледжу, розпочиналися пари. Вони проходили в сантиметрах від пакету з бюлетенями, що стояв у картонному ящику посеред холу, ледь не копаючи його своїми кедами та черевиками. «Змішались в купу коні, люди…» – згадалося з «Бородіна»…

Поки заповнювалася решта протоколів, двоє «тітушок» до того знудьгувалися, що просто в коридорі стали «махатися» між собою, наносячи один одному тренувальні удари по корпусу.

Міліціонер рявкнув на них: «Знахабніли вже геть! Знайшли місце…». «А чьо, ми в цей час якраз тренуємось», – відповів один із «тітушок».

Але й це ще виявилося не все. Вже коли підписані протоколи та бюлетені треба було виносити з дільниці, щоби доставити в ОВК, з’ясувалося, що голова дільничної комісії «ненароком» прихопила з собою з сейфу печатку ДВК! На нашу вимогу залишити її в опечатаному сейфі, як того вимагає закон, вона віднесла її назад.

Та коли прибув наряд міліції, щоби супроводити доставку бюлетенів, печатка знову виявилася в руках головихи, яка повторно спробувала вивезти її з дільниці!

Прикметно, як повів себе в цьому випадку наряд міліції, викликаний для транспортування бюлетенів. На нашу вимогу змусити голову ДВК повернути печатку до сейфу міліціонери заявили, що не мають права втручатися в роботу виборчої комісії, вони тут, мовляв, – лише для охорони громадського порядку. «Он, голова комісії каже, що це ви тут порушуєте правопорядок і заважаєте їй працювати, то ми можемо зараз перевірити правомірність не її, а ваших дій», – заявив мені один із «мєнтів».

Мабуть, мій погляд дав їм зрозуміти все, що я про них думаю. Бо один із них миттю додав: «Ну, ми ж цього не робимо…»

Довелося нагадати нашим доблесним стражам закону, що вони на своїй службі – ще й для профілактики та запобігання злочинам, один із яких вчиняється просто на їхніх очах!!! І коли ми з колегами взялися писати колективну заяву про вчинення злочину, аби вручити її міліціонерам, голова дільничної комісії Алла Авраменко таки не ризикнула його вчиняти і залишила печатку в сейфі.

Лише після цього бюлетені та протоколи поїхали в окружну комісію.

Ми хоч і здали їх на ОВК одними з останніх, аж пообіді, проте результат виборів на нашій ДВК був зафіксований саме таким, яким і був насправді.

* * *

Тієї ночі довелося почути на свою адресу багато різних «епітетів» та «компліментів». Сторона, що програла, обзивала мене агресором і навіть фашистом, та я сприйняв ці слова як вияв їхнього безсилля. Бо усвідомлював: моя агресія була спрямована на дотримання закону і, можливо, саме вона й дала змогу зберегти результат. Поводити себе в цій ситуації якось м’якіше, ліберальніше, толерантніше тощо – означало би програти.

З бандитами іншою мовою говорити не можна. Вони розуміють лише мову сили. А тут, на виборчій дільниці, їхня сила виявилась безсилою. Бо наштовхнулася на іншу, незрівнянно сильнішу – силу духу команди, яка, здавалось би, в безнадійній меншості здобула перемогу над бандитами при владних повноваженнях.

З побаченого можна було би чи то плакати, чи то сміятися. Такі вибори, як кажуть у народі, це – і сміх, і гріх… В одних епізодах вони – неначе театр бойових дій, а в інших – немов театр абсурду.

Одне зрозуміло достеменно: такі вибори нам більше не потрібні. І якщо не зробимо з них найсерйозніших висновків, не візьмемо уроків, не усунемо причин, при яких подібне стає можливим, – надалі всі вибори в нашій країні можуть бути такими ж, бандитськими.

Вибори, що базуються на брехні, підкупі, беззаконні, маніпуляціях та фальсифікаціях – не повинні повторитися більше ніколи! Навіть у найкошмарніших снах…

Олександр ПИРОЖИК, журналіст, депутат Волинської обласної ради (для ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.